Постанова

від 12.02.2019 по справі 815/5349/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

Київ

справа №815/5349/16

адміністративне провадження №К/9901/31294/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 (головуючий суддя - Димерлій О.О., судді: Єщенко О.В., Вербицька Н.В.) у справі №815/5349/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дельта Груп до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дельта Груп звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.10.2016 №0009241401 та 0009251401.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області звернулося з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 у справі №815/5349/16 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.07.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 у справі №815/5349/16.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, доводи Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області зводяться до того, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. При цьому, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з Приватним підприємством Віва Трейдінг , Приватним підприємством Віапласт та Приватним підприємством Нікон-Торг з огляду на штучність формування показників податкового обліку та безтоварний характер проведених операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди третім особам з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних правових наслідків. Також відповідач посилається на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності. А тому, на думку суб'єкта владних повноважень, прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є правомірним, підстави для їх скасування - відсутні.

Товариство з обмеженою відповідальністю Дельта Груп не скористалося своїм правом та не надало заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2019 закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу №815/5349/16 до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 12.02.2019 о 12.00 год.

Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні без повідомленням сторін в поряду спрощеного позовного провадження у відповідності до положень статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Дельта Груп з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пунктів 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, в результаті чого, позивачем занижено суму податку на прибуток на 148766,0грн.; пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на 225671,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №304/15-32-14-01-05/33139927 від 27.09.2016 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.10.2016 №0009241401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 185957,00грн., з яких 148766,00грн. за податковим зобов'язанням та 37191,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0009251401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 338506,00грн., з яких 225671,00грн. за податковими зобов'язаннями та 112835,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для збільшення суми грошових зобов'язань став висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Приватним підприємством Віва Трейдінг , Приватним підприємством Віапласт та Приватним підприємством Нікон-Торг з огляду на штучність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на документи досудового розслідування щодо протиправної діяльності Приватного підприємства Віва Трейдінг та Приватного підприємства Віапласт , яка пов'язана з ухилення від сплати податків іншими суб'єктами господарювання шляхом заниження їх службовими особами сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість. Також відповідач зазначає про відсутність у вказаних контрагентів позивача умов для ведення господарської діяльності, матеріально-технічних та трудових ресурсів. А відтак, на думку податкового органу, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень з огляду на безтоварність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами оскільки у останніх відсутні необхідні умови для досягнення відповідних результатів економічної діяльності, а саме: управлінський та технічний персонал, основні засоби, складські приміщення та транспортні засоби.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний адміністративний суд виходив з безпідставності тверджень відповідача про неправомірність формування Товариством з обмеженою відповідальністю Дельта Груп показників податкової звітності, оскільки належними документами підтверджено рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання останнім реального результату в процесі господарської діяльності з його контрагентами. Судом встановлено, що сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть бути виключними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів, зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Проте, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

При цьому, відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

При оцінці податкових наслідків за операціями з надання позивачу його контрагентами спірних робіт/послуг та реалізації вказаними особами на користь позивача товарів, суди послалися на подані платником первинні документи, які складено за наслідками розглядуваних операцій.

На підтвердження правомірності формування даних податкового обліку в періоді, якому проводилася перевірка, позивачем надано первинні документи складені за результатом господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю Дельта Груп з:

Приватним підприємством Віва Трейдінг , а саме: договори про надання інформаційно-консультативних послуг та акти виконаних робіт щодо надання такого роду послуг; договори підряду на проведення робіт по демонтажу башенного крану, на проведення робіт по демонтажу бакенного крану вище базової висоти та про надання послуг по монтажу вантажопідйомного бакенного крану відповідно та акти виконаних робіт до вказаних договорів; договір купівлі-продажу (частотного перетворювача електродвигуна каретки);

Приватним підприємством Віапласт , а саме: договір про надання консультаційно-інформаційних послуг з питань охорони праці у сфері підіймальних споруд та інженерних мереж та під час виконання робіт з устаткуванням підвищеної небезпеки, акт, податкова накладна та платіжні доручення;

Приватним підприємством Нікон-Торг , а саме: договір про надання консультаційно-інформаційних послуг щодо надання послуг по пошуку висококваліфікованих спеціалістів на вакантні посади позивача, рахунок-фактуру, акт виконання робіт та податкову накладну; договір про надання консультаційно-інформаційних послуг в сфері ринку цінних паперів, рахунок-фактура; акт виконання робіт; податкову накладну, платіжне доручення.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою спірних послуг позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг, зокрема, консультаційно-інформаційних послуг та про результат виконання кожної послуги окремо у вигляді звіту, висновку тощо .

У справі, що розглядається, на підтвердження факту надання позивачу спірних послуг суду подано лише договори та акти, в яких йдеться виключно про надання комплексу послуг. При цьому надані консультаційно-інформаційні послуги не розкривають їх зміст, позаяк не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки їх подальшого використання у діяльності позивача.

Суд касаційної інстанції зазначає, що судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином обставини, які є суттєвими для правильного вирішення даної справи, а саме: не досліджено відповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; не з'ясовано належним чином умов спірних договорів позивача з контрагентами та специфіки кожної господарської операцій окремо; не досліджено фактичне виконання робіт/послуг; не з'ясовано обсяг наданих послуг, їх вид, зміст, місце та час виконання; не досліджено факт проведення оплати за надані послуги та отриманий товар; не досліджено на яких об'єктах надано послуги по монтажу та демонтажу, витрачений час та ресурси; не досліджено питання використання придбаних товарів (робіт/послуг) в межах господарській діяльності позивача та не перевірено їх зв'язок з такою господарською діяльністю; не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.

Таким чином, з огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентами на безпідставне формування валових витрат з метою заниження податкових зобов'язань та податкового кредиту, суди повинні з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати спірні товари (роботи/послуги) у контрагентів та реальне виконання умов спірних договорів.

Із наведеного також вбачається, що у справі залишилися недослідженими обставини про те, чи контрагенти позивача були спроможними виконати умови спірних договорів; чи могли виконати обумовлений обсяг послуг у визначені сторонами строки; яким чином належало оформляти виконання умов договорів; наявність/відсутність відповідних первинних документів у позивача; чи мали контрагенти позивача кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

А відтак, без перевірки зазначених обставин, висновок судів попередніх інстанцій є передчасним.

Також, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з контрагентами з огляду на доводи податкового органу, що зазначені підприємства створені без наміру здійснювати господарську діяльність.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

На обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями, не є достатніми та достовірними, відповідач посилався, зокрема, на матеріали досудових розслідувань по факту фіктивного створення контрагентів позивача.

В свою чергу, суди, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи не перевірили дані щодо наявності кримінальної справи порушеної відносно контрагентів позивача: Приватного підприємства Віва Трейдінг , Приватнаого підприємства Віапласт та Приватного підприємства Нікон-Торг за фактом фіктивного підприємництва, не з'ясовано її стан та не перевірено наявність/відсутність вироку, адже ці обставини входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування даних податкового обліку за розглядуваними правовідносинами .

Слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами судам необхідно з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; перевірити факт реального руху активу по всьому ланцюгу учасників схеми; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Однак, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 у справі №815/5349/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду