Постанова

від 13.02.2019 по справі 924/505/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 924/505/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Сільськогосподарського кооперативу "Воля" - Копанчук О.Є.,

Головного управління

Держгеокадастру у Хмельницькій області - Кравчука В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління

Держгеокадастру у Хмельницькій області

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 (у складі колегії суддів: Маціщук А.В., (головуючий), Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.)

та рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2017 (суддя Гладій С.В.)

у справі № 924/505/17

за позовом Сільськогосподарського кооперативу "Воля"

до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

про визнання поновленим договору,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Сільськогосподарський кооператив "Воля" (далі - СГК "Воля") звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру), у якому просив визнати поновленим договір оренди землі, укладений 05.04.2007 між ним та Старосинявською районною державною адміністрацією (далі - договір оренди), у редакції додаткового договору, запропонованій позивачем, на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Позов обґрунтовано тим, що позивач як орендар земельної ділянки, який належним чином виконує обов'язки за договором оренди, має право на поновлення цього договору на тих самих умовах з підстав, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2017, позов задоволено частково. Визнано поновленим на 10 років договір оренди землі на умовах додаткової угоди, у редакції, викладеній у резолютивні частині рішення.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач належним чином виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору позивач повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, додавши до листа-повідомлення проект додаткової угоди. Орендар продовжує користуватися спірною земельною ділянкою, натомість відповідач письмово не повідомив позивача про відмову у поновленні цього договору у визначені законом строки. Оскільки у СГК "Воля" виникло право на поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" суди визнали позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2017 року ГУ Держгеокадастру подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру аргументує, зокрема тим, що судами неправильно застосовано положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки запропонований позивачем проект додаткової угоди відрізнявся від умов договору оренди землі, тобто позивач фактично пропонував відповідачу укласти новий договір, що виключає можливість поновлення договору відповідно до положень частин 1-5 статті 33 цього Закону, а наявність листа відповідача про заперечення у поновленні договору оренди землі не дає підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

СГК "Воля" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити оскаржені судові рішення без змін і зазначив, що судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, з належною оцінкою наданих сторонами доказів та з урахуванням усіх установлених фактичних обставин справи.

19.12.2018 на адресу суду надійшли письмові пояснення ГУ Держгеокадастру, які залишаються судом без розгляду з огляду на положення статті 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

14.01.2019 на адресу суду надійшли пояснення СГК "Воля", до яких долучено додаткові докази.

Колегія суддів зазначає, що подані позивачем додаткові докази не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції з огляду на заборону приймати до розгляду нові докази, обумовлену приписами частини 2 статті 300 ГПК. Письмові пояснення, в свою чергу, залишаються судом без розгляду на підставі статті 118 ГПК.

12.02.2019 на адресу Верховного Суду від позивача надійшло клопотання про заміну ГУ Держгеокадастру його правонаступником у цих правовідносинах - Старосинявською селищною радою Старосинявської об'єднаної територіальної громади Хмельницької області. Клопотання обґрунтовано тим, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р та керуючись частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України ГУ Держгеокадастру було прийнято наказ від 26.09.2018 № 22-6558-СГ та підписано зі Старосинявською селищною радою Старосинявської об'єднаної територіальної громади Хмельницької області акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність. У подальшому відбулася державна реєстрація права власності територіальної громади на передані земельні ділянки, зокрема й на ділянку, орендовану СГК "Воля".

Оскільки позивачем відповідно до положень статей 73, 77, 80, 91 ГПК не надано доказів державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади на передані земельні ділянки, у тому числі на ділянку, орендовану СГК "Воля" згідно з договором від 05.04.2007, вимоги про поновлення якого є предметом позову у справі, яка розглядається, Верховний Суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 05.04.2007 між Старосинявською районною державною адміністрацією (орендодавець) і СГК "Воля" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 24,98 га, рілля - 24,98 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на землях Цимбалівської сільської ради.

Згідно з пунктом 8 договору його укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Орендну плату та порядок її сплати визначено у розділі "Орендна плата" договору від 05.04.2007.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 40). Договір зареєстровано у Старосинявському районному відділі регіональної філії ДП "ЦДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.04.2007 за № 040776100001.

Отже, строк дії договору встановлено до 24.04.2017.

29.05.2015 між позивачем та ГУ Держземагенства у Хмельницькій області укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі, зокрема щодо нормативної грошової оцінки землі, розміру орендної плати.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 04.06.2015 право оренди земельної ділянки площею 24,9786 га га кадастровий номер 6824488000:03:005:0002, зареєстровано за позивачем, строк дії речового права (права оренди) до 24.04.2017.

Також судами установлено, що зазначена земельна ділянка загальною площею 24,98 га розташована на території Цимбалівської сільської ради, є земельною ділянкою державної власності, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Наразі розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Хмельницької області здійснює ГУ Держгеокадастру.

27.02.2017 СГК "Воля" звернувся до ГУ Держгеокадастру з листом-повідомленням відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі", у якому просив поновити договір оренди земельної ділянки. До листа-повідомлення позивач додав, зокрема проект додаткової угоди.

Цей лист-повідомлення отримано ГУ Держгеокадастру 02.03.2017, що підтверджується відтиском штемпеля про реєстрацію вхідної кореспонденції (вхідний реєстраційний № П-5156/0/5-17).

У листі-повідомленні від 12.05.2017 ГУ Держгеокадастру повідомило СГК "Воля", що управління заперечує проти поновлення договору оренди з огляду на запропонований позивачем строк та розмір орендної плати та вважає, що строк дії договору закінчився 24.04.2017.

СГК "Воля", вважаючи обставини щодо відмови в поновлені договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, при дотриманні позивачем порядку і процедури, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі", порушенням з боку відповідача переважного права позивача на продовження дії договору оренди, звернулося до суду з відповідним позовом.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно із цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав сформульовано Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 29.11.2018 у справах № 920/752/17, № 920/737/17, № 920/747/17, № 920/751/17, № 920/746/17, № 920/744/17, № 920/748/17, № 920/749/17, від 16.01.2019 у справах № 920/738/17, № 920/743/17.

За встановлених судом обставин СГК "Воля" більше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору оренди землі, зокрема 27.02.2017, направило ГУ Держгеокадастру лист-повідомлення про поновлення цього договору разом із проектом відповідної додаткової угоди (отримано відповідачем 02.03.2017), а також інші документи. Таким чином, орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору про намір його поновити, як це передбачено положенням частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Законодавець у частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначив алгоритм дій, який зобов'язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця стосовно невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про визнання додаткової угоди укладеною на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що відповідач як орендодавець протягом місяця повідомив орендаря про своє рішення, а також у визначений законом термін надав заперечення до проекту угоди про поновлення договору оренди землі, запропонованого позивачем, судами встановлено не було, а відповідачем належними та допустимими доказами таких обставин не доведено.

Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, лист-повідомлення ГУ Держгеокадастру від 12.05.2017 про відмову позивачеві у поновленні договору оренди землі було складено поза межами місячного строку, передбаченого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" для розгляду звернення позивача як орендаря щодо поновлення договору оренди землі.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що СГК "Воля" упродовж строку дії договору оренди, а також після закінчення строку його дії, продовжувало користуватися земельною ділянкою та сплачувало орендну плату за неї. При цьому факт продовження належного користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору відповідачем не спростовано.

Оскільки судами встановлено факт порушення відповідачем місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, це, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", про що позивачем було заявлено в ході розгляду спору.

Таким чином, у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

Відповідно до статті 3 ЦК принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов'язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору із наданням проекту додаткової угоди орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано урахували, що саме відповідач порушив процедуру реалізації позивачем переважного права на поновлення договору відповідно до вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Водночас лист від 12.05.2017, на який як на відмову у поновленні договору послався відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову, як установлено судами попередніх інстанцій, не є запереченням щодо поновлення договору оренди у розумінні положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки із його змісту вбачається, що вказаний лист був надісланий позивачеві за наслідками розгляду його звернення, поданого в порядку, передбаченому частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", та з порушенням встановленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" місячного строку.

За змістом статті 15 ЦК право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, СГК "Воля" звернувся до суду за захистом свого порушеного права на поновлення договору оренди землі в силу закону із дотриманням відповідної процедури та порядку. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, відновив порушене право позивача, установивши факти належного виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки, продовження користування нею після закінчення дії договору, сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та не спростування цих фактів відповідачем.

Доводи ГУ Держгеокадастру про те, що запропонований позивачем проект додаткової угоди до договору оренди землі має відмінності від договору оренди, було перевірено судами попередніх інстанцій і встановлено намір позивача продовжити цей договір на той самий строк, на тих самих умовах, і з урахуванням встановленого позовні вимоги визнані судом обґрунтованими за виключенням пункту 8 додаткової угоди у редакції позивача згідно прохальної частини позову. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, із дотримання норм процесуального права.

Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують встановленого судом.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2017 у справі № 924/505/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий