Постанова

від 21.11.2019 по справі 826/7065/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2019 року

Київ

справа №826/7065/17

адміністративне провадження №К/9901/20123/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Білоуса О.В., Гусака М.Б.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Київінвестбуд на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2019 року (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді: Літвіна Н.М., Сорочко Є.О.) у справі №826/7065/17 за позовом Приватного акціонерного товариства Компанія Київінвестбуд до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Приватне акціонерне товариство Компанія Київінвестбуд (далі по тексту - позивач, ПрАТ Компанія Київінвестбуд ) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001341204 від 25 травня 2017 року.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказав, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди. Зміна розміру земельного податку не тягне за собою автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної плати, а може бути лише підставою для перегляду такого розміру шляхом внесення змін до договору оренди його учасниками.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вирішуючи спір, суди встановили, що 16 вересня 2008 року між ЗАТ "Компанія Київінвестбуд" (правонаступником якого є позивач) (орендар) та Київською міською державною адміністрацією (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований за №79-6-00660, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду на 10 років земельну ділянку, місце розташування: просп. Науки, 72 у Голосіївському районі міста Києва, розміром 1891 кв.м. для експлуатації та обслуговування гуртожитку; відповідно до пункту 4.2 договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 0,1 відсотка від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з податковими деклараціями з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2014, 2015 роки та січень-жовтень 2016 року позивач нараховував орендну плату за земельну ділянку, що розташована за адресою: просп. Науки, 72 у Голосіївському районі міста Києва , у розмірі 0,1 відсотка від її грошової оцінки, а саме: 1171120,97 грн. за 2014 рік, 1462730 грн. за січень-червень 2015 року, 1880724,70 грн. за липень-грудень 2015 року та 2695078,49 грн. за 2016 рік.

Контролюючим органом проведено камеральну перевірку з питання дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати ПрАТ "Компанія Київінвестбуд" за період з 1 січня 2014 року по 31 жовтня 2016 року, за результатами якої складено акт від 7 листопада 2016 року №1323/26-50-12-03-17/24250954.

На підставі означеного акта перевірки відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2016 року №0115901203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на суму 147573,60 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 73786,80 грн.

Рішенням від 31 березня 2017 року №6625/6/99-99-11-03-01-25 ДФС України скасувала зазначене податкове повідомлення-рішення у частині донарахування земельного податку у сумі 6530,11 грн. та застосування штрафу у сумі 3265,06 грн., в іншій частині податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2016 року №0115901203 залишено без змін.

Враховуючи рішення ДФС України про результати розгляду справи, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 травня 2017 року №0001341204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на суму 141043,49 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 70521,74 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що з огляду на пріоритетність норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, з 1 січня 2011 року (дата набрання чинності ПК України) позивач мав самостійно обчислювати суму податку, виходячи зі ставки у розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до мінімальних обмежень, визначених у підпункті 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, та незалежно від внесення змін до договорів оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ Компанія Київінвестбуд (яке є правонаступником ПрАТ Компанія Київінвестбуд ), подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове рішення про задоволення позову.

На переконання скаржника, при обчисленні належної до сплати орендної плати за землю повинні застосовуватись умови договору оренди, враховуючи також і практику Європейського суду з прав людини та норми національного законодавства, відповідно до яких у спірних питаннях рішення повинні прийматись на користь платника податків. Також позивач звернув увагу на лист Департаменту земельних ресурсів КМДА від 1 червня 2017 року №05707-9479, згідно з яким розмір орендної плати, встановлений в договорі оренди від 30 вересня 2008 року, знаходиться в межах розмірів, визначених чинним законодавством.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані. За твердженням контролюючого органу, з набуттям чинності ПК України позивач повинен був самостійно обчислювати суму податку із врахуванням приписів підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, незалежно від внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов`язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

У свою чергу, норми статті 288 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України). Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж орендної плати за земельну ділянку був не менше трикратного розміру земельного податку.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року (справа № 21-274а14), 7 квітня 2015 року (справа №21-117а15), 14 квітня 2015 року (справа № 21-165а15), 24 квітня 2015 року (справа № 21-131а15).

Зазначена позиція підтримана і Верховним Судом відповідно до постанов від 21 серпня 2018 року (справа №814/1622/16), від 18 березня 2019 року (справа 3823/219/18), від 16 квітня 2019 року (справа №2140/1586/18), від 11 червня 2019 року (справа №826/17049/16), від 10 жовтня 2019 року (справа 3824/2281/15-а).

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що, незважаючи на договірний характер користування земельною ділянкою, розмір орендної плати обмежений законодавчо, що спростовує доводи позивача щодо правомірності сплати орендної плати в розмірі, встановленому в договорі оренди.

Судами також правильно було відхилено посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 11 червня 2013 року (справа №21-166а13), оскільки податкове повідомлення-рішення, що було предметом розгляду в цій справі, винесено до 1 січня 2011 року, тобто до набрання чинності ПК України. В межах зазначеної справи Верховним Судом України було усунуто розбіжності щодо неоднакового застосування судами Законів України Про оренду землі та Про плату за землю .

Колегія суддів також вважає безпідставними та необґрунтованими посилання скаржника на лист Департаменту земельних ресурсів КМДА від 1 червня 2017 року №05707-9479, оскільки за своїм правовим навантаженням означений документ не належить до переліку джерел права, які застосовуються судом, визначених статтею 7 КАС України.

З приводу посилань скаржника на практику Європейського суду з прав людини та норми національного законодавства, відповідно до яких у спірних питаннях рішення повинні прийматись на користь платника податків, слід зазначити, що, враховуючи вищенаведені правові положення, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що із набуттям чинності ПК України норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, а тому підстави для застосування приписів підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України відсутні.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Київінвестбуд залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у справі №826/7065/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.В. Білоус

М.Б. Гусак ,

Судді Верховного Суду