Постанова

від 11.02.2019 по справі 903/718/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року Справа №903/718/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Розізнана І.В.

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засідання у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу приватного підприємства "Екоресурси Волинь" на рішення господарського суду Волинської області від 03.12.2018 (суддя Слободян О.Г., повний текст рішення складено 13.12.2018) у справі №903/718/18

за позовом приватного підприємства "Екоресурси Волинь"

до комунального підприємства "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт"

про стягнення 100 000 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 03.12.2018 року у справі №903/718/18 у позові приватного підприємства "Екоресурси Волинь" до комунального підприємства "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт" про стягнення 100000 грн. відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст.546, 598-599, 626-629, 653 ЦК України, ст.ст.22, 216, 225 ГК України, ст.26 Закону України "Про публічні закупівлі" вказав, що оскільки договір підряду з додатковими угодами був розірваний в судовому порядку за ініціативою позивача, договір сторонами не виконано, відповідно всі зобов'язання за даним договором були припинені з моменту набрання рішення суду законної сили. Суд дійшов висновку, що гарантійний платіж, який був сплачений на виконання умов договору не є понесеними стороною збитками, а тому вимога позивача щодо стягнення з відповідача гарантійного платежу в розмірі 100000 грн. є безпідставною та не підлягає до задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

Апелянт, зокрема, зазначає, що кошти у розмірі 100000 грн. не можуть вважатись гарантією у розумінні ст.560 ЦК України, у зв'язку з тим, що ПП "Екоресурси Волинь" не є фінансовою установою чи страховою організацією, та авансом згідно ст.570 ЦК України, оскільки кошти не зараховувались у рахунок майбутніх платежів. Позивач звертає увагу, що договір підряду №05/12-16 з додатковими угодами було розірвано саме з вини комунального підприємства "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт", що підтверджується рішенням суду у справі №903/185/18. З огляду на вказане, вважає, що наявні всі підстави згідно ст.22, 218, 225 ГК України для стягнення збитків з відповідача.

Відповідач, комунальне підприємство "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт", правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

У судове засідання, що відбулося 11.02.2018 року, апелянт не забезпечив явку свого представника, натомість подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю прибуття представника ОСОБА_2, оскільки останній перебуває у раніше запланованому відрядженні в іншому місті.

Розглядаючи вказане клопотання, колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 р. вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у позивача була можливість забезпечити участь іншого представника, для захисту своїх прав, при розгляді даної справи.

Враховуючи наведене, а також те, що в порушення приписів ст.ст.74, 76-77 ГПК України, апелянтом не наведено та не подано жодного доказу на підтвердження обставин вказаних у клопотанні, колегія суддів не вбачає поважних причин, які б свідчили про необхідність перенесення судового засідання на іншу дату. З огляду на вказане, беручи до уваги ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, враховуючи, що позивач належним чином повідомлявся про судове засідання (а.с.101-104) та те, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, суд визнав за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 05.12.2016 року між ПП "Екоресурси Волинь" (виконавець) та комунальним підприємством "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт" (замовник) укладено договір підряду №05/12-16 за результатами процедури закупівлі №UA-2016-11-03-000480-c, проведеної через електронну систему державних закупівель для Волинського обласного територіального медичного об'єднання (а.с.10-13).

У відповідності до п.1.1, 1.2 договору, на підставі проведеної процедури закупівлі відповідно до чинного законодавства виконавець приймає на себе зобов'язання виконати роботи по капітальному будівництву теплогенератора модульного транспортабельного 3200 кВт на пелеті для забезпечення тепловою енергією і гарячим водопостачанням Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання, а замовник - прийняти та оплатити такі роботи відповідно до тендерної пропозиції.

Згідно з п.6.3.4, 6.3.5 договору, виконавець зобов'язаний, зокрема, забезпечити виконання робіт у строки, встановлені цим договором; забезпечити виконання робіт, якість яких відповідає умовам, встановленим цим договором.

Пунктами 7.1. договору сторони погодили, що забезпечення виконання зобов'язань за договором становить 100000 грн.

На виконання умов договору приватним підприємством "Екоресурси Волинь" було перераховано на рахунок комунального підприємства "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт" гарантійний платіж у розмірі 100000 грн. згідно платіжного доручення №130 від 12.12.2016 р. (а.с.15).

Строк виконання робіт по будівництву визначається до 12.12.2016 року (п.5.1. договору).

12.12.2016 р. сторони уклали додаткову угоду №1 про внесення змін до договору підряду №05/12-16 від 05.12.2016 р., якою, зокрема, змінили терміни виконання робіт, а саме до 26.12.2016 р. (а.с.14).

У зв'язку з невиконанням виконавцем будівельних (підрядних) робіт у строки погоджені сторонами, за наслідками розгляду справи №903/616/17 за позовом КП "ІАЦ "Волиньенергософт" до ПП "Екоресурси Волинь" про зобов`язання до виконання робіт згідно договору підряду, 21.08.2017 року господарським судом Волинської області було постановлено ухвалу про затвердження, укладеної між сторонами, мирової угоди від 18.08.2017 р.

За змістом мирової угоди, зокрема, ПП "Екоресурси Волинь" взяло на себе зобов'язання виконати роботи по капітальному будівництву теплогенератора модульного транспортабельного 3200 кВт на пелеті для забезпечення тепловою енергією і гарячим водопостачанням Волинського обласного територіального медичного об'єднання відповідно до договору №05/12-16 від 05.12.2016 р. протягом трьох місяців з моменту підписання мирової угоди, тобто до 21 листопада 2017 року. Після завершення виконання робіт по капітальному будівництву теплогенератора модульного транспортабельного 3200 кВт на пелеті для забезпечення тепловою енергією і гарячим водопостачанням Волинського обласного територіального медичного об'єднання і підписання в установленому порядку актів виконаних робіт відповідно до договору №05/12-16 від 05.12.2016 р., КП "ІАЦ "Волиньенергософт" протягом 10 днів зобов'язалось оплатити ПП "Екоресурси Волинь" виконані роботи у повному обсязі з врахуванням перерахованих авансів.

Додатковою угодою №2 від 25.09.2017 р. про внесення змін до договору підряду №05/12-16 від 05.12.2016 р. сторони встановили остаточний день виконання будівельних робіт - 20 листопада 2017 року.

Однак, у зв'язку з невиконанням КП "ІАЦ "Волиньенергософт" взятих на себе зобов'язань щодо прийняття підрядних робіт та їх оплати, ПП "Екоресурси Волинь" звернулось з позовом до суду про розірвання договору підряду та стягнення заборгованості по оплаті виконаних робіт.

Рішенням господарського суду Волинської області від 30.05.2018 року у справі №903/185/18 розірвано договір підряду №05/12-16 від 05.12.2016 р. з додатковими угодами від 12.12.2016 р. №1 та від 25.09.2017 р. №2. Стягнуто з КП "ІАЦ "Волиньенергософт" 956343,22 грн. заборгованості за виконані підрядні роботи ПП "Екоресурси Волинь" (а.с.16-25).

Враховуючи розірвання в судовому порядку договору підряду та посилаючись на ч.1 ст.26 Закону України "Про публічні закупівлі", позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою стягнути з відповідача гарантійний платіж у розмірі 100000 грн.

За вимогами ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ч.1 ст.36 Закону України "Про державні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до вимог Цивільного кодекс України з урахуванням особливостей, визначених Господарським кодексом України.

В силу приписів ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Тобто, правовідносини, які виникли між сторонами договору підпадають під нормативне регулювання як загальних положень про зобов'язання, так і положень про договір підряду та Закону України "Про публічні закупівлі".

Частиною 1 статті 628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.7.2 договору, повернення виконавцю забезпечення виконання договору про закупівлю здійснюється відповідно до ст.26 Закону України "Про публічні закупівлі".

