Рішення

від 13.02.2019 по справі 910/14330/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2019Справа № 910/14330/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є. при секретарі судового засідання Хмельовському В.О. розглянувши за правилами загального позовного матеріали справи №910/14330/18

за позовом Громадської організації "КОМІТЕТ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ" (02140, м.Київ, вул. Ровуцького, 42, код ЄДРПОУ 25959360)

до Державного підприємства "Інформаційні Судові Системи" (01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 34614292)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КИТ" (третя особа-1) та Дочірнє підприємство "Е-Консалтинг" (третя особа-2)

про визнання результатів процедури закупівлі недійсними,

За участю представників учасників справи:

від позивача: Костянецький М.В.(адвокат посвідчення НОМЕР_1 від 27.11.08), довіреність № б/н від 07.09.18;

від відповідача: Попов А.Г.(адвокат посвідчення НОМЕР_2 від 30.12.04);

від третьої особи-1,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Каменський Д.Г. (посвідчення НОМЕР_3 від 26.02.16), договір про надання правової допомоги 327/08/18 від 27.08.18; Бойко Є.В.(адвокат посвідчення НОМЕР_4 від 16.10.18;

від третьої особи-2,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Громадська організація "КОМІТЕТ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ", 26 жовтня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Державного підприємства "Інформаційні Судові Системи", про визнання результатів процедури закупівлі недійсними.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачем встановлено з офіційного сайту ДП "Проззоро", що 12.10.2018 року був проведений аукціон в рамках процедури закупівлі "Послуги з доопрацювання підсистеми "Підсистема управління єдиним контакт-центром єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" з передачею усіх майнових прав інтелектуальної власності на розроблене програмне забезпечення (код за ДК 021:2015 72230000-6 послуги з розробки програмного забезпечення на замовлення)", ідентифікатор закупівлі УА-2018-08-29-001327-с, за результатами якого найбільш економічно вигідною пропозицією було визнано пропозицію товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія КИТ". В подальшому згідно протоколу розгляду тендерних пропозицій від 17.10.2018 дану пропозицію відхилено та визначено переможцем ДП "Е-Консалтинг".

Тендерною документацією ЦА-2018-08-29-001327-с передбачена закупівля "послуги з доопрацювання підсистеми "ПІДСИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЄДИНИМ КОНТАКТ-ЦЕНТРОМ ЄДИНОЇ СУДОВОЇ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ" з передачею усіх майнових прав інтелектуальної власності на розроблене програмне забезпечення (код ДК 021:2015 72230000-6 послуги з розробки програмного забезпечення на замовлення)".

Позивач зазначає, що у відповідності до Положення, яким регулюється предмет Процедури закупівлі пов'язаний із функціонуванням автоматизованої системи документообігу суду визначено, що у судах загальної юрисдикції використовуються тільки комп'ютерні програми для організації автоматизованого розподілу, документообігу, кадрового, бухгалтерського, фінансового та статистичного обліку, технічної фіксації ходу і результатів процесуальних дій, проведення відеоконференцій та відео-трансляцій, а також веб-сайти, виключні майнові права інтелектуальної власності у повному обсязі на які належать державі в особі ДСА України.

Проте відповідач, на думку позивача, проводить закупівлю, за якою усі майнові права інтелектуальної власності на розроблене програмне забезпечення передаються Третьою особою саме йому, а не державі в особі ДСА України, що є порушенням норм Положення.

Отже, на думку позивача, відповідач проводить вищевказані процедури закупівлі з порушенням норм законодавства, оскільки він не має повноважень, для проведення закупівлі вищевказаних послуг, в тому числі із передачею майнових прав інтелектуальної власності, у зв'язку з тим, що КЕКВ 3210 Відповідача не передбачає видатків на придбання відповідних послуг, при цьому Відповідач не має повноважень на отримання вищевказаних майнових прав інтелектуальної власності, оскільки ці права можуть передаватися переможцем закупівлі виключно державі в особі ДСА України, а тому проведення відповідачем зазначених процедур закупівлі суперечить законодавству України, оскільки вони спрямовані лише на не цільове витрачання бюджетних коштів, чим завдається шкода державі Україні, а також і порушують законні права і інтереси учасників, зокрема переможця торгів, оскільки через відсутність передбачення КЕКВ відповідача цільових коштів на оплату предмету закупівлі, у останнього відсутні і можливості для розрахунку із переможцем торгів за послуги які будуть поставлені, у зв'язку з чим останньому будуть завдані майнові збитки, а тому це є підставою, на думку позивача, для визнання результатів процедури закупівлі недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14330/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.12.2018.

