Постанова

від 18.02.2019 по справі 914/1126/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2019 р. Справа №914/1126/18

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді О.В. Зварич

суддів О.П. Дубник

ОСОБА_1,

секретар судового засідання М.С. Кіра,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області за №05/2-1723вих.18 від 15.11.2018р. (вх. № 01-05/1135/18 від 16.11.2018р.)

на рішення господарського суду Львівської області від 16.10.2018р.

у справі № 914/1126/18

за позовом : Керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави

до відповідача-1: Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області (надалі Пустомитівська РДА)

до відповідача-2: Приватного акціонерного товариства Миколаївцемент (надалі ПрАТ Миколаївцемент )

про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельних ділянок,

за участю:

від прокуратури: ОСОБА_2 - прокурор (посвідчення № 051364 від 02.11.2018р.);

від відповідача-1: ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 03.01.2019р.);

від відповідача-2: ОСОБА_4 - адвокат (ордер серія ЛВ № 127997 від 14.12.2018р.),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

20.06.2018р. Керівник Львівської місцевої прокуратури № 3 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави до Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області та до Приватного акціонерного товариства Миколаївцемент про визнання недійсним договору оренди землі від 30.12.2004р., укладеного між Пустомитівською районною державною адміністрацією та Відкритим акціонерним товариством Миколаївцемент , яким передано в оренду земельні ділянки загальною площею 157,7202 га для видобутку гіпсового каменю, а саме на території Дмитрівської сільської ради площею 78,8525 га (кадастровий номер 4623682600:13:000:0001) та 78,8677 га (кадастровий номер 4623685400:04:000:0001) та на території Пісківської сільської ради площею 78,8677 га, за межами населених пунктів, а також - з вимогою зобов`язати Приватне акціонерне товариство Миколаївцемент повернути згідно з актом приймання передачі земельні ділянки за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради площею 78,8525 га і на території Пісківської сільської ради площею 78,8677 га.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. у справі №914/1126/18 (суддя М.М. Синчук) відмовлено у повному обсязі в задоволенні позову (т.2, а.с. 209-227).

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що між Пустомитівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством Миколаївцемент (Орендар) укладено договір оренди землі б/н від 30.12.2004р.), відповідно до умов якого Орендарю передано в оренду земельні ділянки загальною площею 157,7202 га для видобутку гіпсового каменю, а саме: 78,8525 га на території Дмитрівської сільської ради та 78,8677 га на території Пісківської сільської ради Пустомитівського району. Суд зазначив, що даний договір укладений на підставі розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області №690 від 15.12.2004р. Про передачу земельних ділянок в довгострокову оренду ВАТ Миколаївцемент для видобутку гіпсового каменю на території Дмитрівської та Пісківської сільських рад за межами населених пунктів . Суд вказав, що у розпорядженні визначено розмір орендної плати за спірну земельну ділянку з покликанням на відповідні рішення сільських рад, на території яких за межами населених пунктів спірна земельна ділянка знаходиться, а саме: згідно рішення Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №73 від 12.07.2004 року та згідно рішення Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №89 від 20.10.2004 року. Даними рішеннями первинно визначено розміри орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, які в подальшому включені у текст розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області №690 від 15.12.2004р., а в подальшому в п. 4.1. договору оренди землі від 30.12.2004р. В матеріалах справи відсутні докази скасування, визнання незаконними чи оспорювання в суді названих розпорядження та рішень сільських рад. Разом з тим, місцевий господарський суд встановив, що нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки, в тому числі і станом на момент укладення оспорюваного договору не проводилась. Суд погодився з доводами відповідача-2 з приводу того, що обов`язок по проведенню першої нормативно грошової оцінки спірної земельної ділянки, згідно чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, ще задовго до укладення договору оренди, було покладено на державу в особі її компетентних органів, зокрема органи Держкомзему. Суд відзначив, що виконання державою в особі Держкомзему та її територіальних органів обов`язку по своєчасному проведенню першої нормативно грошової оцінки спірної земельної ділянки слугувало б тією обставиною, яка б засвідчувала відсутність порушень, які у даному спорі доводить прокурор, та які, на переконання останнього, призводять до порушення інтересів держави. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що звертаючись зданим позовом прокурор не довів та не надав належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження порушення суперечності положень договору оренди землі від 30.12.2004р. Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільствам на момент укладення договору, які могли б слугувати підставою для визнання цього договору недійсним, аналогічно, як і не довів та не підтвердив порушення інтересів держави укладенням та виконанням такого договору сторонами.

Крім того, суд вказав, що звертаючись до суду з даним позовом у статусі самостійного позивача, прокурор зазначив про відсутність органу, до компетенції якого віднесенні відповідні повноваження.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначених доводів прокурора, покликаючись у рішенні на те, що функції контролю за справлянням податків і зборів, у тому числі за користування земельними ділянками, згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 236 від 21.05.2014р., покладено на Державну фіскальну службу України, яка здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів, які наділені правом звернення до суду. Місцевий господарський суд також відзначив, що перевірку дотримання земельного законодавства станом на момент вирішення спору по суті здійснюють уповноважені державою орган, що реалізує повноваження у сфері державного нагляду і контролю за використанням і охороною земель, яким є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру. Також, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, одна із сторін, а за обставин справи, саме Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області як розпорядник землею державної власності, наділена повноваженнями по оспорюванню спірного договору та в особі якої прокурор вправі звернутись до суду з таким позовом за наявності для цього визначених законом підстав та умов. Разом з тим, прокурор при зверненні з даним позовом не визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а також не навів обставин нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень у сфері земельних правовідносин. В матеріалах справи відсутні докази дотримання прокурором ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду.

Разом з тим при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд відмовив у задоволенні заяви відповідача-2 від 06.07.2018р. про застосування спливу позовної давності до заявлених прокурором вимог, зокрема вказав, що позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а в процесі розгляду справи судом не здобуто належних, допустимих, достовірних доказів, які б достатньо свідчили про порушення інтересів держави у даному спорі та відмовлено в задоволенні позову, тому застосування спливу позовної давності є безпідставним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Заступник прокурора Львівської області подав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. у справі №914/1126/18, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконними, прийнятим з порушенням норм матеріального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та при недоведенні обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Зокрема скаржник вважає безпідставним покликання суду, що станом на момент погодження сторонами істотних умов договору оренди землі від 30.12.2004р. розмір орендної плати був визначений рішеннями Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №73 від 12.07.2004р. та Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №89 від 20.10.2004р. та розпорядженням голови Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області №690 від 15.12.2004р. Скаржник стверджує, що вказані суб`єкти владних повноважень при винесенні вищеназваних рішень діяли всупереч вимог чинного законодавства щодо визначення орендної плати за землю, оскільки у них відсутні повноваження на визначення розміру орендної плати за землю за межами населених пунктів. Також скаржник не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що факт реєстрації Пустомитівським районним відділом Центру державного земельного кадастру Львівської регіональної філії оспорюваного договору оренди землі свідчить про підтвердження правомірності правочину та визнання його державою. Оскільки державна реєстрація права, це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав, але аж ніяк не правильності їх здійснення. Скаржник вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно взято до уваги листи ГУ ДФС у Львівській області, в яких зазначено, що за результатами перевірок не встановлено заниження або завищення задекларованих суб`єктом господарювання показників з земельного податку та орендної плати за землю . На думку скаржника, вказані листи свідчать лише про належним чином виконання оспорюваного договору, а не підтверджують відсутність претензій органів податкової служби, оскільки вказаний контроль органи податкової інспекції здійснюють з огляду на існуючий договір оренди земельної ділянки і відповідно не наділені правом ревізувати його положення на предмет відповідності нормам діючого законодавства. Скаржник вважає хибним висновок суду про непредставлення прокурором належного розрахунку недоплати відповідачем-2 в бюджет розміру орендної плати за користування спірною земельною ділянкою та вказує, що прокурор не міг та не може об`єктивно надати розрахунок недоплаченої орендної плати в зв`язку з відсутністю нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що державним інтересом для звернення прокурора до суду із даним позовом є дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходження платежів по орендній платі в місцеві бюджети в законодавчо визначених межах, шляхом їх вірного правового регулювання. Зокрема зазначає, що у даній справі прокурор звернувся до суду самостійно, як позивач через порушення інтересів держави у сфері земельних відносин, обґрунтовуючи підставність вимоги про визнання договору оренди недійсним в тому числі і бездіяльністю органів державної влади, зобов`язаних здійснювати регулювання у спірних правовідносинах. Недоречним, на думку скаржника, є посилання суду першої інстанції на висновки Європейського суду з прав людини, що участь прокурора в суді на боці однієї із сторін є обставиною, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. В даному випадку, прокурор звернувся до суду не в інтересах позивача, а самостійно і згідно норм чинного законодавства, набув статусу позивача. Отже, в цій ситуації не може йти мова про виклик почуття нерівності у сторін , як зазначає суд з посиланням на рішення у справі Ф.В. проти Франції від 31.03.2005р., заява 61517/00, п. 27).

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач-1 у поданому письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, оскаржуване рішення вважає об`єктивним, обґрунтованим, яке відповідає нормам чинного законодавства. Зокрема зазначає, що райдержадміністрацією вживались належні заходи щодо приведення договору оренди землі, укладеного з відповідачем-2 до вимог законодавства. Стверджує, що про вжиті заходи щодо приведення договору оренди землі від 30.12.2004р. у відповідності до вимог законодавства райдержадміністрація неодноразово зверталась з листами до Львівської місцевої прокуратури № 3. В листах зазначалось про те, що райдержадміністрація є місцевим органом виконавчої влади, діє відповідно Закону України Про місцеві державні адміністрації та фінансується з Державного бюджету України. Оскільки в кошторисі видатків райдержадміністрації видатки на сплату судового збору не передбачені, райдержадміністрація не взмозі була самостійно звернутись до суду щодо приведення спірного договору ПАТ Миколаївцемент у відповідність до закону. Відповідач-1 позицію прокуратури стосовно процесуального статусу райдержадміністрації, як відповідача по справі вважає упередженою та необґрунтованою. На думку відповідача-1 місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, вірно дослідив те, що прокурором безпідставно при поданні позову до суду не визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах у даній справі, не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а також не наведено обставин нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень у сфері земельних правовідносин. Отже, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого прокурором позову. Також відповідач-1 вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи досліджено та обґрунтовано, що право, посвідчене договором оренди, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування. Захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного договору оренди недійсним, якщо рішення, на підставі якого укладено вказаний договір оренди, не визнано недійсним у встановленому порядку. Разом з тим, відповідач-1 вказує, що Керівник Львівської місцевої прокуратури № 3, подаючи позов в інтересах держави про визнання недійсним договору оренди землі, який укладений на підставі розпорядження голови Пустомитівської РДА Львівської області № 690 від 15.12.2004р. Про передачу земельних ділянок в довгострокову оренду ВАТ Миколаївцемент для видобутку гіпсового каменю на території Дмитрівської та Пісківської сільських рад за межами населених пунктів , названого розпорядження голови райдержадміністрації не оспорює, до суду про його скасування чи визнання незаконним не звертався. Розгляд апеляційної скарги Заступника прокурора Львівської області на рішення господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. у справі № 914/1126/18 відповідач-1 покладає на розсуд суду.

Відповідач-2 у поданому письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, оскаржуване рішення вважає законним, обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права. Суд в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи і висновки суду, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи. Відповідач-2 зазначає, що передумовою для передання в оренду державного майна є рішення уповноваженого органу державної влади, без якого є неможливим подальше укладення договору оренди. Стверджує, що за спірних правовідносин орендні відносини, в першу чергу, виникли на підставі розпорядження відповідача-1 з урахуванням рішень сільських рад, в якому розпорядник майна визначив істотні умови орендних зобов`язань, зокрема розмір орендної плати. Разом з тим, прокурором не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів на предмет того, що вищезгадані рішення органу державної влади та органів місцевого самоврядування визнані протиправними, недійсними чи скасовані в установленому законом порядку. Крім того, відповідач-2 звертає увагу суду апеляційної інстанції, що прокурор, як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, заявляючи про недоотримання місцевим бюджетом платежів за оспорюваним договором, не надав жодних належних та достатніх доказів, зокрема конкретного розрахунку суми грошових коштів, яка, на переконання прокурора, не сплачена відповідачем-2, однак повинна бути сплачена ним протягом строку дії договору оренди. Також зазначає, що прокурором жодним чином не спростовано висновок суду першої інстанції стосовно того, що такі органи державної влади в особі своїх територіальних органів, як Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та Державна фіскальна служба України, а також Пустомитівська державна районна адміністрація Львівської області, як сторона договору, не вправі звернутись до суду із заявленими у даній справі вимогами. Отже, на думку відповідача-2, прокурором при поданні позовної заяви не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду для представництва інтересів держави у відповідності до статті 23 Закону України Про прокуратуру . Просить залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. у справі № 914/1126/18 - без змін.

Прокурор в судовому засіданні підтримав доводи, наведені у апеляційній скарзі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні зазначив, що розгляд апеляційної скарги покладає на розсуд суду.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні просив залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, апеляційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

30.12.2004р. між Пустомитівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством Миколаївцемент - правонаступником ВАТ Миколаївцемент є ПрАТ Миколаївцемент (т. 1, а.с. 56-63) (Орендар) укладено договір оренди землі (т. 1, а.с. 20-24).

Відповідно до п. 1.1 договору Орендодавець на підставі розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації від 15.12.2004р. №690 Про передачу земельних ділянок в довгострокову оренду ВАТ Миколаївцемент для видобутку гіпсового каменю на території Дмитрівської та Пісківської сільських рад за межами населених пунктів надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для видобутку гіпсового каменю, які знаходяться на території Дмитрівської та Пісківської сільських рад за межами населених пунктів.

Згідно із п. 2.1 договору в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 157,7202 га для видобутку гіпсового каменю, а саме: на території Дмитрівської сільської ради площею 78,8525 га на території Пісківської сільської ради площею 78,8677 га.

Договір укладено на 20 років. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію (п. 3.1 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони обумовили, що орендна плата вноситься Орендарем у таких розмірах: - для Дмитрівської сільської ради 19831,40 грн. на рік (рішення Дмитрівської сільської ради від 20.10.2004р. № 89 Про погодження передачі в оренду земельної ділянки від ВАТ Миколаївцемент під розробку кар`єру гіпсу ); - для Пісківської сільської ради 19834,80 грн. на рік (рішення Пісківської сільської ради від 12.07.2004р. № 73 Про погодження передачі в оренду земельної ділянки ВАТ Миколаївцемент під розробку кар`єру гіпсу ) (т. 1, а.с. 118, 119).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься Орендарем щоквартально на поточні рахунки Дмитрівської сільської ради № 33214812800402 УДК у Львівській області, ЗКПО 04372328, МФО 825014; Пісківської сільської ради № 33210811800418 УДК у Львівській області, ЗКПО 22372156, МФО 825014 (п.п. 4.1, 4.2, 4.3 договору).

Пунктом 4.4 договору сторони погодили, що розмір орендної плати переглядається один раз у 3 роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованих земельних ділянок не з вини Орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 13.1 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання Орендарем земельних ділянок у власність; викупу земельних ділянок для суспільних потреб або примусового відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - Орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. (п. п. 13.2, 15.1 договору).

Договір зареєстрований у Пустомитівському районному відділі Центру державного земельного кадастру Львівської регіональної філії, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31 січня 2005 року за № 04:05:458:00006.

На виконання умов договору оренди землі від 30.12.2004р. Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельні ділянки для видобутку гіпсового каменю, які знаходяться на території Дмитрівської та Пісківської сільських рад за межами населених пунктів, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи копія Акту приймання-передачі земельних ділянок в оренду від 01.02.2005р., який підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками (т. 1, а.с. 25).

Предметом даного позову є вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 30.12.2004р., укладеного між відповідачами та повернення земельних ділянок за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради площею 78,8525 га і на території Пісківської сільської ради площею 78,8677 га. Підставою звернення прокурора з даним позовом стало те, що оспорюваний договір оренди землі укладено без проведення і затвердження у встановленому чинним законодавством порядку нормативної грошової оцінки переданих в оренду земельних ділянок, що на думку прокурора є підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним у відповідності до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту права визначені в статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Згідно з частиною 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Згідно із ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом до суду звернувся Керівник Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави. Як зазначено вище, предметом даного позову є вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 30.12.2004р., укладеного між відповідачами та повернення земельних ділянок розташованих за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради площею 78,8525 га і на території Пісківської сільської ради площею 78,8677 га. Підставою позову слугувало укладення оспорюваного договору оренди землі без проведення і затвердження у встановленому порядку нормативної грошової оцінки переданих в оренду земельних ділянок.

Звертаючись до суду з даним позовом у статусі самостійного позивача, прокурор зазначив про відсутність органу, до компетенції якого віднесенні відповідні повноваження, оскільки такий орган (Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області) є стороною оспорюваного правочину, а контролюючі органи, органи виконавчої влади не обізнані щодо невідповідності спірного договору вимогам чинного законодавства. Зазначивши про відсутність у даних правовідносинах органу, який має повноваження щодо звернення до господарського суду за захистом інтересів держави, прокурор вказує на наявність підстав для представництва ним інтересів держави в якості позивача відповідно до вимог ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно із статтями 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно із частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року №3 - рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини Рішення).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини Рішення).

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний Суд в постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17 висловив таку правову позицію.

Виходячи з аналізу частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру , необхідно дійти висновку про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

В свою чергу, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1)витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2)отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням) (п.1 ч.6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

З аналізу норм права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах вбачається, що органами, уповноваженими здійснювати контроль за правильністю обчислення і справляння плати за користування земельними ділянками на момент укладення спірного договору оренди землі і на час заявлення прокурором позову до суду про визнання його недійсним були зокрема, органи державної податкової служби, органи державної фіскальної служби.

Відповідно до статті 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Функції контролю за справлянням податків і зборів, у тому числі за користування земельними ділянками, згідно із постановою Кабінету Міністрів України Про державну фіскальну службу України № 236 від 21.05.2014 року, покладено на Державну фіскальну службу України, яка здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів (пункт 7 постанови), які наділені правом звернення до суду (підпункт 25 пункту 6 постанови).

Крім того, колегія суддів зазначає, що перевірку дотримання земельного законодавства станом на момент прийняття оскаржуваного рішення здійснював уповноважений державою орган, що реалізує повноваження у сфері державного нагляду і контролю за використанням і охороною земель, яким є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), шо утворена постановою Кабінету Міністрів України № 422 від 10.09.2014р. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади та діє відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року Про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру .

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Підпункт 25 1 пункту 4 вищезазначеного Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, зокрема передбачає, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом у статусі самостійного позивача, прокурор безпідставно вказав про відсутність органу, до компетенції якого віднесенні відповідні повноваження.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає хибними посилання скаржника на те, що прокурор не може виступати в інтересах держави, в особі Пустомитівської РДА Львівської області, адже остання є стороною оспорюваного договору.

Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З аналізу вказаної норми права вбачається, що одна із сторін, а за обставин справи, саме Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, як розпорядник землею державної власності, наділена повноваженнями по оспорюванню спірного договору та в особі якої прокурор вправі звернутись до суду з таким позовом за наявності для цього визначених законом підстав та умов.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, як видно з матеріалів справи Пустомитівська РДА зверталась до Львівської місцевої прокуратури з листами: № 04/15-1687 від 06.07.2017р., № 04/15-2270 від 25.09.2017р. та №04/15-2888 від 07.12.2017р., якими повідомляла прокуратуру про вжиті заходи щодо приведення договору оренди землі у відповідність до вимог законодавства (т. 1, а.с. 26-27, 39-40, 44).

З врахуванням вищеописаних правових норм та обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що звертаючись з даним позовом, прокурор помилково не визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Також, в матеріалах справи відсутні докази дотримання прокурором ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з позовом до суду.

З огляду на те, що прокурором безпідставно не зазначено орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права або охоронюваного законом інтересу, не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а також не наведено обставин нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень у сфері земельних правовідносин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що місцевий господарський суд правомірно відмовив Керівнику Львівської місцевої прокуратури № 3 в задоволенні заявленого в інтересах держави позову про визнання недійсним договору оренди землі від 30.12.2004р., укладеного між відповідачами та повернення згідно з актом приймання передачі земельних ділянок розташованих за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради площею 78,8525 га і на території Пісківської сільської ради площею 78,8677 га.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір укладений на підставі розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області №690 від 15.12.2004р. Про передачу земельних ділянок в довгострокову оренду ВАТ Миколаївцемент для видобутку гіпсового каменю на території Дмитрівської та Пісківської сільських рад за межами населених пунктів , в якому визначено розмір орендної плати за спірну земельну ділянку з покликанням на відповідні рішення сільських рад, на території яких за межами населених пунктів спірна земельна ділянка знаходиться, а саме: згідно рішення Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №73 від 12.07.2004 року та згідно рішення Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №89 від 20.10.2004 року. Даними рішеннями первинно визначено розміри орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, які в подальшому включені у текст розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області №690 від 15.12.2004р., а в подальшому в п. 4.1. договору оренди землі від 30.12.2004р. В матеріалах справи відсутні докази скасування, визнання незаконними чи оспорювання в суді названих розпорядження та рішень сільських рад. Разом з тим, місцевий господарський суд підставно погодився з доводами відповідача-2 з приводу того, що обов`язок по проведенню першої нормативно грошової оцінки спірної земельної ділянки, згідно чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства було покладено на державу в особі її компетентних органів, зокрема органи Держкомзему. Суд відзначив, що виконання державою в особі Держкомзему та її територіальних органів обов`язку по своєчасному проведенню першої нормативно грошової оцінки спірної земельної ділянки слугувало б тією обставиною, яка б засвідчувала відсутність порушень, які у даному спорі доводить прокурор, та які, на переконання останнього, призводять до порушення інтересів держави. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що звертаючись зданим позовом, прокурор не довів та не надав належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження порушення суперечності положень договору оренди землі від 30.12.2004р. Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства на момент укладення договору, які могли б слугувати підставою для визнання цього договору недійсним, аналогічно, як і не довів та не підтвердив порушення інтересів держави укладенням та виконанням такого договору сторонами.

Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження скаржника про відсутність повноважень на визначення розміру орендної плати за землю рішеннями Пісківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №73 від 12.07.2004р., Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №89 від 20.10.2004р. та розпорядженням голови Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області №690 від 15.12.2004р., оскільки наявність чи відсутність повноважень у вказаних органів публічної влади на визначення розміру орендної плати у згаданих рішеннях не є предметом спору у даній справі.

Всі інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи вищевказане, слід дійти висновку про те, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області за №05/2-1723вих.18 від 15.11.2018р. (вх. № 01-05/1135/18 від 16.11.2018р.) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. у справі № 914/1126/18 - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

Суддя О.П. Дубник

Суддя М.Б. Желік