Постанова

від 07.02.2019 по справі 0240/2436/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 0240/2436/18-а

Головуючий у 1-й інстанції:Комар П.А.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

07 лютого 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Граб Л.С. Білої Л.М. ,

секретар судового засідання: Аніщенко А.О.,

за участю:

представника позивача: Семенчук Оксани Антонівни

представника відповідача: Сивого Михайла Віталійовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АХТ-АГРО" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0006011415 від 04.07.2018 року,

В С Т А Н О В И В :

у липні 2018 року ТОВ "АХТ-АГРО" звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0006011415 від 04.07.2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС у Вінницькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №0006011415 від 04.07.2018 року, однак позивач не погоджується з прийнятим відповідачем податковим повідомленням- рішенням, вважає його безпідставним та таким, що прийняте всупереч чинному законодавству України, оскільки реальність господарських операцій ТОВ "АХТ-АГРО" з контрагентами підтверджується первинними документами.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування доказів по справі і, як наслідок - невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

03 січня 2019 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив скасувати постанову суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що на підставі направлення від 11.06.2018 року № 1431, виданого ГУ ДФС у Вінницькій області, посадовими особами відповідача відповідно до п. 75.1 ст. 75, на підставі, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу ГУ ДФС у Вінницькій області від 08.06.2018 року № 3343 проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "АХТ-АГРО" по взаємовідносинах, зокрема, з ТОВ "Хойн Хім Трейд" за лютий 2017 року та ТОВ "Квінтхімекспорт" за період з березня по липень 2017 року.

За результатами перевірки складено акт від 22.06.2018 року № 2934/1415/37691026, згідно якого встановлено порушення п.п. 198.1, 198,3 198,6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 3349163, в тому числі за березень 2017 року на суму 698455 грн., за квітень 2017 року на суму 663391 грн., за липень 2017 року на суму 1987318 грн., внаслідок чого завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість у загальній сумі 3349164 грн. у податковій декларації за звітний період липень 2017 року.

На підставі висновків акту перевірки, податковим органом 04.07.2018 року винесено податкове повідомлення-рішення № №0006011415, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3349164 грн.

Вважаючи прийняте податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення, натомість позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України). При цьому, в даному випадку норми ПК України застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення, визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, що передбачено п.п. 20.1.18, 20.1.19 цього ж Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 ст. ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналізуючи вищезазначені норми Податкового кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що існує декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Даючи правову оцінку доводам апелянта стосовно нереальності господарських операцій через відсутність належних первинних документів, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Як слідує з матеріалів справи відповідно до акту перевірки за період з 01.03.2017 по 31.05.2018 року, згідно даних ЄРПН ТОВ "Квінтхімекспорт" придбало засоби захисту рослин у ПП "Адітум Маркет" та ТОВ "Намлок Телекомунікейшн".

14.03.2017 року між ТОВ "Квінтхімекспорт" та ТОВ "АХТ-АГРО" укладено договір поставки № 0034.

Пунктом. 1.1 вказаного договору передбачено, що продавець, згідно замовлення покупця, передає у власність останньому засоби захисту рослин, підтверджених накладними, що є невід'ємними частинами даного договору. Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість засобів захисту рослин відповідно до умов договору. Ціна вказується у видаткових накладних (п. 4.1 Договору).

Поставка продукції здійснювалась на склад ТОВ "Квінтхімекспорт" - вул. Торф'яна, 3, смт. Баришівка, Київська обл. (п. 2.3 Договору).

На виконання умов вказаного договору та на підтвердження поставки товару, вказаного в договорах поставки, позивачем надано видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні форми № 1-ТН, акт звірки.

Крім того, 11.01.2017 року між ТОВ "Хойн Хім Трейд" та ТОВ "АХТ-АГРО" укладено договір поставки № 12.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору продавець, згідно замовлення покупця, передає у власність останньому засоби захисту рослин, визначені в додатках до даного договору, підтверджених накладними та довіреностями, що є невід'ємними частинами даного договору. Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість засобів захисту рослин відповідно до умов договору. Асортимент ЗЗР, їх загальна кількість, ціна визначається в додатках, які є невід'ємною частиною договору (п. 2.1 Договору). Термін дії договору до 31.12.2017 року.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів, та на підтвердження поставки товару, вказаного в договорах, позивачем надано видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні форми № 1-ТН.

Дослідивши під час судового розгляду справи надані первинні документи, судом встановлено, що всі вони складені у відповідності до норм чинного законодавства. Їх зміст підтверджує, реальність господарських операцій ТОВ "АХТ-АГРО" з контрагентами ТОВ "Квінтхімекспорт" та ТОВ "Хойн Хім Трейд" щодо поставки товару, визначеного у договорах №12 від 11.01.2017 року та №0034 від 14.03.2017 року. Вказані документи містять найменування товару, докази розрахунків між сторонами договорів, факт приймання, видачі товару тощо. При цьому, вказані податкові накладні зареєстровані позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних та прийняті податковим орган. Отже, позивач має право на отримання податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо доводів апелянта про те, що господарські взаємовідносини позивача із контрагентами-постачальниками товарів: ТОВ "Квінтхімекспорт" та ТОВ "Хойн Хім Трейд", не були реальними, оскільки ТТН не відповідають вимогам Правил перевезення вантажів, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Так, доводи апелянта зводяться до того, що неможливо підтвердити поставку товару від контрагентів позивача, не можна вважати належно оформленими, та як не має можливості дослідити час прибуття вантажу, можливого простою вантажу, який підлягав транспортуванню, немає можливості ідентифікувати адресу складських приміщень постачальника та ставлять під сумнів факт перевезення товару.

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до вимог абз. 2 п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Щодо посилань апелянта на відсутність товарно-транспортних накладних постачання товару, то в даному випадку суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Факт відсутності ТТН або заповнення не всіх її розділів не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції. Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Відсутність інформації щодо часу прибуття вантажу, часу вибуття вантажу, а також можливого простою у ТТН не вказують (і не можуть вказувати) на відсутність факту транспортування товару

Водночас суд зауважує, що як вбачається з наданих позивачем ТТН усі обов'язкові реквізити, наявні.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта, що з наданих ТТН неможливо ідентифікувати адресу складських приміщень, оскільки у вказаних ТТН зазначена адреса ТОВ Квінтхімекспорт та ТОВ Хойн Хім Трейд . Доказів, які б достовірно підтверджували те, що ТОВ Квінтхімекспорт та ТОВ Хойн Хім Трейд ніколи не було пов'язано з адресою навантаження товару відсутні. Дані доводи апеляційної скарги ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимим.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність певних даних в ТТН не спростовують факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Фактично позиція апелянта про нереальність взаємовідносин між ТОВ "АХТ-АГРО" та вказаними контрагентами ґрунтується наявною щодо цих контрагентів податковою інформацію та розбіжностями в податкових зобов'язаннях.

Так, в акті перевірки зазначено, що згідно даних інформаційних систем ДФС України зафіксовано відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення задекларованих позивачем господарських операцій, а саме відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, а також відсутність інформації щодо кількості працюючих.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що податкова інформація не може бути єдиним джерелом одержання даних для формування висновків про порушення платником, що перевіряється, вимог податкового законодавства.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, обов'язкові реквізити.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків. Для правильного вирішення спору також підлягає встановленню факт реальності поставки товару із з'ясуванням, зокрема, обставин щодо правосуб'єктності сторін господарського договору, можливості реальної поставки тощо.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 ПК України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При укладені договорів головним для суб'єкта господарювання є предмет договору, цінова політика, строки та спосіб доставки (виконання) предмету договору, розрахунки по договору (угоді), а також реєстрація постачальника як суб'єкта господарювання та допоміжна інформація про реєстрацію платником податку на додану вартість у органах податкової служби, а відтак відповідач не має права наполягати на отримані додаткової інформації позивачем від його контрагентів - постачальників товарів (робіт, послуг).

Варто також зазначити, що порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб'єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 10 вересня 2018 року по справі №826/25442/15 норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Між тим, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби мають викладатися в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. При цьому, в акті відсутні факти, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Зазначені договори спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, та відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства.

Відповідно до пп. "а" п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, встановлені обставини підтверджують реальність об'єктів оподаткування по ланцюгу постачання, що в свою чергу підтверджує реальність здійснення господарської операції між ТОВ "АХТ-АГРО" та ТОВ "Квінтхімекспорт", а також між ТОВ "АХТ-АГРО" та Хойн Хім Трейд , та право позивача на податковий кредит.

Суд наголошує на тому, що згідно п.п. 2.3.2.2 п. 2.3. Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 року № 395 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Всупереч викладеному, акт перевірки, на підставі якого відповідачем винесено спірне податкове повідомлення-рішення, містить припущення та не містить підтверджуючих доказів щодо відсутності наміру у сторін на створення правових наслідків; щодо безтоварності господарських операцій; щодо невиконання позивачем та контрагентами взятих на себе зобов'язань, що відображені у наданих накладних, актах виконаних робіт, платіжних дорученнях, податкових накладних.

Таким чином, для висновку про фіктивність господарських операцій необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу контрагентів позивача на момент укладання спірних правочинів. Такими доказами має бути вирок суду за кримінальною справою, власні пояснення керівників підприємств-контрагентів, пояснення свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання (при розгляді адміністративної та цивільної справи), якщо така справа розглянута судом та рішення набуло законної сили.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що незабезпечення контрагентами належної кількості працюючих, відсутність трудових ресурсів, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства не спростовують реальності виконання господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у вказаних правовідносинах, керується визначеними ст. 8 КАС України принципами щодо верховенства права, згідно яких, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави .

Відповідно ч. 2 вказаної статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, який зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (див. рішення по справі Інтерсплав проти України (заява № 803/02), п. 38).

Рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. (справа Щокін проти України) забезпечує гарантування одного з найважливіших принципів податкового законодавства, а саме презумпцію правомірності рішень платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків, національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків. Однак у справі, що розглядається, органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку (див. Рішення Європейського суду з прав людини, від 14.10.2010 р. п. 57 справа Щокін проти України).

Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Булвес АД проти Болгарії (заява №3991/03) від 22.01.2009 р. надає змогу не допустити обмеження законного права платника податків на податковий кредит, віднесення певних сум до витрат, за умови реальності господарської операції, у випадку порушення його контрагентом та контрагентами такого контрагента податкової дисципліни. Вказаним Рішенням розяснено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, платник податків, який дотримується вимог податкового законодавства під час здійснення господарської операції та ведення бухгалтерського обліку, не повинен нести непомірний тягар стосовно обмеження права на податковий кредит у разі недотримання його контрагентом обов'язків, визначених податковим законодавством щодо сплати податків та ведення податкової звітності.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України .

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

При цьому, апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені ст. 317 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню, оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Натомість, оскаржуване рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 18 лютого 2019 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Граб Л.С. Біла Л.М.