Постанова

від 19.02.2019 по справі 0340/1738/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/4292/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М.

за участю секретаря Мельничук Б.Б.

представника апелянта Виш А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року (ухвалене головуючим - суддею Валюха В.М. у м. Льцьку) у справі № 0340/1738/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельник до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2018 № 0082821206.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що не погоджується із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням з тих підстав, що у нього був відсутній обов'язок подавати податкову декларацію з плати за землю за 2017, 2018 роки з огляду на те, що договір оренди землі, укладений між Шацькою селищною радою Волинської області та ТзОВ Будівельник 28.01.2009, припинив свою дію в силу закону у зв'язку із переходом права власності на нерухоме майно, що знаходилося на орендованій земельній ділянці, до фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 06.08.2018 № 0082821206.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що ТзОВ Будівельник відчужило усі належні йому об'єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці площею 25812 кв. м. (кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств), при цьому, на вказаній земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомості, які б належали на праві власності позивачу, що підтверджується інформаційною довідкою від 14.09.2018 № 137738610. Відтак, на думку суду першої інстанції, разом з переходом права власності на об'єкти нерухомості у травні 2016 року до інших осіб (ОСОБА_2 та ОСОБА_3.) від позивача перейшло також право оренди на вказану земельну ділянку, тому з 2017 року у позивача відсутній обов'язок подавати податкову декларацію з плати за землю відносно земельної ділянки площею 25812 кв. м., кадастровий номер НОМЕР_1, а застосування до позивача штрафних санкцій за неподання податкової декларації з плати за землю (оренди) за 2017, 2018 роки згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням є безпідставним.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, так і відповідно до інформації з Держгеокадастру земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 рахується саме за позивачем.

В поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що вони з моменту відчуження нерухомого майна перестали бути платниками податку (орендної плати) за землю. Статус платника податку (орендної плати) набули нові власники нерухомого майна. У зв`язку з цим просять апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що головний державний ревізор-інспектор відділу адміністрування ПДВ, податку на прибуток, екологічного податку та рентної плати, місцевих податків і зборів території обслуговування Ковельської ОДПІ управління податків і зборів з юридичних осіб ГУ ДФС у Волинській області ОСОБА_4 провела камеральну перевірку податкової звітності по земельному податку, про що складено акт від 12.07.2018 № 11151/03-06-12-06/13361478 (а.с. 10-11).

Перевіркою встановлено, що платник ТзОВ Будівельник не подав податкову декларацію з плати за землю (оренди) за 2017, 2018 роки, чим порушено пункт 49.2, підпункт 49.18.3 пункту 49.18 статті 49, пункту 285.1 статті 285 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

25.07.2018 позивач подав заперечення на вказаний акт камеральної перевірки (а.с. 12-14).

Листом від 03.08.2018 № 13688/10/03-20-12-06-07 ГУ ДФС у Волинській області повідомила позивача про розгляд заперечень, які відповідач визнав такими, що не спростовують висновків перевірки (а.с. 15-17).

ГУ ДФС у Волинській області, на підставі акту камеральної перевірки від 12.07.2018 № 11151/03-06-12-06/13361478, прийняло податкове повідомлення-рішення від 06.08.2018 № 0082821206, згідно із яким до позивача на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 120.1 статті 120 ПК України застосовані штрафні санкції в сумі 340,00 грн. (а.с. 8). Як вбачається із додатку до вказаного податкового повідомлення-рішення, до позивача застосовані штрафні санкції за: неподання у строк до 20.02.2017 податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік в сумі 170, 00 грн.; неподання у строк до 20.02.2018 податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік в сумі 170,00 грн. (а.с. 9).

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи та законодавчі положення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилкове застосування норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно пп. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пп. 75.1.1. п. 75.1. ст. 75 ПК України, предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Статтею 49 ПК У країни передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Відповідно до підпункту 47.1.1. пункту 47.1. статті 47 ПК України, відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Відповідно до пункту 285.1 статті 285 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Пунктом 286.2. статті 286 ПК України, передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченою статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Згідно пункту 120.1. статті 120 ПК України, неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Відтак ПК України встановлено відповідальність платників плати за землю - юридичних осіб за неподання відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкової декларації на поточний рік.

Так задовольняючи позовні вимоги, як зазначалось вище, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з переходом права власності на об'єкти нерухомості у травні 2016 року до інших осіб (ОСОБА_2 та ОСОБА_3.) від позивача перейшло також право оренди на земельну ділянку, а тому з 2017 року у позивача відсутній обов'язок подавати податкову декларацію з плати за землю відносно земельної ділянки площею 25812 кв. м., кадастровий номер НОМЕР_1.

Разом з цим на переконання колегії суддів такий висновок є помилковим та передчасним з огляду на наступне.

