Постанова

від 05.02.2019 по справі 813/4143/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2019 року

Київ

справа №813/4143/13-а

касаційне провадження №К/9901/9111/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 (головуючи суддя - Глушко І.В., судді: Большакова О.О., Макарик В.Я.) у справі № 813/4143/13-а (876/15499/13) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Відпочинково-оздоровчий комплекс Вернигора до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Відпочинково-оздоровчий комплекс Вернигора звернулося до адміністративного суду з позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, правонаступником якої є Дрогобицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області, про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.04.2013 № 0000692220 та № 0000702220.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 18.11.2013 у задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 18.12.2014 скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.

Дрогобицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2013.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, частини третьої статті 212, частини першої статті 366 Кримінального кодексу України, статті 1 Закону України Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції не надано належну оцінку обставинам, які мають значення для правильного вирішення справи, як-то: щодо заперечення посадових осіб контрагентів позивача про участь у діяльності очолюваних юридичних осіб. Крім того, вказує, що надані позивачем первинні документи не дозволяють ідентифікувати спірних господарських операцій.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Відпочинково-оздоровчий комплекс Вернигора з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю Нові технології ТПВ за травень 2012 року, Приватним підприємством Викуп за листопад 2011 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Гарант-Буд-Сервіс за січень-лютий 2012 року, за результатами якої складено акт від 12.04.2013 №152/22-2/369/8291.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.04.2013:

№ 0000692220 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 89741 грн.;

№ 0000702220 від 26.04.2013 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 7250 грн. та застосування штрафних санкцій (штрафу) у сумі 1813 грн.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками безтоварних господарських операцій з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю Нові технології ТПВ , Приватного підприємства Викуп , Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант-Буд-Сервіс товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів).

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також оформлення таких операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст, підстави для позбавлення платника податку права на податковий кредит, який у подальшому прийняв участь у формуванні бюджетного відшкодування, відсутні.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції виходив із того, що спірні господарські операції не мали реального характеру з огляду на непідтвердження їх фактичного здійснення первинними документами, передбаченими умовами договору; відсутність доказів, які б підтверджували транспортування та отримання товару від задекларованих позивачем контрагентів.

Так, судом першої інстанції встановлено, що:

пунктами 4.1 договорів, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю Нові технології ТПВ та Товариством з обмеженою відповідальністю Гарант-Буд-Сервіс , передбачено, що поставка будівельних матеріалів здійснюється на підставі заявки покупця (позивача) у кількості, асортименті та за ціною, визначеними у рахунку;

пунктами 7.3 договорів, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю Нові технології ТПВ та Товариством з обмеженою відповідальністю Гарант-Буд-Сервіс , передбачено, що постачальник зобов'язаний передати покупцю документи щодо якості товарів при їх постачанні.

Утім, під час контрольного заходу та судового розгляду справи позивачем не надано заявок, рахунків та документів щодо якості придбаних товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю Нові технології ТПВ та Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант-Буд-Сервіс , як-то: сертифікатів якості, паспортів відповідності на товар. Не підтверджено позивачем і обставин щодо фактичного транспортування товарів.

Крім того, деякі первинні документи щодо господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Нові технології ТПВ та Товариством з обмеженою відповідальністю Гарант-Буд-Сервіс позбавляють можливості ідентифікувати їх як такі, що стосуються спірних поставок.

Так, видаткові накладні не містить інформації щодо адреси місця постачання товару, посилань на договір, на підставі якого виписані.

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_1, який у періоді, що перевірявся, працював заступником директора по будівництву Товариства з обмеженою відповідальністю Відпочинково-оздоровчий комплекс Вернигора , не зміг підтвердити обставин щодо отримання позивачем спірних товарів саме від Товариства з обмеженою відповідальністю Нові технології ТПВ та Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант-Буд-Сервіс , а також не надав пояснень щодо порядку формування замовлень на поставку будівельних матеріалів та визначення обсягів таких матеріалів, необхідних для проведення ремонтно-будівельних робіт.

На підтвердження реального характеру спірних операцій з Приватним підприємством Викуп позивачем під час перевірки та розгляду справи не подано жодних первинних документів, крім копії податкової накладної від 01.11.2011 №12, в якій зазначено про поставку Товариству з обмеженою відповідальністю Відпочинково-оздоровчий комплекс Вернигора товару без конкретизації виду такого товару. При цьому, свідоцтво платника податку на додану вартість Приватного підприємства Викуп припинено 10.11.2011.

Не мотивовано позивачем належним чином і, за яких обставин та в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Гарант-Буд-Сервіс , Приватним підприємством Викуп , хто персонально брав у цьому участь, враховуючи те, що згідно з протоколами допиту свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (директори Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант-Буд-Сервіс , Приватного підприємства Викуп ) заперечують свою участь у господарській діяльності очолюваних ними юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої висновки про задоволення позову, керувався тим, що представлені позивачем первинні документи підтверджують факт отримання спірних товарно-матеріальних цінностей позивачем, їх зберігання та використання в межах господарської діяльності. Утім, фактично надаючи іншу юридичну оцінку характеру господарських операцій позивача з його задекларованими постачальниками, ніж суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції не мотивував наявності у нього законних підстав для висновку про те, що такі товари отримані позивачем саме від Товариства з обмеженою відповідальністю Нові технології ТПВ , Приватного підприємства Викуп , Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант-Буд-Сервіс .

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищезазначені обставини у сукупності свідчать про удаваний характер спірних операцій та, відповідно, виключають правомірність їх відображення в податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю Відпочинково-оздоровчий комплекс Вернигора .

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2013, яка відповідає закону.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у справі №813/4143/13-а (876/15499/13) скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2013 у справі №813/4143/13-а (876/15499/13) залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк