Постанова

від 14.02.2019 по справі 807/195/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/683/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Макарика В.Я., Глушка І.В.,

з участю секретаря судового засідання Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області про визнання протиправним і скасування рішення, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року (суддя першої інстанції Іванчулинець Д.В., м. Ужгород, повний текст складено 31.05.2018),

В С Т А Н О В И В :

5 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення 17 сесії 7 скликання Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області № 374 від 18 серпня 2017 року Про розгляд заяви ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки , зобов'язання Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області винести на розгляд чергової сесії сільської ради питання щодо надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600 гектара у власність для будівництва житлового будинку, розташованого по вулиці Богдана Хмельницького в селі Верхнє Водяне Рахівського району Закарпатської області.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення 17 (позачергової) сесії VII скликання Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 18 серпня 2017 року за № 374 Про розгляд заяви ОСОБА_1 стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки . Зобов'язано Верхньоводянську сільську раду Рахівського району Закарпатської області винести на розгляд чергової сесії сільської ради питання щодо надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600 гектара у власність для будівництва житлового будинку, розташованої по вулиці Богдана Хмельницького в селі Верхнє Водяне Рахівського району Закарпатської області. Стягнуто з Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.

Із таким судовим рішенням не погодився ОСОБА_2 та подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі вказав, що суд прийняв незаконне та необгрунтоване рішення. Так, апелянт вважає, що істотно порушено норми процесуального права. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом про скасування рішення рішення 17 (позачергової) сесії VII скликання Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 18 серпня 2017 року у березні 2018 року, тобто з пропуском встановленого ст. 122 КАС України шестимісячного строку. Суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, не встановивши поважності причин пропуску строку. Вважає, що є підстави для залишення позову без розгляду у відповідності до ч. 3 ст. 123 КАС України. Також апелянт зауважив, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Так, висновок суду щодо перебування спірної земельної ділянки у користуванні ОСОБА_1 є невірним, оскільки позивач в селі не проживала. Спірна земельна ділянка використовувалася батьками ОСОБА_2, а у подальшому оброблялася саме ним. Також апелянт вказав, що рішення Верхньоводянської сільської ради № 373 від 18 серпня 2017 року є також незаконним і суд його скасував. Апелянт вказав про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, так як неправильно застосовано норми ст.118 Земельного кодексу України, визнавши, що земельна ділянка перебувала у користуванні позивача. Апелянт просить скасувати оскаржуване рішення і залишити позов ОСОБА_1 без розгляду.

Сторони та апелянт у судове засідання повторно не з'явилися хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду.

Відповідач та представник позивача подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Апелянт ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, клопотань до суду не подав, а тому, враховуючи, що останній був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи, так як судову повістку отримав завчасно, що підтверджено відомостями про вручення рекомендованого поштового відправлення, судом було ухвалено розглянути справу за його відсутності. При цьому враховано висновки Європейського суду з прав людини про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain .

Суд, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до рішення шостої сесії двадцять другого скликання Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 07 травня 1996 року Про виділення та реєстрацію земельних ділянок громадянину ОСОБА_3, мешканцю села Верхнє Водяне, Рахівського району, Закарпатської області було виділено та зареєстровано за ним земельну ділянку площею 0,0600 (нуль цілих шість сотих) гектара в урочищі біля його батьків (а.с. 11).

Згідно акту про перенесення в натуру і на місцевість меж земельної ділянки, остання перенесена в натуру (на місцевості), про що складено відповідні акт та схема (а.с. 12 та 12 (на звороті)).

Рішенням десятої сесії двадцять другого скликання Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 28 серпня 1997 року Про надання дозволу на будівництво індивідуальних житлових будинків на зареєстрованих земельних ділянок громадянину ОСОБА_3, мешканцю АДРЕСА_1, було надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на зареєстрованій за ним земельній ділянці площею 0,0600 (нуль цілих шість сотих) гектара по вулиці Б.Хмельницького (а.с. 15).

Однак, 13 січня 2001 року ОСОБА_3 (забудовник) помер, про що виконавчим комітетом Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області було складено актовий запис про смерть за № 09 від 01 лютого 2001 року (а.с. 21).

Земельна ділянка, відносно якої виник спір, залишилася в користуванні правонаступника Забудовника, його дружини ОСОБА_1, що підтверджено копією свідоцтва про одруження, що було видане повторно 29 січня 2001 року (а.с. 18).

11 липня 2017 року позивачем було подано до Верхноводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області заяву (зареєстровану 18 серпня 2017 року) щодо надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600 га у власність для будівництва житлового будинку на території Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області по вулиці Б. Хмельницького (а.с. 24).

Рішенням сімнадцятої (позачергової) сесії сьомого скликання Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області за № 374 від 18 серпня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для для будівництва житлового будинку площею 0,0600 га (а.с. 26).

Як вбачається із тексту вказаного рішення, підставою для відмови були висновки засідання земельної комісії.

У відповідності до положень частин 1-4 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів, місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України Про землеустрій .

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням підстав такої відмови.

При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до Верхньоводянської сілської ради із заявою про надання їй довзолу на виготовлення проекту землеустрою у встановленому порядку.

При цьому, відповідач прийняв рішення про відмову у наданні такого дозволу без зазначення підстав для такої.

Отже, це рішення Верхньоводянської сільської ради є немотивованим.

Орган місцевого самоврядування при відмові в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність діяв всупереч положенням статті 12 та статті 118 Земельного кодексу України і прийняв рішення без передбачених на це правових підстав.

У відповідності до приписів статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Оскільки у рішення Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області про відмову громадянці ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0600 гектара по вул. Б. Хмельницького не зазначено жодної з передбачених ст. 118 Земельного кодексу України підстав, таке є необгрунтованим, а отже протиправним.

Суд першої інстанції правильно вирішив публічно-правовий спір, зобов'язавши відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1

Доводи апелянта про те, що позивач фактично не користувалася спірною земельною ділянкою, суд відхиляє, адже матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка була виділена її чоловіку для будівництва приватного будинку і нею сплачувався земельний податок за цей об'єкт.

Доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду суд відхиляє з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя цієї ж статті).

Аналогічні положення закріплені в статті 99 КАС України в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення Верхньоводянської сільської ради.

При цьому відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.

Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Колегія суддів звертає увагу, що початок перебігу строку звернення до суду розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення.

З огляду на це, для встановлення факту пропуску шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, значення має визначення моменту, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не була повідомлена про прийняття 18 серпня 2017 року Верхньоводянською сільською радою рішення про відмову у задоволенні її заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Також суду не подано доказів, що відповідач повідомляв ОСОБА_1 про час і місце розгляду її заяви чи надіслав позивачу копію оскаржуваного рішення.

Отже, доводи позивача про те, що вона дізналася про зазначене рішення органу місцевого самоврядування лише 1 лютого 2018 року не спростовані, а тому апеляційний суд вважає, що позивач звернувшись до суду з 13 березня 2018 року, не порушила встановлений законом шестимісячний строк.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі Ілхан проти Туреччини зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини Пономарьов проти України (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Отже, оскільки позивача не було повідомлено про прийняття відповідачем рішення від 18 серпня 2017 року, а вона вжила заходів для отримання інформації про наслідки вирішення її заяви і звернулася до суду через шість з половиною місяців з дня прийняття рішення, що не можна визнати тривалим строком, підстав для залишення позовної заяви без розгляду немає.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у справі № 807/195/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. Я. Макарик І. В. Глушко Повний текст складено 21 лютого 2019 року.