Рішення

від 06.02.2019 по справі 910/10946/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.02.2019Справа № 910/10946/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 23; ідентифікаційний код 37726069)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телетранс" (04119, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових , будинок 15 А, офіс 502; ідентифікаційний код 39435038)

про стягнення 383 412, 12 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Мартиновська З.І. - представник

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телетранс" про стягнення 383 412, 12 грн.

В обґрунтування позовний вимог, позивач вказує про те, що відповідач в порушення підпункту 3.6.1. договору № 2017/0369 у 20-дений строк з дня отримання актів від Ліцензіара жодних претензій не пред'явив, тому Ліцензіат визнав повне виконання Ліцензіаром договірних зобов'язань з надання Невиключної ліцензії за актами № 3610 від 30 червня 2017 року, № 4282 від 31 липня 2017 року, № 4688 від 31 серпня 2017 року, № 5131 від 30 вересня 2017 року, № 5673 від 31 жовтня 2017 року та акт № 6360 від 16 листопада 2017 року. Факт виконання позивачем обов'язків з надання невиключного суміжного права на Розповсюдження Програм за допомогою телекомунікаційних систем в узгоджених пакетах відповідної якості та обсягу на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" підтвердженим належними доказами.

В той час, як вказує позивач, прийнявши вказані вище послуги відповідач свій обов'язок з оплати не виконав належним чином, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за договором в сумі 383 412, 12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду приведеної у відповідність прохальної частини позовної заяви, а саме, вказавши в ній суму основного боргу, суму 3% річних, суму інфляційних нарахувань та суму пені, які позивач просить суд стягнути з відповідача.

28.08.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" про усунення недоліків, в якій вказано суму основного боргу, суму 3% річних, суму інфляційних нарахувань та суму пені, які позивач просить суд стягнути з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 03.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 розгляд справи відкладено на 24.10.2018 у порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.11.2018.

16.11.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Телетранс" про відвід судді Баранова Д.О. від розгляду справи № 910/10946/18.

Розглянувши матеріали вищевказаної заяви про відвід судді Баранова Д.О., суд дійшов висновку про її необґрунтованість, у зв'язку з чим ухвалою суду від 19.11.2018 зупинив провадження у справі № 910/10946/18 до вирішення суддею, визначеним в порядку ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Телетранс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 (суддя О.В. Гумега) визнано відвід судді Баранова Д.О. необґрунтованим. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Телетранс" про відвід судді Баранова Д.О. від розгляду справи № 910/10946/18 відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 поновлено провадження у справі № 910/10946/18 та призначено її до розгляду на 12.12.2018.

11.12.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла заява про зупинення провадження у справі.

Судове засідання 12.12.2018 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 розгляд справи призначено на 23.01.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на 06.02.2019.

У судовому засіданні 06.02.2019 представник позивача подав суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову.

При цьому, суд зазначає, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

В матеріалах справи наявне клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/16283/18. В той час, суд вказує, що за наслідками розгляду даного клопотання судом відмовлено в його задоволенні з огляду на безпідставність його заявлення, зокрема, суд не позбавлений можливості самостійно встановити обставини, що входять до предмету доказування в даній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 06.02.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телетранс" (ліцензіат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" (ліцензіар) укладено Ліцензійний договір про надання невиключного суміжного права № 2017/0369, за умовами якого ліцензіар на умовах визначених в цьому договорі надає ліцензіату невиключне суміжне право на розповсюдження програм за допомогою телекомунікаційних систем в узгоджених пакетах, що визначені в додатку № 1 до цього договору, використовуючи ресурс Телемережі під торговою маркою Starcards, а ліцензіат зобов'язується оплатити та використовувати надане йому право відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 2.2. договору використання невиключної ліцензії підтверджується двосторонніми актами між сторонами, що датуються останнім числом звітного місяця та підписуються сторонами за кожен звітний місяць у двох примірниках.

Відповідно до п. 4.1. договору, щомісячна сума винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті), передбаченої п. 2.1. цього договору в період з 01.01.2017 по 31.03.2017 становить 30 000, 00 грн., в період з 01.04.2017 по 30.06.2017 становить 40 000, 00 грн., в період 0 01.07.2017 по 30.09.2017 становить 50 000, 00 грн., в період з 01.10.2017 по 31.12.2017 становить 60 000, 00 грн. без ПДВ (як операція, що не є об'єктом оподаткування ПДВ згідно абз. 2 п.п. 196.1.6. п. 196.1. ст. 196 Податкового кодексу України та відповідно до п.п. 14.1.225 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).

Цей договір набирає чинності з 01.01.2017 та діє по 31.12.2017, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 6.1. договору).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензійного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Частинами 3, 4 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Позивачем додано до позовної заяви копії Актів прийому-передачі № 00004282 від 31.07.2017 на суму 50 000, 00 грн., № 00004688 від 31.08.2017 на суму 50 000, 00 грн., № 00005131 від 30.09.2017 на суму 50 000, 00 грн., № 00005673 від 31.10.2017 на суму 60 000, 00 грн., № 00006360 від 16.11.2017 на суму 32 000, 00 грн. та відповідно клопотанням про приєднання до матеріалів справи також було надано копію акту прийому-передачі № 00003610 від 30.06.2017 на суму 40 000, 00 грн. та рахунок на оплату № 3610 від 01.06.2017.

Вказані акти не були підписані представником відповідача та відповідно не містять відбитку печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Телетранс".

В той час, в якості доказів надіслання вищевказаних актів приймання-передачі разом із відповідними рахунками на оплату позивачем надано копії фіскальних чеків та описів вкладення у лист з оголошеною цінність з відбитком штемпеля поштового зв'язку про їх надіслання відповідачу, зокрема, 04.10.2017, 10.10.2017, 06.11.2017, 17.11.2017. Два з яких відповідачем були отримані 18.10.2017, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та відповідно два з яких були повернулися позивачу з відміткою: за закінченням встановленого строку зберігання, згідно довідки відділення поштового зв'язку.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Так, п. 3.6.1. договору закріплено, що ліцензіат зобов'язаний протягом 2-х робочих днів з дня отримання підписати акти і повернути один примірник акту ліцензіару. Неповернення ліцензіатом підписаних актів протягом 20 календарних днів з дня отримання від ліцензіара є фактом визнання ліцензіатом повного виконання ліцензіаром договірних зобов'язань з надання невиключної ліцензії та відсутності претензій.

Таким чином, оскільки відповідачем не було повернуто позивачу надіслані останнім акти приймання-передачі за червень - листопад 2017 року, суд дійшов висновку, що відповідачем було визнано повне виконання позивачем договірних зобов'язань у червень -листопаді 2017 року з надання невиключної ліцензії та претензії у відповідача відсутні (відповідно до умов п. 3.6.1. договору).

Разом з тим, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, не висловлено будь яких заперечень щодо невиконання позивачем договірних зобов'язань за ліцензійним договором № 2017/0369 від 01.01.2017 у спірному періоді у повному обсязі (червні -листопаді 2017 року).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був сплатити позивачу винагороду, зокрема: за червень у розмірі 40 000, 00 грн., за липень - 50 000, 00 грн., за серпень - 50 000, 00 грн., за вересень - 50 000, 00 грн., за жовтень - 60 000, 00 грн. та за листопад - 32 000, 00 грн., що відповідає сумі щомісячної винагороди (роялті), встановленої у п. 4.1. Ліцензійного договору № 2017/0369 від 01.01.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.3. договору сплата щомісячної винагороди проводиться ліцензіатом ліцензіару до 20 числа місяця наступного за звітним.

Доказів сплати грошових коштів у загальному розмірі 282 000, 00 грн. станом на дату розгляду справи відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України субвЂ�єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобоввЂ�язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобоввЂ�язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Телетранс" за Ліцензійним договором № 2017/0369 від 01.01.2017 у сумі 282 000, 00 грн. (за червень - листопад 2017 року) підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телетранс" суми основного боргу у розмірі 282 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню в загальному розмірі 75 871, 02 грн., а саме: в розмірі 12 880, 00 грн. за період з 21.07.2017 по 13.08.2018 (за прострочення сплати винагороди за актом за червень 2017), в розмірі 15 038, 36 грн. за період 21.08.2017 по 13.08.2018 (за прострочення сплати винагороди за актом за липень 2017), в розмірі 13 976, 71 грн. за період з 21.09.2017 по 13.08.2018 (за прострочення сплати винагороди за актом за серпень 2017), в розмірі 12 949, 32 грн. за період з 21.10.2017 по 13.08.2018 (за прострочення сплати винагороди за актом та вересень 2017), в розмірі 14 183, 01 грн. за період з 21.11.2017 по 13.08.2018 (за прострочення сплати винагороди за актом за жовтень 2017), в розмірі 6 843, 62 грн. за період з 21.12.2017 по 13.08.2018 (за прострочення сплати винагороди за актом за листопад 2017).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної виплати ліцензіару винагороди або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіар має право нарахувати, а ліцензіат зобов'язується на вимогу ліцензіара сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно виплаченої ліцензіару винагороди за кожний день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивач нараховує пеню за період, що перевищує період нарахування пені, встановлений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане).

При цьому, Ліцензійний договір № 2017/0369 від 01.01.2017 не містить умов, які б свідчили про те, що між сторонами досягнуто згоди про нарахування пені за більший період, ніж той, що встановлений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За таких обставин, судом здійснено власний розрахунок пені за прострочення сплати відповідачем винагороди (роялті) за червень - листопад 2017 року з урахуванням положень ч 6 ст. 232 Господарського кодексу України та в межах заявленого позивачем періоду нарахування.

При цьому, при здійсненні розрахунку пені судом були враховані положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, якщо останній день строки припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За розрахунком суду, за прострочення сплати винагороди за актом за червень 2017 обґрунтованим розміром пені є 5 342, 47 грн. за період з 21.07.2017 по 21.01.2018, за прострочення сплати винагороди за актом за липень 2017, за прострочення сплати винагороди за актом за липень 2017 обґрунтованим розміром пені є 6 958, 90 грн. за період з 21.08.2017 по 21.02.2018, за прострочення сплати винагороди за актом за серпень 2017 обґрунтованим розміром пені є 7 179, 45 грн. за період з 21.09.2017 по 21.03.2018, за прострочення сплати винагороди за актом за вересень 2017 обґрунтованим розміром пені є 7 595, 89 грн. за період з 21.10.2017 по 21.04.2018, за прострочення сплати винагороди за актом за жовтень 2017 обґрунтованим розміром пені є 9 435, 62 грн. за період з 21.11.2017 по 21.05.2018, за прострочення сплати винагороди за актом за листопад 2017 обґрунтованим розміром пені є 5 235, 73 грн. за період з 21.12.2017 по 21.06.2018.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телетранс" пені у розмірі 75 871, 02 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 41 748, 06 грн.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7 247, 01 грн. та інфляційні втрати у розмірі 18 294, 09 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телетранс" 3% річних у розмірі 7 247, 01 грн. та інфляційні втрати у розмірі 18 294, 09 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позову покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телетранс" (04119, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових , будинок 15 А, офіс 502; ідентифікаційний код 39435038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "1+1 Інтернет" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 23; ідентифікаційний код 37726069) суму основного боргу в розмірі 282 000 (двісті вісімдесят дві тисячі) грн. 00 коп., пеню в розмірі 41 748 (сорок одна тисяча сімсот сорок вісім) грн. 06 коп., 3% річних в розмірі 7 247 (сім тисяч двісті сорок сім) грн. 01 коп., інфляційні втрати в розмірі 18 294 (вісімнадцять тисяч двісті дев'яносто чотири) грн. 09 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 159 (п'ять тисяч сто п'ятдесят дев'ять) грн. 75 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 18.02.2019

Суддя Д.О. Баранов