Постанова

від 05.06.2019 по справі 910/14104/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2019 р. Справа№ 910/14104/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Костяк В.Д.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Громадської спілки Федерація футболу м. Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2019

у справі №910/14104/18 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФФУ Маркетинг

до Громадської спілки Федерація футболу м. Києва

про стягнення 232 204,95 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФФУ Маркетинг (надалі - ТОВ ФФУ Маркетинг , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської спілки Федерація футболу м. Києва (надалі - ГС Федерація футболу м. Києва , відповідач) про стягнення 232 204,95 грн, з яких 182 903,23 грн заборгованості з орендної плати та 49 301,72 грн пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором суборенди транспортного засобу №8 від 12.12.2016, а також, у зв`язку з відмовою позивача від вказаного договору, останній просив зобов`язати відповідача повернути орендоване майно, а саме, транспортний засіб - автомобіль Ford Kuga , номер кузова WF0AXXWPMAGY00113 , державний номер АІ 9343 ЕТ за актом приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 у справі №910/14104/18 позовні вимоги задоволено частково, зобов`язано ГС Федерація футболу м. Києва повернути ТОВ ФФУ Маркетинг транспортний засіб - автомобіль Ford Kuga , номер кузова WF0AXXWPMAGY00113 , державний номер АІ 9343 ЕТ за актом приймання-передачі, стягнуто з ГС Федерація футболу м. Києва на користь ТОВ ФФУ Маркетинг пеню в сумі 19 138,40 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 049,08 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем свого обов`язку за договором із здійснення оплати за оренду транспортного засобу, у зв`язку з чим за останнім утворився борг у сумі 182 902,23 грн; зобов`язання відповідача сплатити грошові кошти за договором суборенди №8 від 12.12.2016 та зобов`язання позивача за договором №12/12/2016 Д від 12.12.2016 є зустрічними та однорідними; в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними вчинених відповідачем односторонніх правочинів, зарахуванням зустрічних однорідних вимог, викладених у заявах від 23.07.2018 за вих. №87 та від 27.11.2018 за вих. №371, а також відсутня інформація, яка б спростовувала дійсність договору №12/12/2016 Д від 12.12.2016; вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 167 516,13 грн заборгованості є припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, проведених на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за заявою відповідача до направлення позову до суду, а тому позов у цій частині задоволенню не підлягає. Крім того, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково, а посилання відповідача щодо проведення зарахувань на суму пені судом відхилено, оскільки вимоги про сплату пені не є однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Задовольняючи позов в частині позовних вимог про повернення майна, суд виходив з того, що відповідач допустив прострочення внесення орендної плати за користування майном за договором №8 від 12.12.2016 упродовж трьох місяців підряд; погашення заборгованості по орендній платі, проведене відповідачем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог після отримання листа позивача про відмову від договору судом не враховується, оскільки таке погашення не спростовує факту порушення зі сторони орендаря умов договору щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів за користування спірним майном у встановлений договором строк; спірний договір достроково припинив свою дію 31.07.2018, у зв`язку з відмовою наймодавця (позивача) від договору (лист №93 від 10.07.2018); в силу приписів ст. 782 ЦК України, з 31.07.2018 спірний договір є розірваним, а тому у відповідача виник обов`язок повернути позивачеві орендований транспортний засіб.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ГС Федерація футболу м. Києва звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині зобов`язання ГС Федерація футболу м. Києва повернути ТОВ ФФУ Маркетинг автомобіль Ford Kuga , номер кузова WF0AXXWPMAGY00113 та стягнення пені в сумі 19 138,40 грн, постановивши в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт наголошував на тому, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, а свого волевиявлення та згоди на зміну умов чи припинення договору суборенди транспортного засобу № 8 від 12.12.2016 відповідач не надавав; встановивши правомірність зарахування зустрічних однорідних вимог, суд дійшов помилкового висновку про наявність прострочення відповідачем оплати за договором, у зв`язку з чим відсутні підстави для розірвання договору та повернення орендованого майна; позивачем не надано жодного доказу на підтвердження правомірності своїх вимог про витребування автомобіля з володіння відповідача; при здійсненні розрахунку пені позивачем не враховано ч. 6 ст. 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано; суд безпідставно задовольнив вимогу про стягнення пені, відхиливши доводи відповідача про зарахування вказаних вимог з посиланням на різну правову природу основного зобов`язання та пені, однак, при цьому, суд не звернув уваги на те, що відповідно до заяви №373 від 27.11.2018 були зараховані зустрічні однорідні вимоги щодо сплати саме двох однакових сум неустойок сторонами одна одній; враховуючи, що відповідач є громадською організацією, яка існує за рахунок пожертвувань та інших надходжень згідно закону, з урахуванням того, що спірний автомобіль був прийнятий у користування відповідачем за умови оплати позивачем коштів за договором №12/12/2016 Д від 12.12.2016, а останнім такі кошти не сплачувались, суд в силу приписів ст. 616 ЦК України та ст. 233 ГК України повинен був зменшити розмір збитків позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГС Федерація футболу м. Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 у справі №910/14104/18, призначено до розгляду на 06.05.2019, встановлено ТОВ ФФУ Маркетинг строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач правом, наданим статтею 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2019, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, було оголошено перерву на 05.06.2019.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, у зв`язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

05.06.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 12.12.2016 між ТОВ ФФУ Маркетинг (у тексті договору - орендодавець) та ГС Федерація футболу м. Києва (у тексті договору - суборендар) було укладено договір суборенди транспортного засобу №8 (далі - договір №8), за умовами якого орендодавець передає, а суборендар приймає у тимчасове платне володіння та користування транспортний засіб Ford Kuga , номер кузова WF0AXXWPMAGY00113 .

Відповідно до п. 1.2 договору №8 автомобіль, що орендується, знаходиться у володінні та користуванні орендодавця у відповідності до договору № Rent-16838 найму (оренди) транспортного засобу від 01.12.2016, укладеного між ТОВ ФФУ Маркетинг та ТОВ Віннер Імпортс Україна ЛТД (у тексті договору - наймодавець).

Згідно з положеннями п.1.4, п.3.2 та п.6.2.1 договору №8 передача автомобіля здійснюється орендодавцем уповноваженому представнику суборендаря протягом 10 робочих днів з дати укладення цього договору, за Актом приймання-передачі.

Пунктом 2.1 договору №8 встановлено, що автомобіль надається в суборенду на строк до 30.08.2020. Дія договору припиняється в момент виконання сторонами всіх свої зобов`язань по даному договору.

За умовами п. 4.1 договору №8 орендна плата за місяць оренди автомобіля становить 9000,00 грн на місяць у т.ч. ПДВ.

Суборендар сплачує орендну плату шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок орендодавця щоквартально до 17-го числа останнього місяця кварталу. Оплата за останні два місяці користування автомобілем (липень-серпень 2020 року) сплачується до 01.09.2020 (п. 4.2 договору №8).

Відповідно до п. 4.3 договору №8 розмір, форма, порядок, періодичність та спосіб внесення орендної плати за цим договором можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, яка оформлюється додатковою угодою сторін.

Умовами п. 6.1.2 договору №8 визначено право орендодавця вимагати дострокового повернення автомобіля, в тому числі і якщо суборендар порушує умови договору, в тому числі, але не обмежуючись цим, використовує його не за призначенням, передає в користування третім особам (окрім осіб, визначених у п. 5.2.8), користується ним без додержання вимог, викладених в Керівництві з експлуатації та в цьому договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №8 позивач передав відповідачеві автомобіль Ford Kuga , номер кузова WF0AXXWPMAGY00113 , про що сторонами 22.12.2016 було складено та підписано Акт приймання-передачі транспортного засобу до договору №8 від 12.12.2016 (а.с. 20).

За твердженням позивача, відповідачем не були виконані умови договору щодо сплати орендної плати, внаслідок чого у ГС Федерація футболу м. Києва утворилась заборгованість перед ТОВ ФФУ Маркетинг , яка станом на 31.08.2018 складала 182 90 2 ,23 грн.

У зв`язку з наявністю заборгованості по орендній платі, позивачем було надіслано відповідачеві лист вих. № 93 від 10.07.2018, в якому позивач просив протягом 10 календарних днів сплатити заборгованість з орендних платежів за використання орендованого майна, яка станом на 06.07.2018 становила 164 903,23 грн, а у разі невиконання умов договору - достроково повернути орендоване майно в строк до 24.07.2018 та звернутись для оформлення додаткової угоди про розірвання договору суборенди транспортного засобу №8 від 12.12.2016 та Акта приймання-передачі транспортного засобу (а.с. 21-22).

У свою чергу, відповідач надіслав позивачеві заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог вих. №87 від 23.07.2018, в якій заявив про припинення зобов`язання щодо сплати ним боргу перед позивачем за послуги суборенди спірного майна за період з 12.12.2016 до 30.06.2018 в сумі 167 516,13 грн за договором №8 від 12.12.2016 внаслідок зарахування зустрічної однорідної вимоги зі сплати позивачем на користь відповідача вартості надання двох місць для розміщення логотипів за період з 12.12.2016 до 30.06.2018 в сумі 167 516,13 грн за договором №12/12/2016 від 12.12.2016 (а.с. 23).

У відповідь на вказану заяву позивач листом вих. № 127 від 20.08.2018 повідомив відповідача, що не погоджується з проведенням зарахування, оскільки ТОВ ФФУ Маркетинг жодних послуг від ГС Федерація футболу м. Києва не отримувало та актів приймання-передачі послуг за спірний період не підписувало, а відтак, у позивача відсутні невиконані зобов`язання та заборгованість перед відповідачем за договором №12/12/2016 від 12.12.2016.

Крім того, у вказаному листі позивач повторно просив відповідача сплатити заборгованість з орендної плати та повернути транспортний засіб до 23.08.2018 (а.с. 24-25).

У зв`язку з тим, що вимоги позивача були залишені без задоволення, посилаючись на невиконання відповідачем взятих на себе за договором №8 зобов`язань щодо сплати орендних платежів за період користування автомобілем та з огляду на відмову позивача від вказаного договору, останній звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову лише в частині вимог про повернення майна та стягнення пені, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором піднайму, до якого відповідно до ч. 3 ст. 774 ЦК України застосовуються положення про договір найму.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Дана норма кореспондується зі статтею 283 ГК України, частина 1 якої визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно частини 6 цієї статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 761, частини 1 статті 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з частиною 1 статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Як було зазначено вище, 22.12.2016 позивач передав відповідачеві автомобіль Ford Kuga , номер кузова WF0AXXWPMAGY00113 , про що сторонами було складено та підписано Акт приймання-передачі транспортного засобу до договору №8 від 12.12.2016.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення ТОВ ФФУ Маркетинг та ГС Федерація футболу м. Києва вищевказаного договору суборенди було спрямоване на отримання останнім у користування визначеного сторонами транспортного засобу та, водночас, обов`язку по здійсненню оплати за користування ним.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ч. 3 ст. 285 ГК України на орендаря покладений, зокрема, обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст. 765 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п.п. 4.1, 4.2 договору №8 сторони погодили, що орендна плата за місяць оренди автомобіля становить 9000,00 грн на місяць у т.ч. ПДВ, яка сплачується шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок орендодавця щоквартально до 17-го числа останнього місяця кварталу. Оплата за останні два місяці користування автомобілем (липень-серпень 2020 року) сплачується до 01.09.2020.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, протягом строку користування переданим в суборенду транспортним засобом, зокрема, у період з 22.12.2016 по 31.08.2018 (10 днів у грудні 2016 року + 20 місяців) відповідач не сплачував позивачеві орендні платежі, у зв`язку з чим заборгованість ГС Федерація футболу м. Києва перед ТОВ ФФУ Маркетинг за вказаний період становить 182 903,23 грн.

Колегія суддів враховує посилання відповідача на направлення ним позивачеві заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог за договором №8 та за укладеним між сторонами договором №12/12/2016 Д від 12.12.2016, однак, відхиляє доводи щодо припинення зобов`язання ГС Федерація футболу м. Києва перед ТОВ ФФУ Маркетинг зі сплати орендних платежів та погашення таким чином заборгованості за договором №8, з огляду на наступне.

Так, матеріали справи свідчать, що 12.12.2016 між ГС Федерація футболу м. Києва (у тексті договору - сторона 1) та ТОВ ФФУ Маркетинг (у тексті договору - сторона 2) було укладено договір №12/12/2016 Д (далі - договір - №12/12/2016 Д), відповідно до умов якого сторона 1 надає стороні 2 місця на транспортних засобах для розміщення логотипів (знаків для товарів і послуг) сторони 2 або її замовників, а сторона 2 приймає місця для розміщення логотипів та зобов`язується сплачувати плату. Місця для розміщення логотипів являють собою площу поверхні транспортного засобу, яким користується сторона 1. Логотипи розміщуються шляхом наклеювання на поверхню дверцят та/або в інший спосіб.

Згідно п. 4.2 договору №12/12/2016 Д вартість послуг за надання місць на транспортних засобах для розміщення логотипів складає 9000,00 грн без ПДВ.

Сторона 2 сплачує вартість послуг шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок сторони 1 щоквартально до 17-го числа останнього місяця кварталу. Оплата за останні два місяці користування місцем на транспортних засобах (липень-серпень 2020 року) сплачується до 01.09.2020 (п. 4.3 договору №12/12/2016 Д).

Відповідно до п. 4.4 договору №12/12/2016 Д, приймання-передача послуг за цим договором оформлюється Актом приймання-передачі послуг. У випадку не підписання Акту приймання-передачі послуг та ненадання письмової мотивованої відмови від його підписання сторони 2, послуги вважаються надані стороною 1 належно та в повному обсязі та прийнятими стороною 2 без будь-яких зауважень, правові наслідки не підписання акту прирівнюються до прийняття стороною 2 належним чином наданих послуг та згоди сторони 2 з фінансовими розрахунками сторони 1.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 30.08.2020 (п. 5.1 договору №12/12/2016 Д).

За твердженням відповідача, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором №12/12/2016 Д, позивач не перераховував кошти за розміщення логотипу, що і стало причиною несплати відповідачем за оренду автомобіля, оскільки ГС Федерація футболу м. Києва є неприбутковою організацією та має можливість сплачувати за оренду автомобіля лише з коштів, отриманих від позивача за надання послуг з розміщення логотипів.

Як було зазначено вище, відповідач надіслав позивачеві заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 23.07.2018 за вих. №87, в якій заявив про припинення зобов`язання щодо сплати ним боргу перед позивачем за послуги суборенди спірного майна за період з 12.12.2016 до 30.06.2018 в сумі 167 516,13 грн за договором №8 внаслідок зарахування зустрічної однорідної вимоги зі сплати позивачем на користь відповідача вартості надання двох місць для розміщення логотипів за період з 12.12.2016 до 30.06.2018 в сумі 167 516,13 грн за договором №12/12/2016 Д.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що після звернення з даним позовом до суду, 27.11.2018 відповідач надіслав позивачеві заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.11.2018 за вих. №371, в якій заявив про припинення зобов`язання щодо сплати ним боргу перед позивачем за послуги суборенди спірного майна за третій квартал 2018 року в сумі 27 000,00 грн за договором №8 внаслідок зарахування зустрічної однорідної вимоги зі сплати позивачем на користь відповідача вартості надання двох місць для розміщення логотипів за третій квартал 2018 року в сумі 27 000,00 грн за договором №12/12/2016 Д (а.с. 87-90).

Також, 27.11.2018 відповідач надіслав позивачеві заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.11.2018 за вих. №373, в якій відповідач заявив про припинення зобов`язання щодо сплати пені перед позивачем за порушення виконання зобов`язання з оплати за послуги суборенди спірного майна за третій квартал 2018 року в сумі 15 520,93 грн за договором №8 внаслідок зарахування зустрічної однорідної вимоги зі сплати позивачем на користь відповідача пені за порушення виконання зобов`язання з оплати вартості надання двох місць для розміщення логотипів за третій квартал 2018 року в сумі 15 520,93 грн за договором №12/12/2016 Д (а.с. 85-86).

З огляду на відсутність доказів визнання недійсними вчинених відповідачем односторонніх правочинів зарахуванням зустрічних однорідних вимог, викладених у заявах від 23.07.2018 за вих. №87 та від 27.11.2018 за вих. №371, враховуючи відсутність інформації, яка б спростовувала дійсність договору №12/12/2016 Д від 12.12.2016, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 167 516,13 грн заборгованості, яка виникла за договором №8, є припиненими, у зв`язку з зарахуванням зустрічних грошових вимог, проведених на підставі ст. 601 ЦК України за заявою відповідача, ще до направлення позову до суду.

