Постанова
від 12.02.2019 по справі 340/196/18
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 340/196/18

Провадження № 22-ц/4808/150/19

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Турів О. М.

з участю: апелянта ОСОБА_1, та її представника ОСОБА_2.. представника Красноїльскої сільської ради Дзюбака М.П. та ОСОБА_4, відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, третьої особи ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Красноїльської сільської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7 про виселення без надання іншого житлового приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Красноїльської сільської ради, третя особа: ОСОБА_7 про визнання права власності на майно, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2018 року, ухвалене суддею Бучинським А.Б.,

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року Красноїльська сільська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_8, про виселення з квартири №4, чотирьохквартирного житлового будинку АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Вимоги позивач обґрунтував тим, що на території Красноїльської сільської ради в АДРЕСА_1 знаходиться чотирьохквартирний житловий будинок, який на виконання рішення суду від 02.12.2010 року, прийнятий на баланс сільської ради. В квартирі №4 цього житлового будинку проживав дільничний лікар ОСОБА_9, який помер у 2013 році. Після смерті ОСОБА_9 у квартині не проживав ніхто. З метою належного забезпечення жителів територіальної громади медичним обслуговуванням, було вирішено надати спірну квартиру сімейному лікарю ОСОБА_7, однак відповідачі дізнавшись про це, самовільно вселилися в квартиру та замінили замки. Жодних належних документів про право користування спірною квартирою у відповідачів немає, у квартиру вони вселилися самовільно і добровільно покинути її не погоджуються, томупозивач просив позов задовольнити.

У липні 2018 року відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 подали зустрічний позов до Красноїльської сільської ради, третя особа: ОСОБА_7 про визнання права власності на спірну квартиру, який об'єднано в одне провадження з первісним позовом.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно виписки з протоколу уповноважених членів спілки селян від 03.03.2000 року членам спілки селян, а саме шести особам вирішено видати майнові паї в натурі згідно переліку, в тому числі спірну квартиру в спільну часткову власність. ОСОБА_1 разом із своїм чоловіком ОСОБА_10 викупила усі майнові паї на цю квартиру, а тому зазначала, що набула її у власність. Крім того, у Красноїльської сільської ради відсутні будь-які правовстановлюючі документи на спірну квартиру. Позивачі вказали, що проживають у спірній квартирі більше п'яти років, а тому первісний позов з урахуванням положень ч.3 ст.116 ЖК Української РСР є передчасним. Також, зазначили, що інша квартира під №3 в цьому ж будинку аналогічним шляхом була розпайована і суд визнав на неї право власності за іншими пайовиками. З наведених обставин позивачі просили в задоволенні первісного позову відмовити, а їх зустрічний позов задовольнити.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2018 року первісний позов Красноїльської сільської ради задоволено.

Вирішено виселити ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири №4, чотирьохквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено за його безпідставністю.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в рівних частинах на користь Красноїльської сільської ради, понесені позивачем за первісним позовом судові витрати: судовий збір в розмірі 704 гривні 80 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 гривень, а всього в розмірі 2704 гривні 80 копійок.

На вказане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та зібраним доказам, неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт у скарзі зазначає, що при ухваленні рішення суд не дотримався вимог закону та позбавив її права власності на законно набуту частку в квартирі АДРЕСА_2

Висновок суду про самовільне зайняття спірної квартири сім'єю, є неправильним, оскільки підставою вселення у житло в 2013 році було набуття права власності на частку квартири, як належний пай у колгоспному майні селянської спілки Зорі Карпат . Належність їм паю у майні спілки підтверджується рішенням зборів уповноважених пайовиків від 03.03.2000 року, протоколом зборів, виданими накладними №66 та №67 про розмір частки у грошовому вираженні і визначеність частки паю у конкретному майні спірної квартири та довідкою спілки №26 від 10.06.2001 р.

Жодним рішенням не оскаржено її права членства в селянській спілці та право набутого паю.

Висновок суду про те, що не слід брати до уваги ухвалу Верховинського районного суду від 10.12.2003 року у справі №2-244/2003 за її та інших позовом до Красноїльської сільської ради, якою затверджено мирову угоду, та у якій визнано, зокрема, за нею право власності на пай у спірній квартирі, не відповідає вимогам п.4 ст. 82 ЦПК України, оскільки вказаною ухвалою встановлено обставини, що не підлягають доказуванню при розгляді інших справ між тими ж особами.

Безпідставним є висновок суду про те, що не слід брати до уваги рішення Верховнинського районного суду від 18.07.2017 року у справі №340/237/17, оскільки в обох справах, природа виникнення права власності на житловий будинок, у якому знаходиться спірна квартира, таж сама, а саме: виділ частки пайовика, однак висновки судом у даній справі зроблені протилежні.

Суд першої інстанції не врахував, що визнання спілки селян банкрутом і її ліквідація не позбавила права пайовиків на набуте ними майно. Згідно довідки Верховинської районної ради квартири №2 і 4 у вказаному будинку не перебувають у переліку об'єктів комунальної власності Верховинського району. Належність квартир у будинку пайовикам спілки селян Зорі Карпат підтверджується і розпорядженням Верховинської РДА від 10.06.2004 року №309 про спрямування коштів власникам квартир (пайовикам спілки селян) з державного бюджету на придбання квартири учаснику бойових дій ОСОБА_11, саме квартири №3 у будинку. Красноїльська сільська рада беззастережно виконала вказане розпорядження та заяву ОСОБА_11 Про вказані документи в рішення взагалі не згадується.

На думку апелянта, виселення її та членів сім'ї як осіб, що зайняли житло самовільно, є безпідставним, оскільки їй належить право власності на частку у спірній квартирі, як пай, і про це достовірно відомо сільській раді. 07.11.2013 р. за участю сільського голови, депутата сільської ради, відповідачів, та свідків було складено комісійний акт про вселення відповідачів як власників паїв у спірну квартиру, якою відповідачі з того часу безперешкодно користувались, здійснили санітарний ремонт, там знаходяться їхні речі.

Апелянт стверджує, що двоє її онуків навчаються у Красноїльській школі, ще двоє онуків, які є інвалідами дитинства, потребують регулярного лікування в лікарні смт.Верховини, а користування спірною квартирою, що має зручне розташування, вирішує проблеми, тому є необхідністю для її сім'ї.

Красноїльська сільська рада безпідставно пред'явила позов про їх виселення, оскільки не була власником спірної квартири і не могла нею розпорядитись, у 2013 році жодних претензій щодо вселення не мала.

Крім того, апелянт зазначає, що Красноїльська сільська рада пропустила строк позовної давності, звернувшись з позовом тільки через п'ять років після того, як їй стало відомо про вселення до квартири.

Позивач за первісним позовом подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які договори купівлі-продажу, які б стверджували факт придбання апелянтом прав на квартиру та отримання її у власність. Рішення зборів уповноважених пайовиків Селянської спілки Зорі Карпат від 03.03.2000 року в частині передачі апелянту спірної квартири судом визнано недійсним, іншого рішення щодо визнання права власності на спірну квартиру не надано, тому звернення з позовом про визнання права власності на майно без попереднього вирішення права на пай у встановленому порядку є передчасним, а позов подано в межах строку позовної давності.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, вислухавши апелянта та її представника, відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_12, які доводи апеляційної скарги підтримали, представників відповідача - Красноїльської сільської ради та третьої третьої особи ОСОБА_7, які вимоги скарги заперечили, суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом першої інстанції встановив, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 20.09.2001 року житловий будинок в цілому, що розташований в с Красноїлля, присілок Центр, б/н, Верховинського району, належав на праві колективної власності Спілці селян Зорі Карпат (а.с.7).

У зв'язку з визнанням Селянської спілки Зорі Карпат банкрутом, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 02.12.2010 року, зобов'язано Красноїльську сільську раду прийняти на баланс житловий будинок площею 319,3 м кв. в с Красноїлля, вул. Центр, б/н Верховинського району належний в цілому Селянській спілці Зорі Карпат на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 20.09.2001 (а.с.8).

На виконання зазначеного судового рішення, актом прийому-передачі на баланс основних засобів (а.с.9) вказаний будинок було передано із балансу селянської спілки Зорі Карпат на баланс Красноїльської сільської ради та прийнято на баланс Красноїльської сільської ради відповідним рішенням сільської ради від 25.02.2011 (а.с.10).

24.04.2014 року територіальною громадою с. Красноїлля в особі Красноїльської сільської ради виготовлено технічний паспорт на чотирьохквартирний житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.25-30), в тому числі на квартиру №4, загальною площею 90,1 м.кв., житловою площею 47,4 м.кв., що складається з: трьох житлових кімнат площами 11,0 м.кв., 22,7 м.кв. та 13,7 м.кв., коридору площею 15,2 м.кв., сходових площами 1,8 м.кв. та 11,1 м.кв., кухні площею 8,7 м.кв. та котельні площею 5,9 м.кв. на яку претендують позивачі за зустрічним позовом.

Рішенням п'ятої сесії сьомого демократичного скликання Красноїльської сільської ради від 21.06.2016 року (а.с.11) затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади сіл Красноїлля та Вигода в особі сільської ради, до яких включено, зокрема у п.6 цього рішення 4-х квартирний житловий будинок присілок Центро. Це рішення доповнено рішенням Красноїльської сільської ради №234 від 13.09.2018 (а.с.143), а саме п.6 цього рішення доповнено текстом такого змісту 4-х квартирний житловий будинок присілок Центр та квартири, які знаходяться в ньому №2 і №4, як відомчі квартири комунальної власності територіальної громади сіл Красноїлля та Вигода . З цих підстав суд апеляційної інстанції відхиляє доводи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що квартири №2 і 4 у вказаному будинку не перебувають у переліку об'єктів комунальної власності Верховинського району.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.114), 25.10.2018 року встановлено, що за Красноїльською сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області зареєстровано право комунальної власності на трьохкімнатну квартиру загальною площею 90.1 м.кв., житловою площею 47.4 м.кв., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

Згідно рішення чотирнадцятої сесії сьомого демократичного скликання Красноїльської сільської ради від 07.03.2018 №179-14/2018 (а.с.16) завідуючому Красноїльською АЗПСМ ОСОБА_13, який виступає третьою особою, надано квартиру (де проживав колишній лікар ОСОБА_9.), (тобто спірну квартиру №4) для тимчасового проживання на період його роботи на даній посаді без права викупу та приватизації, яка знаходиться на балансі сільської ради (присілок Центр), в зв'язку з відсутністю власного житла для сім'ї.

Однак, із акту комісії Красноїльської сільської ради від 28.03.2018 (а.с.31), комісією в складі депутатів Красноїльської сільської ради з виходом на місце за адресою: АДРЕСА_2, було встановлено, що вказану квартиру 22.03.2018 року самовільно зайняли відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є жителями присілок Дубівський смт Верховина.

В судовому засіданні відповідачі визнали факт зайняття та проживання в квартирі АДРЕСА_2 однак вказали, що використовують її для проживання з 2013 року, як свою власність, надану їм у пай.

Задовольняючи первісний позов про виселення відповідачів без надання іншого житла, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не довели перед судом того, що у спірну квартиру вони вселилися на законних підставах, тобто на підставі відповідного рішення, ордеру, договору житлового найму, правовстановлюючих документів на нерухоме майно тощо, і таких доказів не здобуто в ході судового розгляду, тому відповідачі є такими, що самоправно, без жодних законних підстав, займають жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_2. Оскільки добровільно відповідачі відмовляються звільнити самоправно зайняте житло, то вони підлягають виселенню без надання іншого житла. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову відповідачів за безпідставністю, суд відходив з того, що жодних належних та допустимих доказів набуття спірної квартири у власність суду не представлено.

З таким висновком погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів.

Згідно зі ст. 58 ЖК УРСР підставою для вселення у вільне жиле приміщення є ордер. На підставі ордера на жиле приміщення укладається в письмовій формі договір найму житлового приміщення (ст.61 ЖК Української РСР).

Відповідно до положень ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 4 ст. 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом ч.1 ст.109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно ч.3 ст.116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Верховний Суду України у постанові у справі № 6-2010цс-16 від 22.06.2017 висловим правовий висновок, який полягає в тому, що, зокрема, такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Відповідачі посилались на набуття спірної квартири ОСОБА_1 у власність як паю в майні Селянської спілки Зорі Карпат на підставі рішення зборів уповноважених пайовиків Селянської спілки Зорі Карпат від 03.03.2000 року, протоколу цих зборів, виданими накладними №66 та №67 про розмір частки у грошовому вираженні і визначеність частки паю у конкретному майні спірної квартири та довідкою спілки №26 від 10.06.2001 р.

Однак рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 14.05.2005 року(а.с.12-14), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 14.07.2005 року та ухвалою апеляційного суду Рівненської області (як судом касаційної інстанції) від 31.10.2007 року (а.с.15), рішення зборів уповноважених пайовиків Селянської спілки Зорі Карпат від 03.03.2000 року в частині передачі відповідачам ОСОБА_10, ОСОБА_1 квартири в житловому будинку в с Красноїлля в рахунок пайових внесків, визнано недійсним. Зокрема, у рішенні від 14.05.2005 року Верховинський районний суд Івано-Франківської області встановив, що позивачі, в тому числі ОСОБА_1, вийшовши із членів колгоспу не зверталися із заявою про виділення належного їм майнового паю, який був визначений уже селянською спілкою Зорі Карпат н на загальних зборах 10.05.1992 року, та згідно Статуту СС Зорі Карпат не були прийняті в члени спілки і не мали права повного володіння індивідуальним паєм та дивідендом на їз одержання відповідно до положення про приватизацію власності. Строк звернення до суду позивачів минув. Позивачі, в тому числі ОСОБА_1, втратили право на звернення до суду за стягненням паю по відношенню до відповідачів ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 Суд в цьому рішенні також встановив, що вказаний чотирьохквартирний житловий будинок в перелік майна, яке підлягає паюванню, не включений, не міг бути переданий в паї у 2000 році.

Суд у цьому рішенні також встановив, що копії протоколів зборів уповноважених пайовиків Селянської спілки Зорі Карпат від 03.03.2000 року, згідно яких проводився розподіл паїв не відповідає оригіналу протоколу цих же зборів, який знаходиться в книзі протоколів уповноважених Спілки селян Зорі Карпат , а видавались головою ліквідаційної комісії цієї спілки одноособово на свій розсуд. Тому суд встановив, що протокол зборів уповноважених пайовиків Селянської спілки Зорі Карпат від 03.03.2000 року слід вважати неправомірним.

Рішення зборів уповноважених пайовиків Селянської спілки Зорі Карпат від 03.03.2000 року, не яке відповідачі посилались для підтвердження факту набуття спірної квартири у власність, визнано судом недійсним.

Враховуючи встановлені факти, суд апеляційної інстанції вважає, що не можуть братись до уваги посилання апелянта на видані їй накладні №66 та №67 про розмір частки у грошовому вираженні і визначеність частки паю у кокретному майні спірної квартири за довідкою спілки №26 від 10.06.2001 року як підстави для набуття права власності на спірну квартиру.

Рішеннями виконавчого комітету Красноїльської сільської ради за №№17,18 від 10.04.2018 (а.с.23,24) відмовлено відповідачу ОСОБА_1 у видачі ордеру на право проживання в квартирі АДРЕСА_2 та в наданні дозволу на виготовлення технічної документації по приватизації квартири №4, в зв'язку з тим, що квартира №4 є комунальною власністю територіальної громади Красноїльської сільської ради та надана для проживання на період роботи завідуючому лікарською амбулаторією загальної практики сімейної медицини ОСОБА_7 та враховано, що ОСОБА_1 являється жителькою смт Верховина та має власне житло.

Відповідачі у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі посилались на те, що рішенням Верховинського районного суду від 18.07.2017 (а.с.144-145) визнано право власності за фізичними особами на іншу квартиру в цьому ж будинку, оскільки в обох справах, природа виникнення права власності на житловий будинок, у якому знаходиться спірна квартира, таж сама, а саме: виділ частки пайовика, однак висновки судом у даній справі зроблені протилежні.

Однак судом встановлено, що сім'ї ОСОБА_17 квартира №1 у цьому будинку видялалась на підставі протоколу №2 правління колгоспу ім. Івана Франка від 28.02.1990 року, виписки з протоколу №1 від 11.02.1997 року загально-звітних зборів Спілки селян Зорі Карпат , а не на підставі рішення пайовиків Селянської спілки Зорі Карпат від 03.03.2000 року.

Тому суд першої інстанції вірно не взяв до уваги такі доводи, оскільки із зазначеного рішення видно, що спір на квартиру №1 виник з інших правовідносин - спадкових, більше того суд у тій справі встановив, що у спадкодавця право щодо нерухомого майна виникло з інших документів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачі не довели належними та допустимими доказами факту їхнього вселення у квартиру АДРЕСА_2 на підставі відповідного рішення про надання їм цього приміщення, ордера на вселення у вказане житлове приміщення, договору житлового найму, як і не довели факту набуття квартири у власність.

При цьому суд першої інстанції вірно вважав, що оскільки первинний документ рішення пайовиків Селянської спілки Зорі Карпат від 03.03.2000 року про надання вказаної квартири одному із відповідачів визнано судом недійсним, тобто таким, що не створює будь-яких прав та обов'язків з моменту його прийняття, тому не можуть бути взяті до уваги будь-які правочини, укладені відповідачами в порядку виконання рішення зборів уповноважених пайовиків Селянської спілки Зорі Карпат від 03.03.2000 року, в тому числі мирова угода, яка затверджена Верховинським районним судом 10.12.2003 (а.с.146), про розпорядження цією квартирою, як паєм. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в ухвала про затвердження мирової угоди немає відомостей про набрання нею законної сили, а також на те, що рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 14.05.2005 року (а.с.12-14), яким скасовано рішення зборів уповноважених пайовиків Селянської спілки Зорі Карпат від 03.03.2000 року, ухвалено пізніше і з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, що свідчить про те, що цей спір не був вирішений мировою угодою, оскільки після цього позивачі подали такий самий позов до суду.

Суд першої інстанції із повідомлення Красноїльської сільської ради від 28.03.2018 №46/022 встановив, що відповідачі повідомлялись про необхідність звільнення квартири АДРЕСА_2 протягом п'яти днів, яке відповідач ОСОБА_1 отримала 31.03.2018 року через поштове відділення с Красноїлля (а.с.19,20). Однак, відповідачі квартиру не звільнили до цього часу продовжують фактичноутримують її, що підтвердили в судовому засіданні.

За таких обставин, оскільки відповідачами не доведено перед судом, що у спірну квартиру вони вселилися на законних підставах, суд першої інстанції вірно визнав їх такими, що самоправно, без жодних законних підстав, займають жиле приміщення - спірну квартиру, добровільно відповідачі відмовляються звільнити самоправно зайняте житло, чим порушують права позивача як власника, жодних належних та допустимих доказів набуття спірної квартири у власність відповідачі не представили, тому суд першої інстанції правильно задовольнив первісний позов і відмовив у задоволенні зустрічного.

Крім того, жодні житлові права відповідачів у такому випадку не порушуються, оскільки суд встановив, що відповідачі забезпечені іншим житлом за місцем реєстрації в присілку Дубівський, смт Верховина, Верховинського району, Івано-Франківської області, що підтверджується довідками виконавчого комітету Верховинської селищної ради (а.с.35, 131) та визнається самими відповідачами.

