Постанова

від 26.02.2019 по справі 703/5727/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/276/19Головуючий по 1 інстанції Опалинська О.П. Категорія: 312000000, 304090200 Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року

м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В.

секретар: Попова М.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5;

відповідач - Публічне акціонерне товариство Укрсиббанк ;

тертя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробниче підприємство Україна ;

особа, яка звернулася з апеляційною скаргою - представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року, у складі судді Опалинської О.П., -:

в с т а н о в и в :

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ПАТ Укрсиббанк про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

Позов обгрунтований тим, що 20 серпня 2007 року між ОСОБА_5 та ПАТ Укрсиббанк , укладено договір №11201004000 про надання споживчого кредиту в сумі 650 000 гривень із сплатою комісії за надання кредитної лінії в розмірі 2% від кожного виданого траншу з кінцевим терміном погашення 20 листопада 2017 року.

Позивач зазначає, що проаналізувавши та порівнявши умови договору з вимогами законодавства, вбачається суттєве погіршення інтересів споживача.

Пункти 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 вищевказаного договору встановлюють дискримінаційні для споживача умови, які надають банку право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення всієї суми отриманого кредиту, сплати відсотків, комісії та неустойки.

Укладаючи спірний договір, банк суттєво розширив перелік випадків коли йому надається право вимагати достроково повернути кредит.

За умовами договору таке право надається банку у разі незначного, або, навіть, дрібного порушення позичальником його зобов'язань.

Таким чином, встановлення несприятливих для споживача наслідків, як дострокове повернення всієї суми кредиту, навіть, за дрібне порушення договору, є дискримінаційною, несправедливою та незаконною умовою, що є підставою для визнання договору недійсним згідно ч. 6 ст. 18 ЗУ Про захист прав споживачів .

Пункт 9.11 договору містить дискримінаційні умови розкриття інформації, яка стала відомою банку про клієнта, що дає можливість використати їх на шкоду споживачу. Банк отримує можливість передати інформацію про позичальника третім особам. Такі умови договору є незаконними, оскільки суперечать ч. 3 ст. 11 ЗУ Про захист прав споживачів , де зазначено, що персональні дані, одержані від споживача, або іншої особи у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором або для передачі в бюро кредитних історій та не може передаватися третім особам, у тому числі колекторським компаніям, навіть, за наявної згоди позичальника.

Пункт 9.2 кредитного договору містить дискримінаційні умови ініціювання зміни банком відсоткової ставки в односторонньому порядку, що не узгоджується з ч. 5 ст. 11 та ч. 6 ст. 18 ЗУ Про захист прав споживачів , згідно положення яких пункти договору, якими встановлюються дискримінаційні правила зміни відсоткової ставки, можуть бути визнано недійсними.

Пунктом 4.8 договору зобов'язано позичальника застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії , тобто, зобов'язує позичальника вчинити непотрібний йому правочин.

Крім того, договір кредиту має містити детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, тобто відомості про сукупну вартість усіх платежів за договором, проте такої інформації позичальник не отримав. Банк надав лише графік погашення кредиту без зазначення з яких платежів формується кожен внесок, загальної суми подорожчання кредиту та самого розміру внесків, що не узгоджується з ч. 2 ст. 19 ЗУ Про захист прав споживачів .

Також позивач зазначив, що не був попереджений про відсутність в договорі умов, які є обов'язковими для договору даного виду згідно законодавства та, що діями банку, внаслідок недобросовісної конкуренції останнього, його було введено в оману та укладено з ним договір, що суперечить чинному законодавству та не відповідає жодним правилам та не є чесним звичаєм у підприємницькій практиці.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд:

- визнати кредитний договір № 11201004000, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ Укрсиббанк від 20 серпня 2007 року, недійсним з моменту його укладення;

- застосувати наслідки недійсності правочину та застосувати односторонню реституцію, а саме: зобов'язати ПАТ Укрсиббанк повернути ОСОБА_5 сплачені по кредитному договору № 11201004000 від 20 серпня 2007 року кошти за відсотки, пеню, штрафні санкції, комісію.

У січні 2019 року ПАТ Укрсиббанк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 травня 2016 року справу за позовом ПАТ Укрсиббанк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та справу за позовом ОСОБА_5 до ПАТ Укрсиббанк про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору об'єднано в одне провадження.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2016 року до справи залучено ТОВ ТВП Україна в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2018 року позовну заяву ПАТ Укрсиббанк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ПАТ Укрсиббанк , третя особа ТОВ ТВП Україна , про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - відмовлено.

Рішення суду вмотивоване тим, що при укладенні спірного кредитного договору позивач погодився з його умовами, факт отримання кредитних коштів ним не заперечується, що свідчить про виконання з його боку зобов'язань по кредитному договору, доказів для визнання положень кредитного договору несправедливими позивачем не надано, умови договору не суперечать принципу добросовісності.

З огляду на це, суд прийшов до висновку, що кредитний договір відповідає вимогам ЗУ Про захист прав споживачів і підстав для визнання його недійсним за наведеними доводами позивача немає.

Не погодившись з рішенням суду, представником ОСОБА_5 - ОСОБА_6, подано апеляційну скаргу в якій скаржник просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року і ухвалити нове про задоволення позову.

Скарга обгрунтована тим, що висновки суду про те, що кредитний договір був укладений з дотриманням ЗУ Про захист прав споживачів , є необґрунтованими та спростовуються встановленими по справі обставинами.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, не взяв до уваги судову практику та не врахував висновки Верховного Суду України у аналогічних правовідносинах.

Також суд не взяв до уваги, що несправедливі умови договору - це умови які призводять до істотного дисбалансу між договірними правами та обов'язками сторін та є підставою для визнання такого договору недійсним.

Відзив на апеляційну скаргу на час розгляду справи не надійшов.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_5 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11201004000 від 21 серпня 2007 року у формі поновлюваної кредитної лінії в національній валюті в сумі ліміту поновлюваної кредитної лінії, що дорівнює 650 000,00 гривень зі сплатою процентів та комісії в порядку і на умовах визначених договором (а.с. 9-13 т.1).

Згідно п. 1.2.1 договору кредиту, надання кредиту здійснюється на підставі заяви позичальника з 20 серпня 2007 року.

Відповідно п. 1.2.2 даного договору позичальник у будь якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, але не пізніше 19 серпня 2018 року.

Відповідно до п.1.3.1 договору за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 15,5% річних.

Згідно п. 1.3.5 договору позичальник сплачує банку комісію за надання кредитної лінії у розмірі 1,2 відсотків за кожний виданий транш.

Згідно з п. 2.1 вказаного договору у забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту банк приймає нежитлове вбудоване приміщення закладу громадського харчування кафе Піцерія з магазином, що є власністю Іпотекодавця та знаходиться за адресою: Черкаська обл., м. Сміла, вул. Леніна, 43.

Відповідно до п. 2.3 договору у випадку невиконання позичальником умов договору про надання забезпечення за цим договором, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язань за цим договором або погіршення його умов (стану забезпечення, умов його зберігання), банк набуває право вимоги на дострокове погашення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому розділом 11 цього договору.

Розділом 11 договору кредиту сторонами погоджено, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення про (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) у результаті зміни останнім адреси без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

ОСОБА_5, як при зверненні з позовом так і при зверненні з апеляційною скаргою, посилається на те, що умови Кредитного договору є несправедливими, банком при укладенні цього договору було порушено вимоги статті 11 Закону України Про захист прав споживачів , не була надана в належній та зрозумілій формі вся необхідна інформація про кредит, у тому числі не було надано розрахунки загальної вартості кредиту, не зазначено вартість всіх супутніх послуг.

За змістом положень статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції станом на момент укладання договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). У договорі про надання споживчого кредиту зазначається у тому числі детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Тобто, вимоги статті 11 Закону України Про захист прав споживачів на дату укладення оспорюваного договору не передбачали обов'язку банку надати детальний розпис сукупної вартості кредиту в окремому документі.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (набрали чинності 6 червня 2007 року), зобов'язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною 5 статті 11 Закону України Про захист прав споживачів до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України Про захист прав споживачів застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України Про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 12 ЦПК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 19 Закону України Про захист прав споживачів , позивач, в силу положення частини третьої статті 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Скаржник також оскаржує процедуру зміни розміру відсоткової ставки.

Пунктом 9.2. Договору про надання споживчого кредиту передбачено обставини та порядок за яких, відповідно до вимог ст. 651 ЦК України сторони погодили, що протягом дії цього Договору Банк, відповідно до умов п.1.3.1. Договору, може змінити розмір процентної станки в сторону збільшення.

Згідно частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною третьою статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Отже, сторони кредитного договору досягли домовленості щодо порядку та підстав зміни розміру процентної ставки, тому відсутні підстави вважати даний пункт договору таким, що суперечить вимогам законодавства та порушує права споживача.

Виходячи із загальних умов договору про надання споживчого кредиту №11201004000 від 21 серпня 2007 року, додатку № 1 Графіку погашення кредиту (а.с.10-12 т. 2), додаткової угоди № 1 від 14 листопада 2008 року (а.с.13-15 т. 2), додаткової угоди № 2 від 5 липня 2013 року (а.с. 16 т. 2), що були підписані сторонами та ними не заперечуються, вбачається, що сторонами досягнуто домовленості щодо всіх умов договору, де чітко визначено всі умови кредитування, зокрема: розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін.

Позивач погодився на отримання кредиту та був ознайомлений з умовами, що запропоновані банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в них зазначені.

Отже, відсутні підстави вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману.

Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши, при цьому, характер правочину і всі його істотні умови.

Оскільки під час укладення оспорюваного договору сторони, в порядку статті 638 ЦК України, узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними, то відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору.

Інших доводів, що дають підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, скаржником в апеляційній скарзі не зазначено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 підлягає до відхилення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року у даній справі - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: Н.І. Гончар

В.В. Пономаренко

Ю.В. Сіренко

Повний текст постанови складений 27 лютого 2019 року