Постанова

від 30.01.2019 по справі 612/302/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

місто Київ

справа № 612/302/16-ц

провадження № 61-18672св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В. , Усика Г. І. ,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Краєвид Агро ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Краєвид Агро (далі - ТОВ Краєвид Агро , товариство), в якому просив розірвати договір оренди землі від 14 вересня 2006 року, укладений між ТОВ Краєвид Агро та ОСОБА_4, спадкоємцем якої він є; стягнути 8 622, 90 грн суму заборгованості за 2015 рік з орендної плати з урахуванням індексу інфляції, пеню за несвоєчасну виплату орендної плати за 2015 рік в сумі 576, 99 грн, разом 9 199, 89 грн, а також стягнути на його користь судовий збір у сумі 1 102, 40 грн та витрати на правову допомогу у сумі 2 000, 00 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 14 вересня 2006 року між TOB Краєвид Агро та його матір'ю, ОСОБА_4, укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований в Державному реєстрі ДП Центр ДЗК при ДКУ по ЗР в Близнюківському районному відділі, про що у державному реєстрі земель вчинено відповідний запис. Договором встановлено строк оренди, що складав 15 років з моменту підписання відповідного акта приймання-передачі земельної ділянки у користування орендарю, та розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, що складала 1, 5 % за рік оренди від грошової оцінки земельної ділянки і становила 1 157, 90 грн, належала до сплати у строк до 30 вересня кожного року оренди.

Позивач також зазначив, що 01 січня 2009 року між сторонами договору оренди укладено додаткову угоду № 01 до договору оренди земельної ділянки від 14 вересня 2006 року, що зареєстрована у відділі Держкомзему в Близнюківському районі Харківської області. 01 січня 2014 року між названими сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди земельної ділянки від 14 вересня 2006 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. 10 грудня 2014 року ОСОБА_3, як спадкоємець першої черги, отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Близнюківської державної нотаріальної контори Харківської області на земельну ділянку, що належала його матері. Право власності на успадковану земельну ділянку зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно. Об'єкт спадкування - земельна ділянка має майновий характер, а тому, приймаючи спадщину, він прийняв всі права і обов'язки спадкодавця. Такі твердження кореспондуються і з договором оренди землі, в якому у підпункті 8.2.6 зазначено, що у випадку смерті орендодавця земельна ділянка переходить у спадщину згідно з чинним законодавством. Під час переходу земельної ділянки (чи будь-якої її частини) в спадщину, спадкоємці одержують всі права та обов'язки орендодавця за цим договором.

Відповідно до умов договору позивач до 30 вересня 2015 року повинен був отримувати орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 8 495, 47 грн, але не отримав. Замість орендної плати в січні 2016 року він отримав лист TOB Краєвид Агро № 19, в якому його запрошували підписати додаткову угоду на 4 % та отримати належну йому орендну плату за 2015 рік в сумі 7 092, 60 грн. Маючи намір отримати орендну плату, він прибув до товариства і на особистому прийомі у генерального директора Заскалкіної О. М. землевпорядник ОСОБА_6 повідомила йому, що орендну плату за 2015 рік він зможе отримати тільки після того, як підпише додаткову угоду до договору оренди землі, в результаті чого, всупереч умовам договору, він на момент подання позову орендну плату за 2015 рік не отримав.

Вважав, що відповідач систематично (більш ніж три місяці) істотно порушує умови договору, внаслідок чого просив суд розірвати договір оренди від 14 вересня 2006 року, укладений ТОВ Краєвид Агро та ОСОБА_4, спадкоємцем якої є ОСОБА_3

Стислий виклад заперечень відповідача

ТОВ Краєвид Агро не визнало пред'явлений до нього позов, просило відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначив, що причиною невиплати позивачу орендної плати за 2015 рік стало порушення ОСОБА_3 правил статті 148-1 Земельного кодексу України. Також товариство зазначило, що ним порушено одноразово умову про сплату орендної плати, що не є систематичним порушенням, а тому відсутні підстави для розірвання договору оренди землі.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Судом стягнуто з ТОВ Краєвид Агро на користь ОСОБА_3 заборгованість з орендної плати за 2015 рік в розмірі 8 495, 47 грн з вирахуванням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів, індексу інфляції в сумі 127, 43 грн та пені в сумі 576, 99 грн. Стягнуто з ТОВ Краєвид Агро на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 551, 20 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 1 000, 00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що, оскільки за договором оренди землі від 14 вересня 2006 року, з урахуванням додаткових угод № 1 та № 2, орендна плата за землю повинна сплачуватись один раз на рік у строк до 30 грудня кожного року, то під систематичною несплатою орендної плати в цьому випадку необхідно розуміти несплату орендної плати за два і більше роки поспіль, а не протягом трьох місяців підряд, як на цьому наполягає позивач. Суд зазначав, що до спірних правовідносин положення статті 782 ЦК України не підлягають застосуванню.

Суд першої інстанції вважав обґрунтованим спосіб нарахування позивачем орендної плати за 2015 рік у розмірі 8 495, 47 грн, наведеним у розрахунку заборгованості, оскільки він узгоджується зі статтями 201, 271 та 289 Податкового кодексу України, статтею 15 Закону України Про оцінку земель , постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 року № 1185, а також з умовами договору оренди земельної ділянки від 14 вересня 2006 року з додатками № 1 та № 2 до нього.

Проте, з урахуванням того, що згідно з чинним податковим законодавством податковим агентом зі сплати податків та інших обов'язкових платежів з доходу ОСОБА_3 як орендодавця у виді орендної плати за землю є ТОВ Краєвид Агро як орендар земельної ділянки, тому сума заборгованості саме з орендної плати за 2015 рік підлягає стягненню з відповідача з вирахуванням із суми 8 495, 47 грн податків та інших обов'язкових платежів. Відповідно до розрахунку заборгованості індекс інфляції за період прострочення грошового зобов'язання з січня 2016 року до квітня 2016 року склав 127, 43 грн.

У договорі оренди земельної ділянки сторони передбачили відповідальність орендаря за неналежне виконання ним свого обов'язку зі своєчасної сплати орендної плати (пункт 4.8 договору), зокрема, орендар за несплату орендної плати з вини орендаря виплачує орендодавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день несплати, за весь період прострочення. При цьому суд вважав обґрунтованою суму нарахування позивачем пені за 113 днів прострочення у розмірі 576, 99 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що, оскільки у цій справі позивач довів лише разову несвоєчасну невиплату орендної плати за оренду успадкованої ним земельної ділянки, за 2015 рік, то апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позову.

Апеляційний суд відхилив доводи заявника щодо недійсності договору оренди землі, оскільки вони перебувають поза межами заявленого у цій справі до суду першої інстанції позову, що не перешкоджає позивачу звернутися до суду з цих підстав з новим позовом про визнання договору оренди землі недійсним. У справі відсутні належні і допустимі докази того, що зазначений договір є нікчемним.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року, справу направити на новий розгляд до суд апеляційної інстанції .

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи і призвели до неправильного вирішення спору. Заявник зазначає, що судом першої інстанції не досліджувалися оригінали договору оренди землі та додаткових угод до нього, а прийняті як докази їх незасвідчені копії. Під час огляду в апеляційному суді оригіналів зазначених документів позивачем встановлено підробку (фальшивість) акта прийому-передачі земельної ділянки від 05 лютого 2007 року та додаткової угоди від 01 лютого 2007 року № 01. Після встановлення позивачем факту підробки документів, ним заявлено клопотання про виключення цих документів з числа доказів. Проте апеляційним судом такі докази визнані належними та допустимим, що, на переконання заявника, суперечить правилам статей 58, 59, частини другої статі 185 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ Краєвид Агро просило відхилити касаційну скаргу ОСОБА_3, оскаржуване судове рішення залишити без змін. Відповідач зазначив, що твердження про підробку документів є лише припущеннями заявника та не стосуються предмета позову.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 16 серпня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 рок), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ОСОБА_4 та ТОВ Краєвид Агро 14 вересня 2006 року укладено договір оренди (б/н), за умовами якого орендодавець надала, а орендар прийняв у строкове платне користування та володіння земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий НОМЕР_1, ділянка НОМЕР_2, що знаходиться на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, площею 7, 8200 га, та належить орендодавцю на підставі Державного акта на право приватної власності на землю від 11 грудня 2003 року, НОМЕР_3. Пунктом 3.1 договору встановлено строк оренди, що складає 15 років з моменту підписання відповідного акта приймання-передачі земельної ділянки у користування орендарю. Пунктами 4.1, 4.2 договору встановлена орендна плата за користування земельною ділянкою, що складає 1, 5 % за рік від грошової оцінки земельної ділянки згідно з пунктом 2.5 договору і становила 1 157, 90 грн, яка сплачується в строк до 30 вересня кожного року оренди.

Відповідно до зазначеного договору складені акт установлення та погодження меж земельної ділянки та акт прийому-передачі земельної ділянки від 05 лютого 2007 року.

01 січня 2009 року між ОСОБА_4 та ТОВ Краєвид Агро укладено додаткову угоду № 01 до договору оренди земельної ділянки від 14 вересня 2006 року № 040768500009, яка зареєстрована у відділі Держкомзему в Близнюківському районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 липня 2012 року № 632068034000919.

Відповідно до умов зазначеної угоди сторони дійшли взаємної згоди щодо внесення змін до договору, а саме з 01 січня 2009 року розмір орендної плати за користування земельною ділянкою в грошовій формі у рік становить 2 742, 50 грн, що складає 3 % від базової грошової оцінки землі, передбаченої пунктом 2.5 договору, збільшеної на коефіцієнт індексації (з урахуванням змін щодо коефіцієнту індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України); в пункті 3.1 статті 3 Термін дії договору внесено такі зміни: Земельна ділянка надається в оренду терміном на 25 років ; пункт 4.2 статті 4 викладено у такій редакції: За кожен рік оренди земельної ділянки орендна плата сплачується в строк до 30 грудня кожного року оренди .

01 січня 2014 року між ОСОБА_4 та ТОВ Краєвид Агро укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди земельної ділянки від 14 вересня 2006 року. Відповідно до умов зазначеної угоди сторони дійшли взаємної згоди щодо внесення змін до договору, а саме до пункту 4.1 статті 4 Орендна плата , виклавши його в такій редакції: починаючи з 01 січня 2014 року розмір орендної плати за користування земельною ділянкою становить 4 % від грошової оцінки землі . Інші умови договору, до яких не внесено зміни, зберігають чинність, у тому числі і додаткова угода № 1 від 01 січня 2009 року. Відповідно пункту 3.1 статті 3 термін дії договору складає 25 років; відповідно до пунктів 4.1, 4.2 статті 4 орендна плата з 01 січня 2014 року становить 4 % від грошової оцінки земельної ділянки та сплачується в строк до 30 грудня кожного року оренди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

10 грудня 2014 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Близнюківської державної нотаріальної контори Харківської області за реєстровим № 1982, на земельну ділянку, кадастровий НОМЕР_1, ділянка НОМЕР_2, що знаходиться на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, площею 7, 8200 га.

Право власності на успадковану земельну ділянку зареєстровано у реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 грудня 2014 року, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 30873105.

09 січня 2015 року ТОВ Краєвид Агро листом, за вих. № 5, повідомило позивача, що товариство розглянуло його заяву щодо небажання продовжувати договірні відносини з оренди землі. З посиланням на підпункт 8.2.6 договору оренди зазначило, що у випадку смерті орендодавця земельна ділянка успадковується спадкоємцями, до яких переходять усі права та обов'язки орендодавця за цим договором.

22 січня 2016 року ТОВ Краєвид Агро , до звернення позивача до суду з цим позовом, надіслало на його адресу лист з пропозицією підписати додаткову угоду з ним як спадкоємцем та отримати належну орендну плату за 2015 рік. Попередніх умов для отримання орендної плати зазначений лист не містить.