26.10.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої Громадська організація "КОМІТЕТ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ" просить суд забезпечити позов шляхом:

- заборонити Державному підприємству "Проззоро" здійснювати будь-які дії з проведення електронного аукціону в електронній системі закупівель номер UA-2018-08-28-001326-с до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі;

- заборонити Державному підприємству "Інформаційні судові системи" здійснювати будь-які дії щодо проведення електронного аукціону в електронній системі закупівель номер UA-2018-08-28-001326-с до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі, в тому числі визначити переможця процедури закупівлі, укладати договорів з переможцем процедури закупівлі.

Враховуючи, що суддя Блажівська О.Є. перебувала на лікарняному з 29.10.2018 по 08.11.2018, питання щодо розгляду заяви про забезпечення позову вирішувалось 09.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2018 у задоволенні заяви про забезпечення позову Громадської організації "КОМІТЕТ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ" відмовлено.

26.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Інформаційні Судові Системи" надійшов відзив на позовну заяву.

27.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Інформаційні Судові Системи" надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

05.12.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КІТ" надійшла заява про відкладення розгляду справи.

05.12.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від 05.12.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Громадської організації "КОМІТЕТ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ" надійшла заява про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання 05.12.2018 з'явилися представники відповідача, підтримали клопотання про закриття провадження у справі, представники позивача, третьої особи-1 та третьої особи-2 не з'явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 23.01.2019.

14.01.2019 представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

У судове засідання 23.01.2019 представники сторін не з'явились.

Розглянувши у судовому засіданні 23.01.2019 клопотання представника відповідача про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб'єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 1 та статті 131 2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Судом встановлено, що Державне підприємство "Інформаційні судові системи" є державним комерційним підприємством, яке засноване на державній власності та належить до сфери управління Державної судової адміністрації України.

Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За вказаних вище обставин, відповідач не є органом державної влади, а тому, представництво відповідача Господарському суді міста Києва з 01.01.2019 має здійснюватись виключно адвокатом.

Згідно з ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Таким чином, подання до суду клопотання про долучення доказів є вчинення процесуальної дії, спрямовані на представництво юридичної особи, в даному випадку відповідача.

Як встановлено судом, клопотання відповідача про долучення додаткових доказів до матеріалів справи підписана представником ДП "Інформаційні судові системи" ОСОБА_6, яка діє в інтересах відповідача за довіреністю №01-022/109/2018 від 21.05.2018.

Жодних доказів того, що представник відповідача є адвокатом, відповідачем суду не надано.

Частиною 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

З огляду на вищенаведене, суд повертає відповідачу клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, без розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п.3 ч.2 ст.185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 13.02.2019.

01.02.2019 представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

06.02.2019 представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 13.02.2019 представник позивача з'явився, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача у судове засідання 13.02.2019 з'явився, надав суду пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Представники третіх осіб 1 та 2 у судове засідання 13.02.2019 з'явились, надали свої пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 13.02.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На замовлення Державного підприємства Інформаційні судові системи (далі - відповідач) було проведено процедуру закупівлі шляхом проведення відкритих торгів, предметом яких були послуги з доопрацюваня підсистеми Підсистема управління єдиним контакт-центром єдиної судової інформаційної системи з передачею усіх майнових прав інтелектуальної власності на доопрацьоване програмне забезпечення на замовлення. Очікувана вартість закупівлі - 3 098 802,66 грн.

За результатом проведеного аукціону найбільш вигідною пропозицією було визнано пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія КИТ (далі - третя особа - 1). В подальшому пропозицію третьої особи - 1 було відхилено та визначено переможцем Дочірнє підприємство Е-Консалтинг (далі - третя особа - 2), що підтверджується тендерною документацією. Період постачання послуг складає з 22.10.2018 по 31.12.2018.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачем посилається на інформацію з офіційного сайту ДП "Проззоро", що 12.10.2018 року був проведений аукціон в рамках процедури закупівлі "Послуги з доопрацювання підсистеми "Підсистема управління єдиним контакт-центром єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" з передачею усіх майнових прав інтелектуальної власності на розроблене програмне забезпечення (код за ДК 021:2015 72230000-6 послуги з розробки програмного забезпечення на замовлення)", ідентифікатор закупівлі УА-2018-08-29-001327-с, за результатами якого найбільш економічно вигідною пропозицією було визнано пропозицію товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія КИТ". В подальшому згідно протоколу розгляду тендерних пропозицій від 17.10.2018 дану пропозицію відхилено та визначено переможцем ДП "Е-Консалтинг".

Тендерною документацією ЦА-2018-08-29-001327-с передбачена закупівля "послуги з доопрацювання підсистеми "ПІДСИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЄДИНИМ КОНТАКТ-ЦЕНТРОМ ЄДИНОЇ СУДОВОЇ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ" з передачею усіх майнових прав інтелектуальної власності на розроблене програмне забезпечення (код ДК 021:2015 72230000-6 послуги з розробки програмного забезпечення на замовлення)".

Позивач зазначає, що у відповідності до Положення, яким регулюється предмет Процедури закупівлі пов'язаний із функціонуванням автоматизованої системи документообігу суду визначено, що у судах загальної юрисдикції використовуються тільки комп'ютерні програми для організації автоматизованого розподілу, документообігу, кадрового, бухгалтерського, фінансового та статистичного обліку, технічної фіксації ходу і результатів процесуальних дій, проведення відеоконференцій та відео-трансляцій, а також веб-сайти, виключні майнові права інтелектуальної власності у повному обсязі на які належать державі в особі ДСА України.

Проте відповідач, на думку позивача, проводить закупівлю, за якою усі майнові права інтелектуальної власності на розроблене програмне забезпечення передаються Третьою особою саме йому, а не державі в особі ДСА України, що є порушенням норм Положення.

Отже, на думку позивача, відповідач проводить вищевказані процедури закупівлі з порушенням норм законодавства, оскільки він не має повноважень, для проведення закупівлі вищевказаних послуг, в тому числі із передачею майнових прав інтелектуальної власності, у зв'язку з тим, що КЕКВ 3210 Відповідача не передбачає видатків на придбання відповідних послуг, при цьому Відповідач не має повноважень на отримання вищевказаних майнових прав інтелектуальної власності, оскільки ці права можуть передаватися переможцем закупівлі виключно державі в особі ДСА України, а тому проведення відповідачем зазначених процедур закупівлі суперечить законодавству України, оскільки вони спрямовані лише на не цільове витрачання бюджетних коштів, чим завдається шкода державі Україні, а також і порушують законні права і інтереси учасників, зокрема переможця торгів, оскільки через відсутність передбачення КЕКВ відповідача цільових коштів на оплату предмету закупівлі, у останнього відсутні і можливості для розрахунку із переможцем торгів за послуги які будуть поставлені, у зв'язку з чим останньому будуть завдані майнові збитки, а тому це є підставою, на думку позивача, для визнання результатів процедури закупівлі недійсними.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначаючи про те, що процедура відкритих торгів була проведена у відповідності до діючого законодавства, за відсутності порушень, що, на думку відповідача, унеможливлює визнання результатів процедури закупівлі недійсними.

Крім того, відповідач зазначає про відсутність порушеного права позивача та про відсутність у позивача повноважень для звернення до суду в інтересах інших осіб.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлюються Законом України Про публічні закупівлі , метою якого забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України Про публічні закупівлі договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 12 Закону України Про публічні закупівлі закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги, конкурентний діалог, переговорна процедура закупівлі. Замовник здійснює процедури закупівлі, передбачені частиною першою цієї статті, шляхом використання електронної системи закупівель.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 1 Закону України Про публічні закупівлі переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до статті 36 Закону України Про публічні закупівлі договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, і, відповідно виконується за умовами Цивільного та Господарського кодексу.