Відповідно до п. 286.1. статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є саме дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області листом за вих. №11-3-0.2220-3895/2-18 від 05.06.2018 року надало Головному управлінню ДФС у Волинській області інформацію про земельні ділянки з Державного земельного кадастру згідно таблиці, із якої вбачається, що користувачем земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 є саме ТзОВ Будівельник . (а.с. 66 - 68)

Крім цього, зазначені вище обставини підтверджуються і Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, із якого також вбачається, що за ТзОВ Будівельник рахується земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1. (а.с. 69-73)

За таких обставин справи, суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції відносно того, що законодавство припинення права оренди земельної ділянки ставить в залежність від переходу права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, а не від державної реєстрації припинення такого договору, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства саме дані державного земельного кадастру є підставою для нарахування земельного податку.

У свою чергу, підставою виникнення речового права є договір оренди землі - Договір, укладений між орендодавцем - Шацькою селищною радою та орендарем ТзОВ Будівельник від 28.01.2009 року на оренду земельної ділянки площею 2,5812 га (далі - Договір), зареєстрований у Шацькому районному відділі Волинської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2009 № 040909300007. (а.с.18 -20)

Згідно пункту 8 вказаного Договору, договір укладено на 15 (п'ятнадцять) років.

Відповідно до ст. 31 Закону України Про оренду землі та пунктів 35, 36 Договору, договір оренди землі припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірванні договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Враховуючи наведене можна зробити висновок, що розірвання договору оренди землі також здійснюється у формі договору, а відповідні відомості такого договору також повинні вноситись до державного реєстру земель.

Колегія суддів звертає увагу, що Шацька селищна рада рішенням від 17.05.2016 № 2/11.1 (а.с. 42) вирішила:

припинити, дію договору оренди землі з ТзОВ Будівельник , зареєстрованого в Шацькому районному відділі Волинської регіональної філії ДП Центр ДЗК про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2009 № 040909300007;

доручити селищному голові підписати угоду про припинення дії договору оренди землі, зареєстрованого в Шацькому районному відділі Волинської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2009 № 040909300007;

реєстрацію угоди про припинення дії договору оренди землі провести після повного розрахунку орендної плати згідно договору оренди землі, зареєстрованого в Шацькому районному відділі Волинської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2009 № 040909300007

Разом з цим, як встановлено в судовому засіданні, що угода про припинення дії договору наразі не підписана, а відтак зазначений Договір оренди є діючими, крім того, будь-яких змін чи доповнень (про розірвання, зміну власника тощо) до вказаного Договору оренди сторонами не внесено.

При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції необгрунтовано та помилково посилається на постанову Верховного Суду від 18.04.2018 по справі №2а-19166/09/0370, оскільки у зазначеній справі суд виходив із того, що договір оренди земельної ділянки був розірваний рішеннями Господарського суду Рівненської області, яке набрало законної сили.

Тоді як уже зазначалося вище договір оренди землі укладений між Шацькою селищною радою та ТзОВ Будівельник від 28.01.2009 є діючим та розірваний не був, а відтак обставини справи та умови застосування правових норм у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 по справі №2а-19166/09/0370, на яку посилається суд першої інстанції не є тотожними обставинам цієї справи, а тому зазначене рішення не може брати до уваги при вирішенні спірних правовідносин цієї справи.

Також потрібно зазначити, що в матеріалах справи знаходиться додаткова угода, яку було додано, згідно пояснень представника апелянта, до заперечення на акт камеральної перевірки від 12.07.2018 року №11151/03-06-12-06/13361478 ТзОВ Будівельник . Однак така не містить дати, номеру, підпису орендодавця - посадової особи Шацької селищної ради Волинської області. (а.с. 74)

У свою чергу зазначена додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, містить наступні положення:

достроково припинити з 24.06.2016 договір оренди землі від 28.01.2009, зареєстрований у Шацькому районному відділі Волинської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.05.2009 року № 040909300007 на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1, де розміщені та експлуатувались основні, підсобні і допоміжні будівлі та споруди, яка розташована в АДРЕСА_1;

повернення об'єкта оренди здійснити на підставі акту прийому передачі;

дана додаткова угода набирає чинності після проведення її державної реєстрації

Разом з цим, як слідує з матеріалів справи державну реєстрацію вказаної додаткової угоди не здійснено, як і не здійснено повернення об'єкта оренди на підставі акту прийому передачі земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 34 Закону України Про оренду землі передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Таким чином, у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки державної (комунальної) власності орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором, тобто у даному випадку шляхом оформлення акту прийому передачі земельної ділянки.

З огляду на зазначене у позивача відсутні належним чином оформлені документи, підтверджені підписами орендаря та орендодавця, які свідчать про повернення орендованої земельної ділянки орендодавцю та не проведено державну реєстрацію додаткової угоди, що у свою чергу вказує на відсутність підстав вважати Договір оренди від 28.01.2009, зареєстрований у Шацькому районному відділі Волинської регіональної філії ДП Центр ДЗК розірваним.

Крім цього відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так в матеріалах справи відсутні будь-які докази про реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 котрі у травні 2016 року набули право власності на об'єкти нерухомості від позивача на цій ділянці.

Відтак керуючись наведеним вище колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а підстав для задоволення позову не має, оскільки відповідно до інформації витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, так і відповідно до інформації з Держгеокадастру України земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 рахується саме за ТзОВ Будівельник .

Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для

справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити і рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 0340/1738/18 - скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. З. Улицький Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 26 лютого 2019 року