Ухвала

від 12.02.2019 по справі 755/1774/17

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/1774/17

1-кс/755/1078/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ "12" лютого 2019 р.

Слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні, відомості відносно якого внесені до ЄРДР № 42016100000000558 від 02.06.2016 року,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про арешт майна, яке подане в рамках кримінального провадження ЄРДР №42016100000000558 від 02.06.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.190 КК України, за фактами викладеними у змісті клопотання.

Вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного:

відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.

У випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України .

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

У випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил КПК України.

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону

Однак, зазначених вимог закону прокурор, який вніс клопотання про арешт майна, не дотримався.

Так, слідчий суддя, вивчивши клопотання Прокурора відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_3 встановив, що клопотання старшого слідчого про накладення арешту на майно за змістом мотивування підстав накладення арешту на майно жодним чином не відповідають вимогам ч. 5 ст. 173 та ч. 2 ст. 171КПК України відповідно, тобто прокурор не вказав конкретної мети і правової підстави накладення арешту на майно, прокурор послався на дві взаємовиключні мети накладення арешту на майно - забезпечення спеціальної конфіскації та відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, оскільки, згідно з ч. 5 ст.96-2КК України, спеціальна конфіскація не застосовується до грошей, цінностей, іншого майна, які призначені для відшкодування шкоди, завданої злочином.

Крім того, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно особи слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження причетності цієї особи вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст.131КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. З ст.132КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Між тим, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не привів у ньому достатніх і належних доказів тих обставин, які є визначальними та необхідними для накладення арешту на майно. Зокрема, в клопотанні прокурора взагалі відсутнє обґрунтування того, яким чином може підпадати під випадки застосування спеціальної конфіскації, передбаченої ч. 1 ст.96-2КК України, тобто що це майно було одержано внаслідок вчинення злочину, призначалося для схиляння особи до вчинення злочину, було предметом злочину чи було підшукане як засіб або знаряддя злочину і таке інше.

З огляду на вказане, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання про арешт майна, в порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. ст. 173 КПК України, не відповідає розумності і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

На підставі вищевикладених обставин, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту, як такого, що внесено до суду з порушенням ст.171КПК України та за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 110, 170-173, 309, КПК України,

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання Прокурора відділупрокуратури містаКиєва ОСОБА_3 проарешт майна відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: