Постанова

від 05.02.2019 по справі 826/4810/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2019 року

Київ

справа №826/4810/15

касаційне провадження №К/9901/9004/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Комунікаційні системи на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2015 (суддя Огурцов О.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2015 (головуючий суддя - Межевич М.В., судді: Земляна Г.В., Сорочко Є.О.) у справі №826/4810/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Комунікаційні системи до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Комунікаційні системи звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.06.2014 №0003202201 та №0003192201.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 13.05.2015 адміністративний позов залишив без задоволення.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30.06.2015 залишив постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2015 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю Комунікаційні системи оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2015 та ухвалити рішення про направлення справи на новий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Комунікаційні системи" посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, наголошує на реальності оспорюваних господарських операцій, що підтверджується наданими судам попередніх інстанцій первинними документами, які відповідають всім вимогам чинного законодавства.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Комунікаційні системи з питань фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Дек Україна за період з 01.02.2012 по 30.06.2013, результати якої оформлено актом від 30.05.2014 №4344/26-51-22-01/32912940.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю Дек Україна щодо придбання товарів, послуг та робіт, які, на думку податкового органу, не мали реального характеру. Предметом спірних операцій було, зокрема, придбання комп'ютерної техніки та аксесуарів, послуг з обслуговування комп'ютерної техніки, підтримки сайту, розробки програмного забезпечення, консультаційно-інформаційних послуг, послуг з контролю та забезпечення якості відео послуг в IP-мережах, послуг з ремонту обладнання, благоустрою території.

На підставі зазначеного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.06.2014:

№ 0003202201/5857, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 987598,83грн., у тому числі: за основним платежем - в сумі 782879,06грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 195719,77грн.;

№ 0003192201/5858, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 1027528,76грн., у тому числі: за основним платежем - в сумі 822023,01грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - в сумі 205505,75грн.

За правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового (грошового) зобов'язання на підставі таких операцій.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що долучені позивачем до матеріалів справи договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), банківські виписки не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій.

Так, судами встановлено, що вищезазначені первинні документи не конкретизують, які саме послуги надано позивачу, кількість витраченого часу, осіб, відповідальних за їх надання та отримання, що позбавляє можливості ідентифікувати такі послуги (роботи) як такі, що надані (виконані) саме Товариством з обмеженою відповідальністю Дек Україна .

На підтвердження реального характеру спірних операцій Товариством з обмеженою відповідальністю Комунікаційні системи не подано документів, які б підтверджували наявність кінцевих результатів здійснення господарських операцій, як-то: фото, звітів, проектів і їх погодження, планів роботи та проведення консультацій.

Тобто, позивачем належними доказами не підтверджено реальний (фактичний) характер господарських операцій, що, в свою чергу, виключає правомірність відображення таких операцій у його податковому обліку.

Обґрунтування касаційної скарги позивача фактично зводяться до вимог здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в суді касаційної інстанції).

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Комунікаційні системи без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Комунікаційні системи залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2015 у справі №826/4810/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк