Постанова

від 18.02.2019 по справі 559/1305/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 559/1305/17

провадження № 61-48807св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - мале приватне підприємство Атрибут ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Мацей Анатолієм Михайловичем, на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 серпня 2018 року у складі судді

Жуковської О. Ю. та постанову Рівненського апеляційного суду

від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В.,

Шимківа С. С., Шептицької С. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до малого приватного підприємства Атрибут (далі - МПП Атрибут ) про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що протягом часу з січня 2013 року по квітень 2014 року (коли з позивачем укладено трудовий договір) ОСОБА_4 працював у відповідача різноробочим працівником без оформлення відповідного договору. Жодного разу позивачу не була виплачена заробітна плата за виконану роботу, зокрема з 01 січня 2013 року по 31 листопада 2013 року роботодавець заборгував на його користь 12 617,00 грн заробітної плати, враховуючи, що мінімальний розмір заробітної плати становив

1 147,00 грн. За грудень 2013 року МПП Атрибут заборгувало позивачу

1 218,00 грн, а тому сумарний розмір заборгованості за заробітком за 2013 рік складає 13 835,00 грн.

Заборгованість за заробітною платою за 2014 рік становить 14 616,00 грн, беручи до уваги, що розмір мінімальної заробітної плати станом на той час складав 1 218,00 грн.

Такий самий розмір мінімальної заробітної плати було встановлено і протягом січня-серпня 2015 року, а тому заборгованість за цей період часу становить

9 744,00 грн. З 01 вересня по 31 грудня 2015 року заборгованість склала

5 512,00 грн, де враховується розмір мінімальної заробітної плати у

1 378,00 грн. Відтак за 2015 рік сумарна заборгованість склала

15 256,00 грн.

Впродовж 2016 року розмір мінімальної заробітної плати складав

1 378,00 грн за час із січня по квітень, 1 450,00 грн - з травня по листопад,

1 600,00 грн - з грудня. Всього заборгованість за той рік становила

17 262,00 грн.

З 01 січня 2017 року по 31 травня 2017 року розмір мінімальної заробітної плати складав 3 200,00 грн, що сумарно становить 16 000,00 грн (3 200,00 грн х 5 місяців) заборгованості.

Підсумувавши усю заборгованість по заробітку за час із січня 2013 року по травень 2017 року, вона становить 76 969,00 грн, яку й просив стягнути з відповідача на його користь.

Крім того, роботодавцем позивачу завдано і моральної шкоди, розмір якої він визначив у 50 000,00 грн. При цьому він виходив із моральних страждань внаслідок порушення права на оплату праці. Зокрема, він утримує трьох дітей, яких через невиплату заробітної плати не міг належним чином забезпечити, а також постійні переживання негативно відзначилися і на відносинах з дружиною та психіці дітей.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 серпня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю доказів про виконання ОСОБА_4 обов'язків різноробочого працівника без укладення між сторонами трудового договору протягом часу з січня 2013 року по квітень 2014 року. Також недоведеними є і обставини офіційного оформлення трудових відносин між ними з квітня 2014 року.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 серпня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції. Апеляційний суд вказав, що заборгованості по виплаті заробітної плати ОСОБА_4 за період з квітня 2015 року по 28 липня 2017 року перед роботодавцем немає.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

10 грудня 2018 року представник ОСОБА_4 - Мацей А. М. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області

від 01 серпня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 13 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не розглянув вимогу позивача та не витребував жодних документів (письмових доказів).

Суд першої інстанції не розглянув заяву про витребування доказів, в оскаржуваному рішенні не навів жодного мотиву, чому не було витребувано письмових документів (доказів) та чому не призначено експертизу документів бухгалтерського обліку, податкового обліку та звітності МПП Атрибут та чому не призначав відповідну почеркознавчу експертизу.

Відповідачем не було надано документи. які суд першої інстанції вимагав.

Суд першої інстанції не розглянув заяву про забезпечення доказів у встановлений законом п'ятиденний термін.

Висновок суд першої інстанції про те, що перелік питань, які позивач вважає за необхідне поставити на вирішення експертиз чітко не сформовані і прогнозовано на розмиті питання експерт не дасть відповіді, - є безпідставним, необґрунтованим та надуманим.

На вказані порушення апеляційний суд належної уваги не звернув та їх не усунув.

Суди попередніх інстанцій не надали жодної правової оцінки відповіді на відзив, письмові документи не витребували, жодних експертиз не призначали.

Доводи інших учасників справи:

12 лютого 2019 року МПП Атрибут через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Мацей А. М. залишити без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 серпня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 серпня 2018 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року є законними та обґрунтованими.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дубенського міськрайонного суду Рівненської області.

24 січня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:

07 квітня 2015 року між ОСОБА_4 та МПП Атрибут укладено трудовий договір № 1, за умовами якого позивача прийнято на роботу робітником.

Згідно фіскального чеку від 09 червня 2017 року та письмового повідомлення від 07 червня 2017 року відповідачем на адресу ОСОБА_4 направлено грошовий переказ із вказівкою про заробітну плату за травень 2017 рік, а також запрошення до роботодавця для надання письмових пояснень про причини відсутності на роботі з 29 травня 2017 року. Такі ж самі письмові повідомлення направлялися йому і 16 червня 2017 року та 24 червня

2017 року.

Відповідно до довідки від 07 липня 2017 року, що видана МПП Атрибут , позивач з квітня 2015 року по травень 2017 року працював у відповідача і за цей час не мав заборгованості із заробітної плати. Впродовж часу з 30 травня по 05 липня 2017 року ОСОБА_4 був відсутній на роботі з невідомих причин і встановити місцезнаходження його було неможливо.

На підставі наказу від 28 липня 2017 року № 3 ОСОБА_4 звільнено з роботи в зв'язку з прогулом без поважних причин відповідно до пункту 4 частини першої статі 40 КЗпП України.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу зобов'язань роботодавця з оплати праці ОСОБА_4 протягом періоду з січня 2013 року по квітень 2014 року без укладення трудового договору та з квітня 2014 року по травень 2017 року відповідно до укладеного трудового договору.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини:

Згідно із частиною третьою статті 24 КЗпП України в редакції, що діяла на час спірних відносин між сторонами, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Норми статті 139 КЗпП України передбачають обов'язки працівників працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудових і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_4 прийнятий в МПП Атрибут на роботу робітником

07 квітня 2015 року (наказ від 07 квітня 2015 року № 1-к). Наказом

від 28 липня 2017 року № 003 його звільнено за прогул без поважних причин згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. За період роботи на підприємстві заборгованості по заробітній платі не було. Доводи ОСОБА_4 про те, що в період з січня 2013 до квітня 2014 він працював неофіційно в

МПП Атрибут на посаді різноробочого працівника, а з квітня 2014 його офіційно оформили на посаді різноробочого працівника МПП Атрибут не підтверджені жодним доказом. Натомість, спростовані записами у трудовій книжці позивача, відомостями у протоколі про адміністративне правопорушення від 27 грудня 2013 відносно ОСОБА_4, у постановах Дубенського міськрайонного суду від 10 вересня 2013 року та від 12 березня 2014 року.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Мацей Анатолієм Михайловичем, залишити без задоволення.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 серпня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 листопада

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська