Постанова

від 26.02.2019 по справі 478/719/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.02.19

22-ц/812/155/19

Провадження №22/812/155/19

Категорія 11

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 лютого 2018 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.

за участі представників: позивача - ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні цивільну справу №478/719/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення, яке постановив Казанківський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Томашевського Олександра Олександровича у приміщенні цього суду 13 листопада 2018 р. о 17 годині 07 хвилині, повний текст якого виготовлений в той же день, за позовом ОСОБА_4 до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору емфітевзису та визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію,

в с т а н о в и л а :

У травні 2017 р. ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Казанківська РДА) та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору емфітевзису та визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію.

Позов мотивовано тим, що на підставі розпорядження Казанківської РДА від 12 квітня 2002 р. № 124-Р позивачці передано у власність земельну ділянку площею 15,39 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Новолазарівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, та виданий 20 квітня 2002 р. державний акт серії НОМЕР_2. У 2011 р. за договором оренди ОСОБА_4 передала ОСОБА_5 вказану земельну ділянку в оренду строком на п'ять років. У 2013 р. ОСОБА_5 помер, після чого обробкою її землі став займатися його син - приватний підприємець ОСОБА_2 У 2013 році вона звернулася до ПП ОСОБА_2. з метою отримати назад свій державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, який вона надала ОСОБА_5 при укладанні договору оренди в 2011 р., але отримала відмову з поясненнями, що державний акт загублено. Навесні 2015 р. до неї додому приїхала дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_6, яка попросила у неї її паспорт громадянина України та номер облікової картки платника податків з метою, як вона пояснювала, сплатити податок на її землю, яка знаходилася в оренді у ОСОБА_2 В подальшому позивач віддала свій паспорт та код, які ОСОБА_6 повернула у вечері. Позивач вказувала, що 2016 р. був останнім роком п'ятирічного користування землею за договором оренди відповідно до усної домовленості між нею та покійним батьком відповідача. Наприкінці 2016 р. вона почала займатися відновленням втрачених документів про право власності на її земельну ділянку площею 15,39 га, кадастровий номер НОМЕР_3.

20 березня 2017 р. з інформаційної довідки № 82581566 від 16 березня 2017 р. позивачу стало відомо, що 17 січня 2017 р. державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації Слободанюком В.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з приводу подання ОСОБА_2 документу без номеру - договору на право користування земельною ділянкою для сільсьогосподарських потреб від 16 січня 2017 р., відповідно до якого позивач та ОСОБА_2 уклали договір користування строком на 100 років вищевказаної земельної ділянки зі сплатою за її користування 7000 грн. на рік.

Однак, зазначений договір позивач не укладала, з його умовами не знайома, про його існування не знала, і не бажала надавати свою землю в оренду чи користування громадянину ОСОБА_2 Також зазначила, що підпис, який міститься на договорі, належить не їй. Будь-якої плати від ОСОБА_2 за користування земельною ділянкою у 2017 р. вона не отримувала. Договір, зареєстрований ОСОБА_2, підроблений та використаний ним з метою незаконного набуття речового права на її власність і збагачення від сільськогосподарської діяльності на її землі. Діями державного реєстратора Казанківської РДА позивач фактично позбавлена можливості здійснення будь-якої діяльності та отримання доходу, пов'язаним з майновим правом на землю.

Посилаючись на викладене, а також на те, що в добровільному порядку відповідач ОСОБА_2 та державний реєстратор Слободанюк В.О. відмовляються поновити її порушені права, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Казанківської РДА Слободанюка В.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 січня 2017 р. о 08 год. 20 хв. 38 сек. за індексним номером 33443715, зобов'язавши видалити з Державної інформаційної бази інформацію про реєстрацію прав та їх обтяжень з приводу подання 16 січня 2017 р. о 11 год. 51 хв. 54 сек. ОСОБА_2 договору на право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб серія та номер б/н від 16 січня 2017 р., видавник: ОСОБА_2, ОСОБА_4, строком дії на 100 років, об'єкт речового права: земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 15,39 га, кадастровий номер НОМЕР_3; визнати недійсним правочин - договір на право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) серія та номер б/н, виданий 16 січня 2017 р. ОСОБА_2, ОСОБА_4 строком дії на 100 років, об'єкт речового права: земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 15,3932 га, кадастровий номер НОМЕР_3.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_8 подав до суду заперечення, в яких просив суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.

Заперечення мотивовані тим, що ОСОБА_2 прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті у 2013 р. його батька ОСОБА_5, в тому числі право користування належною позивачеві земельної ділянки на підставі договору оренди укладеного між ОСОБА_4 та його батьком у 2011 р. строком на 5 років. Після закінчення строку дії договору за ініціативи позивача, яка бажала продовжити орендні відносини, 16 січня 2017 р. між нею та ОСОБА_2 було укладено договір емфітевзісу, який ОСОБА_4 особисто підписала.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник Казанківської РДА в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомлено.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2018 р. позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково.

Визнано недійсним правочин - договір на право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) серія та номер б/н, виданий 16 січня 2017 р., ОСОБА_2, ОСОБА_4 строком дії на 100 років, об'єкт речового права: земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 15,3932 га, кадастровий номер НОМЕР_3.

Скасовано рішення державного реєстратора Казанківської РДА Слободанюка Василя Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 січня 2017 р. о 08 год. 20 хв. 38 сек. за індексним номером 33443715.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) судові витрати на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) в розмірі 640,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що за даними висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Юдченко В.В. від 24 жовтня 2017 р. № 538 підпис в договорі про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладеного 16 січня 2017 р., зареєстрованого державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області, про що у Державному реєстрі про реєстрацію іншого речового права вчинено запис за № 18583157 від 16 січня 2017 р., виконаний ОСОБА_4.

Зауваження представників позивача на недопустимість даного висновку експерта в якості доказу суд відхилив, оскільки вважав відсутніми підстави для сумніву у встановлених в ньому висновків.

В той же час, встановивши з показів свідка ОСОБА_10 обставини укладання договору емфітевзису, суд дійшов висновку щодо неналежного ознайомлення позивача із умовами договору. Наявність дописок після його фактичного укладання сторонами суд вважає проведенням змін до його умов, оскільки термін дії договору (емфітевтичного права) було визначено після його укладання.

За відсутності дописок, п.3.1 договору встановлював, що договір укладається на невизначений строк. Після його рукописної дописки умови п.3.1 були змінені та договір визначив термін своєї дії у 100 років.

Отже, в підписаному позивачем договорі умова про його невизначений строк дії передбачала право позивача на відмову від договору. Визначення строку дії договору після його підписання фактично позбавило позивача права отримати повною мірою такі наслідки, на отримання яких вона розраховувала.

З огляду на наведені обставини суд задовольнив позовні вимоги в частині визнання договору недійсним.

Що стосується скасування державної реєстрації вищевказаного спірного договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 16 січня 2017 р., то суд врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав, а тому позовні вимоги позивача в частині скасування рішення державного реєстратора також підлягають задоволенню. Право визнання такого рішення незаконним не передбачено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до принципу диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу не інакше ніж за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, та в межах заявлених вимог. Твердження позивача про те що спірний договір емфітевзису нею не підписаний спростований висновком експерта від 24 жовтня 2017 р. Суд невірно дав оцінку поясненням свідка ОСОБА_10, не дав оцінку іншим доказам, вибірково дійшов висновку про неналежне ознайомлення із умовами договору, не звернув увагу на те, що позивачем не заявлялось клопотань, що договір емфітевзису містить заповнену рукописним текстом частину, зокрема, дату дії договору, технічна експертиза стосовно можливих підроблень та заміни листів не проводилась. Через недоведеність вимог про недійсність договору не підлягають задоволенню й позовні вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою як похідні.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_11 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 пропущений 10-ти денний строк для сплати судового збору після прийняття апеляційним судом 20 грудня 2018 р. ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а тому апеляційну скаргу слід залишити без розгляду. Також вимоги апеляційної скарги не відповідають дійсності, вимогам закону та обставинам справи. Так, позивач зазначає, що у визначеному законом порядку та формі не укладала із батьком ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки, а через певні сімейні обставини та потребу у грошах передала останньому належну їй земельну ділянку у 2011 р. у користування за усною домовленістю разом із паспортом, документами на землю та підписавши два незаповнених аркуші паперу А4. Сторінки №1 та №2 спірного договору емфітевзису не містять підписів позивача, через що не були досліджені експертом, тоді як викладені на цих аркушах умови договору не відповідають волевиявленню власника земельної ділянки, зокрема й умови про укладання договору на 100 років (п. 3.1), та таке робить можливим вільну підміну двох сторінок у будь-який час до часу державної реєстрації на інші сторінки з іншими умовами. Так, судом встановлено, що пункті 3.1 свідком ОСОБА_10 зроблено допис 100 , що призвело до змін умов договору, оскільки без дописок договір встановлював його укладання на невизначений строк, що відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 408 ЦК України надає можливість відмовитися від договору, попередивши другу сторону, або позбавляє такого права. Зазначення в апеляційній скарзі, що суд невірно виклав пояснення свідка ОСОБА_10 щодо порядку підписання договору суперечить змісту рішення суду, обставинам справи та матеріалам справи. В апеляційній скарзі не зазначено, до яких припущень у рішенні припустився суд, яким саме доказам суд не дав вмотивовану оцінку, які покази ОСОБА_10 витлумачені по-іншому і як вони мають бути витлумачені, на зазначені критерії нечіткості мотивування рішення, підстави висновку про порушення судом норм процесуального права. В апеляційній скарзі не вказано, які саме умови ОСОБА_10 зачитувала позивачу, тоді як в суді свідок не змогла пояснити, на який строк сторони уклали договір, а ОСОБА_2 в суді вказував на укладання договору оренди, а не емфітевзису. Позивач заперечує твердження в апеляційній скарзі, що позивачем не заявлялось клопотання щодо договору емфітевзису, який містить заповнену рукописну частину, зокрема, дату дії договору та про те, що клопотання про призначення технічної експертизи з метою встановлення періоду проставлення рукописного тексту в договорі, встановлення факту відносної давності підпису та аркушів паперу, можливості підроблень, дописок, оскільки судом надавалась можливість - оголошувалась перерва для підготовлення клопотання про проведення технічної експертизи, але через відсутність грошових коштів у позивача таке питання було знято представником позивача, а ОСОБА_2, маючи таку можливість не заявив клопотання про призначення експертизи, а зловживає своїми правами і затягує розгляд справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки площею 15,39 га, з кадастровим номером НОМЕР_3 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новолазарівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації від 12 квітня 2002 р. № 124-Р.

Згідно договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 16 січня 2017 р. (далі - Договір) власник земельної ділянки площею 15,39 га, з кадастровим номером НОМЕР_3, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новолазарівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 право володіння та право цільового використання (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Як вбачається з копії Інформаційної довідки Державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 33443715 від 17 січня 2017 р., право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договорі емфітевзису) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 січня 2017 р., номер запису про інше речове право: 18583157.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2, 2.3 спірного Договору передача емфітевтичного права здійснюється безкоштовно. Користування емфітевтичним правом встановлюється за плату в розмірі 7000 грн. на рік, які Землекористувач сплачує Власнику не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним роком. Землекористувач має право за письмовою згодою Власника, сплачувати Власнику плату за користування емфітевтичним правом завчасно, але не більше ніж за 100 років.

Згідно п.3.1. спірного Договору, сторони домовилися про те, що емфітевтичне право за цим Договором встановлюється на невизначений строк (на 100 років).

Відповідно до п.9.1. спірного Договору, цей договір набуває чинності після його підписання Сторонами та державної реєстрації і діє до виконання Сторонами його умов.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно ст. 395 ЦК України право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є одним із видів речових прав на чуже майно.

Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (ч.1 ст.407 ЦК України).

Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років (ч.1 ст.408 ЦК України).

Звертаючись з позовом, ОСОБА_4 як на підставу недійсності договору емфітевзису від 16 січня 2017 р. посилалася на те, що вона цей договір не укладала, не підписувала, з його умовами не знайома, передавати свою земельну ділянку у користування ОСОБА_2 наміру не мала.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, саме на зазначених в ній умовах, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Судом встановлено, що згідно висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Юдченко В.В. від 24 жовтня 2017 р. № 538 підпис у договорі про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладеного 16 січня 2017 р., зареєстрованого державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області, про що у Державному реєстрі про реєстрацію іншого речового права вчинено запис за № 18583157 від 16 січня 2017 р., виконаний ОСОБА_4.

Судом було відхилено клопотання представника позивача про призначення по справі повторної почеркознавчої експертизи за необґрунтованістю.

Також суд відхилив доводи позивача про можливе виготовлення тексту оспорюваного договору на підписаних ОСОБА_4 у 2011 р. чистих аркушах паперу, періоду заповнення рукописної частини Договору, можливої заміни листів в договорі як такі, що не підтверджені належними доказами.

За такого суд обґрунтовано дійшов висновку, що наявність особистого підпису ОСОБА_4 в договорі про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) свідчить про факт його укладання і наявність волевиявлення позивача на такі дії та спростовує заперечення ОСОБА_4 щодо факту підписання та укладання спірного договору і таким чином відхилив наведені позивачем та її представником доводи в обґрунтування позовних вимог.

Вказані висновки суду першої інстанції а ні позивачем, а ні відповідачем в апеляційній скарзі не оскаржуються і свідчать про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 про недійсність договору емфітевзису є недоведеними із заявлених позивачем підстав.

В силу одного з основних принципів цивільного судочинства - диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 264 ЦПК України).

В порушення вказаних вимог закону, задовольняючи позов ОСОБА_4 про недійсність договору, суд, відхиливши наведені позивачем та її представником доводи в обґрунтування позовних вимог, виходив з наступного. Наявність у договорі емфітевзису дописок після його фактичного укладання сторонами свідчить про проведення змін до його умов, оскільки термін дії договору (емфітевтичного права) було визначено після його укладання. Визначення строку дії договору після його підписання фактично позбавило позивача права отримати повною мірою такі наслідки, на отримання яких вона розраховувала, позбавивши позивача права на відмову від договору у разі його укладання на невизначений строк (ч. 2 ст. 408 ЦК України). Такі обставини суд визнав істотними і такими, що не відповідали волевиявленню позивача на момент укладання договору.

В той же час із зазначених судом підстав позов ОСОБА_4 не заявлявся, на визначені судом обставини в обґрунтування позовних вимог позивач не посилалась при зверненні до суду і у визначеному законом порядку позовні вимоги (їх підстави) не змінювала.

Тобто суд, визначивши на власний розсуд підстави недійсності договору, вийшов за межі позовних вимог.

За наведеного висновок суду про задоволення позову щодо недійсності договору суперечить вимогам процесуального та матеріального права, що потягло ухвалення неправильного рішення по справі.

Позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію цього договору є похідними від позовних вимог про недійсність договору, а тому в їх задоволенні слід відмовити через недоведеність останніх позовних вимог.

З урахуванням викладеного є підстави, визначені п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України, для скасування рішення суду та постановлення по справі нового судового рішення про відмову у позові через його недоведеність із визначених позивачем підстав.

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені у відзиві ОСОБА_4 на апеляційну скаргу із таких підстав.

Доводи позивача про відсутність укладеного у визначеному законом порядку договору оренди земельної ділянки із батьком відповідача у 2011 р. не мають правового значення, оскільки вказані правовідносини не були предметом спору по даній справі.

Твердження у відзиві про те, що сторінки №1 та №2 спірного договору емфітевзису не містять підписів позивача, через що викладені на цих аркушах умови договору не відповідають волевиявленню власника земельної ділянки, та таке робить можливим вільну підміну двох сторінок у будь-який час до часу державної реєстрації на інші сторінки з іншими умовами були відхилені судом першої інстанції і в апеляційному порядку такі висновки суду позивачем не оспорюються.

Щодо невідповідності волевиявленню позивача вписаній після підписання договору умови про визначення строку договору - 100 років та оцінка у зв'язку із цим пояснень свідка ОСОБА_10, то із таких підстав позов не заявлявся, а суд, задовольняючи на таких підставах позовні вимоги, вийшов за межі позовних вимог.

Стосовно того, що ОСОБА_2 пропущений 10-ти денний строк для сплати судового збору після прийняття апеляційним судом 20 грудня 2018 р. ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та наявності у зв'язку із таким підстав для залишення апеляційної скарги без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 123 ЦПК України).

Рішення по справі судом першої інстанції постановлено та проголошено 13 листопада 2018 р., а тому останнім днем передбаченого законом строку на подання апеляційної скарги було 13 грудня 2018 р.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку (ч. 6 ст. 124 ЦПК України).

Згідно із описом вкладення у лист, відбитком штампу поштового відділення на конверті (т. 2 а.с. 109, 110) відповідач ОСОБА_5 відправив апеляційну скаргу на рішення суду від 13 листопада 2018 р. до Миколаївського апеляційного суду 08 грудня 2018 р., тобто до закінчення строку на звернення із апеляційною скаргою.

Відповідно до положень п. 3 ч. 4 ст. 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (ч. 2 ст. 357 ЦПК України).

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 20 грудня 2018 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, надано строк, що не перевищує 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали, для виправлення її недоліків - сплати судового збору (960 грн.).

24 січня 2019 р. до Миколаївського апеляційного суду надійшов від ОСОБА_2 поштою супровідний лист від 22 січня 2019 р., оригінал квитанції № 0.0.1246124778.1 від 21 січня 2019 р. про оплату 960 грн. судового збору, ухвала суду про залишення апеляційної скарги без руху та фотокопія зворотного поштового відправлення, згідно з яким ухвала суду від 20 грудня 2018 р. була отримана відповідачем 18 січня 2019 р. (т. 2 а.с. 114-117). Згідно із відбитком штампу поштового відділення на конверті (т. 2 а.с. 118) дані документи були відправлені до апеляційного суду поштою 22 січня 2019 р., тобто у визначені в ухвалі від 20 грудня 2018 р. строки, а тому відсутні підстави для повернення апеляційної скарги ОСОБА_2

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що рішення суду скасовано, ухвалене нове рішення, яким в позові відмовлено, наявні підстави для повернення відповідачеві сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору - 960 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2018 року скасувати, постановити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_4 до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору емфітевзису та визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови виготовлено 27 лютого 2019 року