Рішення

від 15.02.2019 по справі 915/1352/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2019 року Справа № 915/1352/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

без виклику сторін

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Відзев» , 54028, м.Миколаїв, вул.Чорновола, 1

до відповідача: Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» , 54055, м.Миколаїв, вул.1Слобідська, 120

про: стягнення 19 820,20 грн.,

30.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Відзев» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №30/11-01 від 30.11.2018 в якій просить суд стягнути з Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» заборгованості у розмірі 19 820,20 грн. з якої: 18 739,39 грн. - заборгованість за поставлений товар, 693,36 грн. - інфляційні, 387,45 грн. - 3% річних.

Як на підставу позовних вимог посилається на те, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 18 739,39 грн. в підтвердження чого посилається на видаткові накладні. Товар було отримано уповноваженою особою відповідача, діючою на підставі доручення №137 від 15.01.2018. Відповідач в порушення чинного законодавства за поставлений товар не розрахувався, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та нарахованих штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.12.2018 позовну заяву №30/11-01 від 30.11.2018 Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Відзев» залишено без руху, оскільки п позові не міститься зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви. Позивачем всупереч вимог статті 164 ГПК України не надано доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, а саме платіжного доручення щодо сплати 176,20 грн. судового збору. Вказаною ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

13.12.2018 позивач до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надав заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Відзев» просить суд розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 17.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів на адресу позивача. Запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст.167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.

Вказану ухвалу було отримано відповідачем 26.12.2018 про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №54001 35172959.

08.01.2019 відповідач до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надав відзив на позовну заяву в якому проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. З посиланням на ст.180 та ст.181 Господарського кодексу України, вважає, що стверджувати про те між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб є неприпустимим з огляду на те, що: - відсутнє прийняття до виконання замовлення відповідача на поставку певного товару; - з видаткових накладних не вбачається прояву волі відповідача на поставку товару, що може бути виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; - сторони не досягли в належній формі згоди з усіх істотних умов Договору. Вказує, що доручення від 15.01.2018 №137, видане інженеру II категорії ВМТП ОСОБА_1 надає останній право на підпис усіх необхідних документів при отриманні вантажу, який надійшов на адресу довірителя, а саме акти отримання вантажу, акти приймання вантажу за кількістю та якістю, тобто ОСОБА_1 не уповноважена на отримання товару за видатковими накладними №№386, 387, 449, 450, 455, 456, 457, 476, а також не уповноважена на підписання будь-яких видаткових накладних. Зазначає, що розрахунок інфляційних втрат позивачем розраховано невірно. Надає свій контррозрахунок інфляційних втрат. В якому вказує суму інфляції 509,71 грн.

Відповідач заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін до суду не надав.

16.01.2019 позивач до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надав відповідь на відзив в якій зазначає, що поставка товару відповідачу здійснювалась на підставі його замовлень, претензій щодо кількості та асортименту відповідач не висував. Видаткова накладна підписана з боку відповідача уповноваженим представником, а саме інженером II категорії ВМТП ОСОБА_1, яка одержала товар, діючи на підставі виданої директором ДП Миколаївський бронетанковий завод довіреності від 15.01.2018 №137, це підтверджує волю відповідача на поставку товару. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов Договору, внаслідок чого відбулось передання товару, за який відмовляється розрахуватись відповідач. Зазначає, що з тексу доручення вбачається, що ОСОБА_1 н.О. довірено отримати матеріальні цінності від ТОВ Торговий дім Відзив . Доручення дійсне до 31.12.2018. Будь-яких обмежень щодо одержання товару в дорученні немає. Зазначає, що в акті звіряння взаємнихрозрахунків, складеному безпосередньо відповідачем, відображені всі видаткові накладні. , тобто відповідач визнає отримання цього товару і свою заборгованість. Посилання у відзиві на Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджену наказом Міністерства фінансів України 16.05.1996, є безпідставним, оскільки ця Інструкція втратила чинність з 01.01.2015, тобто за три роки до видачі доручення ОСОБА_1 Зазначає, що інфляційні втрати були розраховані позивачем за період з квітня 2018 року по жовтень 2018 року. Відповідач же у відзиві при здійсненні розрахунку безпідставно не включив до періоду жовтень, внаслідок чого сума інфляційних втрат у нього виявилась меншою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Відзев» та Державним підприємством «Миколаївський бронетанковий завод» був укладений договір поставки в усній формі.

27.02.2018 на підставі видаткової накладної №386 від 27.02.2018 позивач поставив відповідачу товар, а саме дріт оцин. терміч. обробл. ф1,6 у кількості 0,024 т. на загальну суму 847,80 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій накладній.

27.02.2018 на підставі видаткової накладної №387 від 27.02.2018 позивач поставив відповідачу товар, а саме дріт оцин. терміч. обробл. ф3 у кількості 0,020 т. на загальну суму 684,04 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій накладній.

22.03.2018 на підставі видаткової накладної №449 від 22.03.2018 позивач поставив відповідачу товар, а саме лист 1,0 (1,25х2,5) у кількості 0,074 т на суму 1 580,52 грн. (з ПДВ) та лист 0,8 (1,25х2,5) у кількості 0,039 т на суму 844,02 грн., який був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій накладній. Загальна сума видаткової накладної складає 2 909,45 грн. (з ПДВ).

22.03.2018 на підставі видаткової накладної №450 від 22.03.2018 позивач поставив відповідачу товар, а саме лист 1,5 (1х2) у кількості 0,094 т. на загальну суму 2 434,60 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій накладній.

23.03.2018 на підставі видаткової накладної №454 від 23.03.2018 позивач поставив відповідачу товар, а саме лист 10(1,5х6)ст. 3 імп. у кількості 0,130 т. на загальну суму 2 957,50 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій накладній.

23.03.2018 на підставі видаткової накладної №455 від 23.03.2018 позивач поставив відповідачу товар, а саме лист 10(1,5х6)ст. 3 імп. у кількості 0,130 т. на загальну суму 2 957,50 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій накладній.

23.03.2018 на підставі видаткової накладної №456 від 23.03.2018 позивач поставив відповідачу товар, а саме лист 10(1,5х6)ст. 3 імп. у кількості 0,130 т. на загальну суму 2 957,50 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій накладній.

23.03.2018 на підставі видаткової накладної №457 від 23.03.2018 позивач поставив відповідачу товар, а саме лист 10(1,5х6)ст. 3 імп. у кількості 0,024 т. на загальну суму 546,00 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій накладній.

28.03.2018 на підставі видаткової накладної №476 від 28.03.2018 позивач поставив відповідачу товар, а саме швелер 10 міра 12 м. у кількості 0,100 т. на загальну суму 2 445,00 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій накладній.

Товар на підставі вказаних видаткових накладних був отриманий представником відповідача на підставі доручення №137 від 15.01.2018, яке було видане директором ДП Миколаївський бронетанковий завод , уповноваженій особі на отримання матеріальних цінностей.

Письмового договору сторони не укладали.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з усної угоди поставки, підтвердженням якої є видаткова накладна №386 від 27.02.2018 на суму 847,80 грн., видаткова накладна №387 від 27.02.2018 на суму 684,04 грн., видаткова накладна №449 від 22.03.2018 на суму 2 909,45 грн., видаткова накладна №450 від 22.03.2018 на суму 2434,60 грн., видаткова накладна №454 від 23.03.2018 на суму 2 957,50 грн., видаткова накладна №455 від 23.03.2018 на суму 2 957,50 грн., видаткова накладна №45 від 23.03.2018 на суму 2 957,50 грн., видаткова накладна №457 від 23.03.2018 на суму 546,00 грн., видаткова накладна №476 від 28.03.2018 на суму 2 445,00 грн., які містять відомості про кількість товару, ціну та загальну суму поставки.

Згідно з ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтями 202 та 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, а сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю на настання відповідних наслідків.

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб.

Відповідно до роз'яснень викладених в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права , перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі - продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господакрського Кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

За таких обставин, факт отримання товару відповідачем згідно видаткових накладних, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, є підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Таким чином, поставка була здійснена на підставі усної угоди, за видатковими накладними та згідно довіреності №137 від 15.01.2018, відповідно до вказаних обставин обов'язок з оплати виник у відповідача:

- за видатковою накладною №386 від 27.02.2018 - 27.02.2018;

- за видатковою накладною №387 від 27.02.2018 - 27.02.2018;

- за видатковою накладною №449 від 22.03.2018 - 22.03.2018;

- за видатковою накладною №450 від 22.03.2018 - 22.03.2018;

- за видатковою накладною №454 від 23.03.2018 - 23.03.2018;

- за видатковою накладною №455 від 23.03.2018 - 23.03.2018;

- за видатковою накладною №456 від 23.03.2018 - 23.03.2018;

- за видатковою накладною №457 від 23.03.2018 - 23.03.2018;

- за видатковою накладною №476 від 28.03.2018 - 28.03.2018,

Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість у сумі 18 739,39 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

З огляду на матеріали справи, відповідач отримання товару згідно вказаних видаткових накладних підтвердив в акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2018-06.08.2018, який підписаний позивачем та відповідачем без жодних застережень та містить печатки підприємств.

Частиною 1 ст. 173 Господарського Кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.193 ГК України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 вищевказаної статті).

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимог про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 18 739,39 грн. є обґрунтованими відповідно до вимог Закону і підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України, - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов'язання перед кредитором. 3 % річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку посилаючись на ст.625 Цивільного Кодексу України нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у загальному розмірі 387,45 грн. нараховані:

- на суму заборгованості 847,80 грн. за період з 28.02.2018 по 29.11.2018 в

розмірі 19,09 грн.;

- на суму заборгованості 684,04 грн. за період з 28.02.2018 по 29.11.2018 в

розмірі 15,40 грн.;

- на суму заборгованості 2909,45 грн. за період з 23.03.2018 по 29.11.2018 в

розмірі 60,02 грн.;

- на суму заборгованості 2432,60 грн. за період з 23.03.2018 по 29.11.2018 в

розмірі 50,18 грн.;

- на суму заборгованості 2957,50 грн. за період з 24.03.2018 по 29.11.2018 в

розмірі 60,77 грн.;

- на суму заборгованості 2957,50 грн. за період з 24.03.2018 по 29.11.2018 в

розмірі 60,77 грн.;

- на суму заборгованості 2957,50 грн. за період з 24.03.2018 по 29.11.2018 в

розмірі 60,77 грн.;

- на суму заборгованості 546,00 грн. за період з 24.03.2018 по 29.11.2018 в

розмірі 11,22 грн.;

- на суму заборгованості 2445,00 грн. за період з 29.03.2018 по 29.11.2018 в

розмірі 49,23 грн., розмір яких обґрунтований відповідно до вимог Закону та підлягає задоволенню.

Також, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні за період з квітня 2018 року по жовтень 2018 року в розмірі 693,36 грн.

Судом за допомогою програми Законодавство перевірений розрахунок інфляційних за період з квітня 2018 року по жовтень 2018 року та визначено що розмір інфляційних становить 699,00 грн., але враховуючи принцип диспозитивності стягненню підлягають інфляційні у розмірі 693,36 грн. які заявлені позивачем в позовній заяві.

Заперечення та доводи відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовує наведених вище висновків.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір у розмірі 1762,00 грн. у відповідності до ст.129 ГПК України, слід покласти по відповідача.

Керуючись п.13 ст. 8,, ст.ст. 73, 74, 76-79, 86,91, 123, 129, 232, 238, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий

завод» (54055, м.Миколаїв, вул.1Слобідська, 120, код ЄДРПОУ 07856371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Відзев» (54028, м.Миколаїв, вул.Чорновола, 1, код ЄДРПОУ 31821732, п/р26007412729 у ПАТ ОСОБА_2 Аваль , м.Київ, МФО 380805) заборгованості за поставлений товар у сумі 18 739, 39 грн., інфляційних в розмірі 693,36 грн., 3% річних у розмірі 387,45 грн. та 1762,00 грн. судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 15.02.2019.

Суддя Н.О. Семенчук