Постанова

від 13.02.2019 по справі 766/10851/17

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 р.м.ОдесаСправа № 766/10851/17 Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Осіпова Ю.В.,

при секретарі Жигайлової О.Е.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "Антонівська хвиля" на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року, прийняте в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в м. Одесі, по справі за адміністративним позовом Громадської організації "Антонівська хвиля" до управління Державного архітектурно-будівельного контролю Херсонської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив скасувати державну реєстрацію управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Херсонської міської ради 23.08.2016 р. декларації про початок виконання будівельних робіт за № ХС083162350858 та декларації про готовність обєкта до експлуатації, зареєстрованої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Херсонської міської ради 23.08.2016року за №ХС143163222632.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що реєстрація Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Херсонської міської ради 23.08.2016р. декларації про початок виконання будівельних робіт за № ХС083162350858, яка подана ОСОБА_1, а також декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Херсонської міської ради 23.08.2016 за №ХС143163222632 є незаконними.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд не взяв до уваги надані позивачем правові повноваження відповідно до Статуту та визначив, що у ГО Антонівська хвиля відсутні повноваження для звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів територіальної громади, при цьому, апелянт звертає увагу, що суд не зазначив, з яких саме підстав вважає щоу ГО Антонівська хвиля відсутні повноваження на захист прав та інтересів територіальної громади. Також апелянт зазначає, що, на його думку, поза увагою суду залишились факти самовільного зайняття земельної ділянки загальною площею 418 кв. м., що є порушенням ст. 125, 126 Земельного Кодексу України, площа самовільно зайнятої земельної ділянки становить ще 181 кв.м., яка відведена МКП ВУВКГ м. Херсона та є санітарною зоною артезіанської свердловини, що є порушенням ст. 113 , 125, 126 Земельного Кодексу України, ст. 87, 93 Водного Кодексу України, вимог Постанови Кабінету Міністрів Украпи № 2024 від 18.12.1998 року. Самовільно зайнята земельна ділянка площею 17 кв.м. в напрямку до р. Дніпро, що є порушенням ст. 61, ст. 125, 126 Земельного Кодексу України , ст. 89 Водного Кодексу України. Апелянт зазначає, що суд взагалі не надав оцінку доказам, долученим до позову ГО Антонівська хвиля .

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що звернення до суду позивача є не обґрунтованим, оскільки не зазначено, у чому саме полягає порушення його права та законних інтересів у зв'язку з прийняттям оскарженого рішення, до суду не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаних обставин. На думку відповідача, позивачем не зазначено в позовній заяві та не надано жодних доказів того, що оскаржуване рішення порушує саме його права, позивач оскаржує рішення суб'єкта владних повноважень, яке приймалось у відношенні до фізичної особи, а саме до ОСОБА_1 Відповідач звертає увагу на те, що незгода громадської організації Антонівська хвиля з реєстрацією декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації не може вважатися підставою для скасування реєстрації декларацій та не може вважатись порушенням їх прав з боку Управління ДАБК ХМР. Таким чином, Законами України фізичні та юридичні особи не мають права вимагати усунення порушення законності шляхом звернення до суду з адміністративним позовом щодо скасування рішення, які прийняті суб'єктом владних повноважень по відношенню до іншої особи, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні. З огляду на зазначене, відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги позивачу відмовити у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа - ОСОБА_1 зазначає, що будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 відбувалось на земельній ділянці, яка знаходиться в межах існуючої забудови, була виділена з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, законність виділення якої підтверджено судовими рішеннями, у встановленому законом порядку, про що свідчать зареєстровані декларації, які були перевірені відповідними компетентними органами. Декларації про початок виконання будівельних робіт Будівництво житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 зареєстрована 23.08.2016 року за № ХС 083162350858 та про готовність об'єкта до експлуатації Будівництво житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 зареєстрована 18.11.2016 року за № ХС 143163222632 подані до управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Херсонської міської ради у відповідності до вимог чинного законодавства. За результатами перевірок порушень містобудівного законодавства не виявлено, підстави для скасування відсутні. Приймаючи до уваги викладене третя особа вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на вимогу Херсонської місцевої прокуратури від 27.03.2017р. за № 58/2582 вих-17 Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Херсонської міської ради провели перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності на об`єкті будівництва ОСОБА_1

За результатами перевірки встановлено, що під час проведення позапланової перевірки будівельні роботи не проводились. Дані зазначені в декларації про початок виконання будівельних робіт Будівництво житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 зареєстрованої в Управлінні від 23.08.2016р. за № ХС 083162350858, та в декларації про готовність обєкта до експлуатації Будівництво житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 зареєстрованої в Управлінні від 18.11.2016р. № ХС 143163222632 відповідають наданим документам. За результатами перевірки не достовірності даних не виявлено.

