Постанова

від 11.02.2019 по справі 520/9222/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 р. Справа № 520/9222/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Мельнікової Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінгрупп Україна" на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Сліденко А.В.) від 15.11.2018 року (повний текст рішення складено 16.11.2018р.) по справі № 520/9222/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінгрупп Україна"

до Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради

про визнання протиправною та скасування постанови Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами "ОМС/ХК1022/779/916/НП-ФС від 25.09.2018 р.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінгрупп Україна", звернувся до суду із адміністративним позовом до Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати постанову Адміністрації Московського району Харківської міської ради від 25.09.2018р. №ОМС/ХК1022/779/916/НН-ФС;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскаржувана постанова про накладення штрафу є незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню у судовому порядку.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 року позов залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови відповідача про накладення штрафу.

Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 25.09.2018 року заступником голови Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради винесено постанову №ОМС/ХК1022/779/916/НН-ФС, якою на ТОВ "Вінгрупп Україна" накладено штраф у розмірі 11169 грн. 00 коп. за порушення абз. 6 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Фактичною підставою для застосування штрафних санкцій слугувало посилання на Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ОМС/ХК1022/779/916/НП від 10.08.2018 року, яким зафіксовано створення перешкод у діяльності інспектора праці, а саме: ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; ненадання доступу до виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця (м. Харків, пров. Забайкальський, буд. 15); ненадання для ознайомлення книг, реєстрів та документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, їх завірених об'єктом відвідування копій або витягів; ненадання працівниками об'єкта відвідування усних та /або письмових пояснень з питань, що стосуються законодавства про працю; відсутність об'єкта відвідування або уповноваженої них особи за місцезнаходженням та відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю застосування штрафних санкцій, звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що проведеним судовим розглядом не виявлено факту порушення оскарженим рішенням владного суб'єкта права та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин у галузі охорони праці та промислової безпеки.

Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон України №877-V).

Статтею 1 Закону України №877-V визначено, що заходи державного контролю - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом, в т.ч. інспектувань.

Згідно положень ч. 4 ст. 2 Закону України №877-V, заходи контролю здійснюються, серед іншого, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до ст. 52 Закону України Про зайнятість населення , державний контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення здійснює уповноважений орган з реалізації державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в межах їх повноважень.

Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (п. 3 Порядку).

Згідно п.п.8-10 Порядку, про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб'єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.

Згідно наявного в матеріалах справи Повідомлення (посвідчення) на проведення заходу державного контрою від 26.07.2018 р. №1676/0/167-18, керівнику ТОВ "Вінгрупп Україна" було повідомлено, що начальником відділу праці та зайнятості населення Ярещенко Н.І, та інспектором зазначеного відділу Білецьким І.Ю. з 27.07.2018 року буде проведено виїзне інспекційне відвідування підприємства з питань додержання законодавства про працю, термін якого визначений згідно п. 10 Порядку.

Вищевказане повідомлення отримано головним бухгалтером ТОВ "Вінгрупп Україна" Бережною О.А. 27.07.2018 року, що не заперечувалось позивачем та підтверджується поясненнями співробітника на ім'я директора товариства (а.с. 23).

Пунктом 16 Порядку передбачено, що у разі створення об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування (ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 цього Порядку), відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об'єкта відвідування або іншою уповноваженою особою.

27.07.2018 року перевіряючими складено два Акти про неможливість проведення інспекційного відвідування №ОМС/ХК1022/779/916/АН (а.с. 25-32), у яких вказано, що у присутності головного бухгалтера ТОВ "Вінгрупп Україна" Бережної О.А. здійснено спробу інспекційного відвідування підприємства та вказано про неможливість його проведення через:

ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування;

ненадання для ознайомлення книг, реєстрів та документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, їх завірених об'єктом відвідування копій або витягів (без зазначення реквізитів письмової вимоги та зазначення інформації, яку не надано, або посилання на пункти письмової вимоги, які не виконано).

Колегія суддів зазначає, що вказані акти, які за змістом є ідентичними, не містять підпису керівника або уповноваженої особи об'єкта відвідування. Також, у графі особи, що можуть підтвердити перешкоджання вказано інспекторів УПП в Харківській області Бурлака Максима Анатолійовича та Дукач Едуарда Вікторовича із приміткою від підпису відмовився .

Згідно п. 17 Порядку, копія акта, зазначеного у пункті 16 цього Порядку, надсилається органам, яким підпорядкований об'єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об'єкта відвідування за своїм місцезнаходженням.

Наявні в матеріалах справи копії Актів про неможливість проведення інспекційного відвідування №ОМС/ХК1022/779/916/АН від 27.07.2018 року не містять інформації про їх направлення органам, яким підпорядкований об'єкт відвідування, для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об'єкта відвідування за своїм місцезнаходженням, а саме, відповідні графи актів не заповнені посадовими особами.

Пунктом 18 Порядку закріплено, що у разі відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об'єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення документів. На час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється.

В свою чергу, в Актах про неможливість проведення інспекційного відвідування №ОМС/ХК1022/779/916/АН від 27.07.2018 року не зазначено про відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та відсутня інформація (незаповнені відповідні поля акту) про факт їх направлення разом із письмовою вимогою про надання/поновлення документів, як і не зазначено реквізитів поштового відправлення. Також не вказано про зупинення проведення інспекційного відвідування (а.с. 28, 32).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що строк виїзного інспекційного відвідування підприємства не переривався.

Згідно п.п. 19-20 Порядку, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2018 року посадовими особами відповідача складено Акт №ОМС/ХК1022/779/916/НП про неможливість проведення інспекційного відвідування, яким зафіксовано створення перешкод у діяльності інспектора праці, а саме: ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; ненадання доступу до виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця (м. Харків, пров. Забайкальський, буд. 15); ненадання для ознайомлення книг, реєстрів та документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, їх завірених об'єктом відвідування копій або витягів; ненадання працівниками об'єкта відвідування усних та /або письмових пояснень з питань, що стосуються законодавства про працю; відсутність об'єкта відвідування або уповноваженої них особи за місцезнаходженням та відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю.

Саме посилання на вищевказаний Акт слугувало фактичною підставою для винесення оскаржуваної постанови про застосування штрафних санкцій.

Разом з тим, з урахуванням дати початку інспекційного відвідування (27.07.2018 року) та враховуючи відсутність доказів зупинення його проведення, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний вище Акт складено поза межами строку інспекційного відвідування визначеного п. 10 Порядку, а саме складено на 11 робочий день після її початку (10.08.2018 року). Також у вказаному акті не зазначено (не заповнена відповідна графа акту), чи був він складений у присутності керівника або уповноваженої особи, а також не містить ані підпису даної особи, ані ПІБ та підписів осіб, які можуть підтвердити факт перешкоджання.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про недотримання посадовими особами відповідача порядку проведення інспекційного відвідування, зокрема, порушення встановленого строку її здійснення.

Крім того, в акті від 10.08.2018 року додатково зазначено про ненадання доступу до виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця (м. Харків, пров. Забайкальський, буд. 15); про ненадання працівниками об'єкта відвідування усних та /або письмових пояснень з питань, що стосуються законодавства про працю; відсутність об'єкта відвідування або уповноваженої них особи за місцезнаходженням та відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, а також вказано про відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю. Разом з тим, вищевказана інформації не була відображена у раніше складених актах від 27.07.2018 року.

Відсутність вищевказаної інстанції у попередніх актах, а також належних та допустимих доказів на підтвердження факту її витребування, порушує один з основних принципів - принцип визначеності, що, зокрема, полягає в тому, щоб дії контролюючих органів були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій та правовідносин, що виникають.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland).

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обовязків (див. рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia).

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення (абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП України).

Разом з тим, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 265 КЗпП України).

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення) встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Основними завданнями Держпраці, серед іншого, є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (п.п. 1 п. 3 Положення).

Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (п.п. 6 п. 4 Положення).

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України №877-V, виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

У разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків суб'єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб'єкта господарювання (ч. 7 ст. 4 Закону України №877-V).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідні повноваження щодо накладення штрафу за порушення вищевказаних норм КЗпП України має Державна служба України з питань праці та її територіальні органи.

В свою чергу, оскаржувану постанову про накладення штрафу було винесено заступником голови адміністрації Слобідського району Харківської міської ради.

Посилання відповідача, як на підставу наявності відповідних повноважень для складання вказаної постанови, на постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. № 509 Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення колегія суддів вважає помилковими, оскільки цей Порядок визначає саме механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (п. 1 Порядку).

Крім того, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена в положеннях Конституції України.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01 листопада 1996 року № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова винесена суб'єктом за межами наданих йому Законом повноважень.

В зв'язку з чим, оскаржувана постанова є протиправною.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів правомірність оскаржуваної постанови про застосування до позивача штрафних санкцій.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про протиправність оскаржуваної постанови про застосування до позивача штрафних санкцій, а тому висновки суду першої інстанції є помилковими.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги на підставі положень ст. 139 КАС України підлягають розподілу, шляхом стягнення сплачених сум за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінгрупп Україна" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2018 року по справі № 520/9222/18 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінгрупп Україна" до Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами "ОМС/ХК1022/779/916/НП-ФС від 25.09.2018 р. задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати постанову Адміністрації Московського району Харківської міської ради від 25.09.2018р. №ОМС/ХК1022/779/916/НН-ФС про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінгрупп Україна"штрафу у розмірі 11169 грн. 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради (вул.Плеханівська, 42, м.Харків, 61001, код ЄДРПОУ 37459125) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінгрупп Україна" (пров. Забайкальський, 15, м.Харків, 61105, код ЄДРПОУ 22686908) сплачений судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 2643 (дві тисяча шістсот сорок три) грн. 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Присяжнюк О.В. Мельнікова Л.В. Повний текст постанови виготовлений 18.02.2019 року.