Постанова

від 12.02.2019 по справі 373/2041/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а

факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції Керекеза Я.І.

№22-ц/824/2978/2019 Доповідач Українець Л.Д.

Справа №373/2041/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2019 року Київський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Українець Л.Д.

суддів Чобіток А.О.,

Шебуєвої В.А.,

за участю секретаря Федорчук Я.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Укршпон» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Укршпон» про стягнення середнього заробітку за час перебування на строковій військовій службі, визнання наказу незаконним та стягнення середнього заробітку за час прогулу, -

В С Т А Н О В И В

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Укршпон» про стягнення середнього заробітку за час перебування на строковій військовій службі.

Позов обґрунтовував тим, що з березня 2016 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював підсобним працівником.

25 жовтня 2016 року був призваний на строкову військову службу.

На час перебування на строковій військовій службі підприємство зберегло за ним місце роботи та посаду але припинило виплату заробітної плати.

Посилаючись на те, що за працівниками, призваними на строкову військову службу на особливий період зберігається середній заробіток на підприємстві, просив стягнути з відповідача такий середній заробіток за час перебування на строковій військовій службі.

Крім цього, зазначав, що був демобілізований 18.04.2018, став на облік у військовому комісаріаті 19.04.2018, а 20.04.2018 перебував у судовому засіданні, 23.04.2018 пішов на роботу, щоб звільнитися за власним бажанням, але відповідач не допустив його до роботи та не надав можливості звільнитися з роботи. Ті ж самі події відбулися 24.04.2018 та 25.04.2018, а 26.04.2018 року наказом №95-к його було звільнено з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП (прогул, відсутність на роботі без поважних причин). Вважав, наказ про звільнення незаконним, оскільки трудової дисципліни не порушував, такі дії відповідача були викликані як помста, що він звернувся до суду з даним позовом.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд:

стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Укршпон» на його користь суму середнього заробітку за час перебування на строковій військовій службі;

визнати незаконним та скасувати наказ ПП ТОВ «Укршпон» від 26.04.2018 №95-к «Про припинення трудового договору (контакту);

стягнути на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

РішеннямПереяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Укршпон» на користь ОСОБА_1 130982 гривень 68 коп. середнього заробітку за час перебування на строковій військовій службі.

У задоволенні позовних вимог про визнання наказу незаконним та стягнення середнього заробітку за час прогулу відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Укршпон» подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення в частині стягнення середнього заробітку за час перебування на строковій військовій службі та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні даної вимоги в повному обсязі.

Зазначає, що позовна заява подана без додержання вимог ЦПК України, оскільки не сплачено судовий збір, тому суд зобов`язаний був надати термін для усунення недоліків, а не відкривати провадження у справі.

Суд, надаючи аналіз ч.3 ст.119 КЗпП України та Порядку виплати компенсації від 04 березня 2015 року №105, дійшов хибного висновку про те, що обов`язок з виплати працівникові середнього заробітку за час проходження ним військової служби покладається на підприємство, установу, організацію або іншого роботодавця, з яким працівник перебуває у трудових відносинах на час призову, з наступною компенсацією таких витрат за рахунок Державного бюджету України.

Постанова Кабінету Міністрів України №105 не поширюється на громадян України, які були призвані на військову службу з 25 жовтня 2016 року, в тому числі на позивача.

Судом не враховано зміни до статті 119 КЗпП України та застосовано редакцію від 14.05.2015 року, тоді як підлягала застосуванню редакція від 24.12.2015 року.

Вважає, що за позивачем, який був призваний на строкову військову службу, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві в якому він працював. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Заробіток за період з 2016 по 2018 роки був виплачений позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 та Військовою частиною НОМЕР_2 , що свідчить про те, що на виконання вимог ч.3 ст.119 КЗпП України позивачу належним чином було здійснено виплату грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Будь-яких правових підстав для стягнення з підприємства на користь позивача 130982,68 грн. середнього заробітку за час перебування на строковій військовій службі не має.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно наказу №65-к від 21.03.2016 року прийнятий підсобним працівником до цеху струганого шпону Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Укршпон», що підтверджується копією трудової книжки. (а.с.59-60)

З довідки, виданої 17.11.2016 за №426/40, вбачається, що матрос ОСОБА_1 перебуває на строковій військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 25.10.2016.(а.с.8).

Як убачається з довідки, виданої 03.11.2017 року за №246, матрос ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 26.12.2016. (а.с.23)

Згідно військового квитка, позивач перебував на військовій службі по 18.04.2018 року. (а.с.61-68)

Наказом ПІІ ТОВ «Укршпон» №95-к (розпорядження) від 26 квітня 2018 року припинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. (а.с.58).

З відомостей про застраховану особу, складених Пенсійним фондом України Форми ОК - 5, вбачається інформація про суми заробітку ОСОБА_1 для нарахування пенсії та про сплату страхових внесків за період з 2014 року по 2018 рік включно. Зокрема за листопад-грудень 2016 року виплата здійснювалася ВЧ НОМЕР_1 , а за період з січня 2017 року по квітень 2018 року ВЧ НОМЕР_2 .

Також убачається, що відповідачем жодні нарахування за період перебування позивача на строковій військовій службі не здійснювалися. (а.с.119-120)

Звертаючись в суд з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що на час перебування на строковій військовій службі підприємство зберегло за ним місце роботи та посаду, але припинило виплату заробітної плати, разом з тим, за працівниками, призваними на строкову військову службу на особливий період зберігається середній заробіток на підприємстві, тому просив стягнути з відповідача такий середній заробіток за час перебування на строковій військовій службі. Крім цього, вважав своє звільнення незаконним та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання незаконним наказу ПІІ ТОВ «Укршпон» від 26.04.2018 №95-к «Про припинення трудового договору (контакту) та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходив з того, що позивач та його представник особисто визнали ту обставину, що позивач не вийшов на роботу в передбачений законом строк, поважність причини не виходу на роботу належними та допустимими доказами не доведено, підстав для визнання наказу незаконним судом не встановлено. Вимога про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про визнання наказу незаконним, тому також не підлягає задоволенню.

Рішення суду в цій частині не оскаржується та набрало законної сили.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час перебування на строковій військовій службі суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час перебування на строковій військовій службі і саме Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Укршпон» має виплатити його позивачу.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується в повному обсязі, виходячи з наступного.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування. Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань. Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою тапроводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Рішень про закінчення такого періоду на час розгляду справи Президент України не приймав.

Особливий період діє в Україні від 18 березня 2014 року, відповідне рішення уповноваженою собою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймалося. Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Статтею 119 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Згідно з частиною третьою вказаної статті, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду абодо дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (частина четверта статті 119 КЗпП України).

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про застосування судом невірної редакції ст.119 КЗпП України, оскільки суд керувався ст. 119 КЗпП України у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Гарантії щодо збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з вказаними нормами, є безумовними.

Зазначене свідчить про те, що призов позивача на військову службу відбувався під час дії особливого періоду, а відтак на нього поширювалися гарантії та пільги, визначені ст. 119 КЗпП України, в тому числі збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форм власності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що аналіз частини 3 статті 119 КЗпП свідчить, що обов`язок з виплати працівникові середнього заробітку за час проходження ним військової служби покладається на підприємство, установу, організацію або іншого роботодавця, з яким працівник перебуває у трудових відносинах на час призову.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд дійшов хибного висновку про те, що відбувається наступна компенсація таких витрат за рахунок Державного бюджету України, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України №105 не поширюється на громадян України, які були призвані на військову службу з 25 жовтня 2016 року, в тому числі на позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно в рішенні суду зазначено, що після виплати підприємством таких виплат здійснюється компенсація таких витрат за рахунок Державного бюджету України.

Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям, фермерським господарствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам незалежно від підпорядкування і форми власності та фізичним особам - підприємцям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105, визначено механізм виплати компенсації за рахунок бюджетних коштів підприємствам у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Даний Порядок діяв в період 2014-2015 років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від24 грудня 2015 року № 911-VIII, що вступив в дію з 01 червня 2016 року, внесено зміни до частини третьої та четвертої статті 119 КЗпП України, згідно з якими працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Тобто, з 01 червня 2016 року підприємствам не проводяться виплати компенсації за рахунок бюджетних коштів.

Оскільки Безверхий проходив військову службу з 25.10.2016 року, тому Постанова Кабінету Міністрів України №105 не поширюється на дані правовідносини.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду з наведених вище підстав відсутні, оскільки дане посилання суду не впливає на законність рішення суду по суті заявлених позовних вимог.

Таким чином, на позивача, призов якого на військову службу відбувався під час дії особливого періоду, поширюються гарантії, визначені частиною четвертою статті 119 КЗпП України, зокрема він має право на отримання середнього заробітку за час перебування на строковій військовій службі та саме Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Укршпон» має виплатити його позивачу.

Ураховуючи фактичні обставини, зокрема, призов позивача на строкову військову службу під час мобілізації, за наявності встановлених законом гарантій, суд першої інстанції, зробив правильний висновок про стягнення з відповідача середнього заробітку за період проходження позивачем військової служби.

Визначаючи розмірсереднього заробітку за час перебування на строковій військовій службі суд першої інстанції виходив з положень постанови КМ України від 08 лютого 1995 року №100, оскільки відповідачем не було надано на неодноразові вимоги суду довідку про середню заробітну плату позивача.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 перебував на військову службу з 25.10.2016 по 18.04.2018 (373 робочих днів).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, складених Пенсійним фондом України (форма ОК-5), позивачу нарахована відповідачем заробітна плата за серпень 2016 року-6594 грн.16 коп., вересень 2016 року-8856 грн.71 коп.

Середня заробітна плата позивача становить 7725 грн.44 коп. (заробітна плата за серпень-вересень 2016 року 6594 грн. 16 коп.+8856 грн.71 коп.=15450 грн.87 коп. : 2 =7725 грн.44 коп.)

Заробітна плата за два місяці в розмірі 15450 грн. 87 : 44 робочі дні =351,16 (середньоденна заробітна плата).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 130982 грн.68 коп. (351,16 грн.*373 дні) середнього заробітку за час перебування на строковій військовій службі.

Апеляційна скарга не містить жодного доводу на неправильність обрахування судом суми середнього заробітку, як і не містить власного розрахунку на його спростування.

Не є підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд мав залишити позовну заяву без руху в зв`язку з несплатою судового збору, оскільки в силу закону від сплати судового збору звільняються позивачі за пред`явлення вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати. Питання про стягнення судового збору не сплаченого за пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу може бути вирішене шляхом ухвалення додаткового рішення, якщо для цього будуть встановлені правові підстави.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Укршпон» залишити без задоволення.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 14 лютого 2019 року.

Суддя-доповідач Л.Д. Українець

Судді А.О. Чобіток

В.А. Шебуєва