Рішення

від 24.01.2019 по справі 910/13961/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2019Справа № 910/13961/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-Центр" доКиївської міської ради провизнання недійсними пунктів рішення та визнання укладеним договору Суддя ОСОБА_6

Секретар судового засідання Баринова О.І.

Представники сторін:

від позивача:Ковальчук Н.В. від відповідача:Самелюк К.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-Центр" (надалі - "Товариство") звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради, в якому просить суд:

- визнати недійсними пункти 5.9 та 5.10 рішення Київської міської ради №151/151 від 28.08.2008 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-Центр" земельної ділянки для проектування, будівництва та експлуатації офісно-житлового комплексу на АДРЕСА_1", якими передбачено обов'язок позивача передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 7% загальної площі квартир (крім службового житла) у офісно-житловому комплексі та сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва з моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі в розмірі 5% витрат з будівництва, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла;

- визнати укладеним договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) між позивачем та відповідачем у наведеній Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-Центр" редакції.

В обґрунтування позовних вимог, Товариство вказує, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, в тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів, а тому пункти 5.9 та 5.10 рішення Київської міської ради №151/151 від 28.08.2008 не відповідають вимогам законодавства. Також, позивач вказує, що ним було належним чином виконано всі необхідні та можливі дії для укладення договору оренди земельної ділянки, в той час як відповідач протиправно ухиляється від укладення зазначеного договору, у зв'язку з чим, на думку позивача, наявні всі правові підстави для укладення даного договору в судовому порядку у формі типового договору оренди землі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/13961/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 13.11.2018.

13.11.2018 в судовому засіданні представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, у відповідності до якого в задоволенні позову просив відмовити, вказував на те, що: позивачем не було виконано у визначені строки встановлених п.п. 5.2, 5.4 п. 5 рішення Київської міської ради №151/151 від 28.08.2008 обов'язків; рішення Київської міської ради №151/151 від 28.08.2008 у відповідності до приписів п. 8 ст. 28 Регламенту розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 №457/1867, втратило чинність за спливом дев'яти місяців з моменту його прийняття з огляду на не укладення у визначені строки відповідного договору оренди; позивачем не звертався до відповідача у визначені строки для укладення спірного договору оренди, у зв'язку з чим останнім було втрачено таке право.

Також, представником відповідача було подано клопотання про залучення третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, за змістом якого просив залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Протокольними ухвалами господарського суду міста Києва від 13.11.2018 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 04.12.2018.

30.11.2018 через відділ діловодства суду представником позивача було подано відповідь на відзив, у відповідності до якого вказував на те, що оскільки рішення Київської міської ради №151/151 від 28.08.2008 не скасовувалося, то воно має виконуватися, однак, відповідач протиправно ухиляється від укладення спірного договору оренди, а посилання відповідача на положення п. 8 ст. 28 Регламенту розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 №457/1867, як правову підставу втрати чинності таким рішенням є безпідставним, оскільки порушує принцип гарантії стабільності суспільних відносин. Також, вказував на те, що відповідачем не було жодним чином спростовано його доводів відносно недійсності оскаржуваних пунктів спірного рішення.

04.12.2018 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано заяву про відвід судді, у відповідності до якої просив відвести суддю ОСОБА_6 від розгляду справи №910/13961/18.

Дійшовши до висновку про необґрунтованість заявленого відводу, господарський суд міста Києва у складі судді Бойка Р.В. постановив ухвалу від 04.12.2018 про передання заяви представника Київської міської ради Перепелиціна К.М. про відвід судді ОСОБА_6 від розгляду справи №910/13961/18 для вирішення судді, визначеному в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами автоматичного розподілу судової справи між суддями, проведеного 07.12.2018, матеріали заяви про відвід судді, поданої в межах справи №910/13961/18, передано на розгляд судді Кирилюк Т.Ю.

Ухвалою господарського суду міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. від 10.12.2018 у справі №910/13961/18 у задоволенні заяви представника Київської міської ради Перепелиціна К.М. про відвід судді ОСОБА_6 від розгляду справи №910/13961/18 відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2018 підготовче засідання у справі призначено на 21.12.2018.

