Рішення

від 13.02.2019 по справі 922/1751/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1751/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області, м. Харків в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків до Приватного акціонерного товариства "Променергоавтоматика", м. Київ про стягнення 746415,91 грн. за участю :

прокурора - Зливка К.О., на підставі посвідчення № 047938 від 13.09.2017 року;

представника позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № 08-21/20/2-19 від 02.01.2019 року;

представника відповідача - ОСОБА_2, на підставі посвідчення про право на зайняття адвокатською діяльністю від 31.01.2018 року за довіреністю № 02-75 від 16.07.2018 року;

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Променергоавтоматика" у якому просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Променергоавтоматика" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 746 415,91 грн. Судовий збір просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на те, що відповідач без достатньої правової підстави користується земельною ділянкою, відповідачем не сплачено плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, а саме 746 415, 91 грн. та відповідно до статей 1212-1214 ЦК України зобов'язаний відшкодувати грошові кошти.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання на 24.07.2018 року о(б) 11:15 год.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Харківської області від 23.07.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з закінченням строку відрядження судді Тацій О.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.07.2018 року для розгляду справи № 922/1751/18 визначено суддю Добрелю Н.С.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.07.2018 року прийнято справу № 922/1751/18 до свого провадження та призначено підготовче засідання у справі в порядку загального позовного провадження на 07.08.2018 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.08.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, провадження у справі було зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі № 922/3412/17.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.12.2018 року провадження у справі № 922/1751/18 поновлено, підготовче засідання у справі призначено на "14" січня 2019 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.01.2019 року підготовче засідання у справі було закрито та призначено до розгляду по суті на 15.01.2019 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.01.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, в судовому засіданні було оголошено перерву до 13.02.2019 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 13.02.2019 року представник відповідача надав клопотання (вх. № 3861) про огляд в судовому засіданні оригінал договору оренди.

В судовому засіданні 13.02.2019 року вищезазначене клопотання було задоволено та оглянуто наданий відповідачем оригінал договору оренди.

Прокурор в судовому засіданні 13.02.2019 року підтримав позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідач в порушення вимог земельного законодавства використовує земельну ділянку по вул. Єнакієвській, 16 м. Харків без належно оформленого права користування, у зв`язку з чим позивачем на підставі ст. 1212 ЦК України було нараховано до сплати безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 746415,91 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 13.02.2019 року підтримав позовні вимоги прокурора, просив суд позов задовольнити, посилаючись на те, що відповідач в порушення вимог земельного законодавства використовує земельну ділянку по вул. Єнакієвській, 16 м. Харків без належно оформленого права користування, у зв`язку з чим позивачем на підставі ст. 1212 ЦК України було нараховано до сплати безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 746415,91 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.02.2019 року проти позову заперечував, посилаючись на те, що договір оренди №8570/05 від 14.04.2005 не припинив свою дію , оскільки сторонами не було укладено додаткову угоду про припинення договору оренди. Крім того відповідач стверджує про те, що останнім сплачувалась орендна плата за користування спірною земельною ділянкою з 2015 по 2018 рік.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово прокурора та представників сторін з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів учасників справи фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено прокурором у позовній заяві, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, що на земельній ділянці по вул.. Єнакіївська 16 у м. Харкові розташовані нежитлові будівлі літ. «А- 1» , площею 290,4 кв.м. та літ. «Б-1» , площею 509,3 кв.м., право власності на які зареєстровано за ЗАТ «Променергоавтоматика» (код ЄДРПОУ 01417222), на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Шостою Київської державною нотаріальною конторою від 21.12.1993 року за реєстровим № 10у-1231 та свідоцтва про право власності, виданого Фондом державного майна України, Регіональне відділення по місту Києву від 10.03.1994 реєстраційний №20 і зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, згідно з даними ОСОБА_3 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (серії СВА №188164), виданого «Харківським міським бюро технічної інвентаризації» від 27.04.2004 за №3441129, реєстраційний номер: 5627308, номер запису: 3723.

14.04.2005 року між Харківською міською радою (позивач) та Закритим акціонерним товариством «Променергоавтоматика» (відповідач, на даний час ПрАТ «Променергоавтоматика» ) було укладено договір оренди землі, у відповідності до умов якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,2465га, під забудовою 0,1868га, інших угідь 1,0597га.

