Постанова

від 27.02.2019 по справі 814/188/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 р.м.ОдесаСправа № 814/188/18

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Осіпова Ю.В.,

при секретарі Жигайлової О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року, прийняте в порядку письмового провадження в м. Миколаєві, по справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕМАН" до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС у Миколаївській області від 22.12.2017 року № 00051631402 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 39300,00 грн. та нарахування суми штрафних санкцій в розмірі 3112,00 грн.; № 00051641402 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 43 667.00 грн. та нарахування суми штрафних санкцій в розмірі 10917,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано недоведеністю відповідачем фактів порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв`язку з чим вважає податкові повідомлення-рішення незаконними і безпідставними.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, Головне управління ДФС у Миколаївській області надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, просять апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Доводами апеляційної скарги зазначено, що відображення платником податків в даних бухгалтерського обліку |первиинних документів, складених за відсутністю в дійсності господарської операції (яка не опосередковувалася будь-яким рухом активів) буде порушено п.3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов'язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306 та п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 Дебіторська заборгованість , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.1999 за №725/4018. Таким чином, на думку апелянта, операції з перерахування коштів ТОВ НЕМАН на адресу ТОВ ТАФФРУТ повинна бути відображена Дт 3711 Розрахунки за виданими авансами Кт 311 Поточні рахунки в національній валюті на суму оплати. Апелянт зазначає, що перевіркою встановлено, що позивачем на порушення п.44.1, п.44.2 ст.44, 134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ, завищено витрати на загальну суму 218 333 грн., в тому числі на суму 69 167 гри. за 2014 рік та на суму 149 167 гри. за 2015 рік від вартості товарів, виписаних від ТОВ ТАФФРУТ , реальність придбання та використання яких підприємством не доведено. З огляду на зазначене, апелянт вважає, що податкові повідомлення-рішення від 22.12.2017 року № 00051631402 та № 00051641402, якими ГУ ДФС у Миколаївській області нараховавногрошові зобов`язання з ПДВ та грошові зобов`язання з податку на прибуток, є правомірними та не підлягають скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що він повністю не погоджується з позицією ДФС, адже відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ. Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів, а також кількості працівників. Позивач зазначає, що подані підприємством первинні документи за період з червень-серпень 2014 року, червень, липень, вересень 2015 р. за своєю формою та змістом відповідають вимогам діючого законодавства і підтверджують право підприємства на формування податкового кредиту. Реальність господарських операцій між ТОВ НЕМАН і ТОВ Таффрут підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які є достатніми доказами того, що господарські операції фактично мали місце, і тому правомірно відображені в бухгалтерському обліку. Також позивач вважає, що правовідносини між ТОВ НЕМАН та ТОВ Таффрут , а також контрагентами - покупцями, яким у подальшому були реалізовані товари, є реальними господарськими операціями, оскільки створили наслідки в податковому обліку; спричинили реальні зміни майнового стану; відповідають змісту укладених договорів, в основі лежить економічна мета - приріст активів за рахунок господарського ефекту, підтверджені первинними документами, належним чином оформленими і які відповідають вимогам ст.9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.п.2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку, а також нормам Податкового кодексу України. З огляду на зазначене, позивач наполягає на правомірності відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку, а отже у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту. Позиція ДФС, що у взаємовідносинах з ТОВ Таффрут у червні-серпні 2014 року, червні, липні, вересні 2015 р. на порушення н.138.1, п.138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ із змінами та доповненнями, було завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, у загальній сумі 69166,67 грн. за 2014 рік та 149166,67 грн. за 2015 р. від вартості товарів, виписаних від ТОВ Таффрут , а також ПДВ по податковим накладним, отриманим від ТОВ Таффрут на загальну суму 43666,67 грн. є абсолюто необгрунтованою і безпідставною, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що З 06.11.2017 по 24.11.2017 посадові особи Управління провели документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, в тому числі з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.08.2014 по 31.12.2016, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2016, результати якої оформили актом від 01.12.2017 № 1768/14-29-14-02/30826263 (надалі - Акт, арк. спр. 10-84).

Згідно з висновками Акта, Товариство порушило:

підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункт 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункт 138.1, пункт 138.2 статті 138, підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податок на прибуток на загальну суму 168 477 грн., у тому числі за 2014 рік на 121 135 грн., за 2015 рік на 38 987 грн., за 2016 рік на 8 355 грн.;

пункт 198.1, пункт 198.3, пункт 198.6 статті 198, пункт 200.1, пункт 200.2 статті 200, пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 58 845 грн., в тому числі за жовтень 2014 року на 68 грн., за березень 2015 року на 1 959 грн., за липень 2015 року на 46 103 грн., за серпень 2015 року на 3 823 грн., за грудень 2015 року на 5 030 грн., за червень 2016 року на 1 862 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 22.12.2017 № 00051631402 (надалі - Рішення № 1, арк. спр. 101-102) Управління збільшило суму податкового зобов'язання Товариства з податку на прибуток на 168 477 грн. та на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України застосувало штраф в сумі 32 373 грн.; податковим повідомленням-рішенням від 22.12.2017 № 00051641402 (надалі - Рішення № 2, арк. спр. 103-104) Управління збільшило суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 58 845 грн. та на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України застосувало штраф в сумі 14 711 грн.

Товариство не погодилося з висновками Управління в частині завищення витрат на 218 333,34 грн. (69 166,67 грн. за 2014 рік, 149 166,67 грн. за 2015 рік); в частині завищення податкового кредиту на 43 666,67 грн. (за вересень 2014 року на 13 833,33 грн., за червень 2015 року на 15 166,67 грн., за липень 2015 року на 14 666,67 грн.) - результат господарських операцій Товариства з придбання у ТОВ "ТАФФРУТ" вишні замороженої (стор. 16-17 Акта). Відповідно, Товариство оскаржило Рішення № 1 в частині податкового зобов'язання в сумі 39 300 грн. (18% від 218 333,34 грн.) та штрафу в сумі 3 112 грн. (за 2014 рік, згідно з розрахунком до Рішення № 1, за 2015 рік штраф не був нарахований) та Рішення № 2 в частині податкового зобов'язання в сумі 43 667 грн. та штрафу в сумі 10 917 грн.

Причиною для невизнання витрат та податкового кредиту Управління вказало те, що перевіркою не було підтверджено реальність податкових операцій з вказаним контрагентом.

Так, на стор. 21-22 Акта Управління вказало, що виявило "дефектність документів": відсутність певних реквізитів товарно-транспортних накладних; зазначена в договорах та товарно-транспортних накладних адреса пункту навантаження товару не відповідає податковій адресі ТОВ "ТАФФРУТ".

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп.14.1.36, 14.1.178, п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п.39.4.2 п.39.4 ст. 39 ПК України патники податків, обсяг контрольованих операцій яких з одним контрагентом перевищує 5 млн гривень (без урахування податку на додану вартість), зобов'язані подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, до 1 травня року, що настає за звітним, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно до ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно до п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134 ПК України 134.1. об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135 ПК України інші доходи включають:вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.п. 138.1.1. п.138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до п.138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п.п. 138.10.2 п.138.10 ст. 138 ПК Укроаїни до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення;

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139 ст.139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не включаються до витрат за податковий звітний період та розрахунку об'єкта оподаткування, і на суму недосплаченого податку нараховується пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно із п.187.1 ст.187 вказаного Кодексу встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно до абз.1 п.188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до п.198.1, п.198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.200.1, п.200.2 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно до п.201.1, п.201.4 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до абз.1 п.201.7, абз.1 п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, діяльність якої, безумовно, здійснюється в межах правової відповідальності, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції та під час здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ ТАФФРУТ (надалі- Постачальник) в особі директора ОСОБА_2 та ТОВ НЕМАН (надалі іменується - Покупець) в особі директора ОСОБА_3 було укладено договір поставки №4 (а.с. 105).

Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупця. А Покупець приймати та оплачувати вишню заморожену (далі-Товар) в строк та на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно з п. 2.1 Договору загальна кількість Товару, що підлягає поставці, становить 4486 кг.

В подальшому між ТОВ ТАФФРУТ (надалі іменується- Постачальник) в особі директора ОСОБА_2 та ТОВ НЕМАН (надалі іменується - Покупець) в особі директора ОСОБА_3 було укладено ждоговір поставки 01 липня 2015 р. (а.с. 106-107).

Відповідно до п.1.1, п.1.2 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник передає власність Покупця товар, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар. Під товаром у цьому Договорі розуміються вишня.

Відповідно до п.2.1, п. 2.2, п. 2.4 Договору Постачальник зобов`язаний поставити товар у 10-денний строк з моменту здійснення Покупцем передоплати, передбаченої п.2.4 даного договору. Покупець зобов`язаний забезпечити своєчасне і належне приймання товару, що відповідає вимогам, визначеним щродо нього у цьому Договорі, і який був поставлений в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі. Покупець зобов`язаний сплатити Постачальникові 100% передоплату, протягом 3 банківських днів з моменту виставленого рахунку.

На підтвердження здійснення господарської операції позивачем надано: накладні (а.с. 108-109), видаткові накладні (а.с. 110-111, 151-161), товарно-транспортні накладні (а.с. 112-113, 114-115, 116-117, 118-119), декларація виробника ТОВ СІМ-СІМ (а.с. 120). Платіжні доручення (а.с. 142, 144), квитанція (а.с. 143,145-150).

Між ФОП ОСОБА_3 то ТОВ НЕМАН було укладено договір позички рефрежираторного контейнера № 01/13 від 01 січня 2013 р.

Відповідно до п. 1.1 Договору Позичкодавець передає у строкове та безоплатне користування Користувачу рефрежираторний контейнер 40ф. № 5935486 в кількості 1 шт. (а.с. 121).

Виконання Договору підтверджується актом приймання-передачі рефрежираторного контейнера (а.с. 122).

Між ФОП ОСОБА_3 то ТОВ НЕМАН було укладено договір позички рефрежираторного контейнера № 03/15 від 03 січня 2015 р.

Відповідно до п. 1.1 Договору Позичкодавець передає у строкове та безоплатне користування Користувачу рефрежираторний контейнер 40ф. № 5935486 в кількості 1 шт. (а.с. 123).

Виконання Договору підтверджується актом приймання-передачі рефрежираторного контейнера (а.с. 124).

Колегія суддів зазначає, що позивачем було надано відповідну первинну документацію на підтвердження господарських операцій з контрагентами, які підтверджують факт реальних господарських відносин з контрагентами.

Таким чином, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товарів чи послуг, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного придбання товарів або послуг, наявність первинних документів та використання в господарській діяльності придбаного товару чи послуг.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням наданих до суду доказів, судом встановлено наявність руху активів, підтверджений первинними документами відображеними в бухгалтерському обліку, що є безперечним доказом реальності проведених господарських операцій ТОВ НЕМАН

Крім того, колегія суддів зазначає, що для позивача, не має ніякого значення відносини його контрагента з іншими юридичними особами, стан дотримання податкового законодавства ними ніяким чином не впливає на бухгалтерський або податковий облік позивача, відтак ця обставина не впливає на реальність господарських операцій та не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту.

Відповідач не надав суду відомостей, про те, що контрагенти позивача ведуть податковий облік із порушенням вимог чинного законодавства, або ухиляються від проведення перевірок та звірок, не мали статусу платників ПДВ. Відповідачем не надано вироку суду по відношенню до посадових осіб позивача або його контрагентів щодо порушення ними норм Кримінального кодексу України у створенні фіктивних підприємств та ведення незаконної діяльності.

Факт наявності господарських операцій з контрагентом, який порушує податкове законодавство не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки, даних про те, що позивач був обізнаний про такі дії його контрагентів до суду не надано та якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Таку правову позицію неодноразово висловлював в своїх рішеннях Верховний Суд України та схожа позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "Булавес" АД проти Болгарії".

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідають критеріям належного доказу, відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, а позивач довів суду ті обставини, на які посилався в обґрунтування позовних вимог, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача..

Згідно з ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року - залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 01.03.2019 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: Ю.В. Осіпов