В судовому засіданні представником відповідача було надано пояснення щодо вимоги про визнання недійсним оскаржуваних пунктів спірного рішення, у відповідності до якого вказував на те, що доводи позивача в такій частині ґрунтуються на зміні законодавства України, яке регулює питання пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, однак зміна відповідного законодавства може бути підставою для внесення змін до відповідних умов договору оренди, а не визнання недійсним рішення про надання земельної ділянки в оренди. Крім того, вказував на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення з такими вимогами.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2018 закінчено підготовче засідання у справі та призначено її до розгляду по суті на 24.01.2019.

24.01.2019 в судове засідання з'явилися представники учасників справи, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю, а відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 24.01.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради ІІ сесії VI скликання від 28.08.2008 №151/151 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-Центр" земельної ділянки для проектування, будівництва та експлуатації офісно-житлового комплексу на АДРЕСА_1" з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 11.12.2008 №791/791, (надалі - "Рішення") було вирішено:

1. Затвердити містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації визначення параметрів будівництва та експлуатації офісно-житлового комплексу на АДРЕСА_1.

2. Внести зміни до Генерального плану міста Києва, а саме: вилучити земельну ділянку в межах вул. Гайової у Солом'янському районі м. Києва з комунально-складської території та перевести її до території житлової забудови.

3. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-Центр" для проектування, будівництва та експлуатації офісно-житлового комплексу на АДРЕСА_1.

4. Передати товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-Центр", за умови виконання пункту 5 цього рішення, в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 0,97 га для проектування, будівництва та експлуатації офісно-житлового комплексу на вул. Гайовій, 19 Солом'янському районі м. Києва.

5. Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-Центр":

5.1. Виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України.

5.2. У місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

5.3. Питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку.

5.4. Виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 27.08.2007 №19-8811, Київської міської санепідстанції від 31.10.2007 №2216, управління охорони навколишнього природного середовища від 07.12.2007 №05-08/9831, Державної служби з питань національної культурної спадщини від 05.11.2007 №22-2772/35.

5.5. Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки.

5.6 Питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 17.01.2008 №3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік" (зі змінами та доповненнями внесеними рішеннями Київської міської ради від 17.07.2008 №16/16 від 30.10.2008 №561/561).

5.7. Проектом будівництва офісно-житлового комплексу передбачити місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) у кількості, не меншій за одне машиномісце на кожні дві квартири в цьому комплексі.

5.8. Укладі проектування будівництва виконати розрахунки щодо забезпеченості населення об'єктами соціальної сфери (дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, об'єкти охорони здоров'я тощо) і передбачити їх розміщення та будівництво одночасно із спорудженням офісно-житлового комплексу.

5.9. Передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 7% загальної площі квартир (крім службового житла) в цьому офісно-житловому комплексі на підставі пункту 38 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 №3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік".

5.10. Сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти у розмірі 5% витрат з будівництва загальної житлової площі цього офісно-житлового комплексу, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня року, в якому проводиться оплата, на підставі пункту 39 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 №3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік".

6. Попередити землекористувача, що використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог статей 141, 143 Земельного кодексу України.

7. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури.

Листом №27/03/1 від 27.03.2018 Товариством звернулося до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням підготувати проект договору оренди земельної ділянки на вул. Гайова, 19 у Солом'янському районі м. Києва, переданій Товариству для проектування, будівництва та експлуатації офісно-житлового комплексу Рішенням.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для визнання укладеним договору оренди землі на підставі Рішення та законності положень його п.п. 5.9, 5.10.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ст.ст. 140, 142, 143 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до частин 1, 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема: розпорядження землями територіальної громади міста; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Враховуючи наведені норми суд відзначає, що спірна земельна ділянка належить до земель територіальної громади міста Києва, а відтак, надання її у користування Товариству шляхом укладення відповідного договору може бути здійснено не інакше як за наслідками прийняття відповідного рішення Київською міською радою.

В даному випадку, позивачем вказується на існування такого рішення з посиланням саме на рішення Київської міської ради ІІ сесії VI скликання від 28.08.2008 №151/151 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-Центр" земельної ділянки для проектування, будівництва та експлуатації офісно-житлового комплексу на АДРЕСА_1", однак, зазначається про протиправне ухилення відповідача від його виконання.

В той же час, заперечуючи проти позовних вимог відповідачем вказується на те, що Рішення втратило чинність у зв'язку із його невиконанням, що залежало виключно від волі позивача, а тому правові підстав для укладення на його виконання договору оренди землі за спливом 10 років відсутні.

Частиною 4 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Враховуючи, що в даному випадку спірні правовідносини стосуються оренди належної територіальній громаді міста Києва землі, то Рішення за своєю правовою природою є підставою для породження у осіб, якого воно стосується, певного обсягу прав та обов'язків, зокрема, права Товариства на отримання відповідної земельної ділянки та обов'язку міської ради із передачі такої земельної ділянки Товариству, що у відповідності до ст. 124 Земельного кодексу України оформлюється укладенням відповідного правочину.

Наведене з огляду на визначені сторонами доводи/заперечення вказує на необхідність з метою повного та всебічного вирішення спору дослідження обставин чинності Рішення на сьогоднішній день.

За системним аналізом ст.ст. 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 9, 122, 123 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 26, 59, 60, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" вбачається, що правомочності щодо встановлення умов надання земель власності територіальної громади міста Києва належить саме до компетенції Київської міської ради, що реалізується у відповідному рішенні чи в укладеному договорі оренди землі.

Наведене безумовно було визначено в положеннях ч. 10 ст. 123 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент прийняття Рішення, яка передбачала, що рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом її відведення здійснюється: затвердження проекту відведення земельної ділянки; вилучення (викуп) земельних ділянок у землекористувачів (землевласників) із затвердженням умов вилучення (викупу) земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням категорії земель та її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, встановлення обґрунтованих граничних термінів забудови земельної ділянки.

Більш того, з метою регулювання земельних відносин та з метою забезпечення ефективного і оперативного вирішення питань землекористування відповідно до положень законодавства України Київською міською радою рішенням від 15.07.2004 №457/1867 було затверджено Регламент розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві (надалі - "Регламент"), який діяв на час прийняття спірного Рішення та положеннями якого було встановлено особливості та процедуру передачі в оренду земельних ділянок в м. Києві юридичним особам та оформлення права користування землею на підставі прийнятих Київською міською радою рішень.

При цьому, в силу приписів ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" затверджений Регламент був обов'язковим для виконання всіма розташованими у місті Києві органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають в м. Києві та бажають отримати земельну ділянку у постійне користування, в оренду або змінити цільове призначення земельної ділянки.

Положеннями ст. 28 Регламенту, в редакції, чинній на момент прийняття Рішення, було визначено, що право оренди земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації забороняється. Зацікавлена особа в місячний термін з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради про передачу земельної ділянки у користування зобов'язана звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) для організації робіт із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та підготовки документа, що посвідчує право на земельну ділянку. У разі передачі земельної ділянки в оренду зацікавлена особа зобов'язана в чотирьохмісячний термін з моменту звернення до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) укласти договір оренди землі. На підставі технічного завдання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) землевпорядна організація забезпечує встановлення і передачу у встановленому порядку межових знаків землекористувачу, виготовляє документ, що посвідчує право на земельну ділянку, та подає до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) для перевірки. Сукупний термін перевірки зазначених документів Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не може перевищувати двох місяців. Виконання робіт зі встановлення межових знаків та виготовлення документа, що посвідчує право на земельну ділянку, здійснюються землевпорядними організаціями в термін, що не може перевищувати двох місяців. Якщо договір оренди землі не підписаний зацікавленою особою в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради про передачу відповідної земельної ділянки в оренду, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки. Рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду вважається таким, що втратило чинність, через дев'ять місяців після набуття ним чинності, якщо відповідний договір оренди землі не укладено.

З огляду на викладені положення вбачається, що діючи в межах повноважень, наданих в т.ч. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Земельним кодексом України, Київською міською радою в Регламенті було затверджено певні умови, виконання яких передує укладенню договору оренди земельної ділянки, а саме, визначено, що з метою укладення договору оренди земельної ділянки зацікавлена особа має в місячний термін з моменту прийняття відповідного рішення про передачу земельної ділянки в оренду звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) для організації робіт із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та підготовки документа, який посвідчує право на земельну ділянку.

Тобто, звертаючись до Київської міської ради з заявою, яка стала підставою для прийняття Рішення (як з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, так і з заявою про його затвердження, що передує фактичній передачі землі), позивач був обізнаний або ж в будь-якому випадку міг бути обізнаний про встановлений порядок правовідносин щодо чинності такого рішення.

В подальшому такі положення знайшли своє відображення і в змісті Рішення, приписами п.п. 4, 5.2 якого було визначено, що умовою передання Товариству спірної земельної ділянки в оренду є виконання ним обов'язку із звернення у місячний термін до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

З огляду на викладені положення вбачається, що набуте Товариством на підставі Рішення право отримання земельної ділянки в оренду шляхом укладення договору не є безумовними, адже обтяжено виконанням Товариством у визначені строки певних обов'язків, зокрема, обов'язку звернення до уповноваженого органу у місячний термін із клопотанням щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, виключно за наслідками виконання чого і є можливим укладення такого договору.

При цьому, положеннями п. 4 ст. 28 Регламенту було покладено на зацікавлену особу в отриманні земельної ділянки в оренду укласти відповідний договір в чотирьохмісячний термін з моменту звернення до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА), а в приписах п.п. 7, 8 такої статті визначено наслідки невиконання відповідного зобов'язання, які полягали в тому, що: у випадку не підписання договору оренди землі зацікавленою особою протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням про передачу відповідної земельної ділянки в оренду - розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки; у випадку не підписання договору оренди землі зацікавленою особою протягом дев'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням про передачу відповідної земельної ділянки в оренду - відповідне рішення вважається таким, що втратило чинність.

Таким чином, визначені в порядку ст.ст. 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 9, 122, 123 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 26, 59, 60, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", ст. 28 Регламенту та відображені в Рішенні умови укладення спірного договору оренди землі передбачали певний часовий проміжок їх виконання Товариством, зі спливом якого наставали визначені наслідки (санкції) у вигляді збільшення розміру орендної плати (невиконання їх протягом п'яти місяців з моменту прийняття Рішення) чи фактичної втрати права на укладення договору оренди землі в цілому (невиконання протягом дев'яти місяців з моменту прийняття Рішення).

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В той же час, матеріали справи не містять доказів виконання Товариством визначених приписами п.п. 4, 5.2 Рішення передумов укладення спірного договору оренди землі, а саме: звернення у місячний термін з моменту прийняття Рішення до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Більш того, матеріали справи не містять доказів виконання такого обов'язку як протягом дев'яти місяців з моменту прийняття Рішення, так на протязі наступних дев'яти років з моменту його прийняття, що не заперечується позивачем та підтверджується доданим ним до позову листом №27/03/1 від 27.03.2018, з яким Товариство вперше з моменту прийняття Рішення (28.08.2018) звернулося до уповноваженого органу із проханням про підготовку проекту договору оренди земельної ділянки на вул. Гайова, 19 у Солом'янському районі м. Києва (тобто, виготовлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою).

За змістом ст.ст. 12, 13 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, однак, нездійснення особою своїх цивільних прав може бути підставою їх припинення у встановлених законом випадках. При цьому, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, у випадку існування чого суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Доказів протиправної поведінки чи бездіяльності Київської міської ради, що могло б створити перешкоди у реалізації Товариством набутого згідно рішення права на укладення договору земельної ділянки шляхом виконання встановлених умов для цього у визначені строки (дев'ять місяців), так і протягом наступних дев'яти років матеріали справи не містять.

Таким чином, в силу невиконання Товариством умов набутого ним права на укладення договору оренди спірної земельної ділянки на підставі Рішення, а саме: не звернення протягом місяця, однак, в будь-якому випадку не пізніше дев'яти місяців, до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, таке право припинилося внаслідок втрати чинності Рішенням, а тому правові підстави для визнання укладеним договору спірної земельної ділянки на підставі такого рішення відсутні.

Посилання позивача на відсутність доказів прийняття відповідачем рішення про скасування Рішення в частині передання спірної земельної ділянки в оренду Товариству, прийнятого на підставі спливу строку його чинності, що має місце в практиці Київської міської ради, не спростовує наведеного висновку суду, адже втрата Товариством права на укладення договору оренди земельної ділянки на підставі Рішення зумовлена виключно волею останнього (не реалізацією такого права у визначені строки), що не залежить від прийняття Київською міською радою відповідного рішення, необхідність чого виключається в силу встановленого порядку, однак, не нівелює права останньої на прийняття такого типу рішень (адже незважаючи на те, що таке Рішення в частині передачі землі в оренду є актом індивідуальної дії, що виключає можливість його скасування у випадку виконання та відсутності погодження з особою, якою було набуто певних суб'єктивних права і інтересів на підставі нього, однак даному випадку не було виконано) для приведення відповідних відносин у відповідності до фактичних обставин їх існування та уникнення непорозумінь в подальшому, відсутність якого в даному випадку фактично і зумовила звернення з позовом до суду.

