Постанова

від 16.11.2020 по справі 340/196/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 340/196/18

провадження № 61-5002св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - Красноїльська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області,

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області у складі судді Бучинського А. Б. від 30 жовтня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О., від 12 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року Красноїльська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що на території Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області в присілку Центро, 1 знаходиться чотирьохквартирний житловий будинок, який на виконання судового рішення від 02 грудня 2010 року, прийнятий на баланс сільської ради. У квартирі АДРЕСА_2 цього будинку проживав дільничний лікар ОСОБА_5 , який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті ОСОБА_5 у квартирі ніхто не проживав. З метою належного забезпечення жителів територіальної громади медичним обслуговуванням, було вирішено надати спірну квартиру сімейному лікарю ОСОБА_4 , однак відповідачі, дізнавшись про це, самовільно вселилися в квартиру та замінили замки. Жодних належних документів про право користування спірною квартирою у відповідачів немає, у квартиру вони вселилися самовільно і добровільно покинути її не погоджуються.

З таких обставин позивач просив суд виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.

У липні 2018 року відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подали зустрічний позов до Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_4 , про визнання права власності на спірну квартиру, який протокольною ухвалою суду від 10 серпня 2018 року об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно із випискою з протоколу уповноважених членів спілки селян від 03 березня 2000 року членам спілки селян, а саме шести особам вирішено видати майнові паї в натурі згідно переліку, в тому числі спірну квартиру в спільну часткову власність. ОСОБА_1 разом із своїм чоловіком ОСОБА_6 викупила усі майнові паї на цю квартиру, а тому набула її у власність. Крім того, у Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області відсутні будь-які правовстановлюючі документи на спірну квартиру. Відповідачі проживають у спірній квартирі більше п`яти років, а тому первісний позов з урахуванням положень частини третьої статті 116 ЖК УРСР є передчасним. Інша квартира під АДРЕСА_1 у цьому ж будинку аналогічним шляхом була розпайована і суд визнав на неї право власності за іншими пайовиками. За наведених обставин ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили відмовити у задоволенні позову Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, а їх зустрічний позов задовольнити та визнати за ними право власності на спірну квартиру.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, позов Красноїльської сільської радиВерховинського району Івано-Франківської області задоволено.

Вирішено виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житла.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачі не довели факт їх вселення у спірну квартиру на законних підставах, тому є такими, що самоправно займають вказане жиле приміщення. Оскільки добровільно відповідачі відмовляються звільнити самоправно зайняте житло, то вони підлягають виселенню без надання іншого житла. Судовим рішенням, що набрало законної сили, визнано недійсним рішення зборів уповноважених пайовиків селянської спілки Зорі Карпат від 03 березня 2000 року в частині передачі ОСОБА_6 , ОСОБА_1 квартири в житловому будинку в с. Красноїлля в рахунок пайових внесків, яким останні обґрунтовували правомірність їх вселення у спірне житло.

Оскільки вказане рішення зборів уповноважених пайовиків селянської спілки Зорі Карпат не створює будь-яких прав та обов`язків з моменту його прийняття, тому суди не взяли до уваги будь-які правочини, укладені відповідачами в порядку виконання цього рішення, в тому числі мирову угоду про розпорядження цією квартирою як паєм, яка затверджена судовим рішенням від 10 грудня 2003 року.

Безпідставними є посилання відповідачів на судове рішення у справі № 340/237/17, яким визнано право власності за іншими особами на іншу квартиру у цьому ж будинку, оскільки у цій справі судами встановлено наявність законних підстав набуття особою права на спірне житло.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову відповідачів за безпідставністю, суди відходили з того, що останні не надали належних та допустимих доказів набуття спірної квартири у власність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її та відмову у задоволенні позову Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення зборів уповноважених пайовиків селянської спілки Зорі Карпат від 03 березня 2000 року в частині передачі ОСОБА_6 , ОСОБА_1 спірної квартири в рахунок пайових внесків було правовою підставою для вселення цих осіб у спірне житло. При цьому суд не може переймати на себе повноваження цього колегіального органу щодо встановлення обставин набуття членства у колгоспі та права на пай.

До скасування зазначеного рішення зборів уповноважених пайовиків селянської спілки Зорі Карпат відповідачі безперешкодно користувалися спірною квартирою протягом 5 років та до моменту прийняття будинку на баланс сільської ради. Разом із тим сільська рада безпідставно пред'явила цей позов про виселення відповідачів, оскільки не була власником спірного майна та не могла ним розпоряджатись.

Користування спірною квартирою є необхідним для відповідачів з огляду на стан здоров`я дітей та її місця розташування поблизу місця навчання та лікарні.

Суди при вирішенні спору неправильно оцінили укладену між відповідачами та ОСОБА_7 мирову угоду, що була затверджена судовим рішенням від 10 грудня 2003 року, та безпідставно не узяли до уваги судове рішення у справі № 340/237/17, яким визнано право власності за іншими особами на іншу квартиру у цьому ж будинку.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 березня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 20 вересня 2001 року житловий будинок, що розташований у с. Красноїлля, присілок Центр, б/н, Верховинського району Івано-Франківської області, належав на праві колективної власності спілці селян Зорі Карпат (а.с.7).

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2005 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення зборів уповноважених пайовиків селянської спілки Зорі Карпат від 03 березня 2000 року в частині передачі ОСОБА_6 та ОСОБА_1 квартири в житловому будинку в с. Красноїлля в рахунок пайових внесків.

У зв`язку з визнанням селянської спілки Зорі Карпат банкрутом, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2010 року, зобов`язано Красноїльську сільську раду Верховинського району Івано-Франківської області прийняти на баланс вказаний житловий будинок (а.с. 8).

На виконання зазначеного судового рішення, актом прийому-передачі на баланс основних засобів вказаний будинок було передано із балансу селянської спілки Зорі Карпат на баланс Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області та прийнято на баланс відповідним рішенням сільської ради від 25 лютого 2011 року (а.с.10).

24 квітня 2014 року територіальною громадою с. Красноїлля в особі Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області виготовлено технічний паспорт на спірний житловий будинок, в тому числі на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 90,1 кв. м, житловою площею 47,4 кв. м, на яку претендують відповідачі.

Рішенням п`ятої сесії сьомого скликання Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 21 червня 2016 року затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади сіл Красноїлля та Вигода в особі сільської ради, до яких включено, зокрема і спірний житловий будинок.

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 жовтня 2018 року за Красноїльською сільською радою Верховинського району Івано-Франківської області зареєстровано право комунальної власності на спірну трикімнатну квартиру (а.с.114).

На підставі рішення чотирнадцятої сесії сьомого демократичного скликання Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 07 березня 2018 № 179-14/2018 завідуючому лікарською амбулаторією загальної практики сімейної медицини ОСОБА_8 надано спірну квартиру для тимчасового проживання на період його роботи на цій посаді без права викупу та приватизації, яка знаходиться на балансі сільської ради, у зв`язку з відсутністю власного житла для сім`ї (а.с. 16).

Відповідно до акту комісії Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 28 березня 2018 року комісією в складі сільської ради з виходом на місце встановлено, що спірну квартиру 22 березня 2018 року самовільно зайняли відповідачі.

В судовому засіданні відповідачі визнали факт зайняття та проживання у спірній квартирі, однак вказали, що використовують її для проживання з 2013 року як свою власність, надану їм у пай.

Рішеннями виконавчого комітету Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 10 квітня 2018 відмовлено ОСОБА_1 у видачі ордеру на право проживання у спірній квартирі та у наданні дозволу на виготовлення технічної документації по приватизації цієї квартири, у зв`язку з тим, що вказана квартира є комунальною власністю територіальної громади Красноїльської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області та надана для проживання на період роботи завідуючому лікарською амбулаторією загальної практики сімейної медицини ОСОБА_4 . При цьому враховано, що ОСОБА_1 є жителем смт Верховина та має власне житло.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

Таким чином, відносини, які виникають у зв`язку з наймом житла, що перебуває у державній або комунальній власності, регулюються Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативними актами житлового законодавства (частина перша статті 3 ЖК УРСР).

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

У частині третій статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі Садов`як проти України зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом , не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається необхідним у демократичному суспільстві . Вислів згідно із законом не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Установивши, що у відповідачів на законних підставах не виникло право користування спірною квартирою і протилежного ними не доведено, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для виселення відповідачів із вказаного житла.

Разом із тим суди підставно врахували, що рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2005 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення зборів уповноважених пайовиків селянської спілки Зорі Карпат від 03 березня 2000 року в частині передачі ОСОБА_6 та ОСОБА_1 спірної квартири, і у зв`язку із цим правильно констатували відсутність законних підстав для виникнення у відповідачів права користування на спірне житло, яке б підлягало захисту у судовому порядку.

Оскільки згідно із Державним реєстром речових прав на нерухоме майно спірна квартира є комунальною власністю, якою територіальна громада с. Красноїлля розпорядилась передати для тимчасового проживання сімейному лікарю, а самовільне вселення відповідачів перешкодило його вселенню, суди дійшли правильного висновку про їх виселення, оцінивши втрату відповідачами свого права на користування житлом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому суди вірно узяли до уваги, що зареєстрованим місцем проживання відповідачів є присілок Дубівський у смт Верховина Верховинського району Івано-Франківської області, і підставно врахували баланс інтересів територіальної громади, яка мала потребу у сімейному лікареві і обов`язок забезпечити останнього житлом.

Верховний Суд, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та встановлених обставин справи, які підтверджено її матеріалами, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог про виселення відповідачів із спірної квартири, врахувавши, що задоволення вказаних вимог не призведе до порушення їх права на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції, у зв 'язку з наявністю у них іншого житла, окрім спірного.

Поряд із цим, доводи, наведені в касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, зокрема і щодо неврахування судами укладеної між відповідачами та ОСОБА_7 мирової угоди, а також судового рішення у справі № 340/237/17, яким визнано право власності за іншими особами на іншу квартиру у цьому ж будинку, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 17 квітня 2019 року зупинено виконання рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цього судового рішення, його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року - без змін.

Поновити виконання рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара