Постанова

від 18.02.2019 по справі 2140/1850/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2019 р.м.ОдесаСправа № 2140/1850/18

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Семенюк Г.В.

- Шляхтицький О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України" (№ 90) на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року прийнятого у відкритому судовому засіданні у справі за позовом Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України" (№ 90) до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

У вересні 2018 року Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України" (№ 90) (далі - позивач) звернулося з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.08.2018 р. № 0084251201 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1779,99 грн., № 0084271201 про застосування штрафних санкцій у розмірі 4450,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що камеральна перевірка своєчасності сплати розстроченого за судовими рішеннями податкового боргу проведена поза межами вказаного у п.102.1 ст.102 ПК України строку, а тому є незаконною. Підприємство не могло порушити норми ст.57 ПК України, оскільки ПК України набрав чинності набагато пізніше, ніж мало місце податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов'язання. В момент вчинення порушення нормативно-правовим актом з цього питання був Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Відтак, під час сплати розстроченого податкового боргу норми ст.57 ПК України позивач не порушував. Граничні строки сплати грошового зобов'язання за деклараціями з ПДВ за березень, квітень, травень 2018 року підприємство сплатило своєчасно, оскільки під час перевірки відповідач безпідставно не врахував, що граничний строк сплати в цих випадках припадав на святкові (вихідні дні), а тому сплата узгоджених грошових зобов'язань на наступний робочий день не є порушенням строків сплати самостійно задекларованих грошових зобов'язань.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням директор Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України" (№ 90) звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Окрім того, скаржник зазначає, що податковим органом порушено процедуру проведення камеральної перевірки платника податку та визначення грошового зобов'язання (штрафу за ст.126 ПК), оскільки сума штрафу є складовою грошового зобов'язання, нарахованого платником в деклараціях з ПДВ, на проведення камеральної перевірки та визначення штрафних санкцій (штрафів) поширюється строк давності (1095 днів), відлік строку якої, пов'язаний саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації, відтак відповідач не мав право застосовувати штрафні санкції за несплату узгоджених податкових зобов'язань по податковим деклараціям з ПДВ за місячні періоди по деклараціям, поданих підприємством до 2011 року, та які в подальшому були розстрочені судом. Факт розстрочення боргу взагалі не має значення при визначенні строку давності за п. 102.1 ст.102 ПК і змінювати його алгоритм не може.

Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Господарського суду Херсонської області від 12.12.2006 р. по справі № 9/405-АП-06 стягнуто з Підприємства північної колонії № 90 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Херсонській області податковий борг в сумі 541245,75 грн.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 17.03.2011 р. розстрочено виконання рішення суду строком на 120 місяців зі сплатою боржником 4510,40 грн. щомісячно. Тобто, сума податкового боргу з щомісячною сплатою 4510,40 грн. розстрочена на 10 років до 17.03.2021 р.

Постановою Господарського суду Херсонської області від 05.03.2008 р. по справі № 8/119-АП-08 стягнуто з Підприємства північної виправної колонії № 90 Державного департаменту України з питань виконання покарань у Херсонській області податковий борг у сумі 392894,04 грн.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 02.12.2010 р. розстрочено виконання рішення суду строком на 120 місяців наступним чином: 2010 рік - 3274 грн., наступні 119 місяців - по 3274,11 грн. щомісячно. Тобто, сума податкового боргу з щомісячною сплатою 3274,11 грн. розстрочена на 10 років до 02.12.2020 р.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 р. по справі № 2а-4301/11/2170 стягнуто з Підприємства північної виправної колонії № 90 Державного департаменту України з питань виконання покарань у Херсонській області податковий борг у сумі 400940,40 грн.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 р. розстрочено виконання рішення суду строком на 120 місяців зі сплатою по 3341,17 грн. щомісячно. Тобто, сума податкового боргу з щомісячною сплатою 3341,17 грн. розстрочена на 10 років до 20.12.2021 р.

З викладеного вбачається, що позивачу розстрочено виконання рішень суду про стягнення податкового боргу на 10 років по кожному рішенню з щомісячною сплатою конкретно визначених сум до 2020 та 2021 років.

Відповідно до витягу з інтегрованої картки платника податку позивач сплачував розстрочені суми податкового боргу за вказаними судовими рішеннями. Оскільки сума податкового боргу позивача розстрочена на 10 років до 2020 та 2021 років, то контролюючий орган має право проводити камеральну перевірку своєчасності сплати цих розстрочених сум податкового боргу до закінчення строків розстрочки. В даному випадку відповідач при камеральній перевірці брав до уваги сплату позивачем розстрочених сум податкового боргу у березні-липні 2018 року (28.03.2018 р., 06.04.2018 р., 10.04.2018 р., 27.04.2018 р., 08.05.2018 р., 28.05.2018 р., 08.06.2018 р., 28.06.2018 р., 06.07.2018 р.), а камеральна перевірка проведена 23.07.2018 р. - в межах строків, визначених ст.102 ПК України.

Також предметом камеральної перевірки було своєчасність сплати узгоджених грошових зобов'язань по деклараціям з ПДВ за березень, квітень, травень 2018 року та податковому повідомленню-рішенню від 01.06.2018 р. № 0052761201, сплата по яких здійснювалася позивачем у травні-липні 2018 року, тобто камеральна перевірка проведена в межах встановлених ст.102 ПК України строків.

23.07.2018 р. посадовою особою відповідача проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податків до бюджету Підприємство північної виправної колонії № 90 (0868099) по декларації з ПДВ за березень, квітень, травень 2018 року, податковому повідомленню-рішенню (форма "Н") № 0052761201 від 01.06.2018 р., рішенню суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 8/119АП08 від 28.01.2011 р., по рішенню суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 9/405АП-06 від 17.03.2011 р., по рішенню суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 2а-4301 від 31.01.2012 р., за результатами якої складено акт № 2319/21-22-12-01/0868099.

Перевіркою встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість потягом строків, визначених п.57.1, п.57.3 ст.57 ПК України, по декларації з ПДВ за березень, квітень, травень 2018 року, податковому повідомленню-рішенню (форма "Н") № 0052761201 від 01.06.2018 р., рішенням судів про розстрочення (відстрочення) податкового боргу № 8/119АП08 від 28.01.2011 р., № 9/405АП-06 від 17.03.2011 р., № 2а-4301 від 31.01.2012 р.

Дані порушення відображено в табличному варіанті, в якому вказано строк сплати, дату фактичної сплати, погашена сума податкового боргу та кількість затримки, зокрема:

1. податкова декларація з податку на додану вартість № 9072623652 від 19.04.2018 р. - строк сплати 30.04.2018 р., фактично погашено 03.05.2018 р., погашена сума податкового боргу 7616,50 грн., кількість днів затримки 3;

2. податкова декларація з податку на додану вартість № 9096369459 від 18.05.2018 р. - строк сплати 30.05.2018 р., фактично погашено 01.06.2018 р., погашена сума податкового боргу 4907 грн., кількість днів затримки 2;

3. податкова декларація з податку на додану вартість № 9124052127 від 20.06.2018 р. - строк сплати 30.06.2018 р., фактично погашено 02.07.2018 р., погашена сума податкового боргу 5191,60 грн., кількість днів затримки 2;

4. податкове повідомлення-рішення (форми "Н") № 0052761201 від 01.06.2018 р. - строк сплати 30.06.2018 р., фактично погашено 02.07.2018 р., погашена сума податкового боргу 84,80 грн., кількість днів затримки 2;

5. рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 8/119АП08 від 28.01.2011 р. - строк сплати 30.09.2009 р., фактично погашено 28.03.2018 р., погашена сума податкового боргу 2455,30 грн., кількість днів затримки 3101;

6. рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 9/405АП-06 від 17.03.2011 р. - строк сплати 30.09.2010 р., фактично погашено 06.04.2018 р., погашена сума податкового боргу 3456,20 грн., кількість днів затримки 2745;

7. рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 2а-4301 від 31.01.2012 р. - строк сплати 30.09.2010 р., фактично погашено 10.04.2018 р., погашена сума податкового боргу 1346,65 грн., кількість днів затримки 2323;

8. рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 8/119АП08 від 28.01.2011 р. - строк сплати 30.11.2011 р., фактично погашено 27.04.2018 р., погашена сума податкового боргу 2455,30 грн., кількість днів затримки 3131;

9. рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 9/405АП-06 від 17.03.2011 р. - строк сплати 30.09.2009 р., фактично погашено 08.05.2018 р., погашена сума податкового боргу 937,70 грн., кількість днів затримки 2777;

10. рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 8/119АП08 від 28.01.2011 р. - строк сплати 30.09.2010 р., фактично погашено 28.05.2018 р., погашена сума податкового боргу 179,05 грн., кількість днів затримки 3162;

11. рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 9/405АП-06 від 17.03.2011 р. - строк сплати 30.09.2009 р., фактично погашено 08.06.2018 р., погашена сума податкового боргу 3456,20 грн., кількість днів затримки 2808;

12. рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 2а-4301 від 31.01.2012 р. - строк сплати 30.09.2010 р., фактично погашено 08.06.2018 р., погашена сума податкового боргу 2026,10 грн., кількість днів затримки 2382;

13. рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 8/119АП08 від 28.01.2011 р. - строк сплати 30.11.2011 р., фактично погашено 28.06.2018 р., погашена сума податкового боргу 2662,60 грн., кількість днів затримки 3193;

14. рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Наказ ДПА України від 07.12.2010 р. № 927 № 9/405АП-06 від 17.03.2011 р. - строк сплати 30.09.2009 р., фактично погашено 06.07.2018 р., погашена сума податкового боргу 3277,80 грн., кількість днів затримки 2836.

06.08.2018 р. позивачем подано заперечення на акт камеральної перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем згідно рішення від 15.08.2018 р. № 9/24/10/21-22-12-01-08 висновок акту камеральної перевірки залишено без змін.

На підставі акту камеральної перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.08.2018 р. № 0084251201, яким до позивача за порушення строку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 17799,90 грн. застосовано штраф у розмірі 10 % у розмірі 1779,99 грн., № 0084271201, яким до позивача за порушення строку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 22252,90 грн. застосовано штраф у розмірі 20 % у розмірі 4450,58 грн.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено строки сплати узгоджених сум грошових зобов'язань.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та таким, що підлягає скасуванню.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно пп.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових накладних (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Відповідно до п.76.1 ст.76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Пунктом 76.3 статті 76 ПК України передбачено, що камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

Згідно п.86.2 ст.86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

З аналізу даних правових норм слідує, що камеральна перевірка є одним із видів перевірок контролюючих органів, специфічними ознаками якої є те, що вона проводиться у приміщенні контролюючого органу, без прийняття наказу про її проведення та без повідомлення платника податків на підставі даних, які відображаються в електронних (інформаційних) базах (системах) контролюючого органу.

Предметом камеральної перевірки, серед іншого, є своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, з урахуванням строків давності, визначених ст.102 ПК України.

Згідно п.102.1 ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий органне визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.4 статті 102 ПК України передбачено, що у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Відповідно до п.31.1 ст.31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Пунктом 31.3 статті 31 ПК України встановлено, що строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.32 ПК України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов'язку.

Згідно пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до ст.36 ПК України податковим обов'язком платника податку визнається його обов'язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Такий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором, він є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно 14.1.175. ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом;

Приписами п.54.1 ст.54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст.38 ПК України).