Твердження позивача з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі №1-9/2009 про те, що втрата чинності Рішенням в силу визначених п.8 ст. 28 Регламенту обставин (не укладення договору оренди землі через дев'ять місяців після набуття рішенням про передачу земельної ділянки в оренду чинності) є порушенням принципу "гарантії стабільності суспільних відносин" судом відхиляється з огляду на наступне.

Так, в положеннях абз. 5 п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), на які посилається Товариство, Конституцій Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Однак, в приписах абз. 6 п. 5 зазначеного рішення Конституційний Суд України наголосив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Застосовуючи дані висновки Конституційного Суду України в спірних правовідносинах суд звертає увагу Товариства на те, що безумовним є факт неможливості скасування чи зміни органом місцевого самоврядування виключно за власною волею своїх ненормативних правових актів одноразового застосування, яким в даному випадку і виступає Рішення в частині передачі земельної ділянки в оренду позивачу, пов'язане з реалізацією суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів Товариства на отримання земельної ділянки в оренду шляхом укладення відповідного договору, що прямо закріплено в Конституції України, адже за звичайних умов таке рішення втрачає чинність його виконанням, що обумовлюється фактом укладення відповідного договору.

В даному випадку, акт (Рішення) не був виконаний, а відповідачем будь-яких рішень щодо його скасування чи зміни не приймалося. Нівелювання його чинності зумовлено виключно діями (бездіяльністю) позивача, що не вимагало додаткових дій з боку Київської міської ради, а з огляду на зміст правовідносин щодо передачі земельної ділянки в оренду Товариство було обізнано або могло бути обізнаним про встановлення з прийняттям Рішення умов укладення відповідного договору земельної ділянки строку його чинності.

У відповідності до положень статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

За змістом вказаних норм вбачається, що діяльність органів місцевого самоврядування (в т.ч. Київської міської ради) має бути спрямована в першу чергу на дотримання закріпленого в Конституції принципу законності його дій.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

З огляду на викладені положення вбачається, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов'язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина, втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Отже, за наслідками звернення до Київської міської ради, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та отримання рішення про затвердження такого проекту землеустрою і передання відповідної земельної ділянки в оренду Товариство, враховуючи обов'язковість додержання органом місцевого самоврядування принципу правової визначеності як складової належного урядування при виконанні своїх обов'язків, безумовно було впевнено щодо можливості набуття спірної земельної ділянки в оренди за наслідками виконання встановлених Рішенням умов, і виключно у випадку порушення міською радою таких очікувань можна було б вести мову щодо недотримання принципу "гарантії стабільності суспільних відносин", який фактично кореспондується на проголошеному Європейським судом з прав людини принципу "належного урядування".

Однак, в даному випадку не мало місце будь-якого обмеження прав Товариства на отримання спірної земельної ділянки в оренду, адже набуття такого права було залежним виключно від волі останнього щодо виконання необхідних умов для її отримання, в той час як матеріали справи не містять жодних доказів про те, що відповідачем як протягом дев'яти місяців, так і на протязі дев'яти років з моменту прийняття Рішення вчинялися дії, спрямовані на обмеження відповідних прав Товариства, що виключає можливість висновку про порушення останнім проголошених як Конституційним Судом України, так і Європейським судом з прав людини принципів, спрямованих на захист певних суб'єктивних прав і інтересів особи, набутих за рішенням органу місцевого самоврядування.

Більш того, із змісту ст.ст. 1, 12, 13 Закону України "Про основи містобудування" вбачається, що Київська міська рада, здійснюючи представництво інтересів громади міста Києва, має безпосередній обов'язок та інтерес у створенні та підтриманні повноцінного життєвого середовища, що полягає не лише у детальному плануванні території міста Києва, а й здійснення забудови у відповідності до затвердженого плану з метою створення інфраструктури міста та забезпечення потреб громади міста Києва, а Законом України "Про благоустрій населених пунктів" покладено на органи місцевого самоврядування обов'язок із вжиття заходів для раціонального використання території населеного пункту, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Тобто, з прийняттям рішення про передачу земельної ділянки в оренду для певного будівництва Київською міською радою, виконуючи покладені на неї наведеними нормами законодавства України обов'язки, набувається правомірних очікувань отримання належного результату своєї діяльності - забезпечення раціонального використання території населеного пункту, створення інфраструктури міста та забезпечення потреб громади міста Києва, а тому, безумовно, реалізація такого рішення має певні обмеження, т.ч. часові, адже існування протягом тривалого часу невиконаного рішення про надання земельної ділянки в оренду для будівництва, за відсутності фактичної можливості його скасування за власною волею, нівелює можливість досягнення такої мети діяльності міської ради, як задоволення потреб територіальної громади міста.

