Ухвала

від 18.02.2019 по справі 923/284/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 923/284/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В.- головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус-2" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 та рішення Господарського суду Херсонської області від 13.06.2018 у справі

за позовом Акціонерного товариства "Херсонобленерго" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус-2" про стягнення 68 381,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус-2" звернулося 06.02.2019 до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 (у складі колегії суддів: Разюк Г.П., Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.) та рішення Господарського суду Херсонської області від 13.06.2018 (суддя Остапенко Т.А.).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2019 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Краснов Є.В. - головуючий, Мачульський Г.М., Кушнір І.В.

Колегія суддів ураховує висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений в ухвалі від 23.02.2018 у справі № 910/1396/16 щодо можливості розгляду касаційної скарги у паперовій формі, яка подана безпосередньо до Верховного Суду, зважаючи на те, що з 05.02.2018 Суд має доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для перевірки представництва сторін та доступ до єдиної системи діловодства спеціалізованого суду, що забезпечує можливість отримання касаційним судом електронної копії судового рішення, а також з огляду на право суду касаційної інстанції витребувати справи у паперовій формі із судів нижчих інстанцій відповідно до частини 1 статті 294 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Дослідивши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з наступних підстав.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині 1 статті 17 ГПК України за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Так, за приписами пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 1 січня установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1 762, 00 грн.

Предметом позову в даній справі є стягнення 68 381,04 грн, а, отже, ціна позову у справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ГПК України.

У тексті касаційної скарги скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції, що дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

В підтвердження своїх доводів скаржник зазначає, що "в даному випадку ціна позову, хоча і не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, але є значною та має виняткове значення для Відповідача. Крім того, питання щодо стягнення за нечинним рішенням має значний суспільний інтерес і воно потребує втручання Верховного Суду."

Однак, Суд не вважає наведені обґрунтування такими, що дають підстави для відкриття касаційного провадження у даній справі, оскільки визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від таких осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

В контексті викладеного, Суд вважає за необхідне зазначити, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

При цьому, вивчивши доводи скаржника, Суд дійшов висновку, що у даному випадку скаржник ставить на розгляд касаційного суду питання, що потребують дослідження та оцінки доказів у справі № 923/284/18, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, та має індивідуальний характер.

Оскільки доводи скаржника про те, що дана справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення Суд визнав необґрунтованими, а з власної ініціативи до таких висновків Суд не дійшов, тому підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус-2" не має.

Суд, додатково, звертає увагу скаржника на те, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус-2", оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 234, 287, 293, 314 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

УХВАЛИВ:

1.Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус-2" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 та рішення Господарського суду Херсонської області від 13.06.2018 у справі № 923/284/18.

2. Касаційну скаргу та додані до неї документи повернути Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Парус-2".

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір