Ухвала

від 18.02.2019 по справі 580/539/19

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 лютого 2019 року                                         Справа № 580/539/19

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Бабич А.М., перевіривши матеріали позову Відділу охорони здоров'я виконавчого комітету Смілянської міської ради до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання незаконними та скасування акту і постанови,

УСТАНОВИЛА:

13.02.2019 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов Відділу охорони здоров'я виконавчого комітету Смілянської міської ради (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Соборна, буд.61) (далі – позивач) до Управління Держпраці у Черкаській області (18001, м. Черкаси, бульв. Шевченка, буд.205) (далі – відповідач) про визнання незаконними та скасування:

акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, від 29.12.2018 №ЧК-1184/1555/АВ;

постанови від 17.01.2019 №ЧК-11841/1555/АВ/П/ПТ/ЗБ/ІП-ФС-030 про накладення на позивача штрафу в сумі 4173,00 грн.

Ознайомившись із позовною заявою, виявлено підстави для відмови у відкритті провадження в частині визнання незаконним та скасування акту інспекційного відвідування з огляду на таке.

Згідно з п.4 ч.1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

За змістом ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, умовою для захисту порушених прав в адміністративному суді є наявність порушених прав. Водночас право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи, в тому разі, якщо: по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи, шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

П.1 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Акт, який просить скасувати позивач, є службовим документом, який фіксує обставини проведення інспекційного відвідування, і є носієм доказової інформації.

Він не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не є актом застосування норм права та не встановлює конкретні приписи, звернені до окремої особи. Не встановлює, не припиняє або змінює правовідносини, права та обов'язки осіб. Не породжує правових наслідків, а є лише передумовою прийняття суб'єктом владних повноважень правових актів індивідуальної дії та встановлює факти, які самі по собі не встановлюють конкретні приписи до позивача.

Права та обов'язки для позивача, породжує саме постанова, прийнята на підставі складеного за результатами інспекційного відвідування акту.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Враховуючи, що оскаржуваний акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень, позовну вимогу про визнання його незаконним та скасування не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, за вказаною диспозицією в Україні встановлено презумпцію цивільного процесу. Тому суддя дійшла висновку про підвідомчість вимоги про визнання незаконним та скасування висновку службового розслідування місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства.

Якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.170 КАС України визначений обов'язок судді відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

Отже, необхідно відмовити у відкритті провадження у справі в частині визнання незаконним і скасування висновку службового розслідування та на підставі ч.6 ст.170 КАС України роз'яснити позивачу, що цю вимогу віднесено до юрисдикції загального місцевого суду за правилами цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 170-171, 248 КАС України, суддя

УХВАЛИЛА:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Відділу охорони здоров'я виконавчого комітету Смілянської міської ради в частині позовної вимоги визнати незаконним та скасувати акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, від 29.12.2018 №ЧК-1184/1555/АВ.

2. Роз'яснити Відділу охорони здоров'я виконавчого комітету Смілянської міської ради, що спір у цій частині відноситься до юрисдикції загального місцевого суду в порядку цивільного судочинства.

3. Копію ухвали направити позивачу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з моменту її постановлення.

Суддя                     А.М. Бабич