Крім того, відповідно до п. 1.1 рішення Антонівської селищної ради від 09.07.2004 року за № 252 передано у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1423га, розташовану у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та 21.07.2004 року видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серією НОМЕР_1, якій у подальшому присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2. Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13.04.2009 року право власності на вищевказану земельну ділянку належало ОСОБА_3 На підставі договору купівлі-продажу з обєктом незавершеного будівництва від 08.11.2011 року, право власності на вищевказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_4 У відповідності до договору купівлі-продажу від 06.08.2015 року, власником земельної ділянки у АДРЕСА_1 є ОСОБА_1

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 16 квітня 2013 року, залишеним без змін Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 18.06.2013 року та Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.11.2013 року, відмовлено у задоволені позовних вимог прокурора та встановлено, що відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулося із дотримання чинного на час виникнення спірних правовідносин земельного та водного законодавства, зокрема ст. 88 ВК України у чинній на той час редакції, положень п 4, 5 , 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМУ від 08.05.1996 року №486 у чинній на той час редакції і, що земельна ділянка знаходиться у межах існуючої щільної житлової забудови населеного пункту.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 17 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог прокурора про: визнання недійсним рішення Антонівської селищної ради від 06.02.2004 року №207 про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту відведення присадибної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 1500 кв.м. по АДРЕСА_1; визнання недійсним рішення Антонівської селищної ради від 09.07.2004 року №252 в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,1423 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку ХС №075842, зареєстрованого 21.07.2004 р., виданого ОСОБА_2; витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади Антонівської селищної ради земельної ділянки, площею 0,1423 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 17.07.2017 року рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 17 лютого 2016 року залишено без змін.

З огляду на зазначене суд першої інстанції прийшов до висновку, що будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 відбувалось на земельній ділянці, яка була виділена з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, законність виділення якої підтверджено судовими рішеннями, у встановленому законом порядку.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив ще і з того, що оскаржувані декларації не стосуються прав і свобод позивача, оскільки останні не є суб`єктом оскарження вказаних декларацій, доказів про те, що ці декларації порушують права і свободи ГО Антонівська хвиля до суду не надано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень..

Право на судовий захист визначено ст. 5 КАС України, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, може звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до п. 19 ч, 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких воно застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про місцеве самоврядування в України члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування , органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані декларації не стосуються прав і свобод юридичної особи ГО Антонівська хвиля , відповідно у даному випадку, останні не є субєктом оскарження вказаних декларацій, оскільки не доведено, що оспорюванні декларації порушують права і свободи саме позивача ГО Антонівська хвиля .

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 01 грудня 2009 року № 09/236 вбачається, що юридична наука визначає, нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, які конкретно права та охоронювані законом інтереси Громадської організації Антонівська хвиля порушені спірними деклараціями про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує декларації, які стосуються саме ОСОБА_1

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що оскаржувані декларації є актами індивідуальної дії, стосуються ОСОБА_1 та створюють правові наслідки лише для неї.

Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів наголошує, що спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності віднесено до компетенції адміністративних судів (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України), а стаття 264 КАС України закріплює особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Право на таке оскарження мають особи, щодо яких застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (частина друга статті 264 КАС України). Отже, коло осіб, які вправі звернутися з позовом у цій справі, є вужчим, ніж коло осіб, що окреслено в ч. 1 ст. 5 КАС України - відповідно до якої, кожна особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до адміністративного суду.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а також невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відсутність порушеного права, встановленого при розгляді справи по суті, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

З огляду на вищезазначене, судом першої інстанції вірно встановлено, що оскаржувані декларації не стосуються прав і свобод ГО Антонівська хвиля .

Також слід зазначити, що згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; п. 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року; та п. 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує кожному захист своїх прав , які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З аналізу вищезазначених норм, слідує, що під час розгляду справи позивачі повинні були довести, факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача (як то наприклад права власності чи права користування спірною земельною ділянкою) з боку відповідача, внаслідок прийняття оскаржуваних декларацій.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №363/3414/13-а.

Однак, позивачами не доведено, і не надано доказів, що оскаржувані декларації стосуються їх інтересів, що унеможливлює задоволення адміністративного позову.

Виходячи з викладеного, оскільки позивачі не є суб'єктами правовідносин, які склались в результаті прийняття оскаржуваних декларацій відповідачем, відповідно і дані декларації не можуть порушувати прав, свобод чи інтересів позивачів.

З огляду на викладене судова колегія вважає, що з зазначеним позовом звернулися не ті особи, яким належить право вимоги. Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування саме Ради є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, а отже й наділені в силу Закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади.

Судова колегія суду апеляційної інстанції зазначає, що право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) в суді може бути реалізоване шляхом представництва.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, а також висновки Конституційного та Верховного Суду колегія суддів вважає, що рішення Херсонського міського суду Херсонської області ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Антонівська хвиля" - залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року - залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18.02.2019 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: Ю.В. Осіпов