Рішення

від 12.02.2019 по справі 826/7065/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И місто Київ 12 лютого 2019 року                                           справа №826/7065/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовомПриватного акціонерного товариства “Компанія Київінвестбуд” (далі по тексту – позивач, ПрАТ “Компанія Київінвестбуд”) доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту – відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 травня 2017 року №0001341204 В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним визначення суми податкового зобов'язання з орендної плати у зв'язку із тим, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки; розмір орендної плати визначається саме в договорі оренди, інших підстав для нарахування орендної плати та для визначення її розміру законодавством не встановлено; посилаючись на постанову Верховного Суду України у справі №21-166а13. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/7065/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Відповідач подав заперечення проти позову, у якому підтримав висновки акта перевірки та наголосив, що із набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати має відповідати пункту 288.5 статті 288  Податкового кодексу України та є підставою для перегляду орендної плати. В судовому засіданні 06 листопада 2017 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти позову заперечив; на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції. Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне. Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 25 травня 2017 року №0001341204 згідно з підпунктом 54.3.1 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123  Податкового кодексу України ПрАТ “Компанія Київінвестбуд” збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на 211  565,23 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням на 141  043,49 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 70  521,74 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта про результати камеральної перевірки з питання дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати ПрАТ “Компанія Київінвестбуд” за період з 01 січня 2014 року по 31 жовтня 2016 року (далі по тексту – акт перевірки) та з урахуванням рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 31 березня 2017  року №6625/6/99-99-11-03-01-25. У висновку акта перевірки встановлено, що в порушення підпункту 288.5.1 пункту 288.5  статті 288 Податкового кодексу України занижено податкове зобов'язання по орендній платі за землю за 2014-2016 роки, посилаючись на рішення Київської міської ради від 28  лютого 2013 року №89/9146 “Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288  Податкового кодексу України” та постанову Верховного Суду України від 02 грудня 2014 року у справі №21-274а14. Матеріали справи підтверджують, що 16 вересня 2008 року між ЗАТ “Компанія Київінвестбуд” (правонаступником якого є позивач) (орендар) та Київською міською державною адміністрацією (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований за №79-6-00660, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду на 10 років земельну ділянку, місце розташування якої просп. Науки, 72 у Голосіївському районі міста Києва, розміром 1  891 кв. м. для експлуатації та обслуговування гуртожитку; відповідно до пункту 4.2  договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 0,1  відсотка від її нормативної грошової оцінки. Згідно податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2014, 2015 роки та січень-жовтень 2016 року позивач нараховував орендну плату за земельну ділянку, що розташована на просп. Науки, 72 у Голосіївському районі міста Києва, у розмірі 0,1 відсотка від її грошової оцінки, а саме: 1  171  120,97 грн. за 2014 рік, 1  462  730,00 грн. за січень-червень 2015 року, 1  880  724,70 грн. за липень-грудень 2015 року та 2  695  078,49 за 2016 рік. Приписами статті 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону. За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147  пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу, є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. У свою чергу за змістом підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковим кодексом України визначено обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати. Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України. Як визначає пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Відповідно до підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Податкового кодексу України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки. Тобто, законодавець визначив граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки (найменшу та найвищу), незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. З аналізу наведених норм вбачається, що з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5  Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02  грудня 2014 року №21-274а14, від 14 квітня 2015 року №21-165а15 та від 10 лютого 2016  року у справі №804/9264/14, постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року, справа №804/8351/14 (адміністративне провадження №К/9901/8187/18). Враховуючи викладене, суд погоджується з висновками акта перевірки та вважає, що у зв'язку зі зміною ставки орендної плати із набранням законної сили Податковим кодексом України ПрАТ “Компанія Київінвестбуд” з 01 січня 2011 року мало самостійно обчислювати суму податку, виходячи зі ставки у розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до мінімальних обмежень, визначених у підпункті 288.5.1  пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, та незалежно від внесення змін до договорів оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати. Таким чином, на думку суду, відповідач правомірно розрахував суму орендної плати позивача за вказану вище земельну ділянку, виходячи із розміру 3 відсотки від її нормативної грошової оцінки. Суд враховує, що у рішенні Київської міської ради від 28  лютого 2013 року №89/9146  “Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288  Податкового кодексу України” не зазначено підприємство ПрАТ “Компанія Київінвестбуд”, однак зазначена обставина не звільняє позивача від обов'язку сплачувати орендну плату у розмірі, встановленому Податковим кодексом України. Що стосується посилань позивача на постанову Верховного Суду України від 11  червня 2013 року у справі №21-166а13, суд зауважує, що ця постанова прийнята за результатами перегляду судових рішень Вищого адміністративного суду України щодо неоднакового застосування ним норм Законів України “Про оренду землі” та “Про плату за землю” та не містить посилань на норми Податкового кодексу України. За таких підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПрАТ “Компанія Київінвестбуд” про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення нормативно не підтверджуються. Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)  на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)  з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)  обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6)  розсудливо; 7)  з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведена правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19  Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПрАТ “Компанія Київінвестбуд” не підлягає задоволенню. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовується. Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - В И Р І Ш И В: В задоволенні адміністративного позову Приватному акціонерному товариству “Компанія Київінвестбуд” відмовити повністю. Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Приватне акціонерне товариство “Компанія Київінвестбуд” (04060, м. Київ, вул. Котовського, 4; ідентифікаційний код 24250954); Головне управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980). Суддя                                                                                               В.А. Кузьменко