Рішення

від 13.02.2019 по справі 922/1953/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1953/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс плюс2", м. Київ до Акціонерного товариства "Харківобленерго", м. Харків (перший відповідач), Товариства з обмеженою відповідальністю "Добромед", м. Харків (другий відповідач) 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Марічка", м. Харків про визнання недійсним договору за участю представників учасників справи:

позивача - не з'явився

першого відповідача - не з'явився

другого відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року до господарського суду Харківської області звернулось ТОВ "Аверс Плюс2" з позовом до АК "Харківобленерго" та ТОВ "Добромед", в якому просить суд визнати недійсним договір про постачання електричної енергії до нежитлових приміщень першого поверху №89-96, загальною площею 68,7 кв.м., які розташовані в будинку (літера А-6), що знаходиться за адресою: м. Харків, майдан Павлівський, 8 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 87082063101) та нежитлових приміщень першого поверху №№ 13, 14, 13а, 13б, 13в, 13г, 13д, 13е, 13ж, 13и, 13к, 13л, 13м, антресолі №№ 13н, 13о, 13п, 13р, 13с, 13т, 13у, загальною площею 249,2 кв.м., що розташовані в будинку (літера А-7), що знаходяться за адресою: м. Харків, майдан Павлівський, 10 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 86992663101), укладений між ТОВ "Добромед" та АК "Харківобленерго". Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

АК «Харківобленерго» (перший відповідач) до суду було надано відзив на позовну заяву (вх.№ 20716 від 26.06.2017) в якому перший відповідач вказував, що на момент укладання договору про постачання електричної енергії - 23.02.2016, договори купівлі-продажу від 29.10.2014 та 18.12.2014, що підтверджували право власності ТОВ «Добромед» на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, будинок 8 та 10, були чинними, у зв'язку з чим підстави для застосування ст.ст. 203, 215 ЦК України відсутні.

Згідно відзиву на позовну заяву (вх.№ 24566 від 01.08.2017) ТОВ «Добромед» (другий відповідач) просило суд відмовити в задоволенні позовних позивача в повному обсязі, оскільки позивача не можна вважати власником нежитлових приміщень, позивач не є стороною оспорюваного договору та до числа суб'єктів визначених ст. 207 ГК України не відноситься, у зв'язку з чим він не має права подавати позов про недійсність господарського зобов'язання.

Ухвалою суду від 07.08.2017 провадження у справі №922/1953/17 було зупинено до набрання законної сили рішенням господарського суду м. Києва у справі №910/10123/17.

Ухвалою суду від 05.12.2018 провадження у справі №922/1953/17 було поновлено; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.12.2018 об 11:00.

20.12.2018 до суду від першого відповідача АТ "Харківобленерго" надійшов відзив на позовну заяву, в якому перший відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Зокрема, вказує на те, що ТОВ "Аверс Плюс2" не є власником об'єктів нерухомого майна, тому існування договору про постачання електричної енергії, укладеного між АТ "Харківобленерго" та ТОВ "Добромед" не порушує права та законні інтереси позивача.

22.12.2018 до суду від другого відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Зокрема, вказує на те, що ТОВ "Аверс Плюс2" не є правомочним власником нежитлових приміщень, тому права та інтереси позивача оспорюваний договір не порушує. За таких обставин у ТОВ "Аверс Плюс2" відсутні передбачені чинним законодавством підстави для визнання договору недійсним.

Ухвалою суду від 26.12.2018 строк підготовчого провадження був продовжений до 05.03.2019 та підготовче засідання було відкладено до 04.02.2019 о 10:40.

Протокольною ухвалою суду від 04.02.2019 підготовче провадження у справі було закрите та справа була призначена до судового розгляду по суті на 13.02.2019 о 10:20.

Представники учасників справи у судове засідання 13.02.2019 не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, оскільки вони містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини суд враховує при розгляді справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15 лютого 2016 року ТОВ «Добромед» відповідно до п. 5.4. "Правил користування електричною енергією", затвердженими постановою НКРЕ України від 31.07.1996 № 28, було направлено заяву щодо укладання договору про постачання електричної енергії на об'єкти рухомого майна за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, будинок 8 та 10.

На підтвердження права власності на об'єкти по яким необхідно було укласти договір про постачання електричної енергії ТОВ «Добромед» було надано АК "Харківобленерго" договори купівлі-продажу від 29.10.2014 та 18.12.2014 та витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, будинок 8 та 10.

23 лютого 2016 року між АК "Харківобленерго" та ТОВ "Добромед" укладено договір про постачання електричної енергії № 4-2728С (надалі - договір) на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, будинок 8 та 10.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 85821822 від 25.04.2017 за ТОВ «Аверс Плюс2» 19.08.2016 було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення першого поверху №№ 13, 14, 13а, 13б, 13в, 13г, 13д, 13е, 13ж, 13и, 13к, 13л, 13м, антресолі №№ 13н, 13о, 13п, 13р, 13с, 13т, 13у, загальною площею 249,2 кв.м., що розташовані в будинку (літера А-7), що знаходяться за адресою: м. Харків, майдан Павлівський, 10 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 86992663101).

Також, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 86385904 від 04.05.2017 за ТОВ «Аверс Плюс2» 19.08.2016 було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 89-96, загальною площею 68,7 кв.м., які розташовані в будинку (літера А-6), що знаходиться за адресою: м. Харків, майдан Павлівський, 8 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 87082063101).

Згідно позову позивач вказує, що укладання договору про постачання електричної енергії № 4-2728С порушує права та законні інтереси ТОВ «Аверс Плюс2» , як законного власника вказаних приміщень.

Так, через існування договору укладеного між ТОВ "Добромед" та АК «Харківобленерго» останнє відмовляє ТОВ «Аверс Плюс2» в укладенні договору мотивуючи це тим, що від ТОВ "Добромед" не надходило згоди на розірвання договору. При цьому, позивач зазначає, що службовими особами АК «Харківобленерго» було проігноровано всі доводи позивача, які містилися в зверненнях (вх.№ 12/596 від 18.01.2017, вх.№ 12/597 від 18.01.2017, вх.№ 12/1039 від 27.01.2017, вх.№ 12/4510 від 18.04.2017), які їм направлялися, і де було зазначено, що ТОВ "Добромед» не є власником вказаних приміщень і, відповідно, не може бути стороною у вказаному договорі про постачання електричної енергії. Крім того, позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 у справі № 922/4378/16, якою було визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені між ТОВ "Марічка" та ПП "Ірина", а також між ПП "Ірина" та ТОВ "Добромед", та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 по справі № 922/2908/16.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умова договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні приписів наведених вище норм оспорювати правочин може в тому числі особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. п. 1, 2, 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Ухвалою суду від 07.08.2017 було задоволено клопотання представника третьої особи про зупинення провадження у справі та провадження у справі 922/1953/17 зупинено до набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва у справі №910/10123/17. Вказане клопотання судом було задоволено, оскільки обставини, які будуть встановлені господарським судом м. Києва у справі №910/10123/17 матимуть преюдиціальне значення для вірного вирішення справи, що розглядається, зокрема, правомірність набуття ТОВ "Аверс Плюс2" права власності на нежитлові приміщення, які забезпечені електричною енергією на підставі угод, що є предметом розгляду в цій справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 у справі № 910/10123/17 апеляційну скаргу ТОВ "Марічка" було задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2017 скасовано частково; визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ТОВ "Аверс Плюс2" набуло право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 89-96 в літ. "А-6", загальною площею 68,7 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, будинок 8; нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 13, 14, 13а, 13б, 13в, 13г, 13д, 13е, 13ж, 13з, 13и, 13к, 13л, 13м, антресолі №№ 13н, 13о, 13п, 13р, 13с, 13т, 13у в літ. "А-7", загальною площею 249,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, Павлівський майдан, будинок 10; в іншій частині рішення суду залишено без змін; стягнуто з ТОВ "Аверс Плюс2" на користь ТОВ "Марічка" 1600,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1760,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2018 у справі № 910/10123/17 касаційну скаргу ТОВ "Аверс Плюс2" було залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 у справі № 910/10123/17 - без змін.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на вищевикладене обставини, господарський суд приходить до висновку, що ТОВ "Аверс Плюс2" не є власником нежитлових приміщень першого поверху №№ 13, 14, 13а, 13б, 13в, 13г, 13д, 13е, 13ж, 13и, 13к, 13л, 13м, антресолі №№ 13н, 13о, 13п, 13р, 13с, 13т, 13у, загальною площею 249,2 кв.м., що розташована в будинку (літера А-7), що знаходяться за адресою: м. Харків, майдан Павлівський, 10, та нежитлових приміщень 1-го поверху № 89-96, загальною площею 68,7 кв.м., які розташовані в будинку (літера А-6), що знаходиться за адресою: м. Харків, майдан Павлівський, 8.

За таких обставин, підлягають відхиленню посилання позивача на те, що укладання договору про постачання електричної енергії № 4-2728С порушує права та законні інтереси ТОВ «Аверс Плюс2» , як законного власника вказаних приміщень.

Таким чином, суд зазначає, що оспорюваний договір не порушує прав та законних інтересів позивача, а обраний спосіб захисту визначених позивачем прав не відповідає фактичним обставинам справи.

Крім того, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України, а саме: дефекту форми, дефекту волі або дефекту закону, які б свідчили про недійсність спірного договору та не доведено підстав для визнання спірного договору недійсним.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку, що позивачем не доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності підстав для визнання договору недійсним, а також порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів з боку відповідачів, у зв'язку з укладенням та виконанням спірного договору.

З огляду на викладене, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суд не вбачає підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, а тому відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73-79, 86, 91, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Товариство обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 14-16, код ЄДРПОУ 40469238).

Перший відповідач - Акціонерне товариство "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, код ЄДРПОУ 00131954).

Другий відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Добромед" (61070, м. Харків, пров. Лазьківський, 8, код ЄДРПОУ 39275784).

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Марічка" (61002, м. Харків, вул. Сумська, 90, код ЄДРПОУ 34678557).

Повне рішення складено 20 лютого 2019 року.

Суддя ОСОБА_1