Рішення

від 26.02.2019 по справі 826/3541/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2019 року № 826/3541/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., при секретарі Ксендзові А., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю СВТ Компані ДоГоловного управління ДФС у м.Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.11.2017 р. № 000959261514103, За участю представників сторін:

Від позивача: Новіков Я.А.

Від відповідача: Пінчук Б.В.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю СВТ Компані звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.11.2017 р. № 000959261514103.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.03.2018 р. відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 14.05.2018 р. ухвалено перейти до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ГУ ДФС у м.Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 06.11.2017 р. № 478/26-15-14-01-03/38615208 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість .

Відповідач в письмовому відзиві на позов підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд дійшов висновку про наступне.

ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ СВТ Компані (код ЄДРПОУ 38615208) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Форс Лайн (код ЄДРПОУ 40047945) за грудень 2015 року та з ТОВ Дронт (код ЄДРПОУ 40639920) за грудень 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ СВТ Компані ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 44.1. ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за перевіряє мий період на загальну суму 101 917,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 06.11.2017 р. № 478/26-15-14-01-03/38615208 та винесено податкове повідомлення-рішення від 17.11.2017 р. № 000959261514103, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 127 396,25 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 101 917,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 25 479,25 грн.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ Дронт (постачальник) укладено типові договори на закупівлю засувок з комплектуючим обладнанням від 19.12.2016 р. № 126 та 125, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується у зумовлені даними Договорами строками передати у власність покупцю засувки з прорезиненим клином d100, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, передбачених цими Договорами.

Відповідно до п. 3.1 Договорів від 19.12.2016 р. № 126 та 125, постачальник зобов'язується здійснити поставку товару протягом 3 робочих днів з дня отримання заявки від покупця.

Поставку товару постчальник здійснює за адресою покупця (п. 3.2 Договорів).

Право власності на товар та ризик його пошкодження абп втрати переходить до покупця з моменту одержання товару на складі за накладною (п. 3.4 Договорів).

Постачальник зобов'язаний надати сертифікат та/або ліцензію відповідності на товар, а якщо товар, що є предметом даних Договорів, не підлягає обов'язковій сертифікації та /або ліцензуванню на території України - підтверджувальний документ спеціально уповноваженого органу (п. 4.2 Договорів).

Відповідно до п. 6.1.3 Договорів, постачальник зобов'язаний у 3 денний термін після оплати товару надіслати покупцю податкову накладну складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного цифрового підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в ЄРПН.

Крім того, судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ Дронт (виконавець) укладено типові договори від 02.12.2016 р. № 67/12 та від 01.12.2016 р. № 99/03, відповідно до умов яких, замовник доручає, а виконавець бере на себе виконання робіт: монтаж конструкцій металевих виробів, консультаційні послуги та супроводження документації.

Виконані роботи за Договорами здаються виконавцем замовнику згідно з актом приймання -передачі виконаних робіт (п. 3.1 Договорів).

Відповідно до п. 4.3.1 Договорів замовник зобов'язується забезпечити виконавця відповідним місцем, доступом до нього, та умовами для виконання робіт.

На підствердження виконання умов вищезазначених договорів, позивачем надано: копії договорів на закупівлю засувок з комплектуючим обладнанням від 19.12.2016 р. № 126 та 125 та від 02.12.2016 р. № 67/12 та від 01.12.2016 р. № 99/03, видаткову накладну від 19.12.2016 р. № 162, № 163, акти виконаних робіт від 21.12.2016 р. № 276, № 277, виписки по банківському рахунку.

Разом з цим, позивачем надано видаткову накладну від 25.12.2015 р. № 194 щодо придбання у ТОВ Форс Лайн такого товару, як відеокамеру, відеореєстратор, кабель, вінчестер, оповіщувач, акумулятор, блок живлення та ін. на загальну суму 161 800,00 грн., в т.ч. ПДВ - 26 966,67 грн.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що позивач, згідно даних КВЕД відкрито наступні види діяльнсоіті, зокрема: оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем.

Послуги, які надавались контрагентами позивача та товари поставлені останніми, відповідають та пов'язані з господарською діяльністю ТОВ СВТ Компані .

Разом з цим, суд звертає увагу, що позивачем на надано належних та допустимих доказів виконання договорів на закупівлю засувок з комплектуючим обладнанням від 19.12.2016 р. № 126 та 125, зокрема матеріали справи не містять заявок позивача, що є порущенням п. 3.1 Договорів від 19.12.2016 р. № 126 та 125, а відтак, відсутність відповідної узгодженості між виконавцем та замовником виключає можливість надання заявлених до виконання послуг та отримання товарів.

Позивачем не надано доказів відповідності поставлених товарів технічним умовам або ГОСТам, а саме, в матеріалах справи відсутні документи, що засвідчують відповідність товару вимогам стандарту або технічним умовам, що є порушенням, що є порушення п. 4.2 Договорів.

Також позивачем не надано довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, що б підтверджували отримання позивачем поставленого товару.

Докази наявності складських приміщень у позивача відсутні.

Крім того, позивачем на надано належних та допустимих доказів виконання договорів від 02.12.2016 р. № 67/12 та від 01.12.2016 р. № 99/03, зокрема відстуні докази забезпечення виконавця відповідним місцем та умовами для виконання робіт, передбаченим п. 4.3.1 Договорів.

Акти виконаних робіт від 21.12.2016 р. № 276, № 277 містять лише загальну назву послуги, яка надавалась ТОВ Дронт , без детального опису наданих послуг.

При цьому, будь-яких доказів на підтвердження придбання у ТОВ Форс Лайн товару, згідно видаткової накладної від 25.12.2015 р. № 194 матеріали справи не містять.

Відтак, надані позивачем копії первинних документів по взаємовідносинам із контрагентами лише фіксують господарські операції та не підтверджують їх товарність.

Окрім того, суд враховує вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 20.11.2017 р. по справі № 760/14661/17-к, яким визнано ОСОБА_3 (директора і засновника ТОВ Форс Лайн ) винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205 - 1 Кримінального кодексу України та вирок Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2017 р. по справі № 757/23664/17-к, яким визнано ОСОБА_4 (директора і засновника ТОВ Дронт ) винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України

Так, у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 р. справа №2а/3264/11/1070, від 12.09.2017 р. справа № 826/10933/14 було викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими і підписаними звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому також наведений наступний висновок: статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами .

Отже, сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Тобто згідно вказаних рішень вирок по ст.205 Кримінального кодексу України щодо однієї особи - фіктивного суб'єкта господарювання - позбавляє права на податкову вигоду всіх його контрагентів незалежно від реальності чи нереальності господарських операцій. Проте навіть за відсутності вироку показання посадових осіб умовно фіктивного контрагента в кримінальному провадженні можуть бути доказами у адміністративній справі щодо права платника податків на податкову вигоду (податковий кредит і витрати).

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товару фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, наданням послуг та їх реалізацією, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Отже, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, тому збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є правомірним, а позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.11.2017 р. № 000959261514103 документально не підтверджуються.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про не обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю СВТ Компані (04073, м. Київ, просп. Московський, буд. 23, оф. 404, код ЄДРПОУ 38615208) відмовити.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко

Рішення складене в повному обсязі та підписане 26.02.2019 року