16 березня 2016 року позивач направив на адресу відповідача лист, в якому просив розірвати договір оренди за взаємною згодою, на що ТОВ Краєвид Агро листом від 14 квітня 2016 року з посиланням на чинне земельне законодавство запросило позивача до співпраці з обробітку земельної ділянки НОМЕР_2, оскільки до нього як до спадкоємця перейшли всі права та обов'язки за договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до довідки ТОВ Краєвид Агро від 25 травня 2016 року за договором оренди земельної ділянки від 14 вересня 2006 року позивачу нарахована орендна плата за 2015 рік у розмірі 8 493, 12 грн та з урахуванням утримання податку з доходу фізичних осіб до сплати належало 7 219, 15 грн, натомість довідка про доходи, отримані від оренди земельної частки паю, від 18 серпня 2016 року містить відомості, що орендна плата за 2015 рік склала 8 495, 05 грн та з урахуванням утримання податку з доходу фізичних осіб та військового збору до сплати належить 7 093, 36 грн.

03 червня 2016 року ТОВ Краєвид Агро на ім'я ОСОБА_3 надіслало поштовий переказ на суму 15 298, 24 грн, який повернувся на рахунок товариства як такий, що не вручений.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що заявник оскаржує лише ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року з підстав порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника щодо неналежності та недопустимості таких доказів у справі, як акт прийому-передачі земельної ділянки від 05 лютого 2007 року та додаткову угоду від 01 лютого 2007 року № 01 з огляду на таке.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 3 ЦПК України 2004 року).

За змістом частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне (стаття 15 ЦПК України 2004 року).

Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб'єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.

Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов'язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.

Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (стаття 119 ЦПК України 2004 року). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому до підстави позову не можуть входити обставини, що виступають доказами у справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки з підстав систематичної несплати орендарем орендної плати за користування земельною ділянкою на підставі договору оренди землі та додаткових угод до нього. Правовою підставою позову ним визначено пункт д статті 141 ЗК України, відповідно до якого підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати. Таким чином, доказуванню у цій справі підлягають обставини щодо систематичної несплати орендарем орендної плати за користування земельною ділянкою, що за встановлених обставин справи не підтверджено зібраними у справі доказами.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Висновки апеляційного суду, що сумніви позивача у дійсності підписів його матері в акті прийому-передачі земельної ділянки та додатковій угоді № 1 не є предметом доказування у цій справі, оскільки не стосуються предмета цього спору. Вимоги про недійсність зазначених документів позивачем не заявлялись та їхня дійсність у судовому порядку не оспорювалась.

При цьому позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, у тому числі щодо стягнення орендної плати, індексу інфляції, пені, посилався на те, що відповідачу передано в оренду земельну ділянку на умовах, визначених договором оренди землі, додатковими угодами № 1 та № 2 до нього. Отже, позивачем фактичними підставами позову визначено наведені обставини.

Відповідно до частини другої статті 31 ЦПК України 2004 року позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову.

Наведеними правилами позивач під час розгляду справи судом першої інстанції не скористався.

Зважаючи на наведене, доводи заявника про неналежність та недопустимість доказів з підстав підробки підписів його матері у акті прийому-передачі та додатковій угоді № 1 не є предметом доказування у цій справі.

Доводи про те, що під час апеляційного розгляду заявником подано заяву про фальшивість доказів у справі, яку не врахував апеляційний суд, відхилені з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України 2004 року у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При цьому недоведені сумніви у справжності підпису в акті прийому-передачі та додатковій угоді № 1 не є аргументами того, що такі докази є фальшивими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростували, порушень норм процесуального права, які призвели б до ухвалення незаконного рішення у справі, Верховний Суд не встановив, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Апеляційним судом правильно визначено предмет спору та предмет доказування у справі, надано оцінку зібраним у справі доказам та зроблено висновки за результатами перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала апеляційного суду в оскаржуваній частині без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик