Постанова

від 05.02.2019 по справі 820/18738/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2019 року

Київ

справа №820/18738/14

касаційне провадження №К/9901/8331/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ліз-Трейд на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2015 (суддя - Зінченко А.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 (головуючий суддя - Перцова Т.С., судді: Калитка О.М., Жигілій С.П.) у справі № 820/18738/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ліз-Трейд до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ліз-Трейд звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.06.2014 № 0002592203.

Харківський окружний адміністративного суду постановою від 10.02.2015 адміністративний позов залишив без задоволення.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28.04.2015 залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2015 без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю Ліз-Трейд звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю Ліз-Трейд посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема: частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.

Зокрема, наголошує на реальності оспорюваних господарських операцій, що підтверджується наданими судам попередніх інстанцій первинними документами, які відповідають всім вимогам чинного законодавства.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Ліз-Трейд з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість щодо господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю ГРУП ЕСТЕЙТ ЛТД за період з 01.01.2014 по 31.01.2014, результати якої оформлено актом від 30.04.2014 №1133/20-31-22-03-07/37373897.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне формування податкового кредиту за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю ГРУП ЕСТЕЙТ ЛТД щодо придбання послуг з обслуговування орендних площ в торгово-розважальному центрі Дафі на підставі договору від 01.01.2012 №01012012-2 та додаткової угоди від 02.01.2014. Предметом таких договорів було придбання послуг (виконання робіт) з прибирання приміщень та території, благоустрою території, організації рекламних заходів, контролю цілісності, технічного стану і функціонування технічного обладнання (монтажних проводів, кабелів, насосів, джерел живлення, відеокамер тощо) та інше.

Свою позицію про відсутність у позивача права на включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вищезазначеними господарськими операціями позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю ГРУП ЕСТЕЙТ ЛТД податковий орган обґрунтовує їх безтоварним характером .

На підставі зазначеного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.06.2014 № 0002592203 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 146672,5грн., у тому числі: за основним платежем - в сумі 117338грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - в сумі 29334,5грн.

За правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового (грошового) зобов'язання на підставі таких операцій.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що долучені позивачем до матеріалів справи документи не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій.

Так, у представленому акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.01.2014 №ОУ-ЯН-1538 міститься лише найменування наданих послуг, з них неможливо встановити обсяг проведених робіт, вартість конкретного виду робіт, кількість витраченого часу, а також ідентифікувати участь контрагента у виконанні робіт/наданні послуг.

Судами також встановлено, що місцем складання акту є юридична адреса Товариства з обмеженою відповідальністю Груп Естейт ЛТД , однак, Товариством з обмеженою відповідальністю Ліз-Трейд не надано доказів відрядження своїх працівників до міста Дніпропетровськ, де зареєстрований контрагент позивача.

Оскільки виконання деяких видів робіт, відображених у акті від 31.01.2014 №ОУ-ЯН-1538, як-то: перевірка цілісності монтажних проводів та кабелів номінальних значень напруги в електричних мережах; перевірка справності відеоспостереження; перевірка надійності заземлювачів серверів, передбачає наявність у виконавця дозвільних документів та відповідної кваліфікації, судом апеляційної інстанції було обґрунтовано запропоновано позивачу надати докази тому, що трудові та матеріально-технічні ресурси Товариства з обмеженою відповідальністю ГРУП ЕСТЕЙТ ЛТД давали можливість останньому виконати спірні роботи. Утім, таких доказів позивач суду не надав.

Під час розгляду справи позивачем не обґрунтовано доцільності замовлення виконання спірних робіт у Товариства з обмеженою відповідальністю Груп Естейт ЛТД . Так, місцем виконання робіт є місто Харків, утім доказів наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю Груп Естейт ЛТД філій або факту відрядження працівників вказаної юридичної особи до міста Харків позивачем не надано.

В обґрунтування реального характеру спірних операцій Товариством з обмеженою відповідальністю Ліз-Трейд не подано документів, які б підтверджували наявність кінцевого результату виконання робіт/надання послуг, наприклад, документи щодо перевірки цілісності монтажних проводів та кабелів, справності відеоспостереження, надійності заземлювачів серверів, висновки про справність/несправність перевіреного обладнання, а у випадку виявлення несправностей - дані щодо їх усунення тощо.

Відсутні також документи, які б підтверджували факт пропуску працівників Товариства з обмеженою відповідальністю ГРУП ЕСТЕЙТ ЛТД на територію приміщень позивача та проведення необхідного інструктажу.

Тобто, позивачем належними доказами не підтверджено реальний (фактичний) характер господарських операцій, що, в свою чергу, виключає правомірність відображення таких операцій у його податковому обліку.

Обґрунтування касаційної скарги позивача фактично зводяться до вимог здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в суді касаційної інстанції).

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Комунікаційні системи без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ліз-Трейд залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №820/18738/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк