Постанова

від 27.02.2019 по справі 826/6526/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6526/18 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Апріойл Техно" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Апріойл Техно" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 21.12.2017 року: № 0010691401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 203 025,00 грн, у тому числі: 162 420,00 грн - за податковими зобов'язаннями та 40 605,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0010701401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 155 934,00 грн, у тому числі: 146 178,00 грн - за податковими зобов'язаннями та 9 756,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання 25 лютого 2019 року о 15:20 годині не з'явилися та про причини неявки суд не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 17.11.2017 року по 23.11.2017 року посадовими особами ГУ ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Апріойл Техно з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Вієн ЛТД за період червень, липень 2015 року та з ТОВ ТК Комфорт за період травень, червень, липень 2016 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2017 року № 526/26-15-14-01-01/39480405 (а.с. 15-39).

За результатами розгляду заперечень позивача, ГУ ДФС листом від 21.12.2017 року № 42829/10/26-15-14-01-01 повідомило ТОВ Апріойл Техно , що висновки акта перевірки від 30.11.2017 року № 526/26-15-14-01-01/39480405 залишено без змін (а.с. 40-42).

На підставі акта перевірки 21.12.2017 року контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0010691401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 203025,00 грн, у тому числі: 162420,00 грн - за податковими зобов'язаннями та 40605,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 43);

№ 0010701401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 155934,00 грн, у тому числі: 146178,00 грн - за податковими зобов'язаннями та 9756,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 44).

Не погодившись з рішеннями контролюючого органу, позивач розпочав процедуру їх адміністративного оскарження, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 15.03.2018 року № 8782/6/99-99-11-01-02-05 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 21.12.2017 року № 0010691401, № 0010701401, а скаргу ТОВ Апріойл Техно - без задоволення (а.с. 46-49).

Вважаючи протиправними вказані податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Перевіряючи податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 21.12.2017 року № 0010701401, судом встановлено наступне.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2015 року податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (пункт 135.1 статті 135 ПК України), а звітним періодом для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (пункт 137.4 статті 137 ПК України).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Пунктом 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У свою чергу, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України від 16.07.1999 року N 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон N 996-XIV).

Відповідно до частини 2 статті 3, частини 1 статті 11 Закону N 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами 1-4 статті 9 Закону N 996-XIV встановлено, що підставою (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів міститься в абзаці 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року N 88, далі - Положення N 88) для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з частиною п'ятою вказаної статті Закону N 996-XIV господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Частиною 2 статті 6 Закону N 996-XIV передбачено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Так, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року N 318 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за N 27/4248 (далі - НП(С)БО № 16).

Відповідно до пунктів 5 - 9 НП(С)БО № 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

З аналізу наведених правових норм ПК України, Закону N 996-XIV та НП (С)БО № 16 вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надаючи оцінку первинним документам, які підтверджують придбання ТОВ Апріойл Техно товару у ТОВ Вієн ЛТД та ТОВ ТК Комфорт , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що видаткові та податкові накладні оформлені відповідно до вимог Закону N 996-XIV та Положення N88, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити.

Докази того, що наявні в матеріалах справи документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними, відповідачем до суду не надано.

При цьому акт перевірки не містить жодних зауважень з приводу невідповідності видаткових та податкових накладних вимогам чинного законодавства.

Суд звертає увагу, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, тому вказана обставина є визначальною під час вирішення даної справи.

Вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17.

Досліджуючи матеріали справи, суд звертає увагу, що останні не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом - не виявлено.

Враховуючи наведене та те, що позивачем використано у межах власної господарської діяльності придбаний товар, суд вважає необґрунтованими висновки акта перевірки, позаяк останні не можуть спростовувати факт реального виконання господарських операцій за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ Вієн ЛТД , ТОВ ТК Комфорт , позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів, а надання контролюючому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування витрат у перевіреному періоді.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 21.12.2017 року № 0010701401 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а також суперечить встановленим у справі обставинам, є протиправним та підлягає скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Перевіряючи податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 21.12.2017 року № 0010691401, судом встановлено наступне.

Єдиною підставою для прийняття вказаного спірного рішення став висновок контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Вієн ЛТД та ТОВ ТК Комфорт .

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

ввезення товарів на митну територію України;

вивезення товарів за межі митної території України;

постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для формування податкового кредиту у платника податку - покупця товарів/послуг має бути наявна: належним чином оформлена податкова накладна, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Судом підтверджено обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання товару позивачем у ТОВ Вієн ЛТД та ТОВ ТК Комфорт , на які позивач посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до складу податкового кредиту.

Враховуючи наведене та те, що судом підтверджено правомірність формування позивачем витрат у перевіреному періоді, суд дійшов висновку, що позивачем у відповідності до положень ПК України включено сплачені суми податку на додану вартість в ціні таких товарів до складу податкового кредиту, зазначивши, що підставою для нарахування податкового кредиту є наявність податкових накладних, оформлених належним чином та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 21.12.2017 року № 0010691401 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а також суперечить встановленим у справі обставинам, є протиправним та підлягає скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві від 21.12.2017 року № 0010691401 та № 0010701401.

Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243 , 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Сорочко Є.О.