Постанова

від 11.02.2019 по справі 918/247/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року Справа №918/247/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Юрчук М.І. , суддя Савченко Г.І.

при секретарі судового засідання - Соколовській О.В.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат ОСОБА_1 (довіреність №14-136 від 20.07.2018 року)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №235 від 28.03.2016 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2018 р. по справі №918/247/18 (суддя Марач В.В., повний текст рішення складено 13.12.2018 р.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Радивилівтеплосервіс" Радивилівської районної ради Рівненської області

про стягнення в сумі 255 705,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.12.2018 р. по справі №918/247/18 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Радивилівтеплосервіс" Радивилівської районної ради Рівненської області про стягнення в сумі 255 705, 71 грн. - задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Радивилівтеплосервіс" Радивилівської районної ради Рівненської області на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 20 678, 06 грн. пені; 10 053, 46 грн. 3% річних, 41 282, 31 грн. інфляційних втрат та 1 390, 38 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 21 859, 42 грн. та 3% річних в сумі 80, 55 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру неустойки мотивоване тим, що заборгованість за природний газ, отриманий Відповідачем від Позивача, виникла через різницю в тарифах організаціям, установам, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, і які із державного бюджету Відповідачу не були відшкодовані, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, а також виконанням зобов'язання Відповідачем до прийняття рішення по справі №918/247/18, а саме погашення основної заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №3202/15-БО-28 від 16.12.2014 року.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач ОСОБА_3 акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2018 р. по справі № 918/247/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 20 678, 06 грн. Прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення неустойки в сумі 20 678, 06 грн., у стягненні якої було відмовлено, задоволити. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.

Апелянт вважає що оскаржуване рішення прийняте з порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при зменшенні розміру пені судпершої інстанції мав врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобоввЂ�язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобоввЂ�язанні. Крім того, суд першої інстанції повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. Суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 ЦК України, не звЂ�ясувавши всіх обставин, звЂ�ясування яких передбачене згаданою нормою.

Господарський суд Рівненської області при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського судувід 09.01.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2018 р. по справі №918/247/18, розгляд апеляційної скарги призначено на 11 лютого 2019 р. об 11:00 год.

23.01.2019 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2018 р. по справі №918/247/18 в оскаржуваній частині залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 11.02.2019 року з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 20 678, 06 грн. є необґрунтованим, а тому просить його скасувати в цій частині, а апеляційну скаргу - задоволити, з мотивів наведених в апеляційній скарзі та викладених в судовому засіданні пояснень.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі, вважає рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2018 р. по справі №918/247/18 законним та обґрунтованим, а тому просить оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з мотивів викладених в відзиві на апеляційну скаргу та наданих в судовому засіданні пояснень.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16 грудня 2014 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та КП "Радивилівтеплосервіс", укладено Договір купівлі-продажу природного газу №3202/15-БО-28 (далі по тексту Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього Договору.

Додатковими угодами №№ 1-6, 8-9, 11 до Договору купівлі-продажу природного газу № 3202/15-БО-28 сторони змінювали п. 5.2 зазначеного Договору, яким визначається ціну газу за 1000 куб.м.

Додатковою угодою № 7 до Договору купівлі-продажу природного газу № 3202/15-БО-28 від 29.07.2015 року сторони доповнили п. 6.3 Договору наступним змістом: "За наявності заборгованості у Покупця за цим договором Продавець зараховує кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від Покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором."

Додатковою угодою № 10 до Договору купівлі-продажу природного газу № 3202/15-БО-28 від 02.11.2015 року сторони виклали п. 6.3 Договору наступним змістом: 6.3. Оплата за газ здійснюється Покупцем на поточний рахунок Продавця з урахуванням вимог статті 19 1 Закону України Про теплопостачання та зараховується як оплата за газ, поставлений Продавцем Покупцю в порядку, визначеному нормами чинного законодавства. Сторони погоджуються, що при перерахуванні коштів в призначені платежу посилання на номер договору є обовязковим.

У разі якщо оплата за газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Покупця і на нього надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу, Покупець зобовязується здійснити будь-які дії в межах чинного законодавства для виконання пункту 6.1 цього договору.

Згідно п. 1.2. Договору, газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 1090 тис. куб. м (сто шістдесят три тисячі куб. м), у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.) (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 3.3. Договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

На виконання Договору Продавець з січня по грудень 2015 року передав, а Покупець отримав природний газ на суму 1 624 817, 81 грн.

Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу:

- Акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2015 року на суму 652 365, 66 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2015 року на суму 426 624, 05 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31 березня 2015 року на суму 230 582, 90 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 30 квітня 2015 року на суму 83 493, 28 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2015 року на суму 107 727, 65 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2015 року на суму 122 580, 35 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2015 року на суму 1 443, 92 грн.

Згідно п. 5.1. Договору, ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, Відповідач зобов'язався оплатити природний газ, поставлений: у січні 2015 року до 14 лютого 2015 року; у лютому 2015 року до 14 березня 2015 року; у березні 2015 року до 14 квітня 2015 року; у квітні 2015 року до 14 травня 2015 року; у жовтні 2015 року до 14 листопада 2015 року; у листопаді 2015 року до 14 грудня 2015 року; у грудні 2015 року до 14 січня 2015 року.

Однак, оплату за поставлений газ відповідач здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі, а тому враховуючи порушення Відповідачем термінів виконання грошових зобовязань за договором купівлі-продажу природного газу, Позивачем, з врахуванням часткових оплат заборгованості Відповідачем, нараховано та заявлено до стягнення з останнього 42 537, 47 грн. - пені за періоди з 15.02.2015 по 04.05.2015, з 17.11.2015 по 14.05.2016, з 15.05.2016 по 29.11.2017; 3% річних в розмірі 10 134, 01 грн. за періоди з 15.02.2015 по 29.11.2017 та 41 282, 31 грн. інфляційних втрат за періоди з 01.12.2015 по 31.10.2017 згідно долученого розрахунку (а.с. 12-15).

Ухвалою суду першої інстанції від 05.12.2018 провадження у справі № 918/247/18 в частині стягнення з Відповідача основної заборгованості в розмірі 161 751, 92 грн. закрито, у зв'язку з тим, що Відповідачем у добровільному порядку оплачено суму основного боргу в розмірі 161 751, 92 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3 від 29.11.2018 року (а.с. 117, 121 - 122).

А тому, судом першої інстанції розглянуто позовні вимоги про стягнення з Відповідача 93 953, 79 грн. з яких 3% річних у розмірі 10 134, 01 грн., 41 282, 31 грн. інфляційних втрат та 42 537, 47 грн. пені.

Розглянувши позовні вимоги, зокрема в частині стягнення пені, господарський суд Рівненської області встановив, що при здійсненні розрахунку пені Позивачем не взято до уваги ч.3 ст.7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

Відповідно до зазначеної норми Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 30.11.2016р..

Однак всупереч наведеній нормі Позивачем були нараховані 3% річних та пеня на суму вартості поставленого природного газу, яка була сплачена Відповідачем до дня набрання чинності цим Законом.

А тому, суд першої інстанції відмовив в стягненні пені в розмірі 1 181, 36 грн., яка нарахована на суму вартості поставленого природного газу та була сплачена Відповідачем до дня набрання чинності Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

Здійснивши перерахунок в системі інформаційно-аналітичного центру "Ліга" версія "ЛЗ Підприємство 9.5.3", розміру пені за періоди з 17.11.2015 по 14.07.2016 від суми боргу, яка залишалася несплаченою як до так і після дня набрання чинності вищевказаним Законом України становить 41 356,11 грн., за періоди з 17.11.2015 по 29.11.2017.

Також, господарський суд Рівненської області скористався правом, наданим ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню, на 50 % - до 20 678 грн. 06 коп.

Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частина 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами статті 654 цього ж Кодексу, зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пункт 1 статті 653 Цивільного кодексу України визначає, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору купівлі-продажу природного газу №3202/15-БО-28 від 16.12.2014 року.

Комунальне підприємство "Радивилівтеплосервіс" Радивилівської районної ради здійснює діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії. ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є постачальником природного газу.

З 09.07.2018 року Комунальне підприємство "Радивилівтеплосервіс" Радивилівської районної ради перебуває в реєстрі підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Матеріали справи свідчать, що предметом спору у даній справі є матеріально-правові вимоги Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Радивилівтеплосервіс" Радивилівської районної ради про стягнення з Відповідача 93 953, 79 грн. з яких 3% річних у розмірі 10 134, 01 грн., 41 282, 31 грн. інфляційних втрат та 42 537, 47 грн. пені, у зв'язку із порушенням відповідачем строків виконання своїх зобов'язань.

Як вже зазначалося вище, КП "Радивилівтеплосервіс" Радивилівської районної ради платіжним дорученням №3 від 29.11.2018 року погасив основний борг за Договором здійсниши оплату за поставлений природний газ в розмірі 161 751,92 грн.

Відповідач є підприємством комунальної форми власності і займається виробництвом, транспортуванням та розподіленням теплової енергії населенню, підприємствам та організаціям по м. Радивилів по встановлених тарифах, підприємство існує лише із діючого тарифу на теплову енергію, яка подається лише в опалювальний період, збиток підприємства за 1 квартал 2018 року становить 101,4 тис. грн.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на те, що діями Відповідача щодо здійснення невчасної оплати за отриманий природний газ завдано збитки Позивачу.

Також, в матеріалах справи міститься фінансовий звіт КП "Радивилівтеплосервіс" Радивилівської районної ради за перший квартал 2018 року, з якого вбачається відсутність прибутку та наявність витрат, які значно перевищують доходи підприємства (а.с. 76 - 77).

Окрім того, відповідно до протоколу №14/17 від 15.05.2017р. засідання обласної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, заборгованість за 2014 -2015 роки з різниці в тарифах організаціям, установам, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів станом на 01.01.2016р. становила 606 405,51 грн., які з державного бюджету Відповідачу не були відшкодовані.

З вище викладеного вбачається, що наявність значної заборгованості організацій та установ, що фінансуються з державного бюджету було причиною неналежного виконання Відповідачем умов Договору №3202/15-БО-28 про купівлю - продажу природного газу, що в свою чергу є винятковим випадком у даному спорі.

Враховуючи, що судом першої інстанції було встановлено відсутність завданих збитків Позивачу зі сторони Відповідача, враховано майновий стан сторін, які беруть участь у зобоввЂ�язанні, ступінь виконання Відповідачем зобов'язання, а також інші обставини які унеможливлювали належне виконання Відповідачем умов Договору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо зменшення розміру пені на 50 % - до 20 678,06 грн.

Тобто, господарським судом Рівненської області було встановлено всі обставини, з'ясування яких передбачено ст. 233 ГК України.

А тому, посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 ГК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Інші доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2018 р. по справі №918/247/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 20 678,06 грн. пені, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з врахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2018 р. по справі №918/247/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 20 678,06 грн. пені - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2018 р. по справі №918/247/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 20 678,06 грн. пені - залишити без змін.

3. Справу №918/247/18 повернути до господарського суду Рівненської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "12" лютого 2019 р.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Савченко Г.І.