Рішення

від 03.03.2020 по справі 363/744/19

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

03.03.2020 Справа № 363/744/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

за участю представника позивача Талай С.В. ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Сібірцевої О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ТОВ Метал-Пласт до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності,

встановив:

директор ТОВ Метал-Пласт Талай С.В. звернувся до суду з позовом у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01.06.2009 року укладений між ТОВ Метал-Пласт та ОСОБА_2 та застосувати наслідки його недійсності, а також визнати за ТОВ Метал-Пласт право власності на ангар розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно умов договору купівлі-продажу № 1211 від 01.06.2009 року, ТОВ Метал-Пласт продало ОСОБА_2 ангар за адресою: АДРЕСА_1 , коли останній мав сплатити за нього 318 126 грн. до 01.07.2009 року. Продавцем виконано умови договору щодо передачі ангару покупцю у повному обсязі. ОСОБА_2 в свою чергу грошові кошти за спірний ангар на користь товариства не сплатив, у зв`язку з чим позивач неодноразово 06.07.2009 року та 19.01.2015 року звертався до нього з вимогами про проведення розрахунку, коли відповідач надсилав до ТОВ Метал-Пласт листи з проханням відстрочити розрахунок спочатку до 31.12.2014, а потім і до 31.12.2018 року. Враховуючи довготривалі відносини, які склалися за роки співпраці між сторонами, товариство погоджувалося на умови відповідача. Зрештою ОСОБА_2 умови договору купівлі-продажу № 1211 від 01.06.2009 року так і не виконав, що і стало причиною звернення ТОВ Метал-Пласт до суду. Разом з тим позивач стверджував, що дії відповідача розцінюються ним як обман та свідчать про те, що останній не мав наміру сплачувати товариству будь-які кошти. Отже позивач, з посиланням на норму ст. 230 ЦК України наполягав на визнанні спірного договору недійсним та задоволенні позовних вимог у повному обсязі, шляхом застосування наслідків недійсності, а також визнання права власності на спірний ангар за товариством.

ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву у якому ствердив, що між ним та позивачем дійсно 01.06.2009 року укладено договір купівлі-продажу ангару. ТОВ Метал-Пласт фактично передало йому спірний ангар. Проте у 2009 році економічна ситуація в країні змінилася і цілі для яких купувався ангар, перестали бути актуальними, оскільки можливість отримати від цього дохід зникла. Він декілька разів просив товариство відстрочити оплату згідно умов вказаного договору, однак необхідну суму так і не зібрав та розрахунок за ангар не здійснив. Відповідач стверджував, що обставини на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, дійсно мали місце, а наведені аргументи щодо наявності підстав для задоволення позову є на його думку обґрунтованими.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 (дружини відповідача) - адвокат Сібірцева О.С. подала письмові пояснення щодо позову, у яких наполягала на відмові у його задоволенні, оскільки спосіб захисту прав позивачем обрано невірно. До спірних правовідносин підлягають застосуванню норми цивільного законодавства в частині неналежного виконання зобов`язань за договором або щодо розірвання договору у зв`язку із істотними порушеннями його умов. Адвокат звернув увагу, що при укладанні спірного договору сторонами досягнуто всіх його істотних умов, зокрема щодо предмету і ціни, а відтак встановлені законом підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу ангару від 01.06.2009 року відсутні. Разом з тим, обставини позову у частині нібито існуючого обману зі сторони відповідача є припущеннями, коли позивачем не доведено ані факту обману, ані наявності умислу в діях ОСОБА_2 , ані істотності значення обставин щодо яких введено в оману, всупереч тому, що обов`язок доказування в цій частині покладається на позивача. ОСОБА_3 вважає спір у цій справі штучно створеним та направленим виключно на зменшення її прав у частині поділу спільної сумісної власності подружжя з огляду на те, що на даний час Подільським районним судом м. Києва розглядається справа № 758/7844/18 за її позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, предметом розгляду якої є у тому числі ангар за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача в суді наполягав на задоволенні вимог позовної заяви в повному обсязі з викладених у ній підстав. Разом з тим повідомив, що після призначення у 2019 році на посаду директора ТОВ Метал-Пласт виявив, що ОСОБА_2 не виконав умови договору купівлі-продажу ангару, в частині сплати грошових коштів у розмірі 318 126 грн., що і послугувало причиною звернення до суду з цим позовом.

Відповідач в суді не заперечував проти задоволення позову та разом з тим ствердив, що на момент укладання договору він був співзасновником ТОВ Метал-Пласт та уклав спірний договір купівлі-продажу з метою виведення ангару за адресою: АДРЕСА_1 , з числа майна товариства.

Представник третьої особи в суді наполягала на відмові в задоволенні позову, посилаючись на обставини викладені у письмових поясненнях. Наголошувала на тому, що позивачем неналежно обрано спосіб захисту, оскільки замість стягнення існуючої заборгованості по договору, всупереч вимог закону позивач ініціював визнання такого договору недійсним. Вважала, що таким чином відповідач намагається штучно зменшити обсяг спільної сумісної власності подружжя, справа про поділ якого на даний час розглядається в суді.

Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

01.06.2009 року між ТОВ Метал-Пласт в особі директора ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А. та зареєстровано в реєстрі за № 1211.

За цим договором продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти ангар, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Цей продаж вчинено за 318 126 грн., які покупець зобов`язується сплатити повністю на рахунок продавця з дня підписання цього договору до 01 липня 2009 року.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23288281 від 14.07.2009 року ангар, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2

06 липня 2009 року директором ТОВ Метал-Пласт ОСОБА_4. за вих. № 06-07/2009 направлено ОСОБА_2 лист про проведення повного розрахунку за придбаний ангар.

17 серпня 2009 року ОСОБА_2 направив лист ТОВ Метал-Пласт , у якому просив відстрочити розрахунок за ангар до 31 грудня 2014 року.

19 січня 2015 року директором ТОВ Метал-Пласт ОСОБА_4. за вих. № 19-01/2015 повторно направлено ОСОБА_2 лист про проведення повного розрахунку за придбаний ангар.

26 січня 2019 року ОСОБА_2 знову ж таки направив лист ТОВ Метал-Пласт у якому просив відстрочити розрахунок за ангар до 31 грудня 2018 року.

01 лютого 2019 року на загальних зборах учасників ТОВ Метал-Пласт прийнято рішення про звільнення з посади директора товариства ОСОБА_4 та призначення на цю посаду Талая Сергія Вікторовича , що підтверджується долученою до матеріалів справи копією протоколу № 1 загальних зборів учасників товариства.

Відомості про зміну керівника ТОВ Метал-Пласт 04.02.2019 року внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що в повній мірі узгоджується з даними витягу № 1005120304 сформованим 15.03.2019 року.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач і третя особа з 07 вересня 1994 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 .

14.06.2018 року представник ОСОБА_3 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою про поділ майна подружжя, відповідачем у якій є ОСОБА_2 , а предметом поділу спільної сумісної власності подружжя є у тому числі ангар, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

01.11.2018 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 758/7844/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 689 ЦК України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь-якому елементі правочину.

Позивач , звертаючись з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1211 від 01.06.2009 року, посилається на положення ст.ст. 203, 230 ЦК України, мотивуючи тим, що при укладенні договору відповідач ввів їх в оману, оскільки кошти за придбаний ангар сплачувати не збирався.

Згідно положень ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз`яснено даних у п.п. 19, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними , відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку

навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які

впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою

обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення

обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману

повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо

мотивів правочину не має істотного значення.

Зміст ст. 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17.

Разом з тим, позивач, пред`явивши позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 1211 від 01.06.2009 року з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України виклав обставини і посилання на наведені правові норми, не надавши належних та допустимих доказів, які б мали свідчити про наявність умислу в діях відповідача спрямованого на введення позивача в оману.

Встановлено, що договір купівлі-продажу № 1211 від 01.06.2009 року укладено в письмовій формі та посвідчено приватним нотаріусом.

З пояснень сторін та наданих доказів не можна дійти висновку, що в момент укладання зазначеного договору купівлі-продажу відповідач ввів в оману позивача щодо укладання цього договору, в розумінні вимог ст. 230 ЦК України.

Та обставина, що відповідач, як він пояснив у суді, переслідував мету, будучи співзасновником ТОВ Метал-Пласт , змінити тільки власника спірного ангару, переоформити з товариства на себе це майно і такий правочин не потребував сплати ним коштів, суд до уваги не приймає, які на вимогах закону не ґрунтуються, їм не відповідають, та підставою для визнання недійсним зазначеного договору (укладеного більше 10 років тому) згідно ст. 230 ЦК України бути не можуть.

Не виконання боржником-покупцем договірних зобов`язань по сплаті коштів може стати підставою до стягнення з нього заборгованості згідно вимог ст. 625 ЦК України.

Слушними є також доводи представника третьої особи про штучний характер цього спору, який має на меті обмежити її права та інтереси щодо прав на спільне сумісне майно подружжя, ознаки чого достатньо вбачаються зі спірних правовідносин і матеріалів справи.

За таких обставин підстави для визнання договору купівлі-продажу від 01.06.2009 року недійсним, з підстав передбачених ст. 230 ЦК України в суді не доведено.

З урахуванням викладених обставин, підстав для задоволення позову судом не встановлено, який є недоведеним та не обґрунтованим, а тому в його задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Повне судове рішення складено 13 березня 2020 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Позивачі: Товариство з обмеженою відповідальністю Метал-Пласт , знаходиться за адресою Київська область, м. Вишгород, вул. Набережна, 6, к. 401, ідентифікаційний код 33191552.

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя Г.Є. Чірков