Рішення

від 29.01.2019 по справі 914/1037/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2019 Справа №914/1037/17

м. Львів

За позовом: Державного підприємства Міжнародний аеропорт Львів імені ОСОБА_1 , м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Енергомонтаж , м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міністерство інфраструктури України, м. Київ

про стягнення 1 289 583, 93 грн.

Суддя Н.Мороз

Суддя О. Бортник

Суддя В. Пазичев

При секретарі Ю.Забора

Представники:

Від позивача: н/з

Від відповідача: н/з

Від третьої особи: н/з

Суть спору:

Позовну заяву подано Державним підприємством Міжнародний аеропорт Львів імені ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Енергомонтаж за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство інфраструктури України про стягнення 1 289 583, 93 грн.

Ухвалою суду від 30.05.2017 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду у засіданні на 20.06.2017р. Крім того, вказаною ухвалою, з огляду на те, що позивачем є державне підприємство, котре діє на основі державної власності, до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство інфраструктури України, що здійснює управління корпоративними правами позивача.

Ухвалою від 20.06.2017р. продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 01.08.2017р.

Ухвалою від 01.08.2017р. відкладено розгляд справи на 15.08.2017р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі.

Ухвалою від 15.08.2017р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів (ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 16.08.2017р.). Розгляд справи відкладено на 12.09.2017р.

Ухвалою від 12.09.2017р. відкладено розгляд справи на 10.10.2017р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі.

Ухвалою від 10.10.2017р. зупинено провадження у справі № 914/1037/17 до набрання законної сили рішення суду у справі №914/1922/17 за позовом ТзОВ ОСОБА_2 Енергомонтаж до ДП Міжнародний аеропорт Львів імені ОСОБА_1 про стягнення 216 292, 50 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.08.2018р. у справі 914/1922/17 у задоволенні позову ТзОВ ОСОБА_2 Енергомонтаж до ДП Міжнародний аеропорт Львів імені ОСОБА_1 про стягнення 216 292,50 грн. - відмовлено.

15.12.2017р. набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, викладена у розділі І Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017. N 2147-VIII, пунктом 9 розділу XI Перехідних положень якого встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження або позовного провадження (загального або спрощеного).

Ухвалою від 05.10.2018р. поновлено провадження у справі № 914/1037/17 зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 23.10.2018р.

23.10.2018р. підготовче засідання відкладено на 26.11.2018р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

23.11.2018р. через службу діловодства господарського суду позивачем подано клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого останній просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 801 453, 80 грн., штраф згідно п. 9.9. договору у розмірі 199 606, 76 грн., суму пені 0,1% вартості робіт чи послуг, що становить 208 377, 99 грн. та 7 % штрафу за порушення виконання зобов'язання більше 30 днів, що становить 80 145, 38 грн., що разом становить 1 289 583, 93 грн.

Ухвалою від 26.11.2018р. продовжено підготовче провадження та відкладено підготовче засідання на 10.12.2018р.

Ухвалою від 10.12.2018р. підготовче засідання відкладено на 08.01.2019р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Гоменюк З. П. та судді Мазовіти А.Б., внаслідок повторного автоматизованого розподілу 03.01.2019р., виведено зі складу колегії суддів Гоменюк З. П. та Мазовіту А.Б. та введено в колегію суддю Синчука М. М. та суддю Пазичева В. М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2019р.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Синчука М. М., внаслідок повторного автоматизованого розподілу 08.01.2019р., виведено зі складу колегії суддю Синчука М. М. та введено в колегію суддю Бортник О. Ю., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2019р.

Ухвалою суду від 08.01.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 29.01.2019р.

В судове засідання 29.01.2019р. представники сторін та третьої особи не з явились.

В попередніх судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав у відповідності до заяви про уточнення позовних вимог від 23.11.2018р. Посилається на невиконання відповідачем, як підрядником, умов Договору підряду №ОД/2015/11/09/1, укладеного між сторонами. Зокрема, зазначає про невиконання ТзОВ ОСОБА_2 Енергомонтаж робіт у строк, передбачений Договором, відсутністю повідомлення про готовність до передачі закінчених робіт та неоформлення акту приймання виконаних робіт. Відтак, просить суд стягнути з останнього сплачений замовником (позивачем) аванс у розмірі 801 453, 80 грн., штраф за невиконання обумовленої правочином роботи на суму 199 606, 76 грн., пеню у розмірі 208 377, 99 грн. та 7% штрафу за порушення виконання зобов язання більше 30 днів, що становить 80 145, 38 грн.

Представники відповідача у відзиві на позов та поясненнях, наданих в судових засіданнях проти позову заперечили. Свої заперечення обґрунтовують тим, що ТзОВ ОСОБА_2 Енергомонтаж виконало роботи за Договором підряду №ОД/2015/11/09/1 і супровідним листом скерувало позивачу довідку про вартість виконаних робіт та акти виконаних робіт. Зазначили, що всупереч вимогам договору та закону, позивач не погодив роботи, не підписав надіслані документи, а також не надав жодної обґрунтованої відповіді щодо відмови приймати виконані роботи. Стосовно стягнення штрафних санкцій ствердили, що передбачена у Договорі відповідальність у вигляді штрафу за порушення строків виконання робіт з боку підрядника не відповідає вимогам законодавства, оскільки штраф визначається у фіксованому розмірі та не може розраховуватися в залежності від кількості днів прострочення. Крім того, наголосили на відсутності підстав для застосування штрафних санкцій, що закріплені Господарським Кодексом, одночасно із притягненням до відповідальності згідно Договору, оскільки у такому випадку особа нестиме подвійну відповідальність за одне і те саме порушення. В позові просять відмовити.

Як вбачається з письмових пояснень третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача від 15.11.2018р., Міністерство інфраструктури підтримує заявлені позивачем вимоги та просинь позов задовольнити повністю.

Розглянувши матеріали справи та подані докази в їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам та іншим особам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

09.11.2015р. між Державним підприємством Міжнародний аеропорт Львів імені ОСОБА_1 (позивач, за договором - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Енергомонтаж (відповідач, за договором - підрядник) укладено Договір підряду №ОД/2015/11/09/1.

На підставі вказаного договору ТзОВ ОСОБА_2 Енергомонтаж зобов'язалося виконати технічне переоснащення котельні Державного підприємства Міжнародний аеропорт Львів імені ОСОБА_1 , м. Львів вул. Любінська, 168 (ДК 016-2010:33.12.1).

Відповідно до умов п. 3.1. Договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою № 3 від 29.07.2016р., підрядник приступає до виконання робіт протягом (п'яти) робочих днів з моменту отримання авансу на підставі заявки від замовника. Термін виконання робіт за договором починається з дати підписання договору та закінчується 25.09.2016р.

Аванс у розмірі 70% вартості робіт здійснюється замовником протягом п'яти банківських днів з дати виставлення рахунку підрядником (п. 4.1.1.), а вартість робіт становить 1 144 934, 00 грн. (п. 2.1.).

09.11.2015р. відповідач виставив позивачеві до оплати рахунок-фактуру №Ен-0000009 на суму 801 453, 80 грн., котрий позивач оплатив в рахунок оплати авансу у розмірі 70% вартості робіт, що підтверджується платіжним дорученням №2683 від 10.11.2015р. (в матеріалах справи).

Згідно п.7.1, цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.03.2016р. або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за умовами Договору.

Додатковою угодою №3 до Договору від 29.07.2016р. сторони погодили, що дію Договору продовжено до 30.09.2016р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, відповідач не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договором підряду, згідно п. 5.2., 5.3. Договору повідомлення про готовність до передачі закінчених робіт підрядник замовнику не надсилав, акт виконаних робіт, який засвідчував б факт виконання робіт, оформлений не був.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 26.12.2016р. звернувся до відповідача з претензією №2627 щодо сплати заборгованості у розмірі 801 453,80 грн. У претензії також зазначено, що у випадку несплати основної заборгованості сума боргу буде розрахована з урахуванням штрафних санкцій. Однак, вказана претензія залишена відповідачем без задоволення.

Супровідним листом від 13.06.2017р. № 1228 позивач скерував відповідачу підписані зі свого боку акти звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2016р. та за період 01.01.2016р.-13.06.2017р., які залишилися без реагування підрядника. Факт отримання претензії та актів звірки відповідачем не заперечувався.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язку за договором підряду, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Отже, вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Відповідачем заперечено факт існування зобов'язання перед позивачем щодо повернення авансового платежу. У відзиві на позовну заяву та своїх поясненнях зазначає про виконання робіт за Договором на загальну суму 998 385, 00 грн. та скерування позивачу супровідним листом №91 від 22.12.2016р. довідки про вартість виконаних робіт за грудень 2016р. та актів виконаних робіт. На підтвердження зазначених обставин відповідачем долучено до матеріалів справи лист №91 та копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, опису вкладення у цінний лист.

Суд критично оцінює вказані документи, оскільки з поштового відправлення, без наявності опису вкладення, не видається можливим однозначно встановити, які саме документи скеровано відповідачем рекомендованим листом. Додатки до супровідного листа у матеріалах справи відсутні.

В обґрунтування своїх заперечень ТзОВ ОСОБА_2 Енергомонтаж покликається на порушення замовником (позивачем) зобов'язань за договором, зокрема ухилення останнього від прийняття виконаної роботи шляхом підписання акту виконаних робіт,

Після отримання актів про виконання робіт, згідно договору робочою групою у складі працівників позивача було перевірено та виявлено ряд зауважень, про що було складено акт від 26.12.2016р. Виявлені недоліки були викладені у листі №2632 від 27.12.2016р. та скеровані відповідачу. В підтвердження вказаного суду надано копію накладної для відстеження кур'єрської служби UPS.

Відповідачем не усунуто недоліків і не надано жодних заперечень зі своєї сторони, що підтверджується обставинами, встановленими преюдйційним рішенням Господарського суду Львівської області від 13.08.2018р. у справі 914/1922/17.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

10.12.2018р. відповідачем надіслано на адресу позивача лист №07/01-18 від 07.12.2018р., яким, як зазначено у документі, повторно повідомлено про закінчення робіт за Договором підряду та висунуто вимогу здійснити розрахунок вартості виконаних робіт станом на грудень 2016р., з врахуванням акту про виконання додаткових робіт на загальну суму 112 309, 00 грн. До листа долучено довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2016р., а також акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень. На підтвердження скерування документів відповідачем долучено накладну Укрпошти 7903513792811 про відправлення, де одержувачем вказано юридичну особу Львівський Аеропорт, а також опис вкладення з оголошеною цінністю. Відомості про отримання позивачем відправлення в матеріалах справи відсутні.

Суд критично оцінює, як докази на підтвердження виконання обов'язків підрядника за Договором, акти виконаних будівельних робіт та довідку про вартість виконаних будівельних робіт, оскільки ці документи не можуть вважатися такими, що оформлені належним чином, так як вони не підписані правомочною особою від імені замовника.

Згідно ч. 4 ст. 882 ЦК України, належним доказом виконання роботи є акт, підписаний обома сторонами правочину.

Більше того, ці документи не входять до предмета доказування і не впливають на вирішення спору по суті, оскільки факти, на підтвердження яких вони надані, зокрема щодо об'єму виконаних належним чином робіт за спірним правочином, встановлені преюдиційним рішенням Господарського суду Львівської області від 13.08.2018р. у справі 914/1922/17, яким спростовано факт належного виконання підрядником зобов'язань за Договором. Не підтверджено також об'єми виконаних робіт.

Вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.

Суд звертає увагу на те, що норма ч. 1 ст. 545 ЦК України закріплює право боржника на отримання доказів, що підтверджують виконання зобов'язання. Право боржника вимагати від кредитора підтвердження прийняття виконання покликане забезпечити виконання боржником покладеного на нього тягаря доведення належного виконання зобов'язання.

У зв'язку з цим, суд звертається до правової позиції, викладеної в п. 15 постанови Верховного Суду від 02.07.2018р. у справі № 910/20193/17, згідно якого виходячи з приписів ст. 545 ЦК України, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов'язку за договором, а так само обставин, які перешкоджали виконанню цього обов'язку, несе відповідач як боржник у цьому зобов'язанні.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконаних підрядних робіт за Договором на суми 998 385, 00 грн. та 112 309, 00 грн., тобто які б дозволили встановити вартість виконаних робіт, відповідачем не надано.

З огляду на встановлені фактичні обставини, між сторонами склалися підрядні правовідносини, які регламентовані главою 61 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

На підставі господарського договору між суб'єктами господарювання виникають господарські зобов'язання, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання п обов'язку (ст. 173, 174 ГК України).

Враховуючи правову природу укладеного Договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини за договором підряду.

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно приписів ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти, акти цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України внормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказане положення кореспондується із ч.1 ст.193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Частиною 2 зазначеної норми регламентовано, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.1 ст.839 ЦК України, підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення, строки виконання роботи або її окремих етапів (ст.ст. 843, 846 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи положення ст. 530 ЦК України та п. 7.1 Договору, відповідач мав виконати роботи за Договором до 25.09.2016р.

Всупереч взятим на себе договірним зобов'язанням ТзОВ ОСОБА_2 Енергомонтаж роботи у визначений в Договорі строк не виконало. Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання робіт за Договором.

Згідно ч.2 ст.570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

На підставі аналізу положень законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 11.03.2011р. у справі №2-22/1351-2009, від 12.06.2012р. у справі №55/385, від 13.02.2013р. у справі №6-176цс12.

Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів (постанова Верховного Суду України від 14 листопада 2011 р. у справі №6-40цс11). Аналогічна позиція викладена у Постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 10.04.2018р.

Отже, набувши ознак грошового зобов'язання сплачений авансовий платіж підлягає поверненню.

За таких обставин, враховуючи факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з виконання робіт за договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем отриманого ним від замовника (позивача) авансового платежу у розмірі 801 453, 80 грн., а відтак позовна вимога у цій частині є такою, що ґрунтується на вищевикладених нормах закону, а тому підлягає задоволенню.

Посилання позивача на ст. 1212 ЦК України, як на правову підставу вимоги по стягненню основного боргу, суд вважає необгрунтованим, оскільки ця норма не підлягає застосуванню до встановлених правовідносин.

Статтею 1212 ЦК України регламентовані випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у не заборонений цивільним законодавством спосіб.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі статті 1212 ЦК як безпідставне збагачення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.03.2018р. у справі №904/5844/17.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого у цій справі не відбулося. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

З огляду на те, що кошти, які позивач просить стягнути як аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, тобто в межах договірного зобов'язання, який ані визнаний недійсним, ані розірваний, відтак не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 ЦК України.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем, оскільки останній у позасудовому порядку відмовився повернути авансовий платіж, а відтак це право підлягає захисту шляхом присудження до стягнення грошового зобов'язання у розмірі 801 453, 80 грн.

Стосовно стягнення штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 193 ГК України регламентовано, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). З наданих суду документів вбачається, що відповідачем не виконано умов Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як зазначено, у п. 9.1. спірного Договору, сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством.

Пунктом 9.9. Договору передбачено, що за перевищення передбачених цим Договором строків виконання робіт, за умови відсутності в цьому перешкод з боку замовника, підрядник сплачує замовникові штраф в розмірі подвійної ставки НБУ (яка діяла у період, за який вона нараховується) від вартості за кожний прострочений день виконання робіт.

Суд вважає необгрунтованими твердження відповідача про те, що відповідальність згідно п. 9.9. договору не відповідає вимогам законодавства, оскільки не нараховується в залежності від кількості днів протермінування.

Чинне законодавство не містить імперативної норми щодо визначення штрафу виключно у фіксованому розмірі, що, у свою чергу, кореспондується з принципом свободи договору, який закріплений у ст. 6 та 627 ЦКУ - сторони є вільними у визначенні умов договору.

Підписавши договір, відповідач погодився на всі його умови. Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Отже, всі умови, які включені у договір, є обов'язковими для виконання сторонами.

У п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необгрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у пункті 14.3. постанови від 25.06.2018р. у справі 912/2483/17, сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.

У п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Здійснивши перевірку проведеного позивачем розрахунку заявленої позивачем до стягнення суми штрафу, суд дійшов висновку про наявність у ньому неточностей, зокрема щодо періоду нарахування санкцій (з 26.09.2016р. до 10.05.2017р.).

Частиною 6 ст. 232 ГК України регламентовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тому штрафну санкцію необхідно було розраховувати за період з 26.09.2016р. до 25.03.2017р.

Здійснивши перерахунок нарахованих позивачем санкцій за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон суд встановив, що розмір штрафу, який підлягає до стягнення з відповідача за несвоєчасне виконання зобов'язання відповідно до п. 9.9. Договору становить 160 680, 20 грн.

Стосовно заявлених вимог про стягнення суми пені 0,1 % вартості робіт, що становить 208 377, 99 грн. та 7% штрафу за порушення виконання зобов'язання більше 30 днів у розмірі 80 145, 38 грн., суд вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Згідно ст. 231 ГК, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції, передбаченої абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом:

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.02.2014 у справі №3-1гс14 та Постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17).

З огляду на те, що п. 9.9. Договору передбачено інший розмір штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язання, вимога про стягнення якої, як вбачається з наведеного вище, заявлена позивачем, відсутня правова підстава для застосування вказаної норми.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про неможливість застосування штрафних санкцій, що передбаченні ст. 231 ГК, оскільки в такому випадку особа нестиме подвійну відповідальність за одне і те саме порушення.

Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі №3-88гс11, від 27.04.2012р. у справі №3-24гс12, а також постановах Верховного Суду від 09.02.2018р. у справі №911/2813/17, від 22.03.2018р. у справі №911/1351/17, від 17.05.2018р. у справі №910/6046/16, від 25.05.2018р. у справі №922/1720/17.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору - підтверджена матеріалами справи, підлягає до задоволення частково і становить 801 453, 80 грн. - авансу та 160 680, 20 грн. - штрафу. Доказів зворотнього суду не надано.

Частиною 4 ст.11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018р.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Енергомонтаж , м. Львів, вул. Г. Хоткевича, 62/9 (код ЄДРПОУ 38370420) на користь Державного підприємства Міжнародний аеропорт Львів імені ОСОБА_1 аеропорт ЦА, м. Львів (код ЄДРПОУ 33073442) 801 453, 80 грн. - авансу, 160 680, 20 грн. - штрафу та 19 009, 41 грн. - судового збору.

3. Врешті позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення складено 07.02.2019р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Бортник О. Ю.

Суддя Пазичев В. М.