Постанова

від 22.02.2019 по справі 7/540-09-6223

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2019 року Справа № 7/540-09-6223 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

при секретарі - Лук'ященко В.Ю.

за участю представників:

від скаржника: ОСОБА_1

від позивача: не з'явився

від відповідача: Коваленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу адвоката Степуренко В.О. в інтересах ОСОБА_4

на рішення господарського суду Одеської області від 29.03.2010р., суддя в І інстанції Лепеха Г.А., повний текст якого складено 29.03.2010р. в м. Одесі,

по справі № 7/540-09-6223

за позовом: Приватного підприємства „Оптон",

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Рент-Склад-Сервіс",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Овідіопольської райдержадміністрації та ОСОБА_4

про визнання договору дійсним, визнання права власності на нерухоме майно та поділ майна.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2009 року Приватне підприємство „Оптон" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Рент-Склад-Сервіс" про зобов'язання відповідача нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23.08.2009р., укладений між сторонами.

Позовні вимоги з посиланням на ст. ст. 509, 525, 626, 627, 629, 657 ЦК України обґрунтовувалися тим, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

В процесі розгляду даної справи, позивач 09.03.2010 року подав до господарського суду заяву в порядку ст. 22 ГПК України про уточнення своїх позовних вимог, в якій просив суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_2 від 23 серпня 2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Рент-Склад-Сервіс та Приватним підприємством Оптон ;

- поділити виробничо-складську базу, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, виділивши Приватному підприємству Оптон у натурі 80/100 частин виробничо-складської бази із спільної часткової власності у вигляді окремих об'єктів нерухомості, а саме: склад площею 648 кв.м, позначений у технічному паспорті літ. Б,б (1) ; складське приміщення площею 306, 8 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Д ; складське приміщення площею 1146, 9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Е ; складське приміщення площею 464, 4 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Ж ; складське приміщення площею 623, 6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. З ; складське приміщення площею 956, 5, позначене у технічному паспорті літ. И ; складське приміщення площею 687, 6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. К ; складське приміщення площею 771, 0 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Л ; складське приміщення площею 559, 9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. М ; складське приміщення площею 724, 5 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Н ; складське приміщення площею 655, 3 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. О ; складське приміщення площею 777,1, позначене у технічному паспорті літ. П ; складське приміщення площею 405, 0 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Р ; складське приміщення площею 384, 3 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. С ; складське приміщення площею 351, 9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Т ; складське приміщення площею 433, 2 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Ш ; складське приміщення площею 948, 2 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Щ ; складське приміщення площею 313, 6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Х та споруди, позначені у технічному паспорті під № 1-3, 10, І-ІІІ;

- визнати за Приватним підприємством Оптон право власності на об'єкти нерухомості, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, а саме: склад площею 648 кв.м, позначений у технічному паспорті літ. Б,б (1) ; складське приміщення площею 306, 8 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Д ; складське приміщення площею 1146, 9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Е ; складське приміщення площею 464,4 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Ж ; складське приміщення площею 623,6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. З ; складське приміщення площею 956,5 , позначене у технічному паспорті літ. И ; складське приміщення площею 687,6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. К ; складське приміщення площею 771,0 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Л ; складське приміщення площею 559,9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. М ; складське приміщення площею 724,5 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Н ; складське приміщення площею 655,3 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. О ; складське приміщення площею 777,1, позначене у технічному паспорті літ. П ; складське приміщення площею 405,0 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Р ; складське приміщення площею 384,3 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. С ; складське приміщення площею 351,9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Т ; складське приміщення площею 433,2 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Ш ; складське приміщення площею 948,2 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Щ ; складське приміщення площею 313,6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. Х та споруди, позначені у технічному паспорті під № 1-3, 10, І-ІІІ (далі - спірне нерухоме майно).

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що 23.08.2009 року між ТОВ Світанок Південь , найменування якого у наступному було змінено на ТОВ Рент-Склад-Сервіс , та ПП Оптон було укладено у письмовій формі договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого відповідач за актом приймання - передачі передав у власність позивачеві 80/100 частин будівель та споруд виробничо-складської бази, що знаходяться в АДРЕСА_2 та складається в цілому з цегельного гаража з побутовими приміщеннями під літ. А, А (1) , складу під літ. Б, б (1) , сімнадцять складських приміщень під літ. Д , Е , Ж , З , И , К , Л , М , Н , О , П , Р , С , Т , Ш , Щ , Х , спорудження 1-3, 10, І-ІІІ, загальною площею 11 981 кв.м, розташованих на земельній ділянці загальною площею 30 000 кв.м., а останній прийняв зазначене майно і сплатив за нього обумовлену ціну. Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору і відбулося виконання даного договору, що підтверджується платіжним дорученням та актом приймання-передачі нерухомого майна. Однак, у наступному листом № 14 від 06.03.2010р. відповідач повідомив позивача про відмову від нотаріального посвідчення договору з тих підстав, що у нього відсутня державна реєстрація права власності на відчужуване майно, а тому він не може вважатися належним власником цього майна, у зв'язку з чим позбавлений права на укладення відповідних договорів, а власником відчужуваного майна залишається засновник товариства.

Позивач не погоджувався з такою позицією відповідача вказуючи те, що 19.12.2008р. громадянкою Республіки Ємен ОСОБА_4 в особі її представника ОСОБА_9, що діяла на підставі довіреності, було прийнято рішення про створення ТОВ Світанок Південь та формування статутного капіталу товариства шляхом внесення засновником будівель та споруд виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_2. Того ж дня, громадянка Республіки Ємен ОСОБА_4 в особі її представника ОСОБА_9 передала, а ТОВ Світанок Південь в особі директора Кологривової Г.Ф. прийняло за актом приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ Світанок Південь належну їй частку 80/100 нежитлових будівель та споруд виробничо-складської бази. 22.12.2008 року державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради здійснено державну реєстрацію статуту ТОВ Світанок Південь , відповідно до пункту 7.1 якого внесок ОСОБА_4 до статутного капіталу товариства складається з будівель та споруд виробничо-складської бази. Згідно з чинним законодавством господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу, отже, ТОВ Рент-Склад-Сервіс є належним власником нерухомого майна, переданого йому у статутний капітал як внесок його засновником, та має право розпоряджатися ним на власний розсуд.

Оскільки спірні нежитлові будівлі та споруди, які є складовими 80/100 частин виробничо-складської бази, є відокремленими одна від однієї, тобто є ізольованими із самостійними виходами, кожна з яких має свої комунікації та можуть виступати в якості самостійних об'єктів нерухомості, є підставою для виділу їх із майна, що є у спільній частковій власності.

Вважаючи, що право власності на нерухоме майно, зазначене у спірному договорі, придбано ним на законних підставах та посилаючись на вказані обставини позивач на підставі ст. ст. 85, 86 ГК України, ст. ст. 115, 209, 220, 316, 317, 319, 321, 328, 334, 357, 364, 526, 657 ЦК України просив задовольнити позов.

ТОВ Рент-Склад-Сервіс заперечувало проти позову посилаючись на те, що після укладення спірного договору купівлі-продажу згодом йому стало відомо, що воно не є належним власником спірного нерухомого майна, оскільки у товариства відсутня державна реєстрація права власності на це майно, власником відчужуваного майна залишається засновник товариства, а директор товариства позбавлений права на укладення відповідних договорів, у зв'язку з чим товариство відмовилось від нотаріального посвідчення договору.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.03.2010 року позов задоволено повністю.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_2 від 23 серпня 2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рент-Склад-Сервіс" та Приватним підприємством "Оптон".

Поділено виробничо-складську базу, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, виділивши Приватному підприємству "Оптон" у натурі 80/100 частин виробничо-складської бази із спільної часткової власності у вигляді окремих об'єктів нерухомості, а саме: склад площею 648 кв.м, позначений у технічному паспорті літ. "Б,б (1)"; складське приміщення площею 306, 8 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Д"; складське приміщення площею 1146, 9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Е"; складське приміщення площею 464, 4 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Ж"; складське приміщення площею 623, 6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "З"; складське приміщення площею 956, 5, позначене у технічному паспорті літ. "И"; складське приміщення площею 687, 6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "К"; складське приміщення площею 771, 0 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Л"; складське приміщення площею 559, 9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "М"; складське приміщення площею 724, 5 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Н"; складське приміщення площею 655, 3 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "О"; складське приміщення площею 777,1, позначене у технічному паспорті літ. "П"; складське приміщення площею 405, 0 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Р"; складське приміщення площею 384, 3 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "С"; складське приміщення площею 351, 9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Т"; складське приміщення площею 433, 2 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Ш"; складське приміщення площею 948, 2 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Щ"; складське приміщення площею 313, 6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Х"та споруди, позначені у технічному паспорті під № 1-3, 10, І-ІІІ.

Визнано за Приватним підприємством "Оптон" право власності на об'єкти нерухомості, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, а саме: склад площею 648 кв.м, позначений у технічному паспорті літ. "Б,б (1)"; складське приміщення площею 306, 8 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Д"; складське приміщення площею 1146, 9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Е"; складське приміщення площею 464,4 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Ж"; складське приміщення площею 623,6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "З"; складське приміщення площею 956,5, позначене у технічному паспорті літ. "И"; складське приміщення площею 687,6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "К"; складське приміщення площею 771,0 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Л"; складське приміщення площею 559,9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "М"; складське приміщення площею 724,5 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Н"; складське приміщення площею 655,3 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "О"; складське приміщення площею 777,1, позначене у технічному паспорті літ. "П"; складське приміщення площею 405,0 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Р"; складське приміщення площею 384,3 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "С"; складське приміщення площею 351,9 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Т"; складське приміщення площею 433,2 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Ш"; складське приміщення площею 948, 2 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Щ"; складське приміщення площею 313,6 кв.м, позначене у технічному паспорті літ. "Х" та споруди, позначені у технічному паспорті під № 1-3, 10, І-ІІІ.

Стягнуто з ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" на користь Приватного підприємства "Оптон" 25 500 грн. державного мита, 236 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд керувався приписами ст. ст. 15, 16, 526, 364, 328, 610, 612, 657 ЦК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що викладені відповідачем у відзиві обставини, є необґрунтованими, надуманими, не підтвердженими відповідними доказами, такими, що не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, у зв'язку з чим дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Адвокат Степуренко В.О. в інтересах громадянки Республіки Ємен - ОСОБА_4, як особи, яку не було залучено до участі у справі, звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 29.03.2010 року скасувати та закрити провадження у справі № 7/540-09-6223.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та з грубим порушенням прав реальних власників спірного нерухомого майна - виробничо-складської бази, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, - ОСОБА_4 (80/100 частин) та СПД Мохамед Насер Ахмед (20/100 частин), які в порушення ст. ст. 23, 24 ГПК України не були залучені до розгляду справи, в результаті чого ОСОБА_4 незаконно була позбавлена свого права власності на 80/100 частин будівель та споруд виробничо-складської бази.

Скаржник зазначає, що відповідач у справі ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" (до перейменування 14.10.2009 року ТОВ Світанок Південь ), яке за договором купівлі-продажу від 23.08.2009 року укладеним у простій письмовій формі виступало продавцем 80/100 частин виробничо-складської бази, на час укладення даного договору та на час розгляду справи по суті не було власником зазначеного нерухомого майна, оскільки ним не було отримано свідоцтво про право власності на майно, що відчужується, та не була проведена державна реєстрація прав на майно, у зв'язку з чим не мало право здійснювати його відчуження, зазначене право належало ОСОБА_4 і тільки вона мала право розпоряджатися належним їй майном на власний розсуд.

Приймаючи рішення про внесення до статутного капіталу ТОВ Світанок Південь частки у розмірі 80/100 нежитлових будівель та споруд виробничо-складської бази та підписуючи акт приймання-передачі від 19.12.2009 року від імені ОСОБА_4 за довіреністю від 28.10.2008 року, завіреною нотаріусом первинного комерційного суду у м. Санаа та Головою нотаріального департаменту при столичному комерційному суді Єменської Республіки Абдо Хассан Абдалла, ОСОБА_9 не мала права продавати(відчужувати), передавати, розпоряджатися цим майном, і такі дії з внесення належного їй майна у статутний капітал товариства власником майна ОСОБА_4 схвалені не були. Оскільки ОСОБА_9 перевищила надані їй за довіреністю повноваження, вчинені нею дії з передання від імені ОСОБА_4 належного їй майна в якості внеску до статутного капіталу ТОВ Світанок Південь , без наступного схвалення власника майна, є протиправними, незаконними та не створюють цивільні права та обов'язки для ОСОБА_4. Судом не взято до уваги наявну в матеріалах справи копію довіреності, з якої вбачається відсутність у довіреної особи ОСОБА_9 повноважень щодо розпорядження майном, чим було порушено ст. 43 ГПК України.

Судом не було залучено до розгляду справи дійсного власника майна - фізичну особу ОСОБА_4 в якості співвідповідача, не було замінено неналежного відповідача - ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" на ОСОБА_4 на підставі ст. 24 ГПК України, що діяв на час розгляду справи, та у зв'язку з цим не припинено провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з тим, що цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки відповідачем є фізична особа.

"Рент-Склад-Сервіс" та ПП Оптон було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна в простій письмовій формі та не вчинено дій, які б свідчили про реальні наміри сторін щодо нотаріального посвідченого даного договору на момент звернення ПП Оптон до господарського суду з цим позовом. Сторони за договором, розуміючи, що спірне майно дійсно не належить продавцю розіграли шахрайську схему для визнання права власності на це майно за покупцем у судовому порядку.

Укладаючи договір купівлі-продажу від 23.08.2009 року ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" порушено норму ст.362 ЦК України щодо переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності. Розглядаючи позов про поділ майна, виділивши ПП Оптон в натурі 80/100 частин виробничо-складської бази із спільної часткової власності у вигляді окремих об'єктів нерухомості, суд не залучив в якості відповідача співвласника майна СПД Мохамед Насер Ахмед, якому належить 20/100 частин виробничо-складської бази.

Судом не взято до уваги, що ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_4 за довіреністю від 28.10.2008 року, та Кологривова Г.Ф., яка діяла як директор ТОВ Світанок Південь , є засновниками ПП Оптон (покупця за договором), що вбачається із статуту останнього, тобто фактично майно було продано самими собі.

З матеріалів справи вбачається зловмисна домовленість представника засновника ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" ОСОБА_4 за довіреністю від 28.10.2008 року ОСОБА_9 та директора ТОВ "Рент-Склад-Сервіс", які незаконно, протиправно позбавили скаржника права власності на спірне нерухоме майно.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" вважає оскаржуване рішення господарського суду Одеської області від 29.03.2010 року незаконним, необґрунтованим та таким, що винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а апеляційну скаргу адвоката Степуренко В.О. в інтересах ОСОБА_4 такою, що підлягає задоволенню.

При цьому відповідач зазначає, що ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" ніколи не було власником 80/100 частин будівель та споруд виробничо-складської бази. 23.08.2009 року між ПП Оптон та ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" в особі колишнього директора Кологривової Г.Ф. у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" продало, а ПП Оптон придбало 80/100 частин будівель та споруд виробничо-складської бази, не маючи ані на час укладення договору, ані на час винесення судом оскаржуваного рішення державної реєстрації права власності на зазначений об'єкт. Судом не враховано, що колишній директор ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" (до перейменування ТОВ СВІТАНОК ПІВДЕНЬ ) Кологривова Г.Ф. та ОСОБА_9, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_4, шляхом здійснення шахрайських дій, незаконно та протиправно привласнили майно для власного збагачення, всупереч інтересам ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" та нормам чинного законодавства, грубо порушуючи права власника майна - ОСОБА_4.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2019 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено громадянку Республіки Ємен - ОСОБА_4.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте позивач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду.

При цьому, судові ухвали про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду, надіслані за адресою місцезнаходження позивача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в яких повідомлялося про день, час і місце розгляду справи, підприємством поштового зв'язку були повернуті до суду назад з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Частинами 3, 7 ст. 120 ГПК України унормовано, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

У зв'язку з цим, додані скаржником до своєї апеляційної скарги та письмових пояснень документи і матеріали прийняті апеляційним судом та залучені до матеріалів справи як додаткові докази, відповідно до ст. 269 ГПК України, ураховуючи, що скаржник не брав участі у справі, а тому з об'єктивних причин не мав можливості їх подати суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.08.2009 між ТОВ "Світанок Південь" (продавець) та ПП "Оптон" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з пунктом 1.1. якого продавець продає, а покупець купує нерухоме майно: 80/100 частин будівель та споруд виробничо-складської бази, що знаходяться в АДРЕСА_2 та складається в цілому з цегельного гаража з побутовими приміщеннями під літ. "А, А (1)", складу під літ. "Б, б (1)", сімнадцять складських приміщень під літ. "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н", "О", "П", "Р", "С", "Т", "Ш", "Щ", "Х", спорудження 1-3, 10, І-ІІІ, загальною площею 11 981 кв.м, розташованих на земельній ділянці загальною площею 30 000 кв.м.

Згідно з п.п. 2.1 та 2.2 даного договору, ціна нерухомого майна, що відчужується за цим договором, встановлена за домовленістю сторін та складає 489 185 грн., яку покупець зобов'язався сплатити продавцеві протягом 10-ти банківських днів з моменту надання продавцем документів, передбачених у п. 5.1.6 договору , шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в банківській установі.

Умовами п.п. 3.1, 3.3 договору встановлено, що відповідно до статей 334, 640 Цивільного кодексу України право власності на зазначене в цьому договорі нерухоме майно виникає у покупця з моменту його державної реєстрації; згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України покупцю необхідно після оплати ціни договору здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно .

Умовами п.п. 5.1, 5.1.5, 5.1.6 договору передбачено, що продавець зобов'язаний надати покупцю всі документи необхідні для реєстрації права власності на нерухоме майно; надати протягом 10-ти банківських днів з моменту укладення цього договору всі необхідні для його нотаріального посвідчення документи, в тому числі: витяг на відчуження об'єкту нерухомості з реєстру прав власності на нерухоме майно , виданий Комунальним підприємством "Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації"; витяг з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна про відсутність обтяжень (арештів, заборон на відчуження та таке інше) щодо нерухомого майна, що є об'єктом цього договору; письмову заяву про те, що на момент укладення цього договору нерухоме майно, що є об'єктом продажу за цим договору не є предметом судового спору та на нього відсутні права третіх осіб.

Пунктом 8.4 договору встановлено, що протягом 10-ти банківських днів з моменту підписання цього договору сторони зобов'язані з'явитися до нотаріальної контори з метою нотаріального посвідчення цього договору. Продавець зобов'язується організувати нотаріальне посвідчення цього договору та завчасно письмово повідомити покупця про час, дату та місце нотаріального посвідчення цього договору.

13.10.2009 року найменування ТОВ "Світанок Південь" було змінено на ТОВ "Рент-Склад-Сервіс", у зв'язку з чим 14.10.2009 року державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради замінено свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, про що зроблений запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 1 556 105 0002 034335. Того ж дня, державним реєстратором зареєстровано статут ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" в новій редакції.

05.03.2010 року сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, за яким ТОВ "Рент-Склад-Сервіс" передало, а ПП Оптон прийняло нерухоме майно, придбане за договором купівлі-продажу від 23.08.2009р., а саме: 80/100 частин будівель та споруд виробничо-складської бази, що знаходяться в АДРЕСА_2 та складається в цілому з цегельного гаража з побутовими приміщеннями під літ. "А, А (1)", складу під літ. "Б, б (1)", сімнадцять складських приміщень під літ. "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н", "О", "П", "Р", "С", "Т", "Ш", "Щ", "Х", спорудження 1-3, 10, І-ІІІ, загальною площею 11 981 кв.м, розташованих на земельній ділянці загальною площею 30 000 кв.м., а також покупцем перераховано продавцеві повну вартість майна, що підтверджується копією платіжного доручення № 1 від 05.03.2010р. наявною в справі.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує те, що право власності на майно вказане у договорі купівлі - продажу від 23.08.2009 року придбано ним на законних підставах, а відчуження зазначеного майна за спірним договором здійснено його власником - ТОВ "Світанок Південь" відповідно до положень ст. ст. 12, 13 Закону України Про господарські товариства , ст. ст. 85, 86 ГК України, ст. 115 ЦК України.

Пославшись на положення ст. ст. 220, 657 ЦК України, врахувавши твердження позивача про погодження сторонами усіх умов договору та виконання ними договору купівлі-продажу (покупець здійснив повну оплату ціни нерухомого майна, що відчужується; продавець передав покупцеві нерухоме майно за актом приймання-передачі), встановивши відмову відповідача нотаріально посвідчувати вказаний договір за надісланим листом № 14 від 06.03.2010р., місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача щодо визнання договору купівлі-продажу дійсним.

При цьому, посилаючись на положення ст. ст. 328, 334, 526, 610, 612 ,15, 16 ЦК України, вказавши, що на думку ПП Оптон , адекватними засобами захисту прав в даному випадку є, по-перше, визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним; та, по-друге, визнання за ПП Оптон права власності на об'єкти нерухомого майна, придбані підприємством за договором купівлі-продажу від 23.08.2009, суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу про визнання права власності на спірне нерухоме майно.

Проте колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції щодо визнання дійсним спірного договору купівлі-продажу та визнання права власності за позивачем та вказане нерухоме майно, відчужене за цим договором, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування всіх наявних в матеріалах справи доказів та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до приписів статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ст. 203 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, згідно частин 1-5 цієї норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України, якою встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до господарського суду з даним позовом, договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Дана стаття встановлює виключний перелік договорів купівлі-продажу, які укладаються в письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Разом з тим, якщо правочин повністю або частково виконаний однією зі сторін, а інша ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд відповідно до частини другої статті 220 ЦК України за вимогою сторони, що виконала правочин (або її правонаступника), може визнати його дійсним. У цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не потрібно.

Це правило не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження (заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних його умов.

Зі змісту частини 3 статті 640 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до господарського суду з даним позовом, вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

Отже, за частиною 1 статті 210 ЦК України такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації.

Однак, Цивільним кодексом України, чинним на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до господарського суду з даним позовом, не передбачалося можливості визнання судом дійсним правочину в разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкову державну реєстрацію.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Проте, вирішуючи спір, щодо дійсності укладеного сторонами правочину, місцевий господарський суд не досліджував обставин щодо дотримання сторонами вимог, які є необхідними для чинності правочину, зокрема, щодо змісту правочину та відповідності цього договору чинному законодавству, та чи немає підстав для визнання правочину нікчемним (невідповідність умовам законодавства).

Крім того, при розгляді спору по суті суд першої інстанції всупереч приписів ст.43 ГПК України, у відповідній редакції, не з'ясовував наявності обставин, з якими закон пов'язує право на відчуження зазначеного у договорі майна (наявність у відповідача правовстановлюючого документа на майно, яке він відчужує, або іншого документа, який з достовірністю підтверджує право власності, інших доказів; відсутність заборони на відчуження або арешт зазначеного майна, відсутність податкової застави та заставної за даними Державного реєстру обтяжень нерухомого майна).

Так відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, в силу вказаних правових норм право розпоряджатися, у тому числі продавати своє майно, належить лише власнику.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 182 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до господарського суду з даним позовом, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Частиною 4 ст. 334 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до господарського суду з даним позовом, передбачено, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Це положення кореспондується з ч. 6 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, де зазначено, що правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 19 цього Закону, у відповідній редакції, підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу нерухомого майна; свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду.

Відповідно до ч. 8 ст. 3 цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень проводиться місцевим органом державної реєстрації прав.

Згідно зі ст. 55 Закону України "Про нотаріат", у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому.

При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

Пунктом 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5, передбачено, що правочини про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках державну реєстрацію прав на це майно.

Підтвердженням права власності на об'єкти нерухомого майна може бути насамперед правовстановлювальні документа, перелік яких наведено у Додатку № 1 до п. 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до господарського суду з даним позовом. Правовстановлювальними документами, зокрема, є договори за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема, договори купівлі - продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно; свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування; рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Проте, жодного посилання на будь - який правовстановлювальний документ, що підтверджував би право власності продавця - ТОВ Світанок Південь на відчужуване нерухоме майно, у спірному договорі не міститься, а лише зазначено, що вищезазначене нерухоме майно є внеском засновника до статутного капіталу продавця та належить останньому на праві приватної власності.

Позивач стверджує у позовній заяві, що нерухоме майно на момент укладення спірного договору купівлі-продажу належало ТОВ Світанок Південь на підставі положень ст. ст. 12, 13 Закону України Про господарські товариства , ст. ст. 85, 86 ГК України, ст. 115 ЦК України, котрими унормовано, що господарське товариство є власником майна переданого йому засновниками і учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу, а вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, колишнім власником спірного нерухомого майна був суб'єкт підприємницької діяльності Мохамед Насер Ахмед, якому належала 1/1 частка будівель та споруд виробничо-складської бази, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 30.11.2005р., виданим виконкомом Авангардівської селищної ради, зареєстрованим в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.12.2005р.

За договором купівлі-продажу від 21.12.2005р. суб'єкт підприємницької діяльності Мохамед Насер Ахмед продав ОСОБА_4 80/100 частки будівель та споруд виробничо-складської бази, що знаходяться в АДРЕСА_2 та складається в цілому з цегельного гаража з побутовими приміщеннями під літ. "А, А (1)", складу під літ. "Б, б (1)", сімнадцять складських приміщень під літ. "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н", "О", "П", "Р", "С", "Т", "Ш", "Щ", "Х", спорудження 1-3, 10, І-ІІІ, загальною площею 11 981 кв.м, розташованих на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні продавця згідно з договором оренди, загальною площею 30 000 кв.м. Того ж дня, вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Овідіопольського нотаріального округу Одеської області і зареєстровано в реєстрі за № 8014.

Право власності ОСОБА_4 на зазначене в даному договорі майно 28.12.2005р. було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9455083, виданим Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації.

Решта майна, а саме 20/100 частки будівель та споруд виробничо-складської бази, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, залишилася у власності суб'єкта підприємницької діяльності Мохамед Насер Ахмед, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9454911 від 28.12.2005р., виданим Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації.

У наступному, 28.10.2008 року громадянка Республіки Ємен - ОСОБА_4 видала громадянці України ОСОБА_9 довіреність, завірену нотаріусом первинного комерційного суду у м. Санаа та Головою нотаріального департаменту при столичному комерційному суді Єменської Республіки Абдо Хассан Абдалла, якою довірила останній виступати від її імені з питання управління та здачі в оренду складських приміщень, які знаходяться за адресою: Україна, АДРЕСА_2.

Разом з тим, 19.12.2008 року ОСОБА_9, яка діяла від імені громадянки Республіки Ємен - ОСОБА_4 на підставі зазначеної довіреності від 28.10.2008р., було прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю Світанок Південь , затвердження статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Світанок Південь , сформування статутного капіталу товариства у розмірі 2 054 569 грн. та внесення до статутного капіталу майна належного ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2005р. (будівлі та споруди виробничо-складської бази), призначення директором Товариства з обмеженою відповідальністю Світанок Південь Кологривову Г.Ф., реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю Світанок Південь відповідно до вимог чинного законодавства.

Того ж дня, ОСОБА_9, яка діяла від імені громадянки Республіки Ємен - ОСОБА_4 на підставі зазначеної довіреності від 28.10.2008р., та Кологривовою Г.Ф., яка виступала директором Товариства з обмеженою відповідальністю Світанок Південь , було підписано акт приймання-передачі майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Світанок Південь , а саме 80/100 нежитлових будівель та споруд виробничо-складської бази.

22.12.2008 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було проведено державну реєстрацію юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю Світанок Південь , єдиним засновником (учасником) якого є громадянка Республіки Ємен - ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_3 та статутом ТОВ Світанок Південь .

Водночас, жодних дій з державної реєстрації права власності на вищезазначене нерухоме майно з боку ТОВ Світанок Південь проведено не було.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд послався на ч 1 ст. 334 ЦК України, згідно з якою право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом , і таким чином, на думку суду, моментом виникнення права власності у ТОВ Світанок Південь на нерухоме майно є день підписання акту приймання - передачі цього майна, тобто 19.12.2008 року. Проте, даний висновок місцевого суду є помилковим, оскільки п. 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органом місцевого самоврядування юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками. Отже, положення ч. 1 ст. 334 ЦК України не підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Як вже було зазначено вище, Додатком № 1 до п. 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, визначено Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, одним з яких є, зокрема, свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна, видане органом місцевого самоврядування. Зазначений Перелік не містить таких правовстановлювальних документів, як протокол (рішення) засновника про створення господарського товариства та акт приймання - передачі майна від засновника до статутного капіталу господарського товариства.

Пунктами 1.1-1.5 зазначеного Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що це Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі - Положення) визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

Положення діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності.

Державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно в межах одного населеного пункту кількома БТІ не допускається.

Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Разом з тим, апеляційним судом установлено, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.08.2009р. у продавця ТОВ Світанок Південь було відсутнє свідоцтво про право власності на майно, що відчужувалося за цим договором.

Листом № 2105 від 24.09.2009р. (тобто вже після підписання спірного договору) КП Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації повідомило ОСОБА_9 на її запит, що згідно даних підприємства за громадянкою ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу за № 8014 від 21.12.2005р., посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського нотаріального округу Одеської області, зареєстровано 80/100 частин будівель та споруд виробничо-складської бази, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

З поданого скаржником апеляційному суду в якості додаткового доказу листа КП Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації № 1026 від 27.12.2018 вбачається, що станом на 21.12.2005 року право власності на 80/100 частин нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровано за ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 21.12.2005р. за № 8014, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського нотаріального округу Одеської області, зареєстровано в реєстровій книзі № 1 за реєстраційним № 34. Згідно реєстрових книг на даний об'єкт нерухомості право власності перейшло ПП Оптон на підставі рішення господарського суду Одеської області від 29.03.2010 року у справі № 7/540-09-6223, яке згодом зареєстровано за ПП Оптон на підставі свідоцтва про право власності від 30.09.2010р., зареєстровано в реєстровій книзі № 6 за реєстраційним № 873.

Згідно реєстрових книг КП ОРБТІ інформація про реєстрацію права власності на 80/100 частин будівель та споруд виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_2, за ТОВ Рент-Склад-сервіс та ТОВ Світанок Південь не проводилась.

З поданої скаржником апеляційному суду в якості додаткового доказу інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 154258672 станом на 29.01.2019 року вбачається, що за ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності володіла 80/100 частинами будівель та споруд виробничо-складської бази за вказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2005р. за № 8014, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського нотаріального округу Одеської області, після чого на підставі рішення господарського суду Одеської області від 29.03.2010 року у справі № 7/540-09-6223 право власності на 80/100 частин будівель та споруд виробничо-складської бази за вказаною адресою перейшло до ПП Оптон . Водночас, в зазначеній довідці відсутня інформація про те, що за ТОВ Світанок Південь чи за ТОВ Рент-Склад-сервіс у будь-який період часу було зареєстровано право власності на вищезазначене майно.

Наведене беззаперечно свідчить про те, що починаючи з 21.12.2005 року та до винесення оскаржуваного рішення господарського суду Одеської області від 29.03.2010 року у справі № 7/540-09-6223 єдиним власником спірного нерухомого майна була ОСОБА_4.

Отже, право власності на спірне нерухоме майно у ТОВ Світанок Південь (ТОВ Рент-Склад-Сервіс ) не виникло, оскільки товариством не була проведена державна реєстрація прав на майно та йому не було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Також, апеляційним судом установлено, що приймаючи рішення про внесення до статутного капіталу ТОВ Світанок Південь майна у вигляді 80/100 частки будівель та споруд виробничо-складської бази та підписуючи 19.12.2009р. акт приймання - передачі цього майна до статутного капіталу ТОВ Світанок Південь , ОСОБА_9 діяла від імені громадянки Республіки Ємен - ОСОБА_4 на підставі довіреності від 28.10.2008р., завіреної нотаріусом первинного комерційного суду у м. Санаа та Головою нотаріального департаменту при столичному комерційному суді Єменської Республіки Абдо Хассан Абдалла, якою їй було довірено

виступати від імені останньої лише з питання управління та здачі в оренду складських приміщень, які знаходяться за адресою: Україна, АДРЕСА_2. Тобто, за цією довіреністю ОСОБА_9 не могла відчужувати це майно.

Згідно з ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Належних доказів, які б свідчили про те, що власником майна ОСОБА_4 такі дії представника з внесення належного їй майна до статутного капіталу ТОВ Світанок Південь у наступному були схвалені, в матеріалах справи не міститься.

Таким чином, оскільки ОСОБА_9 перевищила надані їй за довіреністю від 28.10.2008р. повноваження, то вчинені нею дії з передання від імені ОСОБА_4 належного їй майна в якості внеску до статутного капіталу ТОВ Світанок Південь , без наступного схвалення власника майна, є протиправними та не створюють, змінюють, припиняють цивільних прав та обов'язків ОСОБА_4.

При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_4 за довіреністю від 28.10.2008 року, та Кологривова Г.Ф., яка діяла як директор ТОВ Світанок Південь при підписанні спірного договору, є засновниками ПП Оптон (покупця за договором), що підтверджується статутом останнього.

Також, апеляційним судом установлено, що будівлі та споруди виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_2, належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 (80/100 часток) та СПД Мохамед Насер Ахмед (20/100 часток).

Статтею 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази надсилання повідомлення про продаж частки у праві спільної часткової власності співвласнику майна СПД Мохамед Насер Ахмед.

Отже, при укладенні спірного договору купівлі-продажу продавцем ТОВ Світанок Південь було порушено приписи ст. 362 ЦК України щодо переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності.

Слід зазначити, що місцевий господарський суд фактично ухилився від встановлення та правової оцінки вказаних обставин, які мають істотне значення для справи.

Таким чином, із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи вбачається, що на момент укладення спірного договору купівлі - продажу нерухомого майна від 23.08.2009 року належним власником 80/100 частки будівель та споруд виробничо-складської бази, що знаходяться в АДРЕСА_2 та складається в цілому з цегельного гаража з побутовими приміщеннями під літ. "А, А (1)", складу під літ. "Б, б (1)", сімнадцять складських приміщень під літ. "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н", "О", "П", "Р", "С", "Т", "Ш", "Щ", "Х", спорудження 1-3, 10, І-ІІІ, загальною площею 11 981 кв.м, розташованих на земельній ділянці загальною площею 30 000 кв.м., що були предметом даного договору, залишалася ОСОБА_4, а продавець - ТОВ Світанок Південь не набуло у встановленому законом порядку право власності на це майно, а тому, відповідно, не будучи його власником і не мало права його відчужувати, а недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення спірного договору пов'язане не з ухиленням відповідача від таких дій, а з неможливістю подати нотаріусу необхідні для його нотаріального посвідчення документи.

У зв'язку з цим, у порушення наведених вище вимог закону сторони уклали спірний договір купівлі - продажу нерухомого майна у простій письмовій формі (наслідком якої є нікчемність даного договору згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України) і ніяких дій для його нотаріального посвідчення не приймали, що підтверджується відсутністю будь - яких звернень жодної із сторін одна до одної з приводу нотаріального посвідчення даного договору на момент пред'явлення даного позову.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує також і те, що по спірному договору було досягнуто згоди з усіх істотних умов та відбулося виконання даного договору, а відтак в силу ч. 2 ст. 220 ЦК України цей договір є дійсним.

Проте з таким твердженням погодитися не можна.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Зокрема такий випадок передбачено частиною 2 статті 220 цього Кодексу, яка дозволяє суду за певних умов визнати дійсним договір у разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкове нотаріальне посвідчення.

Водночас згідно з вимогами статті 657 цього Кодексу, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Зі змісту частини 3 статті 640 ЦК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Отже, за частиною 1 статті 210 цього Кодексу такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації.

Однак чинний на момент виникнення спірних правовідносин Цивільний кодекс України не передбачав можливості визнання судом дійсним правочину в разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкову державну реєстрацію.