Відповідно до довідки, виданої виконкомом Верховинської селищної ради від 28.01.2019 року №202 та актів обстеження матеріально-побутових умов, поданих представником позивача до апеляційного суду підтверджено, що ОСОБА_1 із своєю сім'єю, ОСОБА_6 із своєю сім'єю, ОСОБА_2 із своєю сім'єю проживають в окремих житлових будинках, хоча окремі із будівель у встановленому законом порядку не зареєстровані, зазначених обставин відповідачі не заперечили.

Суд вірно вважав, що первісний позов заявлений належним позивачем у справі.

Згідно зі ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, житловий фонд та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

За таких обставин, незважаючи на той факт, що право власності позивачем зареєстровано на спірне майно уже після звернення до суду із позовом про виселення відповідачів, однак суд дійшов правильного висновку, що це майно перебувало у комунальній власності територіальної громади с. Красноїлля з моменту його передання на баланс згідно з ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 02.12.2010 року внаслідок визнання банкрутом його попереднього власника селянської спілки Зорі Карпат . А тому позивач, будучи повноважним суб'єктом володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності відповідної територіальної громади, є належним позивачем у спорі з приводу виселення відповідачів із об'єкту житлового фонду, що перебуває у комунальній власності. З цих же підстав суд не бере до уваги доводи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що Красноїльська сільська рада безпідставно пред'явила позов про виселення, оскільки не була власником спірної квартири і не могла нею розпорядитись.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що виселення її та членів сім'ї як осіб, що зайняли житло самовільно, є безпідставним, оскільки їй належить право власності на частку у спірній квартирі, як пай, і про це достовірно відомо сільській раді. 07.11.2013 р. за участю сільського голови, депутата сільської ради, відповідачів, та свідків було складено комісійний акт про вселення відповідачів як власників паїв у спірну квартиру, якою відповідачі з того часу безперешкодно користувались, здійснили санітарний ремонт, там знаходяться їхні речі.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що акт від 07.11.2013 року(а.с. 124), на який посилається апелянт як на підставу вселення відповідачів, зовсім не підтверджує законності вселення відповідачів у спірну квартиру, за відсутності будь-яких правових підстав для такого вселення, і не підтверджує порушення права позивача, тому не може бути взятий до уваги для визначення початку перебігу строку позовної давності. У цьому акті жодним чином не зазначено про заняття апелянтом ОСОБА_1 спірної квартири, передання чи вселення. Натомість актом комісії Красноїльської сільської ради від 28.03.2018 (а.с.31), комісією в складі депутатів Красноїльської сільської ради з виходом на місце за адресою: АДРЕСА_2, було встановлено, що вказану квартиру 22.03.2018 року самовільно зайняли відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є жителями присілок Дубівський смт Верховина. Цей акт свідчить про порушення прав позивача, який 07.03.2018 прийняв рішення (а.с.16) про надання спірної квартири третій особі ОСОБА_13 для тимчасового проживання на період роботи. Крім того, 25.10.2018 року за позивачем зареєстровано право власності на спірну квартиру. Отже, Красноїльська сільська рада звернулась до суду із позовом про виселення відповідачів у межах строку позовної давності, тому доводи викладені в апеляційній скарзі, щодо пропущення такого строку є безпідставні.

Колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Тому підстав для скасування оскарженого рішення немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20 лютого 2019 року.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді Л.В. Василишин

І.О. Максюта

СудІвано-Франківський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення12.02.2019
Оприлюднено21.02.2019
Номер документу79986999
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —340/196/18

Постанова від 16.11.2020

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Білоконь Олена Валеріївна

Ухвала від 17.04.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Білоконь Олена Валеріївна

Ухвала від 22.03.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Білоконь Олена Валеріївна

Постанова від 12.02.2019

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Матківський Р. Й.

Постанова від 12.02.2019

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Матківський Р. Й.

Ухвала від 11.01.2019

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Матківський Р. Й.

Ухвала від 04.01.2019

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Матківський Р. Й.

Ухвала від 20.12.2018

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Матківський Р. Й.

Рішення від 30.10.2018

Цивільне

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Бучинський А. Б.

Рішення від 30.10.2018

Цивільне

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Бучинський А. Б.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні