Постанова

від 04.02.2019 по справі 808/156/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 лютого 2019 року м. Дніпросправа № 808/156/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),

суддів: Кругового О.О., Суховарова А.В.,

за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління ДФС у Запорізькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ан-Автогруп" на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року (суддя Конишева О.В.) в адміністративній справі №808/156/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ан-Автогруп" до Головного управління ДФС у Запорізькій області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Ан-Автогруп звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р від 18.10.2017 року № 0013721402, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на 2 372 197,75 грн., з яких: за податковим зобовязанням 1 953 039,00 грн., за штрафними санкціями 419 158,75 грн. В обґрунтування позову зазначало про невідповідність висновків акту перевірки від 26.09.2017 року щодо відсутності реального виконання господарських угод з контрагентами дійсним обставинам, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував спірне податкове повідомлення-рішення в частині нарахування грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 565810,25 грн., з яких: за податковим зобовязанням 507 929 грн., за штрафними санкціями 57 881,25 грн.

Рішення суду першої інстанції оскаржено сторонами в апеляційному порядку.

Позивач в апеляційній скарзі вказує на незаконність рішення суду в тій частині, якою йому відмовлено у задоволенні позову, оскільки наявність вироків по кримінальним справам щодо осіб, які засуджені за скоєння злочину, передбаченого статтею 205-1 Кримінального кодексу України, не є доказом відсутності реального виконання господарських договорів, оскільки фіктивність підприємств-контрагентів у встановленому законом порядку не доведена.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що часткове задоволення судом позову грунтується на неповно встановлених обставинах у справі, без врахування наданих ним доказів неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності.

У судовому засіданні представники сторін, кожний окремо, підтримали вимоги та доводи своїх апеляційних скарг.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини, які не оспорюються сторонами:

Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Запорізькій області проведена документальна планова виїзну перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Ан-Автогруп з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 05.15.2014 року по 30.06.2017 року. За результатами перевірки складено Акт № 540/08-01-14-02/39530356 від 26.09.2017 року. На підставі Акту перевірки 18.10.2017 року складено податкове повідомлене-рішення № 0013721402, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на 2 372 197,75 грн., з яких: за податковим зобовязанням 1 953 039,00 грн., за штрафними санкціями 419 158,75 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції за результатами дослідження наявних у справі належних та допустимих доказів, дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення щодо нарахування податку на прибуток по взаємовідносинам з контрагентом позивача ТОВ БК Моноліт Центр . Таке нарахування суд вважав передчасним, зважаючи на наявність первинних бухгалтерських документів на підтвердження реального виконання умов господарських договорів. Разом з тим, суд дійшов висновку про правомірне нарахування податкового зобов'язання по господарським операціям з контрагентами ТОВ Лівайз Груп , ТОВ Компанія Мегатрейд Солюшин , ТОВ Центр Торг Компані , діяльність яких знаходилась поза межами правового поля, що підтверджується судовими рішеннями в кримінальних справах.

Колегія судді зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, застосувавши до них положення Податкового кодексу України (ПК України).

Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 808/2360/17, яка полягає у наступному:

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Судом першої інстанції досліджені як первинні бухгалтерські документи, так і судові рішення у кримінальних справах, за результатами чого зроблено обгрунтований висновок про те, що первинні документи, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту у перевіреному періоді за наслідками господарських операцій з ТОВ ЛІВАЙЗ ГРУП , ТОВ "Компанія Мегатрейд Солюшн", ТОВ "Компанія Мегатрейд Солюшн", виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Доводи позивача про те, що притягнення до кримінальної відповідальності осіб за скоєння злочину, передбаченого статтею 205-1 КК України, не є доказом фіктивної діяльності підприємств-контрагентів, колегія суддів вважає неспроможними.

Так, зазначеною статтею передбачена кримінальна відповідальність за внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості.

Судом першої інстанції проаналізовано зміст вироків суду, якими встановлені обставини відсутності намірів у осіб як створювати суб'єкти господарювання, так і здійснювати господарську діяльність. Внаслідок подачі засновниками (особами, які притягнуті до кримінальної відповідальності) для реєстрації суб'єктів господарювання без мети здійснення господарської діяльності унеможливлює легалізацію усіх наступних правочинів (видання наказів та інших розпорядчих документів, підписання договорів, підписання звітних документів та інш.).

Доводи, які викладені позивачем в апеляційній скарзі, висловлювались ним під час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому, ці доводи були проаналізовані судом, що знайшло своє відображення в оскарженому рішенні.

Щодо апеляційної скарги відповідача.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 року у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Оскільки доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не було надано, сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а,

Крім того, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління ДФС у Запорізькій області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ан-Автогруп" - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року в адміністративній справі №808/156/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 04 лютого 2019 року і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Постанова складена у повному обсязі 13 лютого 2019 року.

Головуючий - суддя А.В. Шлай

суддя О.О. Круговий

суддя А.В. Суховаров