Однак, на переконання колегії суддів, такий висновок суду першої інстанції здійснений з неправильним застосуванням норм матеріального права та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

За приписами статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов`язанні є боржником в іншому зобов`язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Разом з тим, ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань.

Таким чином, для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.

Аналогічний висновок про застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16 та від 21.06.2018 у справі № 917/1862/16.

Місцевим господарським судом правильно встановлено, що зобов`язання відповідача сплатити грошові кошти за договором суборенди №8 та зобов`язання позивача за договором №12/12/2016 Д є зустрічними, а відповідні вимоги є однорідними, оскільки є грошовими.

Однак, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що як у позовній заяві, так і у листі-відповіді на заяву відповідача про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, позивач не визнавав такого зарахування, посилаючись на те, що ТОВ ФФУ Маркетинг не замовляло та не отримувало жодних послуг від ГС Федерація футболу м. Києва .

Крім того, навіть за умови надання відповідачем відповідних послуг позивачеві, сам розмір зобов`язань також не є безспірним. Зокрема, відповідно до п. 4.1 договору №8 визначено розмір орендної плати 9 000,00 грн на місяць, а у п. 4.2 договору №12/12/2016 Д сторони погодили вартість послуг у розмірі 9 000,00 грн, проте не зазначили, що така вартість розраховується за місяць, вказавши в наступному пункті 4.3 договору, що вартість послуг перераховується щоквартально.

Також, колегія суддів звертає увагу, що за твердженням відповідача, період з якого надавалися послуги з розміщення логотипів та період користування позивачем орендованим автомобілем почався одночасно, а саме з 12.12.2016 (дати підписання договору №8 та договору №12/12/2016 Д), у зв`язку з чим у наданих відповідачем розрахунках (а.с. 106-107) та підписаному лише ним Акті приймання-передачі послуг від 31.08.2018 (а.с. 74) відображено заборгованість за грудень 2016 року у розмірі 5 516,13 грн, виходячи з кількості днів у грудні 2016 року, що залишилася після дати укладення відповідних договорів (19 днів).

Разом з тим, ані відповідачем, ані судом першої інстанції не було враховано, що позивач передав відповідачеві у користування автомобіль за договором №8 лише 22.12.2016, про що сторонами було складено та підписано Акт приймання-передачі транспортного засобу до договору №8 від 12.12.2016.

За таких обставин, заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендних платежів за грудень 2016 року становить 2 903,23 грн (за 10 днів), що правильно відображено позивачем у наданому ним розрахунку (а.с. 26).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про стягнення основного боргу з підстав припинення зобов`язання відповідача шляхом зарахування зустрічних вимог, суд першої інстанції вирішив питання лише щодо частини вказаної вимоги, відмовивши у стягненні заборгованості у розмірі 167 516,13 грн. Однак, позивачем було заявлено до стягнення 182 903,23 грн основного боргу, тобто щодо вимоги в частині стягнення 15 387,10 грн основного боргу рішення судом не було ухвалено.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що підтверджують зустрічні вимоги відповідача до позивача ані у розмірі 182 903,23 грн, ані у розмірі 167 516,13 грн, оскільки надані відповідачем акти приймання-передачі послуг (а.с. 74-75) складені в односторонньому порядку, позивачем не погоджувалось, а інших первинних документів, котрі б підтверджували існування заборгованості позивача перед відповідачем останнім не надано та судом першої інстанції не досліджувалось.

Водночас, з огляду на умови договору №12/12/2016 Д, а саме, пункту 4.4, відповідно до якого сторонами погоджено принцип мовчазної згоди замовника з направленим йому виконавцем Актом приймання-передача послуг у випадку його не підписання та ненадання письмової мотивованої відмови від його підписання, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що наданий відповідачем опис вкладення у цінний лист від 20.09.2018 (а.с. 76) не є беззаперечним доказом направлення позивачеві саме Акта приймання-передачі послуг від 31.08.2018 за період грудень 2016 року - серпень 2018 року на суму 185 516,13 грн, а опис вкладення у цінний лист від 29.10.2018 (а.с. 80) не може бути прийнятий судом в якості доказу направлення позивачеві актів приймання-передачі послуг за 2018 рік, оскільки таке відправлення було здійснене вже після звернення позивача з даним позовом до суду.

Крім того, з огляду на заперечення позивача щодо надання відповідачем послуг за договором №12/12/2016 Д та відсутність доказів на їх спростування, зокрема, відповідних первинних документів, колегія суддів дійшла висновку, що станом на дату направлення позивачеві заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 23.07.2018 за вих. №87, строк виконання зобов`язань позивача перед відповідачем є таким, що не настав.

Наведені обставини, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчать про відсутність умов за яких можливе зарахування зустрічних однорідних вимог, а відтак, висновки суду першої інстанції в цій частині є такими, що не узгоджуються з приписами ч. 3 ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17.

Разом з тим, місцевий господарський суд правильно зауважив, що за правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо інша сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, за змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що встановивши наявність порушеного права, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За вищенаведених обставин справи, колегія суддів вважає, що відсутність судового рішення про визнання недійсним одностороннього правочину, яким є заява про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не може бути перешкодою для захисту та поновлення в судовому порядку порушених прав позивача щодо отримання орендної плати за користування його майном відповідачем.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач не позбавлений права направляти позивачеві необмежену кількість заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог (в даному випадку направлено вже три заяви), і у разі, якщо визнати необхідність у першу чергу звертатись позивачу з позовом про визнання недійсними таких односторонніх правочинів, така ситуація призведе до того, що останній не зможе отримати ефективний захист та поновлення своїх порушених прав у розумні строки, а крім того, вказане призведе до неможливості захистити права позивача в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вийти за межі доводів і вимог апеляційної скарги під час здійснення ним перегляду справи в апеляційному порядку.

Виключення з даного правила передбачено приписами ч. 4 ст. 269 ГПК України, згідно якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За визначенням, яке міститься у ч. 2 ст. 277 ГПК України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що станом на час розгляду справи відповідач обов`язок зі сплати орендної плати за користування автомобілем згідно договору №8 від 12.12.2016 не виконав, орендоване майно не повернув, його заборгованість перед позивачем за період з 22.12.2016 по 31.08.2018 підтверджується матеріалами справи, а також у зв`язку з наявністю підстав для виходу за межі доводів і вимог апеляційної скарги з огляду на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ ФФУ Маркетинг до ГС Федерація футболу м. Києва про стягнення 182 903,23 грн основного боргу є обґрунтованими, належним чином доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з неналежним (несвоєчасним) виконанням відповідачем зобов`язань щодо внесення орендної плати за договором №8, позивач заявив вимогу про стягнення 49 301,72 грн пені, нарахованої за період з 18.03.2017 по 27.09.2018.

За приписом статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України (частина 1 статті 199 ГК України).

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.

При цьому, за змістом положень частини 4 статті 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.8 договору сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, передбачених умовами цього договору, суборендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми, визначеної у п. 4.1 договору, за кожний день прострочення відповідного платежу.

З огляду на прострочення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання зі сплати орендної плати за договором, вимога позивача про стягнення пені є правомірною.

Разом з тим, як правильно встановлено місцевим господарським судом, при здійсненні розрахунку позивачем не було враховано приписів п. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, застосоване у вказаній статті поняття інше на законодавчому рівні шляхом посилання на строк або термін в контексті ст. 252 ЦК України не обмежено.

Колегія суддів зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням обмежень щодо періоду її нарахування, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України та виходячи з суми заборгованості за кожний квартал окремо, колегія суддів встановила, що її розмір становить 23 256,64 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції було заявлено про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені (а.с. 104-105).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

При цьому, початок перебігу позовної давності пов`язується не тільки зі строком дії (припинення дії) договору, а й з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Колегія суддів звертає увагу, що в силу приписів ст. 549 ЦК України пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

З огляду на вищевикладене, здійснивши перерахунок пені з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної даності, враховуючи звернення позивача з даним позовом до суду 19.10.2018, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 15 306,40 грн. В іншій частині вказаної позовної вимоги, а саме, у стягнення пені, нарахованої за період з 18.03.2017 по 19.10.2017 необхідно відмовити.

При цьому, враховуючи вищевказані обставини справи щодо відсутності підстав для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог стосовно основного боргу, колегією суддів відхиляються доводи апелянта про необхідність зарахування вимог про стягнення пені, які є похідними. Крім того, заява за вих. №373 від 27.11.2018 про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог щодо пені, була направлена відповідачем вже після звернення позивача з даним позовом до суду.

Водночас, висновок суду першої інстанції про неможливість проведення зарахувань на суму пені, оскільки вимоги про сплату пені не є однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом, колегія суддів вважає помилковим, виходячи з наступного.

Так, пунктом 1.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань передбачено, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов`язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Тобто в даному випадку йдеться про те, що не підлягають зарахуванню вимоги про стягнення, зокрема, пені та вимоги про стягнення основного боргу, які є різними за своєю правовою природою.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.06.2018 у справі № 917/1862/16, на яку посилається місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, також вказано про неможливість проведення зарахування, оскільки вимоги про стягнення суми основного боргу та вимоги про сплату штрафу не є однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Водночас, судом першої інстанції не було враховано, що відповідач в обґрунтування своєї правової позиції посилався на заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, згідно якої мали бути зараховані вимоги щодо сплати саме двох однакових сум неустойок (пені) сторонами одна одній, а відтак, за наявності усіх необхідних умов, зокрема, безспірності вимог та настання строку виконання відповідних зобов`язань, вимоги про сплату пені могли бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про необхідність зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню, у зв`язку з тим, що відповідач є громадською організацією, яка існує за рахунок пожертвувань та інших надходжень згідно закону та з урахуванням того, що спірний автомобіль був прийнятий у користування відповідачем за умови оплати позивачем коштів за договором №12/12/2016 Д, а останнім такі кошти не сплачувались.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки наділений суд задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

При цьому, відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов`язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути внаслідок порушення зобов`язань, значно вище основного невиконаного зобов`язання.

Крім того, правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем до прийняття рішення судом першої інстанції не заявлялось про зменшення розміру заявленого до стягнення розміру пені, не вказувалось про наявність обставин скрутного фінансового стану та неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов`язання, а також не подавалось відповідних доказів на підтвердження таких обставин. Саме лише посилання відповідача на те, що він є громадською організацією, яка фінансується за рахунок пожертвувань та інших надходжень згідно з законом, на переконання колегії суддів, не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Обґрунтовуючи підстави для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню, відповідач також посилався на приписи ст. 616 ЦК України, згідно з якою, якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Разом з тим, як було зазначено вище, відповідач не довів наявність з боку позивача дій чи бездіяльності, які б надавали підстави для висновку про прострочення кредитора, порушення зобов`язання з вини кредитора та застосування відповідних наслідків, передбачених, зокрема, ст. 616 ЦК України. Крім того, з договору №8 не вбачається, що його укладення пов`язано з укладенням договору №12/12/2016 Д, а відповідач здійснює сплату орендних платежів за рахунок оплати позивачем послуг за вказаним договором.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів невідповідності розміру нарахованої пені за неналежне виконання грошового зобов`язання наслідкам його порушення, а також не довів інших обставин, з якими законодавець пов`язує право суду на зменшення штрафних санкцій, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені, що не суперечить нормам матеріального і процесуального права.

У зв`язку з відмовою позивача від договору №8, останній також просив суд зобов`язати відповідача повернути орендоване майно, а саме, транспортний засіб - автомобіль Ford Kuga , номер кузова WF0AXXWPMAGY00113 , державний номер АІ 9343 ЕТ за актом приймання-передачі.

За приписами ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Разом з тим, на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до положень ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Наведеною нормою передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, визначена ст. 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов`язком наймодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму (оренди) наймач зобов`язаний повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У розумінні наведених положень істотне порушення наймачем такої умови договору найму майна як своєчасне внесення орендної плати є достатньою підставою для дострокового розірвання договору найму та повернення наймодавцеві речі із найму.

Крім того, у п. 6.1.2 договору №8 сторони погодили, що орендодавець має право вимагати дострокового повернення автомобіля, в тому числі, якщо суборендар порушує умови цього договору.

Як місцевим господарським судом, так і судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач допустив прострочення внесення орендної плати за користування майном за договором №8 від 12.12.2016 протягом більше ніж трьох місяців підряд.

