Ухвала

від 21.02.2019 по справі 130/1383/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 130/1383/18

провадження № 61-3546ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Курило В. П. розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 жовтня

2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня

2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Жмеринської міської ради Вінницької області, третя особа - ОСОБА_2, про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовними вимогами про зобов'язання Жмеринської міської ради привести у відповідність до пункту г частини першої статті 121 Земельного кодексу України площу земельної ділянки, передану у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1 в 0,10 га із земель суміжної земельної ділянки, закріпленої за домоволодінням ОСОБА_2, третьої особи у справі, що знаходиться по АДРЕСА_2, та по фактичному користуванню становить 0,1039 га, тобто понад встановлену законом норму 0,39 га, за рахунок самозахвату частини земельної ділянки, переданої у приватну власність ОСОБА_1

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 проживає АДРЕСА_1 . Площа земельної ділянки за зазначеною адресою, яка була передана їй безкоштовно у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель на підставі рішення виконавчого комітету Жмеринської міської ради від 25 листопада 1999 року № 201, та складає 0,10 га, але в теперішній час вона складає 0,0981 га. Площа суміжної земельної ділянки, закріпленої за домоволодінням ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 по фактичному користуванні становить 0,1039 га, тобто понад встановлену законом норму 0,10 га.

Зазначене підтверджується висновком судової будівельної-технічної експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 08 лютого 2012 року №2628/2804, висновком судової будівельно-технічної експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 03 жовтня 2012 року

№ 851/1014/12-21, ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 вересня 2017 року та ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 23 вересня 2017 року.

ОСОБА_1 зазначає, що площа її земельної ділянки зменшилась у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 систематично по частинах її захоплює. Звернення позивача ОСОБА_1 до правоохоронних органів та міської ради, результатів не дало. Зазначені обставини дають підстави вважати, що площі земельних ділянок по фактичному користуванню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідають пункту г частини першої

статті 121 Земельного кодексу України, який вказує на те, що норма безоплатної передачі земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в містах не більше 0,10 га.

Таким чином, у ОСОБА_2 площа земельної ділянки перевищує встановлену законом норму на 0,039 га за рахунок земельної ділянки, переданої ОСОБА_1, а площа земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1, є недостатньою до встановлених Земельним законодавством норм та рішення виконкому Жмеринської міської ради від 25 листопада 1999 року № 201.

ОСОБА_1 вважає, що внаслідок бездіяльності виконавчого комітету Жмеринської міської ради були проігноровані основоположні засади конституційного устрою та чинного законодавства, на що вказують наведені позивачем факти. На думку позивача, бездіяльністю виконкому Жмеринської міської ради порушені вимоги пункту г частини першої

статті 121 Земельного кодексу України, тобто проігноровані основоположні засади конституційного устрою.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду вінницької області від

05 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від

05 жовтня 2018 року залишено без змін.

18 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

18 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вони подані на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у справі № 130/1383/18 є зобов'язання Жмеринської міської ради привести у відповідність до пункту г частини першої статті 121 Земельного кодексу України площу земельної ділянки, передану у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1 в 0,10 га із земель суміжної земельної ділянки, закріпленої за домоволодінням ОСОБА_2, третьої особи у справі, що знаходиться по АДРЕСА_2, та по фактичному користуванню становить 0,1039 га, тобто понад встановлену законом норму 0,39 га, за рахунок самозахвату частини земельної ділянки, переданої у приватну власність ОСОБА_1

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційні скарги та додані до них матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain від

19 грудня 1997 року).

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях цього Кодексу, то вона поширюються й на касаційне провадження.

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої

статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Жмеринської міської ради Вінницької області, третя особа - ОСОБА_2, про зобов'язання вчинити певні дії, .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. П. Курило