Ухвала

від 19.02.2019 по справі 363/744/19

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"19" лютого 2019 р. Справа № 363/744/19

У Х В А Л А

19 лютого 2019 року суддя Вишгородський районний суд Київської області ОСОБА_1, розглянувши заяву директора ТОВ Метал-Пласт ОСОБА_2 про забезпечення позову,

встановив:

Директор ТОВ Метал-Пласт ОСОБА_2В звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що 01 червня 2009 року між ТОВ Метал-Пласт та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передав, а покупець отримав у власність ангар, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул.. Шолуденнка, 16, однак покупець ОСОБА_3А умови договору по оплаті вартості ангару не виконав. За таких умов, директор ТОВ Метал-Пласт ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати вказаний договір купівлі-продажу недійсним.

В поданій заяві про забезпечення позову представник позивача просить накласти арешт на ангар, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 16, з метою забезпечення подальшого виконання рішення суду у справі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 7 ст. 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно роз'яснень даних в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до положень ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може на будь-якій стадії розгляду справи забезпечити позов, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову. За ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відтак, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд насамперед має дослідити, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є така небезпека реальною, та чи співмірні запропоновані заходи забезпечення позову позовним вимогам. При цьому єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є ризик ускладнення виконання або неможливості виконання рішення суду у справі.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що правовий інститут забезпечення позову не може вирішувати усі правовідносини між сторонами або захищати усі без виключення права сторін від їх можливого порушення. Єдиною метою для забезпечення позову є не захист усіх прав і інтересів сторін, а виключно забезпечення можливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, за таких умов забезпечення позову застосовується у разі потенційного ризику неможливості виконання рішення суду, в незалежності від волі боржника. В даному випадку наявність такого ризику не доведено.

Встановлено, що предметом забезпечення позову є ангар, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Шолуденнка, 16, який згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_3 придбав в 2009 році.

Разом з тим суду не представлено належних, допустимих і достатніх доказів щодо теперішнього правового статусу, державної реєстрації вказаного об'єкта нерухомого майна та даних про його належність відповідачеві.

З огляду на подані докази й обставини викладені в позові, з мотивів зазначених у заяві про забезпечення позову, суд не може дійти висновку, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду та про необхідність застосування запропонованих заходів забезпечення позову.

Відтак, враховуючи характер спірних правовідносин, вагомість поданих доказів та виходячи з висунутих у цій справі позовних вимог, суд на даний час не може дійти висновку про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, а тому заява про це задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 149-154, 260 ЦПК України,

ухвалив:

у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її підписання шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Суддя