Відповідно до п.126.1. ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Приписами п.131.2 ст.131 ПК України, відповідно до якого при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом;

Пунктом 87 ст.87 ПК України, згідно якого при наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до ст.95 ПК України або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п.п.203.1, 203.2 ст.203 ПК України податкова декларація з ПДВ подається платником податку за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації з ПДВ, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 статті 203 ПК України для подання податкової декларації з ПДВ.

Оцінка суду.

Дослідивши матеріали справи,колегія суддів зазначає наступне: предметом камеральної перевірки, оформленої актом від 23.07.2018 р. № 2319/21022-12-01/0868099 була перевірка своєчасності сплати податків до бюджету позивачем по рішенням судів про розстрочення (відстрочення) податкового боргу від 28.01.2011 по справі №8/119АП08 від 17.03.2011, по справі № 9/405АП- 06, від 31.01.2012 р. по справі № 2а-4301, що повністю узгоджується з вимогами пп.75.1.1 п.75.1 СТ.75 ПК України.

Відповідно до витягу з інтегрованої картки платника податку позивач сплачував розстрочені суми податкового боргу за вказаними судовими рішеннями. Оскільки сума податкового боргу позивача розстрочена на 10 років до 2020 та 2021 років, то контролюючий орган має право проводити камеральну перевірку своєчасності сплати цих розстрочених сум податкового боргу до закінчення строків розстрочки. В даному випадку відповідач при камеральній перевірці брав до уваги сплату позивачем розстрочених сум податкового боргу у березні-липні 2018 року (28.03.2018 р., 06.04.2018 р., 10.04.2018 р., 27.04.2018 р., 08.05.2018 р., 28.05.2018 р., 08.06.2018 р., 28.06.2018 р., 06.07.2018 р.), а камеральна перевірка проведена 23.07.2018 р. - в межах строків, визначених ст.102 ПК України .

Суд першої інстанції помилково не бере до уваги той факт, що в даному випадку потрібно брати граничні строки подачі декларацій з ПДВ, які мали місце у 2006-2007 роках, оскільки контролюючий орган піц час камеральної перевірки перевіряв не декларації з ПДВ, а своєчасність сплати сум податкового боргу , які розстрочені за судовими рішеннями до 2020, 2021 років .

Також суд зазначив, що пунктом 102.4 статті 102 ПК України передбачено ,якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Суд вказує, що перевірка своєчасності сплати податків до бюджету по рішенням судів про розстрочення податкового боргу відповідає вимогам п. 75.1.1 ст. 75 ПК , обґрунтовуючи свій висновок тим, що контролюючий орган перевіряв не податкові декларації з ПДВ, поданих підприємством до 2011 року, а своєчасність сплати сум податкового боргу, які розстрочені судовими рішеннями до 2020, 2021 років .

Проте такий висновок суду видається помилковим.

Таке формулювання як перевірка декларації з ПДВ не відповідає обставинам справи, оскільки перевірка декларацій можливо полягає у повноті заповнення реквізитів декларації та правильності математичного підрахунку задекларованих даних, своєчасності подання декларацій, натомість перевірка своєчасності сплати задекларованого податку охоплюється таким предметом камеральної перевірки як перевірка своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання. Суд не з'ясував та не зазначив в рішенні завдань та мети камеральної перевірки, що має предмет перевірки декларацій та не зазначив мотиви свого висновку про те, що аргументом позивача був такий предмет як перевірка податкової декларації .

Апеляційний суд наголошує на тому, що для можливості застосування штрафу згідно ст.126 ПК, відповідно до вимог п. 75.1.1 ст. 75 ПК України предметом камеральної перевірки може бути і фактично була своєчасність сплати податкових (грошових) зобов'язань . Але, головним аргументом позивача було те, що податковий орган мав право перевіряти лише своєчасність сплати сум ПДВ, задекларованих позивачем у відповідних податкових деклараціях, поданих підприємством до 2011 року, а не в графіках платежів розстроченого податкового боргу (боргів), оскільки узгодженою сумою податкового (грошового) зобов'язання в спірних відносинах може вважатись лише сума самостійно задекларованого позивачем ПДВ в деклараціях, поданих підприємством до 2011 року, і саме ці відповідні суми ПДВ (по кожній декларації окремо) можуть бути сплачені своєчасно або несвоєчасно, оскільки строки сплати ПК та Законом встановлені (прив'язані) саме до строків сплати за деклараціями (або за ППР), що підтверджують положення (п.57.1 ПКУ), та Закону № 2181 (ст. 4.1.4).

При цьому жоден законодавчий акт не містить і ніколи не містив повноважень перевіряти своєчасність сплати щомісячних сум по сплаті розстроченого податкового боргу з ПДВ, стягнутої за кожним із рішень суду.

Це означає, що аргумент суду податковий орган перевіряв не податкові декларації , який є невірним по суті, спричинив помилковість усіх подальших висновків, оскільки наступні висновки базувались та виходили саме з нього.

Враховуючи вищевикладене та те, що, серед іншого, п.п. 75.1.1 ст. 75 ПК дає право перевірити своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання, яким є й спірний розстрочений податковий борг, ключовим моментом для правильного вирішення питання по суті є аналіз історії виникнення розстроченого податкового боргу, тому що внаслідок розстрочення податкового боргу, окрім граничного строку сплати податку, нарахованого в декларації з'являється ще один строк сплати щомісячний строк сплати відповідної суми розстроченого податкового боргу згідно графіку його сплати . Усі доводи позивача з цього приводу суд відкинув, знову ж спираючись на помилковий висновок про предмет перевірки.

Враховуючи приписи п. 126.1 ст. 126 ПК, згідно якого своєчасність сплати узгодженої сум грошового зобов'язання пов'язується з граничним строком, визначеним цим Кодексом суд мав з'ясувати, але не з'ясував, який саме строк входить до визначення граничний строк, визначеним цим Кодексом . Як зазначалось вище, внаслідок розстрочення податкового боргу маємо два строки (1) граничний строк сплати нарахованого ПДВ, який на момент декларування ВІДПОВІДНОЇ декларації визначався п. 5.3.1 ст.5 Закону № 2181 і (2) строк сплати кожного щомісячного платежу згідно графіків платежів розстроченого податкового боргу.

Очевидно, що Закон № 2181 чи ПК не пов'язує своєчасність сплати податкового боргу із строками, вказаними в графіках платежів розстроченого податкового боргу, натомість пов'язує із строками, визначеними в ПК (п. 57.1) чи Законі (п. 5.3.1), і саме дотримання цих граничних строків сплати і є предметом такої камеральної перевірки як своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання . Це означає, що податковий орган мав відійти від строків сплати за графіками при визначенні кількості днів прострочення сплати грошового зобов'язання. Саме це відповідач і зробив, зазначивши в розрахунку штрафних санкцій та в ППР кількість днів затримки від 2323 до 3193 днів, і суд цю обставину встановив вірно. При цьому зрозуміло, що при цьому мається на увазі своєчасність сплати податкового (грошового) зобов'язання, визначеного у відповідній декларації з ПДВ. Те що в акті перевірки податковий орган не посилався на конкретні декларації з ПДВ, а посилався на рішення суду якими розстрочено податковий борг не робить предмет перевірки відмінним від своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання , і ключовим в ньому є те, що кожне узгоджене грошове зобов'язання виникло у відповідній декларації з ПДВ. Отже при вирішенні питання по суті суд мав виходити з того, що спочатку була декларація , наступним значущим фактором був граничний строк для сплати задекларованого ПДВ (п.5.3.5 Закону № 2181), та, як наслідок, предметом камеральної перевірка є (фактично була) своєчасність сплати задекларованих сум ПДВ за кожною з цих декларацій .

До того ж, такого джерела виникнення податкового боргу як судові рішення, якими розстрочено податковий борг до 2020,2021 років про що зазначає суд не існує, відповідно вони (ці судові рішення) не можуть входити до предмету камеральної перевірки і вказувати в акті про перевірку своєчасності сплати розстроченого податкового боргу за судовими рішеннями... не є коректним.

Хоча прямо суд про таке не зазначав, але із змісту рішення суду випливає, що при наданні оцінки положень щодо застосування строку давності, визначених п. 102.1 ПК, суд виходив з того, що податкове правопорушення є триваючим (з початком наступного дня після спливу встановленого законом граничного терміну сплати та із закінченням у день фактичної сплати), а тому перебіг строку давності для визначення платнику податків податкового зобов'язання за платежем із штрафних санкцій, застосованих на підставі ст. 126 ПК, починається з дня, наступного за днем фактичної сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, роблячи таким чином висновок, що строк давності не сплине, доки триває строк розстрочення податкового боргу. Судова практика з цього приводу змінилась, про що свідчать останні Постанови Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 05.06.2018 року по справі 824/760/17-а; від 10.05.2018 року по справі № 820/3544/17; від 02.10.2018 року по справі 820/3543/17. При цьому на переконання позивача, факт наступного розстрочення податкового боргу жодним чином не впливає та не змінює фактичний предмет перевірки (своєчасність сплати ПДВ по деклараціям, поданих підприємством до 2011 року).

Зміст положень п. 75.1.1 ст.75 ПК та вказаних Постанов ВС чітко визначає, що для перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання , що нарахування податковим органом штрафних санкцій має відбуватись з урахуванням строків давності, встановлених ст.102 ПК, а суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, пов'язуючи відлік строку давності у 1095 днів із фактичною сплатою позивачем узгодженої у минулих роках (в нашому випадку до 2011 року) суми податкових зобов'язань.

Щодо положень п. 102.4 ст.102 ПК України, які суд вказав у рішенні, то на думку позивача, вони не дають змогу зробити однозначні висновки, що ними регулюються спірні правовідносини. При цьому суд обмежився лише зазначенням в рішенні змісту цього пункту,не надаючи оцінки та мотивів його зазначення чи підстав для застосування. На наш погляд, навпаки, даний пункт регулює конкретний випадок - стягнення податкового боргу. Яі зазначалось, спірний штраф - це грошове зобов'язання, самостійно нараховане контролюючим органом, і податковим боргом сума штрафу стане лише тоді, коли мине граничний строк для сплати штрафу, визначений в ІІПР. В даному спорі про таку ситуацію мова не йдеться.

На думку позивача, п. 102.4 ст. 102 ПК регулює випадок, коли, наприклад, позивач порушить визначений графіком строк сплати щомісячного платежу, то строк його стягнення не буде обмежуватись 1095 календарними днями, і лише факт визнання цього платежу (який по суті є частиною самостійно нарахованої до сплати суми ПДВ, яка в подальшому із узгодженого грошового зобов'язання трансформувалась в суму податкового боргу, розстроченого судом безнадійним боргом заборонить контролюючому органові стягувати цей платіж. Ось в такому випадку було б доречно застосовувати вимоги п. 102.4 ст. 102 ПК України.

Доцільно також звернути увагу суду на те, ш;о в частині порушення строків сплати за деклараціями, поданими підприємством до 2011 року, податковий орган в спірних ППР замість п. 57.1 СТ .57 ПК мав вказати п. 5.3.1 ст. 5 Закону № 2181, оскільки саме Закон був чинним на момент спливу граничного строку сплати за кожної із декларації, поданих підприємством до 2011 року.

Щодо декларацій за 2018 рік.

Суд припустився помилки й при дослідженні обставин справи щодо правомірності сплати ПДВ за деклараціями березень-травень 2018 року.

Суд не врахував,той факт,що оскільки останній день строку подання Підприємством податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК, припав на вихідний день (20 травня 2018 року - неділя), граничним строком подання такої декларації є операційний (банківський) день, що настає за вихідним днем - 21 травня 2018 року (понеділок), і саме від цієї дати розпочинається відлік десятиденного строку сплати узгодженого зобов'язання відповідним платником. Відтак, граничний строк сплати 30.05.2018 (як зазначено в акті перевірки) є помилковим, насправді останнім днем сплати нарахованого в декларації за квітень 2018 року ПДВ є наступний робочий день 01.06.2018 року.

Враховуючи те, що податкове зобов'язання з ПДВ було сплачено Підприємством 01.06.2018 року, тобто в межах строку, встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК, у контролюючого органу не було підстав для висновку про порушення Підприємством вимог п.п. 57.1, 57.3 ст. 57 ПКУ та, відповідно немає підстав для можливого застосування до Підприємства штрафної (фінансової) санкції за несвоєчасність сплати суми самостійно визначеного податкового зобов'язання з ПДВ за квітень 2018 року.

Також граничний строк оплати ПДВ по декларації за травень 2018 року порушений не був, так як, останній день сплати - 30.06.2018 є вихідним днем (субота). Відтак, граничний строк 30.06.2018 (як зазначено в акті перевірки) є помилковим, насправді останнім днем сплати нарахованого в декларації за травень 2018 року ПДВ є 02.07.2018 року.

Враховуючи те, що податкове зобов'язання з ПДВ було сплачено Підприємством 02.07.2018 року, тобто в межах строку, встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК, у контролюючого не було підстав для висновку про порушення Підприємством вимог п.п. 57.1, 57.3 ст. 57 та, відповідно немає підстав для можливого застосування до Підприємства штрафної (фінансової) санкції за несвоєчасність сплати суми самостійно визначеного податкового в'язання з ПДВ за травень 2018 року.

Таким чином, камеральна перевірка проведена 23.07.2018р. та спірні податкові повідомлення - рішення № 0084271201 на суму 4450,58 грн., прийняте 20.08.2018р. та № 0084251201 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1779,99 грн., поза межами вказаного у п. 102.1 ст.102 ПК України строку, а тому в частині перевірки своєчасності розстроченого податкового боргу перевірка проведена Відповідачем всупереч наведених законодавчих вимог, а отже є протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № К/9901/55384/18 .

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Колишній Король Греції та інші проти Греції (FormerKingofGreeceandOthers v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків(див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі Рисовський проти України (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції , воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства (Gillan and Quinton v. The United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями та п.67 рішення у справі Котій проти України (Заява № 28718/09) від 5 березня 2015).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів, вважає, що неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що знайшло своє відображення у неправильному тлумаченні закону, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи - є підставами для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду 1-ої інстанції та ухвалення нової постанови про задоволення позову

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України ,суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно із ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при винесенні вказаного рішення порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином керуючись п.п.1, 4 ч.1 ст. 317 КАС України колегія суддів вважає за необхідним, скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України" (№ 90) в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України щодо розподілу судових витрат при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу,стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі,або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати, а саме судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції підлягають стягненню із відповідача у розмірі 4405,00 грн.

Керуючись ст.ст.250,311,315, 317, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України" (№ 90)- задовольнити.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року -скасувати.

Прийняти по справі нове, яким позовні вимоги Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України" (№ 90)- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.08.2018 р. № 0084251201 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1779,99 грн., № 0084271201 про застосування штрафних санкцій у розмірі 4450,58 грн.,прийнятими Головним управлінням Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі за результатами камеральної перевірки від 23.07.2018 року №2319/251-22-12-01/08680997.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України" (№ 90) судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 4405,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складене та підписане 18.02.2019 року.

Суддя доповідач Потапчук В.О. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.