Таким чином, Законом України Про публічні закупівлі не регулюється порядок укладення і виконання договорів, що свідчить про те, що триваюча процедура закупівлі безпосередньо закінчується обранням переможця.

Таким чином підставою для оплати послуг буде укладений з переможцем договір, який буде містити відповідні умови і порядок їх виконання.

Крім того, застосування кодів економічної класифікації видатків бюджетних установ регулюється Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року № 333 (далі - Інструкція).

Замовники - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак, як, зокрема, юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про публічні закупівлі ).

Наказом Державної судової адміністрації України № 99 від 02 березня 2018 року Про забезпечення створення і функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи (далі - Наказ № 99) відповідач визначений одержувачем бюджетних коштів на 2018 рік по створенню ЄСІТС за бюджетною програмою 0501020 Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними та вищими спеціалізованими судами .

Відповідач за номером 14670 внесений в єдиний реєстр розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, як одержувач бюджетних коштів, що підтверджується копією реєстраційної картки одержувача бюджетних коштів, що підтверджується матеріалами справи.

Одержувачем бюджетних коштів відповідно до частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України є суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Згідно п. 1.5. Інструкції, капітальні видатки одержувачами бюджетних коштів здійснюються виключно за КЕКВ: 3210 Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям).

Відповідно п. 1.6. Інструкції КЕКВ: 3210 Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям) - це невідплатні односторонні платежі органів управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог, передбачені на придбання капітальних активів, компенсацію втрат, пов'язаних з пошкодженням основного капіталу, або збільшення капіталу одержувачів бюджетних коштів.

Крім того - це видатки, які спрямовуються на придбання основного капіталу (обладнання і предметів довгострокового користування), необоротних активів (у тому числі землі, нематеріальних активів тощо), на капітальні інвестиції, капітальний ремонт; на створення державних запасів і резервів; на придбання капітальних активів; невідплатні платежі, компенсацію втрат, пов'язаних з пошкодженням основного капіталу.

Таким чином, відповідач є одержувачем бюджетних коштів, який може виступати замовником на відкритих торгах, у відповідності до Закону України Про публічні закупівлі , для якого застосовується спеціальна класифікація видатків, передбачена пунктами 1.5. та 1.6. Інструкції.

Для юридичних осіб - розпорядників бюджетних коштів застосовуються загальні норми Інструкції, а саме відповідно до підпункту 3.1.6. використовується КЕКВ 3160 „Придбання землі та нематеріальних активів", за яким в тому числі здійснюється оплата послуг із створення програмного забезпечення (програмних продуктів, інформаційних систем та комплексів, баз даних, веб-сторінок/сайтів/порталів) за умови передачі майнових прав власності замовнику.

Суд звертає увагу на те, що позивач є громадською організацією.

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об'єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань визначає Закон України Про громадські об'єднання .

Частинами 1 та 3 статті 1 названого Закону визначено, що громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Частиною 1 ст. 21 Закону України Про громадські об'єднання визначено, що для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право:

1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі);

2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами;

3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації;

4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об'єднання та важливих питань державного і суспільного життя;

5) проводити мирні зібрання;

6) здійснювати інші права, не заборонені законом.

Так, згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4-5 ГПК України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Частиною першою та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 55 Конституції України Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005, заява № 38722/02).

Суд не вбачає в діях відповідача порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а відповідно відсутня мета, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України:

"В Україні визнається і діє принцип верховенства права."

В силу положень ч.1 ст.129 Конституції України, ч.1 ст.2, ч.1 ст.6, ч.2 ст.48 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.1 ч.3 ст.2, ч.1 ст.11 ч.1 ст.236 чинного Господарського процесуального кодексу України, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив наступне:

"Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави."

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.

Відповідно до п.п.41, 52 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є "заборона свавілля", який означає, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі №912/555/17 від 09.02.2018.

Судом встановлено, що відкриті торги були проведені уповноваженим суб'єктом таких правовідносин, мали на меті реальне настання наслідків, які за своєю правовою природою не призвели до порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, покладених в основу позову, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позовних вимог Громадської організації "КОМІТЕТ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ" відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 15.02.2019

Суддя О.Є. Блажівська