Постанова

від 21.02.2019 по справі 826/15530/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2019 року

Київ

справа №826/15530/17

адміністративне провадження №К/9901/64312/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю ДВ Групп на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2018 року (суддя: Н.М. Шевченко) та постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року (колегія у складі суддів: О.В. Епель, Л.В. Губська, О.В. Карпушова) у справі№826/15530/17 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю ДВ Групп доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДВ Групп (далі - ТОВ ДВ Групп ) звернулося до суду із адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 12 вересня 2017 року № 2362615147, №2352615147, №2372615147.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки відповідача спростовуються належними первинними документами та реальністю виконаних господарських операцій, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконним та підлягають скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року, у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що первинні документи, які стали підставою для формування показників податкової звітності позивача, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого у взаємовідносинах з позивачем у даній справі встановлена вироком суду, що набрав законної сили, а отже такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт реалізації товарів.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та справу передати для продовження розгляду, оскільки вважає, що їх ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його адміністративного позову та апеляційної скарги.

У письмових поясненнях відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ДВ Групп з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при взаємовідносинах з TOB Телдері-Трейд , TOB Глад , TOB Глад Офіс Лайф , TOB Бестрейд , TOB Укрторгпостач Компані за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 17 серпня 2017 року № 131/26-15-14-07-02-10/38375057, яким зафіксовано порушення позивачем вимог:

1) пп. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 920311,00 грн., а саме: за 2015 рік на суму 918778,00 грн., за 2016 рік на суму 1533,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2016 рік на суму 247596,00 грн.;

2) п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198; п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 473297,00 грн., у т.ч. по періодах: за грудень 2016 року на суму 473297,00 грн.

Зазначеним актом також встановлено, що по взаємовідносинам ТОВ ДВ Групп з TOB Глад , TOB Глад Офіс Лайф порушень не виявлено.

Підставою для висновків акта перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з TOB Укрторгпостач Компані .

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем акта в адміністративному порядку, його залишено без змін.

На підставі акта відповідачем 12 вересня 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) № 2362615147, яким ТОВ ДВ Групп збільшено суму об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 247596,00 грн.;

2) № 2352615147, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання в розмірі 920694,00 грн., з яких 920311,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 383,00 грн. за штрафними санкціями;

3) № 2372615147, згідно якого TOB ДВ Групп повинно зменшити суму від'ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 473297,00 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, їх залишено без змін.

Судами також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ Укрторгпостач Компані (виконавець) в особі директора ОСОБА_4, який діє на підставі статуту, з однієї сторони, і ТОВ ДВ Групп (замовник) в особі директора ОСОБА_5, який діє на підставі статуту, укладено договір поставки від 20 листопада 2015 року № 20/11-2015, предметом якого є поставка витратних матеріалів, офісної техніки.

На підтвердження здійснення операцій за вказаним договором позивачем надані видаткові накладні та акт виконаних робіт, на підставі яких було виписано податкові накладні.

Водночас встановлено, що вироком Вишгородського районного суду Київської області від 29 червня 2017 року у справі №826/7325/17 (в рамках кримінального провадження №42017000000000048), яким директора ТОВ Укрторгпостач Компані ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 51000,00 грн. та який набрав законної сили з 01 серпня 2017 року, встановлено факт реєстрації ОСОБА_4 ТОВ Укрторгпостач Компані на своє ім'я без наміру здійснення господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності, а також спричинення державі великої матеріальної шкоди у вигляді штучного формування податкового кредиту з ПДВ у адресу, зокрема з ТОВ ДВ Групп .

При цьому судами відзначено, що договір поставки від 20 листопада 2015 року № 20/11-2015, на підставі якого вчинені спірні операції, та додаткову угоду до нього від 24 листопада 2015 року від імені ТОВ Укрторгпостач Компані підписано саме зазначеною особою як директором, цією ж особою підписані й первинні документи, складені за операціями з позивачем.

Судами правильно взято до уваги періоди операції позивача з спірним контрагентом, по яким сформовані податкові зобов'язання, які мали місце у листопаді 2015 року - 2016 році та періоди обставин, встановлені вироком Вишгородського районного суду Київської області від 29 червня 2017 року, а саме: починаючи з 19 червня 2015 року.

Так, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у спірного контрагента товарів/робіт/послуг, суди попередніх інстанцій правомірно звернули увагу на встановлений факт фіктивності ТОВ Укрторгпостач Компані , тому первинні документи, підписані від імені посадових осіб цього підприємства не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які є підставою для формування показників податкової звітності.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із підпунктом а пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

У підпункті 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до підпункту 138.1, 138.2, 138.4 - 138.6 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Водночас звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та складу витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Отже, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Зважаючи на викладене, розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту та складу витрат до оподаткування, суди надали належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмета доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясували характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідили договори укладені з останнім, а також укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробили висновки про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. Наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту та складу витрат, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зважаючи на викладене суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів/робіт/послуг з огляду на доводи податкового органу про наявність ознак фіктивності в діяльності ТОВ Укрторгпостач Компані , правомірно здійснив ретельне дослідження первинних документів, складених на реалізацію спірного договору. Та встановивши, що у справі, яка розглядається стосовно директора ТОВ Укрторгпостач Компані ОСОБА_4 є вирок Вишгородського районного суду Київської області від 29 червня 2017 року по кримінальній справі №363/2364/17, який набрав законної сили та яким директора ТОВ Укрторгпостач Компані ОСОБА_4 (який повністю визнав вину і щиро розкаявся) визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, дійшов вмотивованого висновку про неправомірність формування позивачем показників податкової звітності на підставі первинних документів, які не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг.

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з таким контрагентом, не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та частини другої ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування показників податкової звітності.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Щодо посилання позивача на те, що судами попередніх інстанції не враховано наявності судової справи № 826/2103/17, взагалі ніяким чином не підтверджують товарності спірних операцій, оскільки у вказаній справі, на яку посилається позивач, є інший предмет спору.

Водночас, доводи позивача щодо порушення судом апеляційної інстанції вимог пункту 6 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до наказу №746 к/тм від 06 вересня 2018 року станом на дату розгляду адміністративної справи за апеляційною скаргою ТОВ ДВ Групп суддя Кузьменко В.В. перебував у відпустці, внаслідок чого на виконання розпорядження керівника апарату від 17 вересня 2018 року №2250 протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями 17 вересня 2018 року здійснено заміну судді - члена колегії Кузьменко В.В. в автоматизованому режимі за допомогою автоматизованої системи документообігу суду та визначено суддю Карпушову О.В.

Так, відповідно до приписів статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, визначених цим Кодексом.

Якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою з числа резервних суддів.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена колегією у складі трьох суддів: головуючий судді Епель О.В., судді Губська Л.В., Карпушова О.В. Відтак, зазначені обставини вказують, що справу розглянуто і вирішено уповноваженим складом суду.

Окрім того, суд касаційної інстанції зазначає, що позивачем також не було надано і будь - яких доказів, які б свідчили про виявлену ним належну обачність й обережність при виборі постачальника послуг, враховуючи відсутність в останнього достатніх трудових та матеріальних ресурсів (основних фондів) для проведення відповідної господарської діяльності, що в сукупності з встановленими обставинами справи та з урахуванням характеру спірних правовідносин, які склались у цій справі, також свідчить про обґрунтованість тверджень контролюючого органу про безпідставність формування податкового обліку позивача за господарськими операціями з ТОВ Укрторгпостач Компані .

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції повністю погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що ґрунтуються на нормах закону, а тому вони не підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд ухвалою від 29 жовтня 2018 року відстрочив позивачу сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до статті 4 Закону України Про судовий збір (у редакції, чинній на час звернення з касаційною скаргою) за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становила 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

При поданні позовної заяви до суду першої інстанції (позов майнового характеру) ставка судового збору складала 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2017 року встановлено у розмірі 1600,00грн.

Таким чином, судовий збір за подання позову складає 24623,81 грн. (1641587,00*1,5%), а за подання касаційної скарги позивач мав відповідно сплатити судовий збір у сумі 29548,57 грн. (24623,81*120%), який підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю ДВ Групп .

На підставі викладеного, керуючись статтями 133, 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДВ Групп залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року - без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДВ Групп (03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, буд.114, оф. 5, код ЄДРПОУ 38375057) судовий збір за подання касаційної скарги у справі №826/15530/17 у розмірі 29548 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот сорок вісім) гривень 57 коп. отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі. Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Код банку отримувача (МФО): 899998. Рахунок отримувача: 31219207026007. Код класифікації доходів бюджету: 22030102 Судовий збір (Верховний Суд, 055) . Символ звітності банку: 207.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.........................

В.П.Юрченко

І.А.Васильєва

С.С.Пасічник

Судді Верховного Суду