Посилання позивача в обґрунтування пред'явлених вимог на ч. 1 ст. 334 ЦК України слід визнати помилковим. Зроблене позивачем витлумачення вказаної статті закону не відповідає її змісту. Так, згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом . У даному випадку законом встановлено інше. Так відповідно до ч. ч. 3, 4 вказаної статті закону, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Судом встановлено, що вимоги закону про обов'язкове нотаріальне посвідчення та обов'язкову державну реєстрацію спірного договору купівлі - продажу сторонами не було додержано. Отже, право власності на зазначене у цьому договорі майно у позивача і не виникло.

З цих же підстав не приймаються до уваги помилкові посилання позивача в обґрунтування своїх доводів на ч. 1 ст. 638 ЦК України, згідно з якою договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, оскільки у даному випадку обов'язкової нотаріальної форми договору купівлі - продажу нерухомого майна (ст. 657 ЦК України) сторонами не було додержано.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, за правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України щодо визнання права власності є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по - перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по - друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь - які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Відтак, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно - правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Таким чином, враховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Оскільки спірний договір купівлі - продажу нерухомого майна є нікчемним та відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України не створив для його сторін ніяких юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, то відсутні підстави вважати, що позивач набув право власності на зазначене у цьому договорі майно. Отже, позивач не є тією особою, яка має суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого поданий позов (визнання права власності на спірне майно).

Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що статтею 392 ЦК України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на спірне нерухоме майно, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Частиною 1 ст. 364 ЦК України унормовано, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Разом з тим, апеляційним судом установлено, що позивач не набув право власності на зазначене у спірному договорі майно, отже не є співвласником будівель та споруд виробничо-складської бази.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні і місцевий господарський суд прийняв незаконне та необґрунтоване рішення про задоволення позову.

Колегія суддів враховує те, що адвокат Степуренко В.О. в інтересах громадянки Республіки Ємен - ОСОБА_4 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Одеської області від 29.03.2010 року в порядку ст. 254 ГПК України. Відповідно до ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.

З юридичного аналізу наведеного правового положення вбачається, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

В п. 5-2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", із змінами і доповненнями, зазначено, що у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Звертаючись із апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду скаржник вказує те, що судом першої інстанції прийнято рішення, яке стосується його прав та обов'язків, оскільки суд вирішив питання щодо майна, власником якого на момент винесення оскаржуваного рішення є скаржник.

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, до яких, зокрема, віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В ч. 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

В силу приписів ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього ж Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Згідно з ч. 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Із встановлених судом апеляційної інстанції обставин даної справи вбачається, що станом як на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом, так і на дату прийняття господарським судом Одеської області рішення від 29.03.2010 року у даній справі, належним власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_4.

Разом з тим, через те, що є ОСОБА_4 не була залучена судом до участі у розгляді справи вона була фактично позбавлена права захисту своїх законних прав та інтересів як власник спірного об'єкту нерухомості.

Водночас, визнання господарським судом Одеської області права власності на спірне нерухоме майно за ПП Оптон істотно впливає на реалізацію скаржником своїх прав як власника цього нерухомого майна.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване ОСОБА_4 судове рішення безпосередньо стосується прав, інтересів та обов'язків цієї особи, оскільки судом вирішувався спір щодо майна, власником якого вона є, тобто судом вирішувався спір про право у правовідносинах, учасником яких як на момент розгляду справи, так і винесення рішення господарським судом першої інстанції є скаржник. Отже, між скаржником і сторонами у справі існує правовий зв'язок.

Таким чином, місцевий господарський суд прийняв рішення про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_4, яку не було залучено до участі у справі у відповідному процесуальному статусі, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України у чинній редакції є безумовною підставою для скасування рішення місцевого суду.

Стосовно вимоги скаржника щодо закриття провадження у справі у зв'язку з непідвідомчістю даної справи господарському суду, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду в ній є матеріально-правова вимога Приватного підприємства Оптон до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Рент-Склад-Сервіс" визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23.08.2009р., укладений між сторонами, з підстав ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, визнати за позивачем право власності на нерухоме майно, що відчужувалося за цим договором, та поділити нерухоме майно, виділивши позивачеві в натурі 80/100 частин виробничо-складської бази із спільної часткової власності.

Згідно з ст. 1 ГПК України, в редакції чинній на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку

діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 12 ГПК України, в редакції чинній на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом, визначено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України у чинній редакції, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положеннями ст. 20 ГПК України у чинній редакції, визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів. Так, згідно з положеннями цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: - справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; - справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; - інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.

Отже, за предметом спору, за характером спірних правовідносин і за суб'єктним складом дана справа відноситься до юрисдикції господарських судів, у зв'язку з чим підстави для закриття провадження в ній з наведеної скаржником підстави відсутні.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову повністю місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено, припустився невідповідності викладених у рішенні висновків фактичним обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права та істотно порушив норми процесуального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з ст. ст. 123, 129 ГПК України ОСОБА_4 за рахунок позивача підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 38 250 грн.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Степуренко В.О. в інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 29.03.2010р. у справі № 7/540-09-6223 скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства „Оптон" (65023 м. Одеса, вул. Садова, буд. 3, код ЄДРПОУ 36231314) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) судові витрати в сумі 38 250 грн.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повна постанова складена 25.02.2019.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Поліщук Л.В.

ОСОБА_14