Постанова

від 13.06.2007 по справі 30/278-06-8280

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

30/278-06-8280

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 червня 2007 р.                                                                                   № 30/278-06-8280  

                        Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                                                                     Перепічая В.С.(головуючого),

                                                                           Вовка І.В.

                                                                           Гончарука П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представництва по управлінню  комунальною власністю Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду  від  23 січня  2007 року у справі № 30/278-06-8280 за позовом  представництва по управлінню  комунальною власністю Одеської міської ради до громадської організації “Одеський комітет ветеранів війни в Афганістані”  про виселення та зустрічним позовом громадської організації “Одеський комітет ветеранів війни в Афганістані”  до представництва по управлінню  комунальною власністю Одеської міської ради  про зобов'язання  продовжити договір  оренди нежитлових приміщень-

                                          Встановив:

У серпні 2006 року представництво по управлінню комунальною власністю Одеської   міської ради (далі представництво) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до громадської організації „Одеський комітет ветеранів війни в Афганістані” ( далі організація) про виселення відповідача з нежилого приміщення технічного поверху, загальною площею 238,1 м2, що розташоване за адресою: м. Одеса, пров. Світлий,14, ІІ під'їзд, у зв'язку із закінченням строку дії договору  оренди від  1 грудня 2003 року № 42/61  та стягнення судових витрат.

 У зустрічному позові організація  просила зобов'язати представництво по управлінню комунальною власністю Одеської   міської ради  продовжити   строк дії договору  оренди від  1 грудня 2003 року № 42/61 до 31 грудня 2009 року, посилаючись на наявність  у неї переважного права на продовження  строку дії договору оренди, у зв'язку з належним виконанням обов'язків за договором оренди.

Доповідач : Гончарук П.А.

Рішенням   господарського суду Одеської області  від 31 жовтня 2006 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного  господарського суду   від 23 січня 2007 року, у задоволенні первісного  позову відмовлено. Зустрічний позов організації задоволено, зобов'язано  представництво по управлінню комунальною власністю Одеської   міської ради   продовжити  договір № 42/16  оренди нежитлових приміщень від 1 грудня 2003 року на той же строк до  31 грудня  2009 року. Стягнуто   з представництва по управлінню комунальною власністю Одеської   міської ради  витрати по сплаті державного мита та  витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

У касаційній скарзі  представництво просить  прийняті у справі   рішення попередніх судових інстанцій скасувати, посилаючись на порушення судами  при прийнятті рішення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення,  яким позовні  вимоги представництва задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову організації відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 1 грудня 2003 року  між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення № 42/61, відповідно до якого організація отримала у строкове платне користування нежитлове приміщення технічного поверху, загальною площею 238,1 м2, розташоване за адресою м. Одеса, пров. Світлий, 14, ІІ під'їзд, під розміщення організації. Зазначене приміщення є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору він діє до 21 січня 2006 року.

Приймаючи рішення про зобов'язання представництва продовжити строк дії договору оренди та залишаючи рішення місцевого суду без змін, попередні судові інстанції виходили з того, що відповідач, як орендар, належно виконував свої обов'язки за договором оренди, а тому має переважне право на продовження договору оренди на новий термін.

Проте,  з висновками  попередніх судових інстанцій погодитись не можна з таких підстав.

Згідно ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

За змістом цієї норми, зазначений строк є граничним, а заява –це прояв наміру однієї із сторін на припинення чи зміну умов договору, яка може бути подана заінтересованою стороною як до закінчення терміну дії договору, так і протягом одного місяця після його закінчення.

Встановивши, що повідомленням № 01-15/5131 від 26 грудня 2005 року представництво повідомило організацію  про закінчення строку дії вказаного договору оренди та про відмову від його продовження попередні судові інстанції не дали  даній обставині належної правої оцінки.

Відповідно до частини ч. 3 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Виходячи з даної норми закону, наявність чи відсутність переважного права на продовження дії договору, обумовлено укладанням орендодавцем договору оренди чи наміром укласти такий договір з іншою особою.

При вирішенні даного питання суду слід було з'ясувати, уклав чи укладає орендодавець договір оренди з іншою особою, перед якою відповідач має переважне право, та на яких умовах.

Без з'ясування вказаних обставин, визнання в мотивувальні частині судового рішення за відповідачем переважного права на продовження дії договору оренди не можна визнати таким, що ґрунтується на нормах матеріального права.

Суд другої інстанції на це уваги не звернув та, залишивши рішення місцевого суду без змін, припустився тих самих порушень.

Крім того, посилання  у судових рішеннях на ст. 20 Закону України “ Про  статус   ветеранів війни, гарантії  їх  соціального захисту”  є безпідставним, оскільки  даним законом не регулюються орендні правовідносини сторін.  

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

             ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представництва по управлінню  комунальною власністю Одеської міської ради  задовольнити частково.

Рішення   господарського суду Одеської області  від 31 жовтня 2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду  від  23 січня  2007 року  у справі № 30/278-06-8280  скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий            Перепічай В.С.

Судді                                                                                      Вовк І.В.

                                                                                               Гончарук П.А.