За приписами ч.1 ст.26 Закону України "Про публічні закупівлі", замовник має право вимагати від учасника-переможця внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією. Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, а також у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними та у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону, а також згідно з умовами, зазначеними в договорі, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Стаття 37 Закону України "Про публічні закупівлі визначає підстави визнання договору про закупівлю нікчемним, зокрема, у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону; його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; його укладення з порушенням строків, передбачених частиною другою статті 32 та абзацом восьмим частини третьої статті 35 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Таким чином, аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що замовник повертає забезпечення виконання договору за наявності однієї з таких підстав: виконання учасником-переможцем договору; визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними; визнання договору про закупівлю нікчемним.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.

Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

З огляду на вказане, поняття виконання зобов'язання не підлягає розширеному тлумаченню і включає в себе лише зобов'язання виконане належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться. Такий висновок суду узгоджується зі статтею 526 ЦК України про належне виконання зобов'язання.

Отже, лише у випадку повного виконання зобов'язання за договором у замовника виникає обов'язок повернення суми гарантійного платежу у відповідності до ч.1 ст.26 Закону України "Про публічні закупівлі".

При цьому, розірвання договору можливе лише до його повного виконання, а тому зобов'язання, що виникло з договору, не може вважатися повністю виконаним у разі його розірвання.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Розірвання договору є наслідком порушення і реакцією особи на вчинене іншою особою порушення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, договір підряду №05/12-16 від 05.12.2016 р. розірвано у судовому порядку, а саме рішенням господарського суду Волинської області від 30.05.2018 року у справі №903/185/18. Вказаним рішенням, зокрема, встановлено, що ПП "Екоресурси Волинь" не виконано в повному обсязі та в зазначений термін свої зобов'язання за договором підряду.

За приписами ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

За змістом преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 р. у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судове рішення у справі №903/185/18, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, встановленим є факт неналежного та неповного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.

Крім того, судом також встановлено, що доказів у підтвердження визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними чи визнання договору про закупівлю нікчемним матеріали справи не містять та сторонами не надано

Правова природа недійсності договору та розірвання договору є різною як за суттю, так і за наслідками. Розірвання договору припиняє його дію лише на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, натомість недійсність договору тягне за собою повернення сторін договору у первісний стан (кожна сторона повертає одна одній у натурі все, що було одержано за недійсним договором).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги розірвання договору підряду №05/12-16 від 05.12.2016 р. за ініціативою позивача, невиконання ПП "Екоресурси Волинь" зобов'язань за договором у повному обсязі, а також відсутність доказів визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними чи визнання договору про закупівлю нікчемним, колегія суддів дійшла висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин ст.26 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо повернення замовником забезпечення виконання договору у вигляді гарантійного платежу.

При цьому, позивач не позбавлений права звернутися з позовом про стягнення збитків, про що судом першої інстанції зроблено вірний висновок.

Формальне посилання ПП "Екоресурси Волинь" у позовній заяві на ст.653 ЦК України щодо стягнення збитків не змінює обґрунтування ним підстав та предмета позову про повернення гарантійної суми з підстав виконання договору.

Частиною 3 ст.46 ГПК України встановлено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач наданим йому процесуальним правом не скористався, з огляду на що доводи апелянта про незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм законодавства щодо підстав господарсько-правової відповідальності та стягнення збитків як способу захисту цивільних прав, відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні та необґрунтовані.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що обґрунтування в позовній заяві предмета та підстав позову (стягнення гарантійної суми внаслідок виконання договору) в правовому значенні є взаємовиключними з вимогою про стягнення збитків внаслідок розірвання договору.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 р., серія A, №303-A, п.29).

Згідно з ч. 3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст.73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

В силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 03.12.2018 у справі №903/718/18 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного підприємства "Екоресурси Волинь" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "14" лютого 2019 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.