З урахуванням викладеного розумним та правомірним є включення приписів щодо встановлення строку дії відповідного рішення про передання земельної ділянки в оренду (тобто, визначення граничного строку можливості реалізації зацікавленою особою права на укладення відповідного договору шляхом виконання визначених умов для цього) до положень Регламенту.

Таким чином, твердження позивача про порушення принципу "гарантії стабільності суспільних відносин" висновком про втрату чинності Рішенням в силу визначених п.8 ст. 28 Регламенту підстав (не укладення договору оренди землі через дев'ять місяців після набуття рішенням про передачу земельної ділянки в оренду чинності), що в межах спірних правовідносин фактично мало місце за спливом не дев'яти місяців, а дев'яти років, ґрунтується на невірному тлумаченні правового визначення такого принципу, адже в даному випадку втрата чинності Рішенням зумовлена виключно фактичною відмовою Товариства від набутого на підставі нього права шляхом невиконання визначених обов'язків у встановлені строки, тобто, бездіяльністю останнього, а не діями чи волею Київської міської ради.

В аспекті наведеного суд також враховує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії", "Бурдов проти Росії", "Прессос Компанія Нав"єра С.А." та інші проти Бельгії", "Пайн Велі Девелопмент Лтд." та інші проти Ірладнії", "Беєлер проти Італії", "Тре Тракторер Актіболаг" проти Швеції" визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи, приватні власні інтереси, інше "майно", що "становить економічну цінність".

Отже, концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції").

Тобто, набуті позивачем з прийняттям Рішення правомірні очікування одержання в оренду земельної ділянки шляхом укладення відповідного договору є майном в розумінні в розумінні приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції та визначеної практики Європейського суду з прав людини.

В той же час, власність зобов'язує, що в даному випадку висвітлювалося в обов'язку Товариства виконати передумови укладення спірного договору оренди земельної ділянки у встановлені строки, з невиконанням чого відповідні правомірні очікування (майно) перестали існувати виключно за наслідками волевиявлення такої особи щодо реалізації відповідних прав, а тому підстави для висновку про порушення встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції гарантій шляхом втручання в право особи на мирне володіння майном відсутні за наслідками втрати чинності Рішення в силу визначених п.8 ст. 28 Регламенту обставини відсутні.

З огляду на викладене, правові підстави для визнання укладеним договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) між позивачем та відповідачем у наведеній Товариством редакції відсутні, адже в силу чинного законодавства України передача земельної ділянки в оренду може бути здійснена виключно за наслідками прийняття рішення відповідним органом місцевого самоврядування, а даному випадку, за встановлених судом обставин, чинні рішення Київської міської ради про передачу позивачу в оренду спірної земельної ділянки відсутні.

При цьому, суд враховує посилання позивача на існування на спірній земельній ділянці належної йому нерухомості, однак, наведене не нівелює визначеного законодавством механізму отримання в користування землі.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсними пунктів 5.9 та 5.10 Рішення суд відзначає, що як на підставу для визнання недійсними таких положень Рішення Товариством вказується на невідповідність їх приписам законодавства, а саме: Закону України "Про планування і забудову території" та Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", в редакціях, що набрали чинності 14.01.2009 та 12.03.2011, відповідно.

Тобто, такі вимоги мотивовані невідповідністю нормам закону, які набрали чинності після прийняття Рішення (28.08.2008).

Однак, суд відзначає, що підставою недійсності акту є його невідповідність нормам закону, чинного на момент його прийняття, а тому наступна зміна положень відповідного законодавства не зумовлює недійсність такого акту.

Враховуючи викладене, вимоги Товариства в частині визнання недійсними окремих положень Рішення з викладених в позові підстав є необґрунтованими, а тому не можуть бути задоволеними.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові Товариства правових підстав необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-Центр" (04073, м. Київ, вул. Скляренка, буд. 17, літера Б; ідентифікаційний код 34956251) до Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) про визнання недійсними пунктів рішення та визнання укладеним договору відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінвест-Центр".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 12.02.2019.

Суддя ОСОБА_6