Відповідно до п. 8 договору, його укладено строком до 01.05.2054 року.

Рішенням ХLV сесії IV скликання Харківської міської ради №30/06 від 22.02.2006 «Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам» ЗАТ «ПРОМЕНЕРГОАВТОМАТИКА» за їх добровільною відмовою, припинено право користування частиною земельної ділянки, площею 0,2469 га по вул. Єнакіївська 16 м. Харків (Фрунзенський район) (лист від 29.09.2005 №02-82).

Договір оренди землі, реєстраційний №8570/05 від 14.04.2005 вважати таким, що припиняє дію з 24.10.2005 - дня звернення ЗАТ «Променергоавтоматика» до Харківської міської ради (вх. №А - 505/2737 від 24.10.2005).

Цим же рішенням підприємство попереджено про необхідність оформлення встановленому порядку права користування земельною ділянкою, що залишилась у користуванні.

Проте, як стверджує прокурор, відповідачем не було виконано вимоги щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, як то укладення договору оренди землі та його державної реєстрації та проігноровано листи Харківської міської ради.

Як вбачається з листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 16.02.2017 року № 1042/0/225-17, в останньому зазначено про те, що право на земельну ділянку по вул. Єнакієвській, 16, що залишилась у користуванні відповідача згідно з діючим законодавством не оформлено.

Станом на теперішній час право власності на нежитлові будівлі літ. «А-1» , площею 290,4 кв.м. та літ. «Б-1» , площею 509,3 кв.м., що розташовані за адресою: вул. Єнакіївська 16 м. Харків, зареєстровано за ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 09.02.2018 за №30, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Таким чином, прокурор вважає, що відповідачем використовувалася земельна ділянка без належно оформленого договору оренди загальною площею 0,9833 га по вул. Єнакієвській, 16 у м. Харків.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження та складено акт від 31.05.2018 року у ході якого встановлено, що відповідачем у період з 22.02.2006 року по 09.02.2018 року використовувались для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель лі. «А-1» та літ «Б-1» земельна ділянка площею 0,9833 га.

У вищезазначеному акті було зазначено про те, що обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці площею 0,9833 га по вул. Єнакієвській, 16 у м. Харкові розташовані нежитлові будівлі літ. "А-1" площею 920,4 кв.м., "Б-1" площею 509,3 кв.м., право власності на які з 22.02.2006 року по 09.02.2018 року зареєстровано за ПРаТ "Променергоавтоматика". Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,9833 га.

На підставі вищенаведеного акту, позивачем було здійснено розрахунок розміру орендної плати за період з 2015 року по 2018 рік.

Згідно розрахунку позивача, площа яка займається відповідачем складає 9833 кв.м., функціональне призначення земельної ділянки - землі промисловості.

Окрім цього, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання ПрАТ «ПЕА» вищезазначеної земельної ділянки без правовстановлюючих документів у період з 01.07.2015 по 31.01.2018, зменшений розмір зроблених відповідачем платежів за використання землі у вигляді плати за землю, на підставі договору, який припинив свою дію.

Так, розрахунок безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки відповідачем площею 0,9833 га у період з 01.07.2015 по 31.01.2018 за розрахунком прокурора склав 746 415, 91 грн; у 2015 році не сплатило орендну плату у розмірі 71 794,27, у 2016 - 205 759,86 грн, у 2017 - 453 581, 41 грн, у 2018 - 15 280,37 грн.

Враховуючи вищенаведене, прокурор вважає, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки площею 0,9833 га без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, що порушує охоронювані законом права та інтереси Харківської міської ради щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати в сумі 746415,91 грн.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що договір оренди №8570/05 від 14.04.2005 не припинив свою дію, оскільки сторонами не було укладено додаткову угоду про припинення договору оренди. Крім того відповідач стверджує про те, що останнім сплачувалась орендна плата за користування спірною земельною ділянкою за 2015-2018 роки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Харківська міська рада, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження захисту майнових прав територіальної громади м. Харкова.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.41 Конституції України передбачено, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

За змістом ст.29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Статтею 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Форма представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави або громадянина, про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 в справі №806/1000/17).

Слід звернути увагу, що згідно зі ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

На підставі викладеного, у справі, що розглядається, прокурором доведено підставність звернення до суду з відповідним позовом, оскільки Харківською міською радою як власником земельної ділянки не вживались заходи цивільно-правового реагування, спрямовані на стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, що і стало підставою для звернення Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 до господарського суду Харківської області.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 в справі №910/11919/17.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Як вже було зазначено вище, прокурор, як на підставу подані даного позову, посилається на те, що відповідач до 09.02.2018 року був власником нежитлових будівель по вул. Єнакієвській, 16 у м. Харкові на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.1993 року, за реєстровим № 10у-1231.

Частиною 1 ст.377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ч.1 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

За змістом ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі переходу права власності на майно, розташоване на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщено зазначене майно, у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. З моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщено це майно, у зв'язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщено. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Як вже було зазначено вище, на виконання вищезазначених вимог, 14.04.2005 року між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки № 8570/05 від 14.04.2005 року.

Проте, Рішенням ХLV сесії IV скликання Харківської міської ради №30/06 від 22.02.2006 «Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам» ЗАТ «ПРОМЕНЕРГОАВТОМАТИКА» за їх добровільною відмовою, припинено право користування частиною земельної ділянки, площею 0,2469 га по вул. Єнакіївська 16 м. Харків (Фрунзенський район) (лист від 29.09.2005 №02-82).

Договір оренди землі, реєстраційний №8570/05 від 14.04.2005 вважати таким, що припиняє дію з 24.10.2005 - дня звернення ЗАТ «Променергоавтоматика» до Харківської міської ради (вх. №А - 505/2737 від 24.10.2005).

Цим же рішенням підприємство попереджено про необхідність оформлення встановленому порядку права користування земельною ділянкою, що залишилась користуванні.

Вищезазначені обставини стали підставою для нарахування до сплати відповідачем безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в розмірі 746415,91 грн.

Суд не погоджується із твердженнями прокурора щодо того, що після прийняття Харківською міською радою рішення ХLV сесії IV скликання Харківської міської ради №30/06 від 22.02.2006 «Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам» , договір оренди землі від 14.04.2005 року припинив свою дію, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8 договору оренди земельної ділянки № 8570/05 від 14.04.2005 року, його укладено строком до 01.05.2054 року.

Крім того вищезазначеним договором було передбачено припинення дії договору, а саме:

п.36. Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується в судовому порядку.

п.37 Дія договору припиняється у разі:

а) закінчення строку, на який його було укладено;

б) придбання орендарем земельної ділянки у власність;

в) викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

г) ліквідації юридичної особи - орендаря та в інших випадках, що передбачені законодавством України.

Крім того, порядок і підстави припинення договору оренди землі визначаються спеціальними нормами законодавства. Так, відповідно до ст. 31 Закону України "Про оренду землі" ( станом на 2005-2006 рік) договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 654 ЦК України (в редакції станом на 2005 рік), зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, з аналізу наведеного, суд дійшов висновку, що правочин на зміну або розірвання договору належить вчиняти у тій самій формі, у якій договір укладався.

В даному випадку, враховуючи те, що договір оренди було укладено у письмовій формі, то з урахуванням приписів ст. 654 ЦК України, припинення договору має здійснюватись шляхом укладення додаткової угоди.

Крім того, пунктом 38 договору оренди, сторони передбачили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін чи за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін.

В той час, в матеріалах справи відсутні докази укладення додаткової угоди про припинення договору оренди від 14.04.2005 року.

Проте, в матеріалах справи наявний лист Головного управління ДФС у Харківській області від 14.05.2018 року № 10931/9/20-40-12-15-25 (а.с. 43), в якому зазначено про те, що ЗАТ "Променергоавтоматика" обліковується Східною об`єднаною ДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, як платник орендної плати за землю юридичних осіб. У вказаному листі зазначено про те, що згідно наданої ЗАТ "Променергоавтоматика" "Податкової декларації з плати за землі (земельний податок та/або орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності)" нараховано та сплачено орендної плати за землю:

- на 2015 рік - 88946,14 грн./рік (згідно договору оренди від 14.05.2005 року № 8570/05, строк дії - до 01.05.2054 року, площа ділянки - 1,2465 га, ділянка розташована за адресою: м. Харків, вул. Єнакієвська, 16);

- на 2016 рік - 127460,86 грн./рік (площа ділянки - 1,2465 га);

- на 2017 рік - 135108,51 грн./рік (площа ділянки - 1,2465 га);

- на 2018 рік - 135108,51 грн./рік (у тому числі за січень-березень 2018 року - 33777,12 грн., площа ділянки - 1,2465 га).

Також у відповідному листі зазначено, що нараховані суми орендної плати за землю сплачені в повному обсязі, станом на 10.05.2018 року заборгованість по орендній платі за землю відсутня.

Таким чином, відповідно до даних фіскальної служби, заборгованість відповідача з орендної плати станом на 2018 відсутня ( арк. спр. 43-44).

В той час, як прокурором заявлено до стягнення безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати.

Отже відповідні суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нараховані позивачем та сплачені відповідачем до ДФС у Харківській області мають збігатися, проте прокурором заявлено суму, яка значно перевищує суми, сплачені відповідачем.

Докази повернення вказаних коштів відповідачу, як безпідставно перерахованих в матеріалах справи відсутні.

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що відповідачем сплачувалась орендна плата за користування земельною ділянкою по вул. Єнікієвській, 16 у м. Харкові.

Крім того в матеріалах справи не міститься акту повернення спірної земельної ділянки.

Щодо посилань прокурора та позивача на лист ДФС від 15.02.2017 року, в якому зазначено про те, що згідно інформації Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Харківської області, наданої листами від 30.01.2014 року № 1084/0/225-14 від 30.01.2015 року, № 764/0/225-15, від 26.01.2016 року № 527/0/225-16 та від 24.01.2017 року № 438/0/225-17 договір оренди від 14.04.2005 року № 8570/05 (строк дії до 01.05.2054) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, за адресою м. Харків, вул. Єнакієвська, 16, площею 0,9996 га по ПАТ Променергоавтоматика не обліковується, суд зазначає наступне.

По-перше з вищенаведеного листа неможливо встановити з якого саме часу вказаний договір оренди не обліковується.

По-друге на підставі чого було внесено відповідні дані.

Таким чином, прокурором та позивачем не доведено обставин припинення договору оренди землі від 14.04.2005 року № 8570/05 у визначеному його умовами порядку, як то укладання угоди про припинення, тому твердження прокурора про наявність підстав вважати договорів оренди земельної ділянки припиненим після винесення Харківської міської радою рішення від 22.02.2006 , є невірними.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного суду України у справі № 6-122цс від 24.09.2014р., відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Отже оскільки в даному випадку судом було встановлено наявність договірних відносин між сторонами, а саме договору оренди від 14.04.2005 року № 8570/05, вказані обставини виключають можливість застосування до даних правовідносин положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене та те, що прокурором та позивачем належними доказами не доведено припинення дії договору оренди від 14.04.2005 року № 8570/05, докази укладення додаткової угоди про припинення вказаного договору в матеріалах справи відсутні, в той час як відповідачем сплачувалась орендна плата згідно договору від 14.02.2005 року по березень 2018 року включно, суд дійшов висновку, що вказані обставини виключають можливість застосування до даних правовідносин положення частини першої статті 1212 ЦК України, у зв`язку з наявністю діючого договору оренди, отже вимоги прокурора про стягнення 746415,91 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі залишається за прокурором.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 22, 83, 654,1166, 1212 Цивільного кодексу України; ст. 152 Земельного кодексу України; ст. 31 Закону "Про оренду землі", ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області в інтересах держави, в особі Харківської міської ради ( код ЄДРПОУ 04059243, м. Харків, м-н Конституції,7) до Приватного акціонерного товариства "Променергоавтоматика" (код ЄДРПОУ 04177222, м. Київ, вул. Чигоріна, 18 офіс 426) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 746415,91 грн. відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено 20.02.2019 р.

Суддя ОСОБА_8