Постанова

від 06.02.2019 по справі 922/587/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2019 року м. Київ Справа №  922/587/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. – головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г., за участю секретаря судового засідання – Корнієнко О.В., за участю представників: Харківської міської ради – Ворожбянова А.М., Приватного акціонерного товариства "Дитячий світ" – не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 (у складі колегії суддів: Слободін М.М. (головуючий), Сіверін В.І., Терещенко О.І.) та рішення Господарського суду Харківської області від 24.05.2018 (суддя Аюпова Р.М.) у справі № 922/587/18 за позовом Харківської міської ради до Приватного акціонерного товариства "Дитячий світ" про стягнення 2 302 718,24 грн, ВСТАНОВИВ: У березні 2018 Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дитячий світ" (далі – ПрАТ "Дитячий світ"), у якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просила стягнути з відповідача на свою користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 2 061 446,58 грн. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) обґрунтовано тим, що ПрАТ "Дитячий світ", набувши право власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,1873 га за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 9, належним чином не оформило та не зареєструвало речові права на цю земельну ділянку, у період з 01.03.2015 по 28.02.2018 не вносило плату за користування нею у встановленому законом розмірі, внаслідок чого зберегло в себе безпідставно набуте майно – грошові кошти у розмірі орендної плати. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.05.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018, у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач набув майно за існуванням достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його зберігання та використання, з наміром оформити право користування земельною ділянкою у порядку, визначеному законом. Отже, до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення статей 1212, 1214 ЦК. Оскільки відповідач упродовж спірного періоду дотримувався правил здійснення господарської діяльності, вносив плату за землю у формі земельного податку, а позивачем не надано доказів ухилення ПрАТ "Дитячий світ" від укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати збитків у виді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) відповідно до положень статті 22 ЦК і частини 2 статті 224 Господарського кодексу України (далі – ГК). Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, однак у постанові зазначив власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи. Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2018 року Харківська міська рада подала касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права (статей 22, 1166, 1212-1214 ЦК, статей 224, 225 ГК) і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційну скаргу Харківська міська рада обґрунтовує, зокрема, тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи не враховано ті обставини, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовано цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Дитячий світ" зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін. ПрАТ "Дитячий світ" свого представника у судове засідання не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що згідно з відомостями, що містяться в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 01.03.2018 за № 115883518, до Реєстру прав власності на нерухоме майно 26.05.2011 внесено запис, відповідно до якого ПрАТ "Дитячий світ" є власником нежитлового приміщення: підвалу № 1-:-55; 1-го поверху № 1-:-5, 8-:-50, 52-:-64; 2-го поверху № 1-:-31; 3-го поверху № 3-:-29; 4-го поверху № 1-:-18 загальною площею 6021,0 кв. м в літ. "А-4" за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 9; підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу від 06.10.2004 № 3018-В-С. Право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 6, 7, антресолі № 51 загальною площею 67,6 кв. м в літ. "А-4" за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 9, з 15.02.2005 зареєстровано за TOB "Ново" на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2005 № 60. Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 16.09.2016 № 19-20.08-3-409/20-16 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 07.12.2016 № 8468/0/225-16 речові права відповідача на земельну ділянку по майдану Конституції, 9 у м. Харкові не зареєстровані. Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 01.03.2018 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ПрАТ "Дитячий світ" і TOB "Ново" використовують земельну ділянку площею 0,1873 га по майдану Конституції, 9 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-4" (магазин "Дитячий Світ"). За результатами обстеження складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за наведеною вище адресою. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі. Харківська міськрада, звертаючись до суду з відповідним позовом, послалася на те, що ПрАТ "Дитячий світ", набувши право власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,1873 га за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 9, належним чином не оформило та не зареєструвало речові права на цю земельну ділянку, у період з 01.03.2015 по 28.02.2018 не вносило плату за користування нею у встановленому законом розмірі, внаслідок чого зберегло в себе безпідставно набуте майно – грошові кошти у розмірі орендної плати, що є підставою відповідно до статей 1212-1214 ЦК для стягнення з відповідача на користь позивача 2 061 446,58 грн, розрахованих, виходячи з розміру орендної плати за землю. Суд першої інстанції при вирішенні спору, здійснивши правову кваліфікацію спірних правовідносин сторін, зазначив про неможливість застосування положень статей 1212-1214 ЦК, застосував до цих правовідносин приписи статті 22, глави 82 ("Відшкодування шкоди") ЦК,  частини 2 статті 224 ГК,  глави 24 ЗК ("Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам") і за встановлених обставин відсутності у діях ПрАТ "Дитячий світ" складу цивільного правопорушення для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування позивачу збитків у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин норм права, що регулюють відшкодування збитків, а також щодо відсутності підстав для задоволення позову, однак у постанові зазначив власну правову кваліфікацію спірних відносин сторін та правову оцінку обставин справи. Відповідно до частини 2 статті 4, статті 162  Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову. При цьому, господарський суд з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17. За змістом статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина 1, 4 зазначеної статті). Водночас згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Беручи до уваги правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 колегія суддів виходить із такого. Відповідно до положень статті 80 ЗК суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. За змістом статей 122, 123, 124 ЗК міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Згідно зі статтею 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.      Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 ЗК власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Згідно із пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За змістом указаних приписів ЦК і ЗК відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК). Предметом регулювання глави 83 ЦК є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних – приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна. У частині 1 статті 93 ЗК встановлено, що право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату  (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК), В силу статті 125 ЗК право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача як власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212-1214 ЦК за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розміщений. Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК. Так, відповідно до положень статті 120 ЗК (у редакції, чинній на час укладення відповідачем договору купівлі-продажу нерухомого майна) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу від 06.10.2004 № 3018-В-С. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідного договору оренди з Харківською міськрадою та державної реєстрації такого права. Відтак, колегія суддів вказує про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. З огляду на викладене, ПрАТ "Дитячий світ" як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК. Колегія суддів зауважує, що в межах чинного процесуального закону як реалізацію принципу правової визначеності, так і формування сталої судової практики неможливо забезпечити без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретних норм матеріального права до спірних правовідносин. За таких обставин Верховний Суд вважає помилковими та такими, що суперечать формуванню єдиної правозастосовчої практики, висновки апеляційного суду щодо неврахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, з тих мотивів, що, по-перше, вказаний висновок Верховного Суду зроблено при розгляді спору в порядку цивільного судочинства, тоді як у справі № 629/4628/16-ц відсутній висновок щодо правильності чи неправильності застосування до спірних правовідносин статей 224, 225 ГК як спеціальних статей щодо регулювання інституту збитків в господарському судочинстві; по-друге, правові норми та судову практику слід застосовувати таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту, а саме: сталою, найбільш (найчастіше) визнаною та передбачуваною є правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин статей, що регулюють відшкодування збитків в господарському праві, про що свідчить численна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах, оскільки, як було зазначено вище, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. У зв'язку з наведеним касаційна інстанція погоджується з доводами скаржника про безпідставне неврахування апеляційним судом вміщеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц правового висновку про те, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні. Водночас  за визначенням, наведеним у частині 1 статті 79 ЗК, земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. За змістом частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.     Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі"). Крім того, колегія суддів зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 14 Податкового кодексу України  (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17). Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Таким чином, для вирішення даного спору встановленню підлягали обставини, зокрема чи є спірна земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти. Згідно з положеннями статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Апеляційний господарський суд встановив, що позовні вимоги у справі, яка розглядається, Харківською міськрадою документально не обґрунтовані, оскільки позивачем самостійно визначено розмір зобов'язання шляхом арифметичного розрахунку нормативної грошової оцінки землі, у той час, як матеріали справи містять витяг № 259/14 Головного управління Держземагентства у м. Харові про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,2261 га, кадастровий номер 6310136300:01:005:0015, за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 9, яка значно відрізняється в сторону зменшення від результату розрахунку, зробленого позивачем; визначення позивачем площі земельної ділянки, яка використовується відповідачем, ґрунтується на припущеннях і приблизних показниках, оскільки будь-яких обставин, які б свідчили про те, що земельна ділянка кадастровий номер 6310136300:01:005:0015 площею 0,2261 га за наведеною вище адресою як об'єкт права було припинено із зазначенням часу припинення і правової підстави, позивачем належними і допустимими доказами доведено не було. За обставин недоведеності  позивачем розміру заявленої до стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі. Водночас Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи. Отже, з огляду на межі перегляду справи Верховним Судом, як судом касаційної інстанції, та обсяг повноважень останнього, доводи позивача щодо розрахунку суми позовних вимог відхиляються, як такі, що виходять за межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а тому не можуть бути предметом дослідження та оцінки Верховного Суду. Ураховуючи наведене, доводи касаційної скарги позивача щодо неправильного застосування судами норм матеріального права (статей 22, 1166, 1212-1214 ЦК, статей 224, 225 ГК) є обґрунтованими, однак, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки підставами для відмови в позові у даному випадку є недоведеність позовних вимог з точки зору процесуального права. В силу положень статті 311 ГПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судами досліджені надані учасниками справи докази, надано їм належну оцінку, однак спірні правовідносини кваліфіковані помилково як такі, що виникли із завдання збитків у зв'язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, що, не призвело до неправильного вирішення спору, суд касаційної інстанції вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК – частково задовольнити касаційну скаргу Харківської міськради, змінити мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень, виклавши їх в редакції даної постанови.     Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку із зміною мотивувальних частин судових рішень, що не має наслідком фактичну зміну результатів вирішення позовних вимог, судові витрати покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково. 2. Змінити мотивувальні частини постанови Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 24.05.2018 у справі № 922/587/18, виклавши їх в редакції даної постанови, в решті залишити в силі. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий  суддя          І.С. Берднік Судді:          І.С. Міщенко           В.Г. Суховий