Постанова

від 20.02.2019 по справі 569/11025/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 569/11025/15-ц

провадження № 61-19915св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю БІЛД БУД ,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Яковенко Віктор Ігоревич,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від

28 жовтня 2016 року у складі судді Крижової О. Г. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 01 лютого 2017 року у складі колегії суддів:

Ковальчук Н. М., Боймиструка С. О., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю БІЛД БУД

(далі - ТОВ БІЛД БУД ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Яковенко ВікторІгоревич, про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що належні ТОВ БІЛД БУД квартири № 13,

№ 29, № 30 розташовані в багатоквартирному житловому будинку на

АДРЕСА_1, на підставі підроблених документів були незаконно відчужені ОСОБА_4 Оспорювані договори купівлі-продажу зазначених квартир від імені товариства були укладені невстановленими особами, які здійснили незаконну зміну засновників та керівника товариства, з метою привласнення коштів, отриманих від реалізації цих квартир. Вказані обставини підтвердженні досудовим розслідуванням за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України та рішенням господарського суду міста Києва від

30 вересня 2014 року у справі № 910/16200/14.

У зв'язку з викладеним просило визнати договори купівлі-продажу квартир

№ 13, № 29, № 30 за адресою: на АДРЕСА_1, укладені між ТОВ БІЛД БУД та ОСОБА_4, недійсними, витребувати вказані квартири з незаконного володіння, скасувати державну реєстрацію та нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу, судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 жовтня

2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 01 листопада 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано договори купівлі-продажу квартир № 13, № 29, № 30 на АДРЕСА_1, укладені між ТОВ БІЛД БУД та ОСОБА_4, недійсними.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ БІЛД БУД судові витрати в розмірі

3 654,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею, на підставі договорів відступлення, які були вчинені особами, що не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині витребування вказаного нерухомого майна задоволенню не підлягають, оскільки судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

03 березня 2017 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_10, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку, що спірні квартир № 13, № 29 та № 30, які розташовані на АДРЕСА_1 вибули з володіння ТОВ БІЛД БУД всупереч його внутрішній волі. Вказує, що суди обох інстанцій не звернули уваги на положення частини третьої статті 92 ЦК України, згідно якої у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Зазначає, що при укладенні оспорюваних договорів купівлі-продажу спірних квартир від імені ТОВ БІЛД БУД діяв його представник - ОСОБА_11, повноваження якого були підтверджені нотаріально посвідченою довіреністю, зареєстрованою за № 929, яка була перевірена нотаріусом під час укладання цих договорів. Тому суди залишили поза увагою той факт, що на момент укладення оспорюваних договорів відповідач діяв добросовісно, оскільки про наявність обставин, які свідчитимуть про відсутність волевиявлення ТОВ БІЛД БУД на укладення цих договорів не знав і не міг знати.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

27 липня 2017 року (відповідно до відбитку поштового штемпеля на конверті) до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ТОВ БІЛД БУД , від імені якого діяв директор товариства ОСОБА_12, про відмову від позову, у якій він просить прийняти відмову від позову ТОВ БІЛД БУД до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Яковенко В. І., про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння та закрити провадження у справі. У заяві також зазначено, що процесуальні наслідки відмови від позову товариству зрозумілі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У прийнятті заяви про відмову від позову необхідно відмовити з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 408 ЦПК України незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

Згідно з частиною п'ятою статті 206 ЦПК України суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Тобто, суд касаційної інстанції має право не прийняти відмову позивача від позову.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який знаходиться в матеріалах справи, керівником ТОВ БІЛД БУД є ОСОБА_13, а саме товариство зареєстровано з 2008 року за адресою: проспект Перемоги, 67, м. Київ.

До заяви ТОВ БІЛД БУД про відмову від позову, підписаної директором товариства ОСОБА_12, поданої до суду касаційної інстанції, додано копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якої встановлено, що керівником ТОВ БІЛД БУД є ОСОБА_12, а саме товариство зареєстровано з 2008 року за адресою: проспект Московський, 247, Фрунзенський район, м. Харків, Харківська область.

У зв'язку з чим, Верховний Суд направив ТОВ БІЛД БУД листи на дві адреси, які містяться в матеріалах справи та касаційному проваджені, та просив заявника підтвердити, чи дійсно він має намір відмовитися від позову відповідно до статті 408 ЦПК України, надавши на підтвердження відмови від позову заяву, яка буде свідчити про дійсність намірів позивача на відмову від позову та його обізнаності щодо наслідків такої відмови.

Проте, вказані листи повернулися до суду касаційної інстанції за закінченням терміну зберігання, тобто свої наміри щодо відмови від позову ТОВ БІЛД БУД не підтвердило, та у зв'язку з тим, що в матеріалах справи міститься суперечлива інформація щодо керівника цього товариства, заява про відмову від позову не може розглядатися судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 21, 22 березня та 08 квітня 2014 року, виданих Реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції Рівненської області, квартири в„– 13 , № 29, № 30 на АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності ТОВ БІЛД БУД (а. с. 9-11).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 вересня 2014 року у справі №910/16200/14 задоволено позов ОСОБА_14, ОСОБА_15,

ОСОБА_16 до ТОВ БІЛД БУД , ОСОБА_17 про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації нової редакції статуту.

Визнано недійсним посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А. І. договір від 18 червня

2014 року відступлення (шляхом купівлі-продажу) частки у статутному капіталі ТОВ БІЛД БУД , згідно якого громадянин Російської Федерації ОСОБА_14 продав, а громадянин України ОСОБА_17 купив 94,309 % Статутного капіталу товариства у розмірі 10 374 000, 00 грн.

Визнано недійсним посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А. І. договір від 18 червня 2014 року відступлення (шляхом купівлі-продажу) частки у статутному капіталі ТОВ БІЛД БУД , згідно якого громадянин Російської Федерації ОСОБА_15 продав, а громадянин України ОСОБА_17 купив 0,382 % Статутного капіталу товариства у розмірі 42 000, 00 грн.

Визнано недійсним посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А. І. договір від 18 червня 2014 року відступлення (шляхом купівлі-продажу) частки у статутному капіталі ТОВ БІЛД БУД , згідно якого громадянин Російської Федерації ОСОБА_16 продав, а громадянин України ОСОБА_17 купив 0,764 % Статутного капіталу товариства у розмірі 84 000,00 грн.

Скасовано державну реєстрацію нової редакції статуту ТОВ БІЛД БУД , яка проведена 25 червня 2014 року.

Стягнуто солідарно з ТОВ БІЛД БУД та громадянина України ОСОБА_17 в порядку визначеному Законом України Про виконавче провадження по 1 287,00 грн на користь кожного з позивачів, а саме: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 (а. с. 12-16).

З ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2014 року провадження № 759/16877/14-к вбачається, що з метою збереження майна та запобігання відчуженню його, та іншим діям, що позбавляють реальних власників можливості розпоряджатися та користуватися майном, в межах кримінального провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014100080000152 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України від 07 липня 2014 року, накладено арешт на об'єкти нерухомості, а саме: квартири № 13, № 29 та № 30 в АДРЕСА_1, яка була винесена з підстав відкриття кримінального провадження, (а. с. 22-27).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ БІЛД БУД було створене у 2008 році та діяло на підставі Статуту, зареєстрованого у 2008 році. Після внесення в жовтні 2011року змін до Статуту ТОВ БІЛД БУД учасниками зазначеного товариства стали: ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_16, ОСОБА_22

(а. с. 39-59).

Рішенням загальних зборів учасників товариства від 18 квітня 2014 року, оформленого протоколом № 34, прийнято рішення про передачу частки учасника ТОВ БІЛД БУД , ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_16 були виключені зі складу учасників цього товариства, їх частки в статутному фонді передані ОСОБА_17, а також внесені зміни до Статуту товариства й затверджено його нову редакцію, генеральному директору товариства надано право підпису усіх фінансово-господарських документів товариства.

Передача часток у статутному капіталі ТОВ БІЛД БУД ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_16 на користь ОСОБА_17 була оформлена трьома нотаріально посвідченими договорами про відступлення (шляхом купівлі-продажу) частки у статутному капіталі ТОВ БІЛД БУД від 18 червня 2014 року.

30 серпня 2014 року між ТОВ БІЛД БУД , від імені якого діяв ОСОБА_11, та ОСОБА_4 було укладено 3 договори купівлі-продажу квартир № 13, № 29 та № 30 на АДРЕСА_1

У пунктах 1.2 вказаних договорів зазначено, що квартири належать продавцю на праві власності на підставі дублікатів свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих державним реєстратором відповідно 13 та 14 серпня 2014 року

(а. с. 169-174).

Пред'являючи позов, ТОВ БІЛД БУД посилалось на те, що особи, які уклали договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, волевиявлення учасників оспорюваних договорів не було вільним і не відповідало внутрішній волі власника майна.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину, передбаченою частиною першою статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

Правочин є недійсним у разі недотримання умов його чинності, передбачених статтею 203 ЦК України, а саме: відсутність у сторін (сторони) необхідного обсягу цивільної дієздатності, відсутність волевиявлення учасника правочину та його невідповідність внутрішній волі учасника правочину, невідповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, відсутність спрямованості волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постановах від

27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, 12 квітня 2017 року у справі

№ 6-72цс17 та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 червня 2018 року справа № 668/13907/13-ц.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції належним чином не встановив обставини справи та не дав їм належної оцінки, що необхідно для правильного застосування статті 92 ЦК України, а саме не встановив чи діяв ОСОБА_4, укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу квартир, добросовісно і розумно; чи знав або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про відсутність у ОСОБА_11 повноважень на відчудження спірного нерухомого майна від імені ТОВ БІЛД БУД , не навів належних та допустимих доказів того, що його участь при укладенні спірних договорів була формальною.

Апеляційний суд допущені судом першої інстанції порушення не усунув, обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не встановив.

Отже, судові рішення в частині вирішення позову про визнання договорів недійсними обґрунтовані на припущеннях, що заборонено частиною четвертою статтею 60 ЦПК України 2004 року.

Крім того, за правилами статтей 237, 244, 246 ЦК України орган юридичної особи або інша особа, уповноважена її установчими документами, може видати довіреність від імені юридичної особи іншому представнику (який не є органом юридичної особи чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені) та уповноважити представника вчинити правочин від імені юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Стаття 240 ЦК України допускає можливість передоручення.

Разом із тим, згідно з частинами першою та другою статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

З огляду на вищенаведене, мають різну правову природу та не можуть бути ототожнені довіреність, яку видає юридична особа своєму представнику на вчинення правочину з відчуження майна від імені юридичної особи, та згода власника майна на його відчуження, яку власник надає згідно зі статтею 136 ГК України.

Зокрема, в разі відчуження юридичною особою майна, яке закріплене за нею на праві господарського відання, ця юридична особа діє від власного імені, хоча й за обов'язкової наявності передньої згоди власника майна. У разі видачі юридичною особою представнику довіреності на вчинення відповідного правочину, протягом строку довіреності або до припинення її дії від імені юридичної особи діє цей представник.

Також згідно з частиною першою статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

При цьому, закон зобов'язує особу, яка видала довіреність і згодом скасувала її, негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність (частина друга статті

249 ЦК України).

Частиною третьою статті 249 ЦК України передбачено, що права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2363цс15.

Суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статтей 212-214, 303, 316 ЦПК України 2004 року не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірили доводів та наданих сторонами доказів.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення в частині задоволення позову про визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними не відповідають вимогам статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині відмови у витребуванні майна з чужого незаконного володіння до суду касаційної інстанції оскаржене не було, тому в цій частині касаційному перегляду не підлягає.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу квартир не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України 2004 року та ухвалені в цій частині з порушенням норм процесуального права, підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 жовтня 2016 року у та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 01 лютого 2017 року в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартирскасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик