Рішення

від 26.02.2019 по справі 826/16130/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2019 року № 826/16130/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Технополіс

Товариства з обмеженою відповідальністю Техстайл ІНК

про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Компаіня Технополіс (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Техстайл ІНК (далі - відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним правочин, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, за результатами якого складено податкові накладні від 23.12.2016 № 172, від 27.12.2016 № 206 та від 30.12.2016 № 273.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2017 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено її розгляд на 03.04.2018.

Судове засідання, призначене на 03.04.2018, відкладено на 31.05.2018 у зв'язку із заявленим відповідачем-1 клопотанням.

27.04.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Технополіс надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 31.05.2018 оголошено перерву до 31.07.2018.

30.07.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Технополіс надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 31.07.2018 ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 27.06.2017 у справі № 760/3798/17 встановлено наступне: відповідно до обвинувального акту від 22.02.2017, в липні 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи в м. Києві, вступив у попередню змову з невстановленою досудовим слідством особою, яка запропонувала останньому здійснити реєстрацію на його ім'я в органах державної влади, за грошову винагороду, суб'єкта підприємницької

діяльності ТОВ Техстайл ІНК , без наміру здійснювати в подальшому статутну господарську діяльність та з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, на що він дав свою згоду, тобто вчинив кримінальне правопорушення у сфері господарської діяльності.

При цьому невстановлена слідством особа та ОСОБА_1 розподілили між собою злочинні ролі.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_1 в липні 2016 року надав невстановленій досудовим слідством особі копію власного паспорту громадянина України та картку фізичної особи-платника податку і на підставі цих документів вказана особа виготовила протокол № 4 загальних зборів учасників ТОВ Техстайл ІНК від 11.07.2016, договір купівлі-продажу 100% часток статутного капіталу товариства, довіреність від 11.07.2016 та наказ № 5 від 11.07.2016 про призначення директора ТОВ Техстайл ІНК .

У подальшому, 12.07.2016 ОСОБА_1 у невстановленому досудовим слідством місці підписав реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (форма 4 встановленого зразка відповідно до Наказу Міністерства Юстиції України № 3178/5 від 14.10.2011), чим здійснив перереєстрацію ТОВ Техстайл ІНК у відділі державної реєстрації юридичних та фізичних осіб Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, після чого за невстановлених досудовим слідством обставинах передав всі підписані документи невстановленій особі.

Таким чином, ОСОБА_1, будучи засновником фіктивного підприємства - ТОВ Техстайл ІНК , в період часу з 12.07.2016 по 21.01.2017 забезпечив прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб щодо здійснення вигаданих прибуткових та видаткових операцій по рахункам підприємства, складання від його імені як службової особи ТОВ Техстайл ІНК , фіктивних первинних документів податкової звітності, штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість іншим підприємствам за завищенню валових витрат таким суб'єктам господарської діяльності, в результаті чого до Державного бюджету України не надходило коштів у вигляді сплати податків.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим за ст. 205 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень на користь держави.

У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що правочин, який мав місце між відповідачами, за наслідком вчинення якого було складено податкову накладну від 06.09.2016 № 11, має бути визнаний недійсним у судовому порядку на підставі вимог ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Техстайл ІНК зареєстроване за адресою: 03035, м. Київ, вул. Урицького, 17, офіс 2. Директором та головним бухгалтером в одній особі є ОСОБА_2

У період з 12.07.2016 по 21.01.2017 директором на підприємстві рахувався ОСОБА_1

Відповідно до податкової накладної від 23.12.2016 № 172, від 27.12.2016 № 206, від 30.12.2016 № 273, виписаної на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Технополіс , у вказаний період було поставлено товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 107 457, 72 грн. (у т.ч. ПДВ).

Позивач зазначає, що вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 27.06.2017 у справі № 760/3798/17 встановлено, що ОСОБА_1 будучи засновником фіктивного підприємства - ТОВ Техстайл ІНК , в період часу з 12.07.2016 по 21.01.2017 забезпечив прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб щодо здійснення вигаданих прибуткових та видаткових операцій по рахункам підприємства, складання від його імені як службової особи ТОВ Техстайл ІНК , фіктивних первинних документів податкової звітності, штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість іншим підприємствам за завищенню валових витрат таким суб'єктам господарської діяльності, в результаті чого до Державного бюджету України не надходило коштів у вигляді сплати податків.

З огляду на викладене та керуючись інтересами держави, Головне управління ДФС у Київській області звернулось до суду із відповідним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року (ЄДРСР 41735920), та в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , а саме судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Щодо визнання недійсним правочину, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, оспорювані правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї із сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 208 Господарського кодексу України, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи норми, визначені статтею 208 Господарського кодексу України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього Кодексу, що встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З огляду на викладене, нікчемний правочин є таким в силу закону (частина 2 статті 203, частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України). Тобто, правові наслідки, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Враховуючи викладені правові норми, суд приходить до переконання, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Тобто, саме на момент вчинення правочину стороною (сторонами) мають бути дотримані вимоги частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України.

Як вбачається із змісту заявленого позову, в обґрунтування позову податковий орган посилається на винесення Солом'янським районним судом міста Києва обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1.

Зі змісту позову вбачається, що ОСОБА_1, у період з 12.07.2016 по 21.01.2017 був директором ТОВ Техстайл ІНК .

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Як зазначалось вище, вироком Солом'янського районного суду міста Києва у справі № 760/3798/17, копія якого наявна у матеріалах справи, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 27 червня 2017 року між прокурором та ОСОБА_1

Однак, вказаний вирок суду не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ Техстайл ІНК та ТОВ Компанія Технополіс , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи № 760/3798/17.

З огляду на викладене, вирок суду від 27.06.2017 року в кримінальній справі № 760/3798/17, не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ Компанія Технополіс , обвинуваченої за вироком особи.

Судом не встановлено і позивачем не доведено, що в діях відповідачів наявний умисел щодо укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування або несплати податків.

Разом з тим суд звертає увагу, що розгляд даної справи здійснено в межах заявлених позовних вимог та, відповідно, на підставі встановлених обставин у справі. Встановлені обставини не впливають на вирішення питання щодо правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту або витрат та доходів, які потребують окремого дослідження.

Позивач просить визнати недійсним правочин, тобто певний акт, який породжує певні наслідки у вигляді прав та обов'язків для сторін договору, та повинен мати індивідуально визначені реквізити (ознаки), такі, зокрема, як дату укладення, номер договору, сторін договору та їх підписи, тощо.

Водночас, договір між ТОВ Техстайл ІНК та ТОВ Копанія Технополіс , який є предметом заявленого позову, позивачем суду не наданий.

Згідно статей 61 та 62 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Главою 8 Податкового кодексу України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, яка в даному випадку могла бути отримана, в тому числі, з вироку Солом'янського районного суду міста Києва від 27.06.2017 року, такі органи зобов'язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов'язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.

Позивачем, доказів здійснення такого податкового контролю діяльності відповідачів до суду не надано, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду.

Враховуючи викладене, а також норми законодавства, яким врегульовано спірні взаємовідносини, суд приходить до висновку, що ГУ ДФС у Київській області, яке є суб'єктом владних повноважень, не дотримано вимог КАС України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А, код ЄДРПОУ 39393260) про визнання правочину, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Техстайл ІНК (03035, м. Київ, вул. Урицького, 17, оф. 2, код ЄДРПОУ 40329806) та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Технополіс (08150, м. Боярка, вул. Крилова, буд. 4-А, кв. 2, код ЄДРПОУ 32170772) недійсним відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур