Постанова

від 14.02.2019 по справі 911/792/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 911/792/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Міщенко І.С., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Громадської організації "Діти Вишневого" на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2018 (суддя Черногуз А.Ф.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 (головуючий суддя: Сулім В.В., Тищенко А.І., Чорногуз М.Г.)

за позовом Громадської організації "Діти Вишневого"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО 2000", 2. Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області

про визнання недійсним рішення та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

За участю представників:

позивача - Титикало Р.С. - адвокат

відповідача-1 - Мельник В.В. - адвокат

відповідача-2 - Шиденко А.В. - представник

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. 18.01.2018 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Громадської організації "Діти Вишневого" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО 2000" та Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним рішення Вишневої міської ради від 29.05.2007 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.06.2007.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Вишневою міською радою спірне рішення прийнято з порушеннями містобудівної документації м. Вишневе, чинної на момент прийняття, на спірній земельній ділянці знаходиться водний об'єкт, проект землеустрою не відповідає вимогам законодавства, договір оренди не відповідає типовій формі тощо. Рішенням Господарського суду Київської області від 25.07.2018 у справі № 911/3552/17 встановлено факт незаконності рішення Вишневої міської ради від 29.05.2007.

3. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач-1 послався на те, що судами вже досліджувався спірний договір оренди і було встановлено його законність, спірна земельна ділянка не містить об'єктів водного фонду, а договір оформлений у повній відповідності до вимог законодавства. Крім того, відповідачем-1 подано заяву про застосування строків позовної давності.

4. Відповідач-2 у відзиві на позов зазначив, що станом на момент реєстрації права оренди у 2015 році, відповідач не був уповноважений на таку реєстрацію, у зв'язку з чим не має відомостей щодо того, на підставі яких документів така реєстрація відбулась, оригінал спірного договору у відповідача-2 відсутній, судами вже встановлювався факт законності спірного договору.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

5. Рішенням Господарського суду Київської області від 06.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018, у справі №911/792/18, у задоволенні позову відмовлено повністю.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

6. 02.01.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Громадська організація "Діти Вишневого" звернулася з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 911/792/18 безпосередньо до Касаційного господарського суду.

7. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2019 року у справі № 911/792/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Міщенко І.С.

8. Ухвалою Верховного Суду від 21.01.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 14.02.2019, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до 11.02.2019.

9. 11.02.2019 від відповідача-2 надійшов відзив на касаційну скаргу.

10. У судове засідання 14.02.2019 з'явилися представники сторін. Представник позивача підтримав касаційну скаргу. Представники відповідачів виклали заперечення проти касаційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

11. У касаційній скарзі Громадська організація "Діти Вишневого" (скаржник, позивач) просить рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 911/792/18 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

12. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказує, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Позивач вважає, що оскаржуваним рішенням міської ради порушені права учасників та засновників ГО "Діти Вишневого", як мешканців міста Вишневого, а також мешканців міста Вишневого, які звернулися до позивача за захистом, а тому ГО "Діти Вишневого" мало право на звернення до суду за захистом порушених прав, а суди безпідставно відмовили в їх захисті, чим порушили право на справедливий суд, закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На думку скаржника, тлумачення законів, допущене судами попередніх інстанцій, порушує конституційні права засновників та учасників ГО "Діти Вишневого", які об'єднались та створили Громадську організацію для захисту спільних інтересів та прав, яка в їх спільних інтересах та інтересах мешканців міста вишневого звернулась з позовом до суду.

При цьому, позивач зазначив, що порушення прав членів Громадської організації "Діти Вишневого", які одночасно є жителями міста Вишневого, полягає в тому, що оскаржуване рішення та договір унеможливлюють використання земельної ділянки загального користування жителями міста, оскільки вона була незаконно передана під житлову забудову, чим порушують право на відпочинок, на безпечне для здоров'я життя та довкілля.

ГО "Діти Вишневого" вказує, що з урахуванням норм ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст. 15 ЦК України правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Скаржник зазначає, що Вишнева міська рада Києво-Святошинського району Київської області, як представницький орган територіальної громади міста Вишневе, не вчинила жодних дій для відновлення порушеного права, не скористалась своїм правом на звернення до суду з позовом про визнання незаконним рішенням та договору оренди, не вчинила жодних дій, які за законом повинна була вчинити (ч.1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), але на думку позивача, це не позбавляє права громадян - мешканців міста Вишневого самостійно чи об'єднавшись в громадську організацію звернутись з позовом до суду.

Позивач вказує, що Статутом Громадської організації "Діти Вишневого" передбачено право звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Скаржник також зазначає, що 16.10.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів представником позивача було подано клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, яке не було задоволено.

Крім того ГО "Діти Вишневого" вказує, що є підстави вважати, що Вишнева міська рада не приймала рішення від 22.03.2007 та рішення від 29.05.2007, а договір оренди від 21.06.2007 не укладала, а для здійснення будівництва використовується підроблений договір оренди від 21.06.2007. Разом з тим, в судах розглядаються численні справи про визнання недійсними неіснуючих рішень міської ради та договору оренди, зокрема, і дана справа. На думку скаржника, в порушення ч.6 ст. 91 ГПК України суд визнав достовірним доказом договір оренди від 21.06.2007, який не був поданий для огляду та ставився під сумнів сторонами.

13. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Євро 2000" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 911/792/18 - без змін.

Відповідач-1 зазначає, що рішення Вишневої міської ради від 29.05.2007 та укладений на його підставі договір оренди від 21.06.2007 вже були предметом оскарження в межах цивільних справ №2-2639/09 та №369/9677/16-ц у Києво-Святошинському районному суді Київської області, оригінали рішень Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22.03.2007 та рішення від 29.05.2007 є в наявності.

Крім того, ТОВ "Євро 2000" вказує, що як вбачається з рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2018, зазначеним судом було досліджено оригінал договору оренди землі від 21.06.2007, укладеного між Вишневою міською радою та ТОВ "Євро 2000", встановлено, що він оформлений належним чином, підписаний сторонами та скріплений печатками, містить всі істотні умови згідно ст. 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент його укладання.

Також відповідач-1 вважає, що представницьким органом територіальної громади міста Вишневого є відповідна рада, і окрема організація не може діяти та виступати від імені та в інтересах такої громади, а чинним законодавством не визначені правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом суспільних інтересів або інтересів територіальної громади у правовідносинах, пов'язаних із наданням у власність земельних ділянок.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

14. Рішенням Вишневої міської ради XIV сесії V скликання від 22.03.2007 "Про погодження місця розташування та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди ТОВ "Євро 2000", для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська" було погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди ТОВ "Євро 2000", для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська, площею 10,2516 га (ріллі) з земель міської ради.

15. 29.05.2007 рішенням Вишневої міської ради XV сесії V скликання "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди ТОВ "Євро 2000", для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська" був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки терміном 25 років ТОВ "Євро 2000" для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська загальною площею - 10,2516 га (ріллі) з земель запасу міської ради. Надано ТОВ "Євро 2000" в користування на умовах оренди терміном 25 років земельну ділянку для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська площею - 10,2516 га (ріллі, з земель запасу міської ради).

16. В подальшому, між Вишневою міською радою (орендодавець) та ТОВ "Євро 2000" (орендар) 21.06.2007 був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення від 29.05.2007 XV сесії V скликання передає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку з цільовим призначенням для житлової та громадської забудови, за кадастровим номером 3222410600:01:009:0007, яка знаходиться м.Вишневе, вул. Святошинська.

Вказаний договір оренди 02.04.2015 зареєстрований Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

17. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку її реєстрація проведена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 29.05.2007 КВІЗ ОСОБА_9

18. Документація із землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки в оренду не розроблялась, що підтверджується листом ДП Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою від 23.10.2015 № 01/04-05/637.

19. Вказаний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "ЄВРО 2000" не погоджувався у встановленому вимогами ст. 123 Земельного кодексу України уповноваженими на це державними органами.

20. Відповідно до інформації управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі від 12.10.2015 за матеріалами інвентаризації документація із землеустрою щодо вказаної земельної ділянки не обліковується.

VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

21. Рішенням Господарського суду Київської області від 25.07.2018 у справі №911/3552/17 за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро 2000" про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки, що залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2018 та набрало законної сили, встановлено, що рішення Вишневої міської ради від 29.05.2007, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокове користування на умовах оренди ТОВ "Євро 2000", прийняте всупереч вимогам Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", Закону України "Про основи містобудування", що є підставою визнанню недійсним в порядку, передбаченому ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України.

Вказане рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2018 у справі № 911/3552/17, залишене без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2018, має преюдиційне значення для розгляду для даної справи, а обставини в ньому встановлені не підлягають доказуванню у даній справі.

Водночас, вказаним рішенням Першому заступнику прокурора Київської області відмовлено в задоволенні позову з підстав пропуску останнім строку позовної давності.

22. Разом з тим, місцевий суд дійшов висновку, що позивач не обґрунтував, в чому полягає порушення його прав, які саме його права порушено прийняттям спірного рішення Вишневою міською радою та укладенням спірного договору, враховуючи, що позивач - громадська організація, яка здійснює представництво лише членів такої громадської організації (згідно з приписами чинного законодавства та положеннями її Статуту), не здійснює представництва усієї територіальної громади та не наділена повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог законодавства України, а тому дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

23. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

VІІ. Позиція Верховного Суду

24. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

25. У постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №910/2280/17 за позовом Громадської організації "Андріївсько-Пейзажна ініціатива" викладено такий правовий висновок:

"Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому частинами 1, 2 статті 1 ГПК України (у відповідній редакції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз'яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв'язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем є Громадська організація "Андріївсько-Пейзажна ініціатива", яка створена на підставі Протоколу Загальних зборів засновників від 24.09.2012 №1.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. В свою чергу громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про об'єднання громадян" громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Із наведених законодавчих приписів вбачається, що метою створення та діяльності громадської організації, як однієї з форм об'єднання громадян, є задоволення та захист різноманітних інтересів її членів.

Однак, як слушно зазначили суди попередніх інстанцій, позивач не обґрунтував, у чому полягає порушення його прав, які саме його права порушено прийняттям спірних рішень Київською міською радою, при тому, що позивач - громадська організація, яка здійснює представництво лише членів такої громадської організації (згідно з приписами чинного законодавства та положеннями її Статуту), не здійснює представництва усієї територіальної громади та не наділена повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог законодавства України.

Крім того, ГО "Андріївсько-Пейзажна ініціатива" не довела, яким чином рішення Київської міської ради, що прийняті у 2004 - 2007 роках, тобто більш як за чотири роки до створення організації, стосуються її прав чи інтересів.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні положень статей 33, 34 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), що відповідачами порушено права та охоронювані законом інтереси позивача внаслідок прийняття Київською міською радою оскаржуваних рішень та оформлення державних актів про право власності на землю. Обставин такого порушення не встановлено ні судом першої, ні суду апеляційної інстанцій.

Враховуючи встановлену судами відсутність підстав вважати право позивача порушеним спірними актами, попередні судові інстанції не мали підстав для задоволення позову.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

В розумінні автономних термінів, які застосовуються судом в контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції, цей спір стосується втручання у право мирного володіння майном. Рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові відповідають положенню статті 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, а посилання на наявність у позивача охоронюваного законом інтересу спростовуються приписами чинного законодавства, положеннями статуту Громадської організації, які визначають напрямки її діяльності, та моментом створення цієї організації.

Посилання скаржника на ухвалу Вищого адміністративного суду України, де суд дійшов висновку про правомірність захисту громадською організацією своїх прав та інтересів не приймається касаційним судом до уваги з огляду на те, що адміністративним судам підвідомчі справи, особливістю яких є публічно-правовий характер правовідносин, що виникають між сторонами.

Аргумент скаржника щодо порушення судами положень статті 55 Конституції України, приписами якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом не приймається до уваги з огляду на таке.

Так, Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 14.12.2011 № 19-рп/2011, від 25.11.1997 № 6-зп, від 25.12.1997 № 9-зп послідовно підкреслював, що утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення часини 3 статті 8, статті 55 основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

При цьому Конституційний Суд України у пунктах 1, 2 свого Рішення від 25.12.1997 №9-зп роз'яснив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних вимог та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, визначене статтею 55 Конституції України право на судовий захист не ототожнюється із беззаперечною підставою задоволення тих чи інших позовних вимог.

Так, у даній справі позивача не було обмежено у праві звернутися до суду як першої, так і апеляційної інстанцій за захистом свого права чи інтересу, які, на його думку, були порушено. При цьому господарські суди попередніх інстанцій дослідили обставини справи та відмовили в позові у зв'язку з відсутністю у позивача прав чи охоронюваних законом інтересів, які було б порушено спірними рішеннями.

Прокурор у свої касаційній скарзі обґрунтовуючи право позивача на звернення до суду з даним позов послався на рішення у справі "Л'Ераблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії" (L'Erabliиre A.S.B.L. v. Belgium) від 24.02.2009, проте у зазначеній справі екологічною організацією оскаржувалась відмова держави у перегляді дозволу на розширення сміттєвого полігону, і Європейський суд дійшов висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції, у випадку, якщо мета такого захисту обмежується просторовими та часовими межами, виходячи з обставин даної справи і особливої природи оспорюваного заходу, з урахуванням статусу організації-заявника та його членів; відповідно, питання, порушене організацією-заявником, має достатній зв'язок з правом, на підставі якого він може стверджувати, що володіє ним як юридична особа, для того щоб стаття 6 Конвенції була прийнятною. Тобто, сам по собі результат вирішення справи Європейським судом з прав людини, окремі його висновки в конкретній справі, відірвані від обставин справи, не можуть бути формальним приводом для аналогічного результату вирішення спору.

Щодо обґрунтування ГО "Андріївсько-Пейзажна ініціатива", викладеного у поясненні на касаційну скаргу, своїх прав стосовно подачі позову у даній справі з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду України від 29.06.2016 у справі №6-137цс16, де суд виходив із того, що відповідно до сталої практики ЕСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння із гарантіями сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід пропорційним визначеним цілям, колегія суддів зазначає наступне.

За висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 № 6-1376ц16, прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає".

Такого висновку Верховний Суд України дійшов у зв'язку із застосуванням у правовідносинах про витребування у набувачів земельних ділянок та повернення їх у власність держави статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання держави у право мирного володіння майном та перевірки у зв'язку з цим наявності ознак критерію, чи переслідує втручання держави, вчинене у законодавчо встановлений, легітимний спосіб, "суспільний", "публічний" інтерес; натомість, висновок Верховного Суду України не стосується самих підстав та порядку порушення судового розгляду справи, які встановлюються відповідним процесуальним законодавством.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у Рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013 №12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку із положеннями пункту "г" частини 1 статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб. Закон України "Про громадські об'єднання" не передбачає право громадських об'єднань на звернення до суду за захистом інтересів інших осіб.

Повноваження на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, а тим більше державних чи суспільних інтересів, встановлюються законами України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" представницьким органом територіальної громади є відповідно сільські, селищні, міські ради, які здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Тобто представницьким органом територіальної громади міста Києва є відповідна рада, і окрема організація не може діяти та виступати від імені та в інтересах такої громади.

В свою чергу, чинним законодавством не визначені правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом суспільних інтересів або інтересів територіальної громади, у правовідносинах, пов'язаних із наданням у власність земельних ділянок.

Можливість захисту суспільних інтересів незалежно від категорії спору надана, зокрема, прокуратурі. Проте, в даному випадку прокуратура, яка зараз є касатором у справі, неодноразово використовувала свої повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади, тобто суспільного інтересу, оскаржуючи спірні рішення Київської міської ради у інших судових провадженнях. При цьому у даній справі прокуратура фактично виступає на боці позивача, тобто громадської організації, що суперечить положенням статті 23 Закону України "Про прокуратуру" відповідно до якої не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі, зокрема, громадських об'єднань."

26. Подібну правову позицію щодо наявності порушеного права чи охоронюваного законом інтересу наведено у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №910/79/17 за позовом тієї ж Громадської організації , а саме:

"Згідно із пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна, визнається судом незаконним та скасовується.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із пунктом "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в пункті 13 постанови від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, а також в пункті 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17.

Між тим в ході розгляду справи судами встановлено, що ні право власності, ні право користування Позивача , у тому числі згідно із нормами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, земельними ділянками, про які йдеться в оспорюваних рішеннях Відповідача 1 та оспорюваних договорах оренди , не доведені належними доказами у справі. Отже слід погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Позивачем не обґрунтовано порушення прав та інтересів останнього через прийняття оспорюваних рішень та через укладення оспорюваних договорів оренди. У зв'язку із викладеним Суд дійшов висновку про відсутність у Позивача будь-яких матеріально-правових підстав заявляти про порушення права на земельні ділянки, що передані Відповідачу 2 за оспорюваними рішеннями та які стали об'єктами оренди за оспорюваними правочинами, та відсутність у Позивача матеріально-правових підстав завертатись за захистом цього права, у тому числі шляхом оспорювання вказаних рішень Відповідача 1 та укладених між відповідачами договорів оренди."

27. Колегія суддів касаційного суду по даній справі погоджується з правовою позицією, викладеною у зазначених постановах Верховного Суду, та не вбачає підстав для відступу від неї.

28. Таким чином, суди попередніх інстанцій в даній справі, що переглядається, обґрунтовано взяли до уваги вищевказані правові висновки та на підставі власної оцінки доказів дійшовши висновку, що позивач не обґрунтував, в чому полягає порушення його прав, які саме його права порушено прийняттям спірного рішення Вишневою міською радою та укладенням спірного договору, враховуючи, що позивач - громадська організація, яка здійснює представництво лише членів такої громадської організації (згідно з приписами чинного законодавства та положеннями її Статуту), не здійснює представництва усієї територіальної громади та не наділена повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог законодавства України, правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог.

В свою чергу, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

29. Також суд апеляційної інстанції вказав, що 16.10.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від скаржника до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, яке не підлягає задоволенню як безпідставне.

При цьому, апеляційний суд прийняв до уваги, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України неприйняття Вишневською міською радою V скликання рішення від 22.03.2007 "Про погодження місця розташування та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди ТОВ "Євро 2000", для житлової та громадської забудови по вул. Святошинська".

Колегія суддів касаційного суду погоджується з даним висновком, при тому, що обставини прийняття оспорюваного рішення та укладення спірного договору оренди вже були досліджені судом в рамках вищевказаної справи №911/3552/17, судові рішення по якій визнано преюдиційними для даної справи, і таких фактів підробки вказаних рішення та договору в зазначеній справі не встановлено.

30. Крім того, суд касаційної інстанції з урахуванням правових позицій, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 910/79/17 та від 01.03.2018 у справі № 910/2280/17, вважає за необхідне відмітити наступне.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів":

"3. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин , а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції."

Згідно з ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності , та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду , з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави."

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.4 Господарського процесуального кодексу України:

"2. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду , а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

3. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції , мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб."

Згідно з п.п. 6, 10, 13, 15 ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю ), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів , що порушують такі права , крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності , крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів , що порушують права на майно (майнові права) , якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання ."

Правовий аналіз зазначених норм свідчить, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах за наявності, зокрема, таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин , врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право , що виникає з відповідних відносин ;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції."

При цьому, позивачами у спорах, які розглядаються господарськими судами, є особи, права, або охоронювані законом інтереси яких порушені, чи оспорені , тобто такі відносини мають приватноправовий характер.

Позивачем оспорюється правомірність набуття відповідачем-1 права оренди на земельну ділянку, проте, між об'єктом спору - земельною ділянкою та позивачем не вбачається правового зв'язку , оскільки відсутні правові підстави вважати, що позивач був серед претендентів на її отримання, чи мав інші правомочності щодо неї.

Зазначене додатково підтверджує правомірність висновків суді попередніх інстанцій, що позивач не обґрунтував та не довів, в чому полягає порушення його прав і які саме його права порушено прийняттям спірного рішення Вишневою міською радою та укладенням спірного договору, враховуючи, що позивач - громадська організація, яка здійснює представництво лише членів такої громадської організації (згідно з приписами чинного законодавства та положеннями її Статуту), не здійснює представництва усієї територіальної громади та не наділена повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог законодавства України

31. При цьому, позивач зазначає, що порушення прав членів Громадської організації "Діти Вишневого", які одночасно є жителями міста Вишневого , полягає в тому, що оскаржуване рішення та договір унеможливлюють використання земельної ділянки загального користування жителями міста , оскільки вона була незаконно передана під житлову забудову, чим порушують право на відпочинок, на безпечне для здоров'я життя та довкілля .

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції доходить висновку, що дані жителі міста Вишневе не позбавлені права безпосередньо самостійно звернутися за захистом своїх цивільних прав в порядку цивільного судочинства до відповідного суду, що спростовує доводи позивача про порушення права цих жителів на справедливий суд, закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений висновок підтверджується і тим, що сам позивач Громадська організація "Діти Вишневого" вказує, що з урахуванням норм ч.1 ст.3 ЦПК України (тобто Цивільний процесуальний кодекс України), ч.1 ст. 15 ЦК України правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

32. У додаткових письмових поясненнях позивач вказує, що ГО "Діти Вишневого", учасниками якої є мешканці міста Вишневе, відповідно до положень Орхуської конвенції, Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про громадські об'єднання" та відповідно до свого Статуту має право на представництво в суді інтересів мешканців міста Вишневе з метою захисту їх порушених екологічних прав. При цьому, скаржник посилається на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/8122/17.

33. Дані доводи не можуть бути прийняті судом з наступних підстав.

Фактично в даному випадку наявний спір саме щодо земельних правовідносин і з підстав порушення земельного законодавства.

34. Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/8122/17 , на яку посилається позивач, викладений такий правовий висновок:

"18. Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі , а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

27. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що МБО "Екологія-Право-Людина" є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про громадські об'єднання", "Про благодійну діяльність та благодійні організації"), а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.

28. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами скаржника про те, що, відмовляючи в позові в цій справі, суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості, яким у цьому випадку є МБО "Екологія-Право-Людина".

35. У справі, що переглядається у касаційному порядку, не вирішувався спір стосовно саме негативного впливу на навколишнє природне середовище .

36. Крім того, у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/8122/17 зроблено і такий правовий висновок:

30. Обґрунтовуючи позов, МБО "Екологія-Право-Людина" вказує на такі порушення відповідачем вимог законодавства як: здійснення ТзОВ "Аквадельф" діяльності, що суперечить частині п'ятій статті 25 Закону України "Про захист тварин від жорсткого поводження", якою забороняється діяльність дельфінаріїв, що не мають природної морської води; здійснення діяльності дельфінарію без дозволів; недотримання відповідачем зоогігієнічних, ветеринарно-санітарних норм і правил, установлених для утримання тварин, а також санітарно-епідеміологічних норм.

31. Згідно із частиною другою статті 293 ЦК України діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до знищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Водночас згідно з екологічним законодавством припиненню в судовому порядку підлягає не лише діяльність, яка завдає шкоди довкіллю, а й діяльність, що здійснюється з порушенням його вимог.

32. У цій справі публічний характер позовних вимог обумовлений не стільки порушенням вимог статті 293 ЦК України , скільки порушенням норм конституційного та екологічного права , якими гарантовано право власності Українського народу на природні ресурси (стаття 13 Конституції України, стаття 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", законів "Про тваринний світ", "Про Червону книгу України"), а також похідним від нього правом кожного на здійснення загального та спеціального використання природних ресурсів (пункт г частини першої статті 9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

45. МБО "Екологія-Право-Людина", звертаючись із позовом до суду про усунення допущених відповідачем порушень щодо використання диких живих тварин, фактично реалізує повноваження органів державної влади , які мають здійснювати контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог законодавства щодо захисту тваринного світу.

55. Отже, з огляду на публічно-правовий характер спірних відносин такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. При цьому право міжнародної громадської організації звернутися з позовом про усунення порушень природоохоронного законодавства не виключає можливості залучення у цьому спорі як співвідповідача уповноваженого органу державної влади (Мінприроди).

56. Велика Палата Верховного Суду вважає, що МБО "Екологія-Право-Людина" має право звернутися до суду з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства відповідачем. Водночас, оскільки зверненням з таким позовом позивач фактично замінює органи державної влади у питанні здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, цей спір має публічно-правовий характер, а отже, повинен вирішуватися в порядку адміністративного, а не господарського судочинства ."

37. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

38. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

39. З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги Громадської організації "Діти Вишневого" без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції - без змін.

40. У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Громадської організації "Діти Вишневого" на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі №911/792/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі №911/792/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді І. Міщенко

Г. Мачульський