Рішення

від 06.02.2019 по справі 910/12938/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2019Справа № 910/12938/18 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до: 1. Приватного акціонерного товариства "Геркулес",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєлов Броніслав Сергійович

про визнання недійсним договору

Представники сторін:

від позивача: Пасацька В.В.,

від відповідача-1: Ципляк П.С.,

від відповідача-2: Скрипник П.Г.,

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" про визнання недійсним договору відчуження нерухомого майна за ознаками вчинення фіктивного правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Остапа Вишні, 22, від 20.02.2016, не спрямований на реальне настання правових наслідків та є фіктивним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 позовну заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

08.10.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла уточнена позовна заява з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2018 відкрито провадження у справі № 910/12938/18, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорєлова Броніслава Сергійовича, підготовче засідання призначено на 05.11.2018.

24.10.2018 через загальний відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення до позовної заяви.

02.11.2018 через загальний відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позов.

05.11.2018 через загальний відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позов та клопотання про забезпечення судових витрат.

В підготовче засідання 05.11.2018 з'явилися представники позивача та відповідача-1. Представники відповідача-2 та третьої особи в засідання суду не з'явились.

Представник позивача просив відкласти підготовче засідання.

В підготовчому засіданні 05.11.2018 Судом оголошено перерву до 12.12.2018.

23.11.2018 через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить Суд накласти арешт на майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Провінція плюс" на праві приватної власності, а саме, на цілісний майновий комплекс загальною площею 2834 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 822452914129), який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову у справі № 910/12938/18 відмовлено.

11.12.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли клопотання про витребування доказів.

В підготовче засідання 12.12.2018 з'явилися представники сторін. Представник третьої особи в засідання суду не з'явився.

В підготовчому засіданні 12.12.2018 представник позивача підтримав подані клопотання про витребування доказів, у яких просив витребувати такі документи:

1) у Акціонерного товариства АЛЬФА БАНК інформацію/документи стосовно Публічного акціонерного товариства Геркулес , які створені або отримані Акціонерним товариством АЛЬФА БАНК в процесі здійснення фінансового моніторингу Публічного акціонерного товариства Геркулес за період з моменту початку обслуговування юридичної особи по 2018 рік включно, а саме:

- Копію справи клієнта (в розуміння підпункту 36 пункту 2 розділу І Постанови Національного банку України від 26.06.2015 №417 Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу )

- Копію анкети - опитувальника (або іншого документа, який подавався Публічним акціонерним товариством Геркулес до Акціонерного товариства АЛЬФА БАНК з метою ідентифікації/переідентифікації клієнта)

- Копію анкети клієнта Публічного акціонерного товариства Геркулес (роздруківку електронної анкети, завірену повноважною особою банку) в розуміння пункту 69 Постанови Національного банку України від 26.06.2015 №417 Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу

- Копію схематичного зображення структури власності клієнта - юридичної особи Публічного акціонерного товариства Геркулес код ЄДРПОУ: 25117467 (згідно Додатку №1 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу)

- Копію анкети клієнта - юридичної особи - резидента Публічного акціонерного товариства Геркулес код ЄДРПОУ: 25117467 (згідно Додатку №2 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу)

2) у ПАТ Діамантбанк та уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ ДІАМАНТБАНК інформацію/документи стосовно Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС , які створені або отримані ПАТ Діамантбанк в процесі здійснення фінансового моніторингу Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС за період з моменту початку обслуговування юридичної особи по 2018 рік включно, а саме:

- Копію справи клієнта ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС код ЄДРПОУ: 37724908 (в розуміння підпункту 36 пункту 2 розділу І Постанови Національного банку України від 26.06.2015 №417 Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу )

- Копію анкети - опитувальника ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС код ЄДРПОУ: 37724908 (або іншого документа, який подавався ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС до ПАТ Діамантбанк з метою ідентифікації/переідентифікації клієнта)

- Копію анкети клієнта ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС код ЄДРПОУ: 37724908 (роздруківку електронної анкети, завірену повноважною особою банку) в розуміння пункту 69 Постанови Національного банку України від 26.06.2015 №417 Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу

- Копію схематичного зображення структури власності клієнта - юридичної особи ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС код ЄДРПОУ: 37724908 (згідно Додатку №1 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу)

- Копію анкети клієнта - юридичної особи - резидента ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС код ЄДРПОУ: 37724908 (згідно Додатку №2 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу)

3) у Публічного акціонерного товариства Геркулес:

- Облікову політику Публічного акціонерного товариства Геркулес (наказ про затвердження облікової політики Публічного акціонерного товариства Геркулес ) за період 2015, 2016 та 2017 років

- Технологічну схему (технологічну карту або виробничу схему або виробничий опис) щодо використання Публічним акціонерним товариством Геркулес цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область, за період 2015, 2016 та 2017 років

- Документи щодо розташування Публічним акціонерним товариством Геркулес на території цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область обладнання або виробництва за період 2015, 2016 та 2017 років

- Інформацію щодо використання Публічним акціонерним товариством Геркулес цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область за період 2015, 2016 та 2017 років

- Перелік договорів оренди (суборенди) тощо цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область, за період 2015, 2016 та 2017 років

- Документи щодо оплати Публічним акціонерним товариством Геркулес вартості комунальних послуг, а саме: вартості постачання електроенергії, постачання та відведення холодної і теплої води, вартості опалення, вартості постачання газу стосовно цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область за період 2015, 2016 та 2017 років

- Договори, укладені Публічним акціонерним товариством Геркулес із комунальними установами (або іншими юридичними особами) на постачання комунальних послуг, а саме: постачання електроенергії, постачання та відведення холодної і теплої води, постачання опалення, постачання газу стосовно цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область за період 2015, 2016 та 2017 років.

4) у Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС :

- Облікову політику ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС (наказ про затвердження облікової політики ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС ) за період 2015, 2016 та 2017 років

- Технологічну схему (технологічну карту або виробничу схему або виробничий опис) щодо використання ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область, за період 2015, 2016 та 2017 років

- Документи щодо розташування ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС на території цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область обладнання або виробництва за період 2015, 2016 та 2017 років

- Інформацію щодо використання ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область за період 2015, 2016 та 2017 років

- Перелік договорів оренди (суборенди) тощо щодо цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область, за період 2015, 2016 та 2017 років

- Документи щодо оплати ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС вартості комунальних послуг, а саме: вартості постачання електроенергії, постачання та відведення холодної і теплої води, вартості опалення, вартості постачання газу стосовно цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область за період 2015,2016 та 2017 років

- Договори, укладені ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС із комунальними установами (або іншими юридичними особами) на постачання комунальних послуг, а саме: постачання електроенергії, постачання та відведення холодної і теплої води, постачання опалення, постачання газу стосовно цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: вул. Остапа Вишні, 22, м. Краматорськ, Донецька область за період 2015, 2016 та 2017 років.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Як встановлено у ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Розглянувши обидва клопотання позивача про витребування доказів, з огляду на предмет та підстави позовних вимог у справі, Суд дійшов висновку про відсутність необхідності та доцільності у витребуванні перерахованих вище документів як таких, що не мають доказового значення при вирішенні даного спору.

Окрім того, згадані клопотання позивача не відповідають вимогам до змісту клопотання про витребування доказів, встановлених ч. 2 ст. 81 ГПК України.

Ухвалою суду від 12.12.2018, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів.

12.12.2018 Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів за клопотанням позивача та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 14.01.2019.

19.12.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про витребування доказів.

14.01.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про зобов'язання представника відповідача-1 надати документи.

В підготовче засідання 14.01.2019 з'явилися представники сторін. Представник третьої особи в засідання суду не з'явився.

Представник відповідача-1 підтримав клопотання про забезпечення судових витрат шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошової суми для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача-1 на професійну правничу допомогу в розмірі 5 250,00 грн.

За приписами ст. 125 Господарського процесуального кодексу України, суд може зобов'язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат).

Як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв'язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).

Таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо: 1) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; або 2) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 126, частини п'ятої статті 127 та частини п'ятої статті 129 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

Розглянувши клопотання відповідача-1 про забезпечення судових витрат, Суд зазначає, що останнім не доведено наявності обставин, з якими вказана норма закону пов'язує можливість застосування забезпечення судових витрат, а також не здійснено документального обґрунтування таких витрат.

Ухвалою суду від 14.01.2019, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-1 про забезпечення судових витрат.

Оскільки у задоволенні зазначеного клопотання відповідача-1 Судом відмовлено, то відповідно клопотання позивача про зобов'язання представника відповідача-1 надати позивачу вичерпний перелік документів, які б підтверджували заявлену суму судових витрат та їх виплату ПрАТ Геркулес (копія акту виконаних робіт, копія актів приймання-передачі наданих послуг, банківські виписки по рахунку, довідку про постановлення на облік в органах ДФС, пояснення щодо розрахунку заявлених судових витрат), залишається Судом без розгляду у зв'язку з безпідставністю та недоцільністю.

У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, за результатами підготовчого засідання 14.01.2019 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справу до судового розгляду по суті на 30.01.2019.

30.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшла заява про надання строку надання доказів судових витрат.

В судове засідання 30.01.2019 з'явилися представники сторін. Представник третьої особи в засідання суду не з'явився.

30.01.2019 Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, оголосив перерву в судовому засіданні до 06.02.2019.

05.02.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшла заява про вирішення питання про судові витрати.

В судове засідання 06.02.2019 з'явилися представники сторін. Представник третьої особи в засідання суду не з'явився, про час та місце був повідомлений належним чином,ю що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення.

В ході судового засідання представник відповідача-1 просив не розглядати заяву про надання строку надання доказів судових витрат, оскільки ним подано заяву про вирішення питання про судові витрати.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, залишив без розгляду заяву відповідача-1 про надання строку надання доказів судових витрат.

Щодо клопотання позивача про витребування в Управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції у місті Києві Міністерства юстиції України повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батьків стосовно фізичної особи ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1; повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя стосовно фізичної особи ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1; повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу стосовно фізичної особи ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, Суд зазначає таке.

Проте, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, наведені документи не мають доказового значення у даній справі, тому клопотання позивача про витребування доказів не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що третю особу було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а її неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні, а також покласти на позивача судові витрати шляхом стягнення з останнього 5 250,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Представник відповідача-2 заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 06.02.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

19.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (позивач) та Приватним підприємством "Український продукт" (позичальник) було укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ, згідно з яким визначаються загальні умови надання банком кредитів (траншів) позичальнику в майбутньому, на підставі якого банк надав позичальнику кредити (транші) на загальну суму 15000000,00 грн. зі строком погашення не пізніше 18.06.2014.

В забезпечення виконання Приватним підприємством "Український продукт" зобов'язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, між Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (кредитор) та Приватним акціонерним товариством "Геркулес" (поручитель) було укладено договір поруки № 190613-П від 19.06.2013.

Згідно з п. 1.1 договору поруки 190613-П від 19.06.2013 предметом цього договору є зобов'язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання Приватним підприємством "Український продукт" (боржником) зобов'язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки № 030611-П від 19.06.2013, поручитель зобов'язується у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, на підставі письмової вимоги кредитора, що містить розрахунок заборгованості, перерахувати суми, що підлягають погашенню згідно з розділом 1 цього договору на рахунки, на яких враховується заборгованість боржника перед кредитором, протягом десяти банківських днів з моменту отримання письмової вимоги.

Крім того, вказані обставини встановлено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 (провадження №22ц/774/240/16) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_10, Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства "Український продукт" про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Так, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2015 у справі №200/14506/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_10, Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства "Український продукт" про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 позов задоволено повністю, зокрема, стягнуто солідарно з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства "Український продукт" заборгованість за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 у розмірі 15836575,33 грн.: 15000000,00 грн. заборгованість за кредитом та 836575,33 грн. заборгованість за відсотками.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 (провадження №22ц/774/240/16) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_10, Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства "Український продукт" про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2015 скасовано в частині присуджених до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" грошових сум заборгованості за кредитом та судового збору; відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказане рішення мотивоване тим, що рішенням Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 у справі №905/2309/15, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015, визнано припиненою поруку ПрАТ "Геркулес" за договором поруки 190613-П від 19.06.2013.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.02.2016 у справі №905/2309/15 вказане рішення Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі №905/2309/15, якими визнано припиненою поруку ПрАТ "Геркулес" за договором поруки 190613-П від 19.06.2013, скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Геркулес" відмовлено.

Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі № 910/7392/16.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі № 910/7392/16, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

20.02.2016 між Приватним акціонерним товариством "Геркулес" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу (далі також - Договір купівлі-продажу), за умовами п. 1.1 якого ПрАТ ГЕРКУЛЕС передає, а ТОВ ПРОВІНЦІЯ ПЛЮС приймає у власність цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: місто Краматорськ Донецької області, вулиця Остапа Вишні, будинок 22 (двадцять два), та зобов'язується оплатити його вартість за ціною та на умовах, встановлених у цьому договорі.

За приписами п.п. 1.2-1.3 Договору купівлі-продажу, цілісний майновий комплекс, загальною площею 2834 (дві тисячі вісімсот тридцять чотири) кв.м, складається з: А, а, п/д - нежила будівля, площею 887,9 кв.м: Б - склад, площею 864.2 кв.м; В - склад, площею 853,9 кв.м, Г - гараж, площею 228 кв.м: 1 -3 - огорожа; І-II - замощення.

Цілісний майновий комплекс передається разом з будь-яким інженерними та іншими комунікаціями, санітарно-технічними системами, Інвентарем, устаткуванням га іншою інфраструктурою, що забезпечую можливість використання цілісного майнового комплексу за призначенням.

Цілісний майновий комплекс знаходиться на земельній ділянці, площею 1,0854 га (одна ціла вісімсот п'ятдесят чотири десятитисячних гектара), кадастровий номер: 1412900000:00:011:0005, що розташована за адресою: місто Краматорськ Донецької області, вулиця Остапа Вишні, земельна ділянка 22 (двадцять два).

Документом, що підтверджує право власності продавця на відчужуваний цілісний майновий комплекс, є Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, посвідчений Першою краматорською державною нотаріальною конторою 03 липня 2003 року за реєстровим номером 2-2661.

За умовами п.п. 2.1-2.5 Договору купівлі-продажу, право власності продавця на цілісний майновий комплекс зареєстроване Краматорському міському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі 7 за номером 1219-Н/Ф, та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 822452914129, номер запису про право власності: 12829485.

Продаж цілісного майнового комплексу вчиняються між сторонами за 638 231,84 грн. (шістсот тридцять вісім тисяч двісті тридцять одна гривня 84 копійок) з урахуванням ГЩВ в розмірі 106 371.97 грн. (сто шість тисяч триста сімдесят одна гривня 97 копійок). Зазначена ціна відповідає волевиявленню ПРОДАВЦЯ та ПОКУПЦЯ та є остаточною і змінам не підлягає.

Оціночна вартість цілісного майнового комплексу, що відчужується, згідно зі Звітом про оцінку майна (ідентифікатор за базою ФДМУ 926180_18022016_DON16- 02-146), сформованим Приватним підприємством Донецько-Східний Брокерський Торговий дім 18 лютого 2016 року становить 616 591.39 грн. (шістсот шістнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто одна гривня 39 копійок).

Балансова вартість цілісного майнового комплексу складає 638 231,84 грн. (шістсот тридцять вісім тисяч двісті тридцять одна гривня 84 копійок), в тому числі ГІДВ 106 371,97 грн. (сто шість тисяч триста сімдесят одна гривня 97 копійок), що підтверджується Довідкою про балансову вартість основних засобів станом на 19.02.2016 р., виданою ПрАТ ГЕРКУЛЕС за №21 від 19.02,2016 р.

ПОКУПЕЦЬ зобов'язується сплатити ПРОДАВЦЮ вартість цілісного майнового комплексу протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту нотаріального посвідчення нього договору шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок ПРОДАВЦЯ і реквізити: рр 26000300005316 в ПАТ Діамантбанк . МФО 320854. ЄДРПОУ 25117467), що має бути підтверджено відповідним банківським документом.

ПРОДАВЕЦЬ не має жодних заперечень щодо зазначеного вище порядку розрахунку за цілісний майновий комплекс.

На виконання умов Договору купівлі-продажу відповідач-1 передав, в відповідач-2 прийняв нерухоме майно, що підтверджується Актом приймання-передачі нерухомого майна від 20.02.2016.

Також, на виконання умов Договору купівлі-продажу відповідач-2 сплатив відповідачу-1 грошові кошти за нерухомість у розмірі 638 231,84 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 98 від 10.03.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що укладення Договору купівлі-продажу спрямовано на уникнення Приватним акціонерним товариством "Геркулес" майнової відповідальності як поручителя Приватного підприємства Український продукт за виконання останнім грошових зобов'язань за кредитним договором, укладеним з Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро". Оскільки Договір купівлі-продажу є фіктивним, позивач просить визнати його недійсним на підставі статей 202, 203, 215, 234 ЦК України.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-1 зазначає таке: на момент подання позову відсутні будь-які судові рішення про стягнення заборгованості з відповідача-1 на користь позивача; відповідач-1 є фінансовим поручителем, а не майновим; укладенням оспорюваного договору не порушено права позивача; на виконання правочину передано майно, що не свідчить про фіктивність договору.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-2 зазначає, що позивач доводить умисел на фіктивність Договору купівлі-продажу лише з боку відповідача-1, проте не надав жодних доказів на підтвердження умислу відповідача-2 на вчинення правочину лише для вигляду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

З огляду на положення наведеної правової норми Суд зазначає таке: фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, які передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. При цьому ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину, у зв'язку з чим для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Водночас зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України Суд вбачає, що договір купівлі-продажу є двостороннім оплатним правочином, який спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця на умовах сплати покупцем певної грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 922/3844/17.

У п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 визначено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору купівлі-продажу відповідач-1 передав у власність відповідача-2 нерухоме майно, а відповідач-2 натомість перерахував відповідачу-1 грошові кошти в обумовленій Договором сумі.

При цьому, Суд зазначає, що право власності на майно зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 380, що підтверджується самим договором та наявними у матеріалах справи поясненнями Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорєлова Броніслава Сергійовича.

Отже, оскільки з наведеного вбачається, що на підставі Договору купівлі-продажу виникли обумовлені ним правові наслідки, Суд доходить висновку про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину.

Одночасно Суд звертає увагу, що позивачем не обґрунтовано та жодними належними і достатніми доказами відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено відсутності наміру створити правові наслідки на момент укладення Договору купівлі-продажу відповідачем-2, що також свідчить про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину.

Відтак, Суд зазначає, що реальність намірів сторін, фактичне досягнення змісту правочину, настання юридичних та правових наслідків, фактичне виконання Договору свідчить про відсутність ознак фіктивності Договору купівлі-продажу в розумінні статті 234 Цивільного кодексу України.

Окрім того, за змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином .

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Як встановлено Судом, сторонами спірного Договору купівлі-продажу є Приватне акціонерне товариство "Геркулес" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", тоді як з позовом про визнання недійсним цього договору звернулося Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро", яке не є стороною укладеного договору.

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання недійсним додаткового договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.

Отже, саме на Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" як позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу при вчиненні оспорюваного правочину, а саме, при укладенні відповідачами Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 20.02.2016, з огляду на таке.

Так, стверджуючи про бажання уникнути майнової відповідальності поручителя за невиконання кредитних зобов'язань позичальником за кредитним договором, позивач водночас не надав суду будь-яких доказів на підтвердження існування судового рішення, яке набрало законної сили, про стягнення грошових коштів з відповідача-1 як поручителя, який поручився за виконання Приватним підприємством "Український продукт" зобов'язання з погашення кредиту, що виникло на підставі генерального договору на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Окрім того, Суд зазначає, що за змістом ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ст. 554 Цивільного кодексу України).

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ст. 543 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, згідно з п. 1.1. договору поруки 190613-П від 19.06.2013 предметом цього договору є зобов'язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання Приватним підприємством "Український продукт" (боржником) зобов'язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

З огляду на вищенаведене, оскільки відповідач-1 як поручитель (на підставі договору поруки №190613-П від 19.06.2013) разом з боржником (Приватним підприємством "Український продукт") солідарно відповідають за порушення останнім свого зобов'язання, що виникло на підставі генерального договору на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, позивач вправі вимагати виконання такого обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

При цьому, суд зазначає, що під терміном "порука" в розумінні статті ст. 553 Цивільного кодексу України, розуміється як фінансова порука, що не пов'язана з майновою порукою (заставою), яка є окремим видом забезпечення виконання зобов'язання та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 Цивільного кодексу України та Законами України "Про іпотеку" та "Про заставу".

Так, суд зазначає, що порука, яка виникла на підставі договору поруки №190613-П від 19.06.2013, в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором (генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013), за своєю правовою природою є фінансовою порукою, що передбачає солідарне зобов'язання відповідача-1 зі сплати грошових коштів (заборгованості, яка виникла за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013), та такою, що не пов'язана із переданням будь-якого майна (в тому числі нерухомого майна, переданого за оспорюваним договором дарування) у забезпечення виконання зобов'язання (на відміну від іпотечного зобов'язання).

В той же час, Суд наголошує, що у випадку наявності відповідного судового рішення про стягнення з відповідача-1 грошових коштів (заборгованості, яка виникла за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 та договором поруки 190613-П від 19.06.2013) та відкриття виконавчого провадження, за приписами ч.ч. 2, 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Наведені норми Закону України "Про виконавче провадження" дають підстави для висновку, що наявність у боржника грошових коштів (присуджених до стягнення за рішенням суду) у розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача, виключає можливість звернення стягнення на інше належне боржнику майно.

Таким чином, у випадку наявності судового рішення про стягнення заборгованості з поручителя (відповідача-1) та відкриття виконавчого провадження щодо його примусового виконання, до предмету доказування позивача у даній справі входив би факт відсутності у боржника грошових коштів на виконання рішення суду щодо стягнення кредитної заборгованості та відсутності будь-якого іншого достатнього майна (окрім того, що було предметом оспорюваного договору) для звернення стягнення у процедурі виконавчого провадження з метою задоволення вимог кредитора (позивача). У разі доведення вказаних обставин, позивач належним чином обґрунтував би порушення його прав у спорі щодо визнання оспорюваного договору (стороною якого він не є) недійсним.

Водночас, Суд наголошує, що учасниками судового процесу не надано суду будь-яких доказів у підтвердження існування судового рішення про стягнення коштів з відповідача-1 як поручителя відносно зобов'язання з погашення кредиту за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, так само, як і не надано, відповідно, доказів відкриття виконавчого провадження щодо примусового стягнення коштів з відповідача-1 як поручителя, який поручився за виконання Приватним підприємством "Український продукт" зобов'язання з погашення кредиту, що виникло на підставі генерального договору на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Так само, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності у відповідача-1 (солідарного боржника) будь-яких грошових коштів, на які, в порядку ч. 2 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" (у випадку відкриття виконавчого провадження), першочергово звертається стягнення, для того, щоб розпочати звернення стягнення на інше майно, що належить боржнику на праві власності.

Крім того, позивачем не доведено, що у відповідача-1 (солідарного боржника) відсутнє будь-яке інше (не обтяжене) майно, на яке, у випадку відкриття виконавчого провадження, в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", може бути звернуто стягнення (у разі встановлення відсутності грошових коштів в розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача), тобто, що виключно те майно, яке є об'єктом оспорюваного Договору купівлі-продажу, є тим єдиним майном, за рахунок якого можна задовольнити вимоги кредитора за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Отже, проаналізувавши викладені позивачем доводи, Суд не встановив серед них таких, які б належним чином підтверджували порушення його прав укладенням відповідачами Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 20.02.2016, а також можливість їх поновлення шляхом задоволення позову.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність ознак фіктивності при вчиненні оспорюваного Договору купівлі-продажу, а також порушення його права чи інтересу відповідачами шляхом укладення такого договору та відповідно необхідність його відновлення, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Поряд з викладеним, під час розгляду справи відповідачем-1 заявлено до стягнення з позивача 5 250,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд, може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витратна професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2017 між Приватним акціонерним товариством Геркулес ( Клієнт ) та Адвокатом ОСОБА_5 ( Адвокат ) укладено Договір про надання правової допомоги № 02/17, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, в межах цього Договору Адвокат надає Клієнту повний комплекс правової допомоги, в тому числі (але не обмежуючись): надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного господарського адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів Клієнта в іноземних, міжнародних судових органах,виконання інших завдань за дорученням Клієнта, що може оформлюватись окремою додатковою угодою до цього договору.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат відовідачем-1 було надано акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 30.01.2019 за Договором про надання правової допомоги № 02/17 від 19.01.2017 по справі № 910/12938/18 та виписку по банківському рахунку.

Дослідивши подані документи, Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт надання адвокатом ОСОБА_5 послуг, наведених у поданому акті приймання-передачі наданої правової допомоги від 30.01.2019 по справі № 910/13412/18, на суму 5 250,00 грн.

Оскільки позивачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому відповідачем-1 розмірі, а також відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а вимоги відповідача-1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та покладаються на позивача позовом у повному обсязі.

Разом з тим, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 126, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32, ідентифікаційний код 14352406) на користь Приватного акціонерного товариства "Геркулес" (84331, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Остапа Вишні, 22, ідентифікаційний код 25117467) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 250 (п'ять тисяч двісті пятдесят) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14.02.2019

Суддя Т.Ю. Трофименко