З матеріалів справи вбачається, що листом вих. №93 від 10.07.2018, у зв`язку з несплатою відповідачем орендних платежів упродовж трьох місяців підряд і наявністю у нього заборгованості з орендної плати, позивач відмовився від договору №8 та просив повернути орендований автомобіль у строк до 24.07.2018, а також для оформлення додаткової угоди про розірвання договору та Акта приймання-передачі транспортного засобу зв`язатися з відповідним працівником позивача.

Вказаний лист було отримано відповідачем, що останнім не заперечується, проте, дата його отримання безпідставно визначена судом першої інстанції як 31.07.2018, оскільки доказів отримання листа вих. №93 від 10.07.2018 саме в цей день матеріали справи не містять.

Водночас, як позивач, так і відповідач визнають, що саме у відповідь на вказаний лист ГС Федерація футболу м. Києва направило на адресу ТОВ ФФУ Маркетинг заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 23.07.2018 за вих. №87.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, спірний договір достроково припинив свою дію 23.07.2018, у зв`язку з відмовою наймодавця (позивача) від договору, як це передбачено статтею 782 ЦК України, а відтак, з цієї дати у відповідача виник обов`язок повернути позивачеві орендований транспортний засіб.

Водночас, як встановлено місцевим господарським судом, об`єкт найму після припинення дії договору №8 відповідачем повернуто не було, хоча таку вимогу позивач наводив у зазначеному листі.

Зважаючи на встановлене, враховуючи, що користування відповідачем вказаним у договорі автомобілем не спростовано, договір є розірваним, доказів повернення вказаного автомобіля з оренди матеріали справи не містять, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про повернення майна є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 18.06.2018 у справі №910/18827/17 та від 26.06.2018 у справі №910/19163/17.

При цьому, судом першої інстанції правомірно не враховано погашення заборгованості по орендній платі, проведене відповідачем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог після отримання листа позивача про відмову від договору, оскільки навіть за умови наявності підстав для здійснення відповідного зарахування, вказана обставина не спростовувала б факту порушення зі сторони орендаря умов договору щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів за користування спірним майном у встановлений договором строк.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги ТОВ ФФУ Маркетинг до ГС Федерація футболу м. Києва про стягнення 198 209,63 грн, з яких 182 903,23 грн заборгованості з орендної плати та 15 306,40 грн пені, а також про зобов`язання відповідача повернути орендоване майно, а саме, транспортний засіб - автомобіль Ford Kuga , номер кузова WF0AXXWPMAGY00113 , державний номер АІ 9343 ЕТ за актом приймання-передачі, є обґрунтованими, належним чином доведеними та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позову, а саме, у стягненні 33 995,32 грн пені необхідно відмовити.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ГС Федерація футболу м. Києва з підстав, викладених у ній, задоволенню не підлягає, однак, рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 у справі №910/14104/18 підлягає частковому скасуванню з огляду на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Відповідно до статті 129 ГПК України, зважаючи на часткове скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат за розгляд справи судом першої інстанції. Судові витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції, у зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Громадської спілки Федерація футболу м. Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 у справі №910/14104/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 у справі №910/14104/18 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов`язати Громадську спілку Федерація футболу м. Києва (03057, м. Київ, вул. Брайчевського, 12 (вул. Металістів, 12); ідентифікаційний код 19121462) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю ФФУ Маркетинг (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 7-а; ідентифікаційний код 39874027) транспортний засіб - автомобіль Ford Kuga, номер кузова WF0AXXWPMAGY00113 , державний номер АІ 9343 ЕТ за актом приймання-передачі.

Стягнути з Громадської спілки Федерація футболу м. Києва (03057, м. Київ, вул. Брайчевського, 12 (вул. Металістів, 12); ідентифікаційний код 19121462) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФФУ Маркетинг (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 7-а; ідентифікаційний код 39874027) 182 903 (сто вісімдесят дві тисячі дев`ятсот три) грн 23 коп. заборгованості з орендної плати, 15 306 (п`ятнадцять тисяч триста шість) грн 40 коп. пені та 4 735 (чотири тисячі сімсот тридцять п`ять) грн 13 коп. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити. .

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

4. Матеріали справи №910/14104/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.06.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська