Рішення

від 07.02.2019 по справі 910/14104/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.02.2019Справа № 910/14104/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Мазур В.М.

розглянувши справу № 910/14104/18

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФФУ Маркетинг"

до громадської спілки "Федерація футболу м. Києва"

про стягнення 232 204,95 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Говоруха О.О., ордер КС №317849 від 21.11.2018р.;

від відповідача: Левчук М.О., свідоцтво №721 від 06.03.2015р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФФУ Маркетинг" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до громадської спілки "Федерація футболу м. Києва" про стягнення 232 204,95 грн. та повернення транспортного засобу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору суборенди транспортного засобу № 8 від 12.12.2016р. у встановлений строк не сплатив кошти за користування транспортним засобом, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 182 902,23 грн., за прострочення сплати якої нарахована пеня в розмірі 49301,72 грн.

Крім того, позивач листом від 10.07.2018р. за вих. № 93 відмовився від Договору суборенди транспортного засобу № 8 від 12.12.2016р., у зв'язку з чим у відповідача на підставі ст. 785 ЦК України виник обов'язок повернути орендоване майно наймодавцю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2018р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ФФУ Маркетинг" залишено без руху.

02.11.2018р. на адресу Господарського суду міста Києва від товариства з обмеженою відповідальністю "ФФУ Маркетинг" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 29.10.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2018р. відкрито провадження у справі № 910/14104/18 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження з огляду на складність справи. Підготовче засідання призначено у справі на 06.12.2018р.

29.11.2018р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Присутній у підготовчому засіданні 06.12.2018р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2019р. закрито підготовче провадження у справі № 910/14104/18 та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.01.2019р.

В судовому засіданні 17.01.2019р. оголошено перерву до 07.02.2019р.

Присутній у судовому засіданні 07.02.2019р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 07.02.2019р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.12.2016р. між позивачем (за договором - орендодавець) та відповідачем (за договором - суборендар) було укладено Договір суборенди транспортного засобу №8 (далі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а суборендар приймає у тимчасове платне володіння та користування транспортний засіб Ford Kuga , номер кузова НОМЕР_1.

Відповідно до п.1.2 договору, автомобіль, що орендується, знаходиться у володінні та користуванні орендодавця у відповідності до Договору № Rent-16838 найму (оренди) транспортного засобу від 01.12.2016р., укладеного між ТОВ ФФУ Маркетинг та ТО Віннер Імпортс Україна ЛТД .

Відповідно до п.1.4, п.3.2 та п.6.2.1 договору, орендодавець передав орендарю вказаний автомобіль, про що сторонами було підписано Акт від 22.12.2016р. прийому-передачі транспортного засобу до договору №8 від 12.12.2016р.

Згідно з п.2.1 договору, автомобіль надається в суборенду на строк до 30.08.2020 року. Дія договору припиняється в момент виконання сторонами всіх свої зобов'язань по даному договору.

За умовами п.4.1 договору, орендна плата за місяць оренди автомобіля становить 9000 грн. на місяць у т.ч. ПДВ.

Суборендар сплачує орендну плату шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок орендодавця щоквартально до 17-го числа останнього місяця кварталу. Оплата за останні два місяці користування автомобілем (липень-серпень 2020 року) сплачується до 01.09.2020 року (п.4.2 договору).

Відповідно до п.4.3 договору, розмір, форма, порядок, періодичність та спосіб внесення орендної плати за цим договором можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, яка оформлюється додатковою угодою сторін.

Умовами п.6.1.2 договору визначено право орендодавця вимагати дострокового повернення автомобіля, в тому числі і якщо суборендар порушує умови договору, в тому числі, але не обмежуючись цим, використовує його не за призначенням, передає в користування третім особам (окрім осіб, визначених у п.5.2.8), користується ним без додержання вимог, викладених в Керівництві з експлуатації та в цьому договорі.

Згідно з п.7.2 договору, порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Як зазначає позивач, відповідач не виконував умови договору щодо сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 31.08.2018р. складала 182 902,23 грн.

У зв'язку з наявністю заборгованості по орендній платі, позивачем було надіслано відповідачу лист за № 93 від 10.07.2018р. про відмову від договору, в якому позивач просив протягом 10 календарних днів сплатити заборгованість з орендних платежів за використання орендованого майна, в іншому разі - позивач вимагав дострокового повернення орендованого майна в строк до 24.07.2018р. та звернутись для оформлення Додаткової угоди про розірвання Договору суборенди транспортного засобу №8 від 12.12.2016р. і Акта приймання-передачі ТЗ.

В свою чергу, відповідач надіслав позивачу заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 23.07.2018р. за вих. №87, в якій відповідач заявив про припинення зобов'язання щодо сплати ним боргу перед позивачем за послуги суборенди спірного майна за період з 12.12.2016р. до 30.06.2018р. в сумі 167 516,13 грн. за договором №8 від 12.12.2016р. внаслідок зарахування зустрічної однорідної вимоги зі сплати позивачем на користь відповідача вартості надання двох місць для розміщення логотипів за період з 12.12.2016р. до 30.06.2018р. в сумі 167 516,13 грн. за договором №12/12/2016 від 12.12.2016р.

Позивач у відповідь на вказану заяву листом за вих. № 127 від 20.08.2018р. повідомив, що не погоджується з проведенням зарахування. Оскільки ніяких послуг від відповідача не отримував і не має жодних зобов'язань перед відповідачем. Повторно просив сплатити заборгованість з орендної плати та повернути транспортний засіб до 23.08.2018р.

Отже, спір між сторонами виник в результаті порушення відповідачем обов'язку щодо сплати орендних платежів за період користування автомобілем у загальному розмірі 182 903,23 грн. та у зв'язку з відмовою позивача від договору суборенди, у відповідача виник обов'язок повернути майно орендодавцю.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Спір у даній справі виник із зобов'язальних правовідносин, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України .

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частин 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (стаття 765 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193 , 202 Господарського кодексу України та статтями 525 , 526 , 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

За умовами п.4.1 договору, орендна плата за місяць оренди автомобіля становить 9000 грн. на місяць у т.ч. ПДВ.

Суборендар сплачує орендну плату шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок орендодавця щоквартально до 17-го числа останнього місяця кварталу. Оплата за останні два місяці користування автомобілем (липень-серпень 2020 року) сплачується до 01.09.2020 року (п.4.2 договору).

Як зазначає позивач, відповідач не виконав умови договору щодо сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 31.08.2018р. складала 182 902,23 грн.

У зв'язку з чим, позивачем було надіслано відповідачу лист за № 93 від 10.07.2018р. про відмову від договору, в якому позивач просив протягом 10 календарних днів сплатити заборгованість з оплати орендних платежів за використання орендованого майна, в іншому разі - позивач вимагав дострокового повернення орендованого майна в строк до 24.07.2018р. та звернутись для оформлення Додаткової угоди про розірвання Договору суборенди транспортного засобу №8 від 12.12.2016р. і Акта приймання-передачі ТЗ.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що 12.12.2016р. між позивачем (за договором - сторона 2) та відповідачем (сторона 1) було укладено Договір №12/12/2016 Д на строк до 30.08.2020 року, предметом якого є розміщення логотипів ТОВ ФФУ Маркетинг або його замовників на транспортному засобі, який є предметом договору суборенди №8 від 12.12.2016р. роботи по розміщенню логотипів проводить позивач та при отриманні відповідачем спірного автомобіля в суборенду, логотипи вже були наклеєні на дверях логотипи Федерації футболу України.

Згідно п.4.2 договору №12/12/2016 Д вартість послуг за надання місць на транспортних засобах для розміщення логотипів складає 9000 грн. на місяць, які позивач зобов'язався сплачувати щоквартально. Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором №12/12/2016 Д позивач не перераховував кошти за розміщення логотипу, з що і стало причиною несплати відповідачем за оренду автомобіля, оскільки громадська організація Федерація футболу м. Києва є неприбутковою організацією, та має можливість сплачувати за оренду автомобіля лише з коштів, отриманих від позивача за надання послуг з розміщення логотипів.

Як встановлено судом, відповідачем зобов'язання з оплати за оренду транспортного засобу за договором №8 від 12.12.2016р. не виконувались належним чином, у зв'язку з чим утворився борг у сумі 182 902,23 грн. Що, в свою чергу, відповідачем не заперечується.

При цьому, судом встановлено, що відповідач надіслав позивачу заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 23.07.2018р. за вих. №87, в якій відповідач заявив про припинення зобов'язання щодо сплати ним боргу перед позивачем за послуги суборенди спірного майна за період з 12.12.2016р. до 30.06.2018р. в сумі 167 516,13 грн. за договором №8 від 12.12.2016р. внаслідок зарахування зустрічної однорідної вимоги зі сплати позивачем на користь відповідача вартості надання двох місць для розміщення логотипів за період з 12.12.2016р. до 30.06.2018р. в сумі 167 516,13 грн. за договором №12/12/2016 від 12.12.2016р.

Також, 27.11.2018р. відповідач надіслав позивачу заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.11.2018р. за вих. №371, в якій відповідач заявив про припинення зобов'язання щодо сплати ним боргу перед позивачем за послуги суборенди спірного майна за третій квартал 2018р. в сумі 27 000 грн. за договором №8 від 12.12.2016р. внаслідок зарахування зустрічної однорідної вимоги зі сплати позивачем на користь відповідача вартості надання двох місць для розміщення логотипів за третій квартал 2018р. в сумі 27 000 грн. за договором №12/12/2016 від 12.12.2016р.

Крім того, 27.11.2018р. відповідач надіслав позивачу заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.11.2018р. за вих. №373, в якій відповідач заявив про припинення зобов'язання щодо сплати пені перед позивачем за порушення виконання зобов'язання з оплати за послуги суборенди спірного майна за третій квартал 2018р. в сумі 15 520,93 грн. за договором №8 від 12.12.2016р. внаслідок зарахування зустрічної однорідної вимоги зі сплати позивачем на користь відповідача пені за порушення виконання зобов'язання з оплати вартості надання двох місць для розміщення логотипів за третій квартал 2018р. в сумі 15 520,93 грн. за договором №12/12/2016 від 12.12.2016р.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України , зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 Господарського кодексу України , статтею 602 Цивільного кодексу України ), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом, тобто мати однорідний предмет. При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Однорідність цих вимог випливає з їх юридичної природи і матеріального змісту.

Таким чином, судом встановлено, що зобов'язання відповідача сплатити грошові кошти по договору суборенди № 8 від 12.12.2016р. та зобов'язання позивача по договору №12/12/2016 Д від 12.12.2016р. є зустрічними. Відповідні вимоги також є однорідними, оскільки є грошовими.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України , господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до п. 3 ст. 203 Господарського кодексу України , господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією із форм припинення зобов'язання.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України , зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Крім того, слід зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Отже, якщо позивач не погоджується з проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно з заявами відповідача про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 23.07.2018р. за вих. №87 та від 27.11.2018р. за вих. №371, він мав право оспорити вчинені відповідачем односторонні правочини та спростувати належними засобами доказування відсутність заборгованість перед відповідачем.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними вчинених відповідачем односторонніх правочинів, зарахуванням зустрічних однорідних вимог, викладених у заявах від 23.07.2018р. за вих. №87 та від 27.11.2018р. за вих. №371.

Також, в матеріалах справи відсутня інформація, яка б спростовувала дійсність Договору №12/12/2016 Д від 12.12.2016р.

Відтак, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 167 516,13 грн. заборгованості, яка виникла за договором № 8 від 12.12.2016р., є припиненими, у зв'язку з зарахуванням зустрічних грошових вимог, проведених на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України за заявою відповідача, ще до направлення позову до суду, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 49 301,72 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п.7.8 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, передбачених умовами цього договору, суборендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми, визначеної у п.4.1 договору, за кожний день прострочення відповідного платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, задовольняє зазначену вимогу частково, відповідно до уточненого розрахунку суду в розмірі 19 138,40 грн. з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Водночас, судом не приймаються до уваги посилання відповідача щодо проведення зарахувань на суму пені, оскільки вимоги про сплату пені не є однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Пунктом 1.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", передбачено, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.06.2018 року у справі № 917/1862/16.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про повернення майна, суд відзначає наступне.

Відповідно до положень статті 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Наведеною нормою Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена статтею 782 цього Кодексу можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (стаття 785 зазначеного Кодексу).

У розумінні наведених положень істотне порушення наймачем такої умови договору найму майна як своєчасне внесення орендної плати є достатньою підставою для дострокового розірвання договору найму та повернення наймодавцеві речі із найму.

Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 у справі № 3-26гс12.

Як встановлено судом, відповідач допустив прострочення внесення орендної плати за користування майном за договором №8 від 12.12.2016р. упродовж трьох місяців підряд. Спірний договір достроково припинив свою дію 31.07.2018р., у зв'язку з відмовою наймодавця (позивача) від договору (лист №93 від 10.07.2018р.), як це передбачено статтею 782 Цивільного кодексу України, через несплату наймачем орендних платежів упродовж трьох місяців підряд і наявністю у нього заборгованості з орендної плати. Зазначений лист відповідач отримав 31.07.2018р., із цієї дати спірний договір є розірваним, тому у відповідача виник обов'язок повернути позивачеві орендований транспортний засіб.

Водночас, судом установлено, що об'єкт найму після припинення дії договору №8 від 12.12.2016р. відповідачем повернуто не було, хоча таку вимогу позивач наводив у зазначеному листі.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 18.06.2018 року у справі №910/18827/17 та в постанові від 26.06.2018 року у справі №910/19163/17.

При цьому, судом не враховується погашення заборгованості по орендній платі, проведене відповідачем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог після отримання листа позивача про відмову від договору, оскільки не спростовує факту порушення зі сторони орендаря умов договору щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів за користування спірним майном у встановлений договором строк.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Норми статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачають, зокрема, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ ФФУ Маркетинг та адвокатським об'єднанням Вернидубов та партнери укладено Договір №13 про надання юридичної допомоги від 02.07.2018р.

Проте, до матеріалів справи не надано доказів, які підтверджують обсяг та вартість наданих послуг, пов'язаних з вирішенням саме даного спору.

Крім того, відповідачем також належним чином не доведено понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. із обґрунтуванням вартості та обсягу, наданих послуг адвокатом Левчуком М.О.

З огляду на викладене вимоги позивача та відповідача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.

Також, суд відмовляє позивачу та відповідачу у відшкодуванні витрат на транспорт та поштові відправлення, оскільки такі витрати не входять до складу судових витрат, визначених у статті 123 ГПК України.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України , суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобов'язати громадську спілку "Федерація футболу м. Києва" (03057, м. Київ, вул. Брайчевського, 12 (вул. Металістів, 12); ідентифікаційний код 19121462) повернути товариству з обмеженою відповідальністю "ФФУ Маркетинг" (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 7-а; ідентифікаційний код 39874027) транспортний засіб - автомобіль Ford Kuga, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2 за актом приймання-передачі.

3. Стягнути з громадської спілки "Федерація футболу м. Києва" (03057, м. Київ, вул. Брайчевського, 12 (вул. Металістів, 12); ідентифікаційний код 19121462) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФФУ Маркетинг" (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 7-а; ідентифікаційний код 39874027) пеню в сумі 19 138 грн. 40 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2049 грн. 08 коп.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.02.2019р.

Суддя А.І. Привалов